Чи побачать свавільно засуджені світло в кінці тунелю?

28.08.2018

Більш ніж 70 українців засуджені або перебувають під вартою як політв’язні в Російській Федерації, визнаної Україною державою-агресором. У питанні щодо звільнення бранців Кремля згодні і громадські активісти, і перші особи держави, і проукраїнськи налаштовані народні депутати. Але чомусь особи, які можуть реально вплинути на долю людей у власній країні – йдеться про засуджених до довічного позбавлення волі за сумнівними вироками – не квапляться це робити.

У нашій країні більш ніж 4 % судових вироків, за якими люди засуджені, у тому числі, й до довічного позбавлення волі, викликають розумний сумнів. Проте люди, які стали заручниками прокурорсько-суддівської сваволі, не мають жодного шансу на перегляд своєї справи справедливим судом.

Згадаємо бранців Кремля. Засуджений у 2015 році до 20 років позбавлення волі український режисер Олег Сенцов 14 травня 2018 рокуоголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів, які утримуються в російських тюрмах. Сенцова утримують у виправній колонії № 8 «Білий ведмідь» в місті Лабитнангі (Ямало-Ненецький автономний округ РФ), стан здоров’я українця вкрай тяжкий, але голодування він припиняти не збирається. Голодували в російських тюрмах і Олександр Кольченко, засуджений у тій самій справі, що і Сенцов, кримськотатарський активіст Емір-Ксеїн Куку, з 19 березня цього року безстрокове голодування тримає засуджений у Криму українець Володимир Балух.

Олег Сенцов, перебуваючи в російській в’язниці, зробив неможливе – про нього довідалися в усіх куточках світу. Мільйони людей підтримують публічні акції, вимагаючи від Російської Федерації звільнити українців, яких незаконно утримують на її території.

Натурально, звільнення в’язнів Кремля вимагає і українська держава, але не тільки – 14 червня Європейський парламент закликав Росію негайно звільнити всіх українських політв’язнів, що були незаконно затримані та утримуються під вартою, а 18 червня Держдепартамент США закликав Росію звільнити політв’язнів і висловив стурбованість збільшенням кількості арештів правозахисників і представників релігійних меншин.

Отже, щодо захисту українських політв’язнів у Росії ми цілком солідарні і з Президентом, і з патріотично налаштованими депутатами, і з державними службовцями – усі вони, здається, роблять щирі кроки для повернення українців з полону.

Чому ж тоді керманичі держави тут, в Україні, не чують українців , засуджених за сфабрикованими звинуваченнями за радянським Кримінально-процесуальним кодексом, без жодного шансу на справедливий перегляд їхніх справ?

Можливість перегляду таких справ передбачає Законопроект № 2033а(про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України /щодо забезпечення окремим категоріям засуджених осіб права на правосудний вирок/), який, проте, вже третій рік поспіль (після ухвалення в першому читанні 26 листопада 2015 року) Верховна Рада не ухвалює.

Невже і свавільно засудженим в Україні, щоби їх почули, треба оголошувати безстрокове голодування, а правозахисникам і активістам влаштовувати глобальну акцію на їхній захист і підтримку?

Для чого катують правоохоронці?

За даними Харківського інституту соціальних досліджень (ХІСД) та Харківської правозахисної групи (ХПГ) майже мільйон українців стали жертвами незаконного насильства в міліції протягом 2011 року. Давно відомо, що правоохоронці катують людей для того, щоби отримати потрібні свідчення, примусити людей свідчити проти себе з метою фабрикації матеріалів кримінального або адміністративного провадження, підтасовки доказів, перекручування в ході слідства на власний розсуд фактичних обставин подій.

Кількість застосування тортур в новій поліції порівняно з 2011 роком зменшилася – у першу чергу через ухвалення в 2012 році нового Кримінально-процесуального законодавства, адже в новому кримінальному процесі закладені якісно нові стандарти доказування. Що мається на увазі? Якщо сторона процесу, скажімо, підсудний, відмовляється в суді від своїх свідчень, отриманих в ході дізнання, досудового слідства, то суд не має права такі свідчення взагалі брати до уваги, тим паче вважати за доказ і посилатися на нього в своєму рішенні.

Проте тенденція застосування тортур вже в новій поліції залишається високою. За даними спільного моніторингу ХІСД і ХПГ, у 2018 році кожні 49 секунд у поліції відбувається акт незаконного насильства. В минулому, 2017 році, від насильства в поліції постраждали 641 тисяча українців, ще 96 тисяч стали жертвами катувань. І якщо до 2012 року під час дії старого КПК в обґрунтуванні доказів обвинувачення могла бути єдина «вибита» явка з повинною, не підкріплена іншими доказами по справі, то з ухваленням нового КПК така практика стала неможливою.

