Мобілізація в’язнів. Проблеми законопроєкту про дозвіл воювати засудженим

25.04.2024

Свої життя за нас віддали багато свідомих українців. Наші захисники продовжують стояти попри все, але втрати не лише болісні, а й критичні для подальшої змоги тримати оборону. Тому бійці публічно закликають до масової мобілізації, яка б дозволила втримати лінію фронту й водночас провести ротацію тих, хто воює з початку повномасштабного вторгнення (а дехто й раніше).

У такій ситуації держава має створити умови, щоб долучитися до Збройних сил змогли всі охочі, для кого наразі ця можливість закрита. Серед таких категорій громадян — ті, хто мають проблеми із законом і перебувають у місцях позбавлення волі. За інформацію Міністерства юстиції, до категорії мобілізаційного резерву могли б потрапити близько 26 тисяч засуджених і ще приблизно 50 тисяч людей, які мають судимість, але вже відбули покарання.

Для ув’язнених це не спосіб уникнути покарання, а право виконати свій обов’язок перед Україною. У багатьох із них на війні загинули близькі, декому росія зруйнувала домівку, у когось родичі виїхали за кордон або ж лишилися в окупації. Війна стосується їх, так само як і решти українців.

ГО «Захист в’язнів України» з початку повномасштабного вторгнення закликала владу надати можливість в’язням отримати право воювати в лавах ЗСУ. Врешті-решт такий законопроєкт зареєстрували у Верховній Раді та навіть ухвалили в першому читанні — але до нього лишається низка питань. Як представник організації, що підтримує ініціативу загалом, дозволю собі покритикувати те, у якій формі її втілили законотворці.

Основні зауваження до законопроєкту №111079-1

1. Порушення права на захист.

Рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом ухвалює суд.

Однак розглядатиме суд не всі такі звернення — це вирішуватиме: установа виконання покарань за участю представника територіального центру комплектування; соціальної підтримки за місцем установи виконання покарань; а також представник військової частини, до якої розглядають потенційного рекрута.

Адвоката засудженого на такому розгляді не буде — на нашу думку, це порушує право на захист і створює корупційні ризики.

2. Окремі підрозділи з ув’язнених.

Ідея створення спеціалізованих військових підрозділів для засуджених нагадує структуру підрозділів покарань, що небезпечно наближає нас до російської практики загонів «Шторм Z» і сумнозвісного «Вагнера».

У росіян це подають як «змивання провини кров’ю», а як дисциплінарний метод застосовують, наприклад, показову страту ударом кувалдою по голові. В’язнів там кидають на «м’ясні штурми», ефективність яких забезпечують загороджувальними загонами. Звісно, не хочеться навіть припускати, що такі практики ми побачимо у наших Силах оборони, але вже сама подібність таких підрозділів відштовхуватиме людей від бажання там служити.

Ми вважаємо, що захищати країну — це честь, а не покарання. Тому й звільняти задля цього нам потрібно безпечних, свідомих, патріотичних і вмотивованих людей. І вони будуть максимально корисними в армії, попри свою судимість.

Нагадую, що мета призначеного судом покарання — виправлення засудженого й запобігання вчиненню нових злочинів. Тож якщо людина із судимістю готова служити у війську, вона демонструє таке виправлення та повертається до суспільства корисним його членом.

Окремі загони з колишніх ув’язнених немов підштовхують  до використання їхніх кримінальних здібностей. Такі підрозділи не сприяють їхній реінтеграції та створюють потенційну проблему: що робити із цими людьми після перемоги.

Нам потрібна не кількість, а якість. Україна — демократична країна, що обрала цивілізований ціннісний шлях розвитку — і варто продовжувати йти цим шляхом.

Водночас зауважу, що надаючи право  засудженим долучатися до захисту країни, ми лише врегульовуємо прогалину в законодавстві, яка допоможе окремій категорії людей і бодай на трішечки посилить армію. Але це посилення не буде разючим — задля істотної переваги на полі бою самих засуджених не вистачить. І це ще один аргумент, аби колишні в’язні й засуджені були розподілені між підрозділами на загальних умовах. Розумію, що не кожен командир захоче мати в підпорядкуванні цих людей, у суспільстві до засуджених ставлення різне. А втім, багато командирів із радістю скористаються нагодою посилити свій підрозділ. Дехто з них навіть має такий досвід, адже багато колишніх засуджених успішно захищають країну ще з 2014 року. На жаль, про це чомусь ніхто не згадує.

3. Обмеження прав військовослужбовців.

Відсутність передбачених відпусток для мобілізованих засуджених порушує звичайні права військовослужбовців та ставить їх у нерівні умови, як порівняти з іншими службовцями. Служба в армії — не покарання, а важка робота, для якої критично важливий і відпочинок.

4. Евакуація та повернення засуджених.

За пропонованим законопроєктом скасовується зняття з військового обліку колишніх засуджених. Всі засуджені без виключення, які відбули покарання, підлягатимуть призову. Тут слід нагадати, що в нас багато в’язнів і засуджених, які лишилися в окупації — у місцях позбавлення волі Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської областей та Автономної республіки Крим. Декого залишили на тимчасово окупованій території, а декого депортували до рф, де їх можуть звільнити після кінця строку. Це громадяни України, які в російській неволі пережили порушення їхніх прав. Держава повинна бути зацікавлена в поверненні жертв і свідків воєнних злочинів, вчинених агресорами.

Через це до законопроєкту важливо додати: «Засуджені особи які відбували або відбувають покарання на тимчасово окупованій території України та/або на території російської федерації, а також засуджені, звільнені від відбування покарання з випробуванням та особи, стосовно яких застосовані примусові заходи медичного чи виховного характеру, які перебували на тимчасово окупованій території України та/або на території російської федерації внаслідок збройної агресії проти України можуть бути призвані добровільно за бажанням».

Ці кроки важливі водночас у декількох площинах: військовій, правовій та громадянській. Вони зміцнять захист прав людини в аспекті мобілізації засуджених в Україні, а також підвищать довіру громадян до урядових ініціатив — гарантуючи, що у кризовий момент держава залишається вірною своїм зобов’язанням щодо поваги до прав і свобод кожної людини.

Висновок

Законопроєкт про мобілізацію засуджених для участі у військових діях має потенціал стати важливим інструментом у зміцненні оборони України. Однак важливо, щоб це не відбувалось коштом порушення основоположних прав та свобод громадян. Забезпечення права на захист, прозорість процедур, відмова від створення дискримінаційних структур, а також увага до прав осіб, які вже зазнали наслідків воєнного конфлікту — все це критично важливо для розробки справедливої та ефективної політики.

Дотримання цих принципів не лише сприятиме зміцненню довіри народу до влади, а й підкреслить міжнародний статус України як держави, яка відповідає найвищим стандартам прав людини навіть під час війни. Тому закликаю підтримати ці рекомендації та формувати законодавчі ініціативи, що поважають гідність і права всіх громадян, забезпечуючи при цьому ефективний захист країни.

Олег Цвілий

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою автора

Джерело