Демарш із охороною

Якби подібний конфлікт виник у правовій державі, його наслідки були б передбачуваними. Чиновник, який не лише відмовляється від виконання своїх обов’язків, а й прилюдно вимагає від суду певного рішення, не залишився б і дня на посаді. Проте у вітчизняних реаліях закон, перетинаючись із суб’єктивними чинниками, часто дає задній хід.

Непритаманні функції

Як повідомив голова Вищої ради правосуддя Ігор Бенедисюк на початку екстреного засідання, на адресу Ради надійшло повідомлення від голови Шевченківського районного суду м.Києва Олега Савицького про зняття із цієї установи охорони без повідомлення причин. Уранці 19 лютого бійці Національної гвардії просто залишили варту. Щоправда, після обіду до суду надійшов лист з проханням «розглянути можливість увільнення від охорони приміщення суду в зв’язку з високим рівнем захворюваності особового складу 4 стрілецького батальйону на ГРВІ».

Підстави для такого демаршу невдовзі пояснив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Його обурило, що суд звільнив на поруки нардепів ветерана добробату, який поранив поліцейського під час сутички в Солом’янському районному суді м.Києва. «В умовах фактичного саботажу суддів і судової адміністрації буду вносити проект постанови Кабінету Міністрів про припинення функцій охорони судових установ з боку Нацполіції та Нацгвардії. Нехай тепер охороняють себе самі, якщо в перехідний період уважають вогнепальне поранення поліцейського дрібним правопорушенням», — процитували свого керівника на сайті відомства.

Більше того, міністр пообіцяв скликати екстрене засідання Уряду, аби «вирішити питання про припинення функцій охорони судових установ з боку Нацполіції та Нацгвардії». Мовляв, у таких умовах «поліцейські та гвардійці не можуть виконувати непритаманну для них функцію охорони судів».

Звичайно ж наступною мала сказати своє слово ВРП. Адже вона не тільки відповідає за авторитет і незалежність судової влади, а й покликана курувати створення Служби судової охорони.

Категоричність із реверансом

Реакція ВРП хоч і була досить оперативною, проте — без різких оцінок. У документі під назвою «Публічне звернення» Рада насамперед підкреслила неприпустимість вирішення суспільних суперечок шляхом насильства в будь-якій формі й рішуче засудила факти нападу на працівників Нацполіції та громадян, що стались у Солом’янському райсуді 15 лютого поточного року.

Далі йшов дипломатичний реверанс на адресу МВС: у ВРП також поділяють стурбованість правоохоронців. Яку і чим саме — залишилося поза рядками, оскільки в повідомленні МВС таке слово не вживалось.

І лише після цього наголошено на категоричному несприйнятті публічних заяв про відмову від виконання державної функції забезпечення охорони судів. А вимоги до ВРП та апеляційного суду винести певне рішення розцінено як утручання й тиск.

Крім того, члени Ради поскаржилися, що «в переважній більшості випадків звернення ВРП залишилися без належного реагування». Як-от щодо недопущення блокування будинку правосуддя в Черкасах, на яке третій місяць від НП немає жодної реакції. І нагадали про «відповідальність, установлену законом», за втручання в здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб.

Якщо ж міністерству не подобається рішення судді, Рада нагадала, що його можна оскаржити до вищої інстанції. А питання про неналежні дії судді «вирішується через подання скарги до ВРП та процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності».

Насамкінець Рада нагадала, що йдеться не тільки про безпеку суддів. Адже відсутність охорони насамперед загрожує безпеці громадян, які звертаються до суду.

Шкода, але жоден із членів ВРП, присутніх на екстреному засіданні, не виявив бажання публічно висловити свою позицію та дати оцінку заяві МВС. Без додаткових дебатів вони усамітнились у кімнаті, де й схвалили текст звернення.

Тому невідомо, чи обговорювалася, наприклад,  рекомендація судам припиняти роботу в разі зняття охорони до відновлення заходів безпеки. Також залишається таємницею, чи висловлювалися пропозиції про відповідальність чиновників МВС за умисне нехтуваннями службовими обов’язками.