Для чого ж катують людей тепер? Для того, щоби «вибити» інформацію по справі, адже катування та приниження гідності – зручний і швидкий спосіб для «розкриття» злочинів.

Виправдувальні вироки

За статистичними даними, у 2016 році місцеві суди ухвалили вироки стосовно 86 744 осіб. З них було виправдано 314, що становить 0,36 %. Показник 2017 року трішечки гірший – 0,29 %. Багато це чи мало? Порівняймо з іншими країнами.

Річний статистичний звіт адвокатських працівників США за 2012 рік має показник «відсоток звинувачених» (conviction rate). Так от, згідно з цим звітом, у 2012 році з 87 709 відповідачів 80 963 (93 %) визнали себе або були визнані винними. А отже, 7 % було виправдано. З року в рік цей показник коливається: у 1972 році він становив 75 %, а до 1992-го зріс до 85 %. Відсоток звинувачених Королівського суду Великої Британії, згідно з повідомленням ВВС, становить 80 %.

Виходить, що судова система України виносить у 20–60 разів менше виправдувальних вироків, ніж у названих країнах. Невже наша правоохоронна система в 20–60 разів працює краще, ніж правоохоронні системи США та Великої Британії?!

Відсутність процедури перегляду справ

27 листопада 2017 року на перших шпальтах профільної пенітенціарної газети Міністерства юстиції України «Закон і обов’язок» (примірник цієї газети потрапляє до кожної установи виконання покарань) оприлюднена величезна стаття під назвою «Вкрадена вічність». В цій статті редакція видання розпочала друкувати історії засуджених довічно за свавільними судовими рішеннями.

Пенітенціарна служба України підпорядкована Міністерству юстиції. Державне відомство активно підтримує та лобіює правозахисні ініціативи. Напевно тому, що керівництво пенітенціарної службирозуміє, що саме Міністерство юстиції відповідальне за виконання судових рішень у вигляді позбавлення волі, у тому числі й довічно, частина з яких викликає сумнів у правосудності.

З тих пір, як у 2010 році Верховний Суд України був позбавлений права на перегляд кримінальних справ у порядку виключного провадження, ХПГ підтримала низку публічних громадських заходів, спрямованих на захист прав свавільно засуджених. Це були й акції протесту, організовані родичами засуджених, усілякі перформанси, прес-конференції та круглі столи. У 2016 році в стінах Верховної Ради проходила фотовиставка «Свавільно засудженим – волю. 2033а – Законопроект останньої надії», яка розповіла історії «довічників» Володимира Панасенка, Олександра Рафальського, Максима Орлова, Мераба Суслова, В’ячеслава Полішка, Станіслава Левенця, Олександра Ощепкова та Ігоря Вовкодава. Організатори виставки ставили за мету привернути увагу депутатів до проблеми в’язнів, які не мають жодного шансу на перегляд своєї справи справедливим судом, щоби народні обранці, так би мовити, подивилися в очі тим засудженим і зрозуміли актуальність питання створення законодавчої можливості перегляду справ засуджених за сумнівними судовими вироками.

На телеканалі СТБ в рамках програми «Вікна новини» в липні цього року протягом тижня в спецпроекті «Довічники» мільйони українців мали можливість переглянути історії трьох свавільно засуджених довічно – Панасенка, Барановського та Орлова.

Роль Омбудсмена

Відомо, що в сусідній Польщі Омбудсмен має право ініціювати перегляд рішення суду щодо засудженого, який фактично вичерпав усі національні процедури. Ми також порушували питання про застосування і в нашій країні додаткових інститутів перегляду кримінальних справ, що викликають розумний сумнів щодо своєї справедливості. Ще в 2015 році в рамках експертної дискусії в офісі Омбудсмена, зазначали: «У парламенті перше читання пройшов Законопроект № 2107 під назвою: „Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розширення підстав для перегляду судових рішень у кримінальному провадженні Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та/або Верховним Судом України“. Цим законопроектом законодавець пропонує розширити повноваження Омбудсмена. Відповідно до зазначеного законопроекту Омбудсмен наділений правом звертатися з поданням до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ або до Верховного суду України в разі „встановлення Уповноваженим ВРУ з прав людини порушень прав і основоположних свобод людини під час досудового та/або судового провадження, що могло вплинути на застосування закону України про кримінальну відповідальність“».

Цю новелу можна було би вважати прогресивною, якби не обмеження в півтора роки після ухвалення остаточного судового рішення на внесення Уповноваженим ВРУ з прав людини подання про перегляд справи – фактично, це обмеження нівелює саму ідею виправлення судових помилок, адже деякі особи тривалий час – дехто десятиріччями! – намагаються докричатися про своє незаконне засудження та відсутність будь-якої можливості реалізувати своє право на справедливий суд.

Доцільно було би до цього Законопроекту внести правки, а саме зняти обмеження терміну звернення засуджених до Омбудсмена з клопотанням про перегляд своєї справи, якщо вирок суду є очевидно несправедливим, а матеріали справи сфабрикованими, або якщо покарання не пропорційне тяжкості скоєного злочину.

23 квітня 2018 року під час зустрічі Людмили Денісової в офісі Омбудсмена з представниками правозахисних організацій, ця теза нами була озвучена. Сподіваємося на підтримку ініціативи Уповноваженим ВР.

Інші механізми

До 2010 року до повноважень Верховного Суду України належав перегляд справ у порядку виключного провадження. У рамках цієї процедури проводився перегляд судових рішень, що набрали законної сили, внаслідок нових обставин, а також неправильного застосування кримінального закону та істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Але процедура такого перегляду була занадто складна.

Подання суддів про судовий розгляд клопотання щодо перегляду судового рішення розглядалися на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України, уповноважених законом на розгляд кримінальних справ за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку. Спільне засідання судових палат є правомочним при наявності не менше двох третин складу кожної з палат.

Але все таки можливість звернутися свавільно засудженому до Верховного Суду юридично існувала.

За нашого часу немає жодної правової можливості перегляду справ свавільно засуджених людей, окрім як за нововиявленими обставинами.Про це 25 березня 2018 року казав експерт Центру політико-правових реформ, Реанімаційного пакету реформ, один з розробників законопроекту 2033а Роман Куйбіда під час дискусії «Право на справедливий суд. Заручники суддівського свавілля» в рамках Міжнародного кінофестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA». В інших країнах до «довічників» застосовується практика умовно-дострокового звільнення. Українські в’язні такої можливості не мають, можуть тільки звернутися до Президента з проханням про помилування після 20-и років відбування довічного терміну. І лише одна громадянка скористалася цим механізмом – їй дали можливість вийти на волю й відстоювати тезу «я була засуджена за чужий злочин».

«На сьогоднішній день в Україні не має жодної правової можливості, окрім перегляду справ за нововиявленими обставинами стосовно тих людей, які були свавільно засуджені. Але як можна ним скористатися? Фактично, в більшості випадків, він недоступний, тому що для того, щоб ним скористатися, потрібно, щоб був вирок суду стосовно, наприклад, слідства чи тих суддів, що засуджували, за те, що вони ухвалювали рішення завідомо неправосудне, чи вирок суду стосовно експерта, чи свідка, що, фактично, в практиці судовій майже не має. Ще один варіант, коли знаходять справжнього винуватця злочину, засуджують його – тоді є можливість переглянути цей вирок, але таке в практиці дуже рідко трапляється. Тобто на сьогоднішній день правових таких механізмів не має», – сказав Куйбіда.

Законопроект 2033а й розробили, щоби були механізми розгляду таких справ, окрім перелічених вище.

На завершення

У правовій державі має бути довіра до суду та до судових рішень, і якщо таке рішення викликає розумний сумнів у його справедливості, воно має бути переглянуте. Це логічно і відповідає здоровому глуздові.

У нашій державі, на жаль, це не так.

Для розв’язання цього питання маємо такі пропозиції:

– народним депутатам ухвалити в другому читанні та в цілому Законопроект 2033а, який стосуватиметься обмеженого кола осіб, засуджених за радянським КПК в редакції 1961 року і діятиме певний час. Законодавець запропонував обмежитися терміном до 31 грудня 2017 року. Враховуючи тривалість процесу розгляду законопроекту, пропонується цей термін подовжити до 31 грудня 2019 року.

– за сприяння Омбудсмена лобіювати ухвалення Законопроекту 2107, який розширить повноваження й можливості інституту Омбудсмена в Україні і створить додаткові можливості для засудженого, у тому числі й довічно, звернутися з клопотанням про перегляд вироку справедливим судом. Але в процесі підготовки законопроекту варто звернути увагу на необхідність скасування обмежень для звернення засуджених до Омбудсмена.

– як зазначив колишній адвокат і виконавчий директор УГСПЛ, а нині суддя оновленого Верховного Суду Аркадій Бущенко, Верховний Суд зараз перебуває в такому стані «маленького хлопчика», який чекає вказівки від свого старшого брата – Європейського суду з прав людини – про необхідність перегляду тієї чи іншої справи, при тому власних повноважень на перегляд не має. Отже, цілком логічним буде пропонувати законодавцю повернути Верховному Суду повноваження перегляду кримінальних справ у порядку виключного провадження, але значно спростивши процедуру звернення та розгляду.

І для засуджених свавільно з’явиться світло в кінці тунелю.

Андрій Діденко