Злочинність без кордонів
02.04.2018
Загальний стан злочинності, її структури і динаміки на території України за 2017 рік (в порівнянні зі статистичними даними за 2009, 2010, 2013- 2016 роки)
Частина 1
За результатами проведеного мною чергового аналізу злочинності, варто одразу визнати, що сьогоднішні правоохоронні органи України відверто не виконують покладені на державу конституційні обов’язки, в тому числі і не забезпечують належний захист громадян від злочинних посягань. Щоб змінити цю ситуацію на краще, керівництво силових відомств мало б щорічно аналізувати статистичні дані злочинності в нашій державі, розробляти скоординовані заходи по покращенню криміногенної ситуації в цілому та по окремих регіонах. При цьому потрібно дослухатись до тих експертів, які постійно наголошують на критичному її стані, щорічно обговорювати результати на спільних координаційних нарадах з залученням керівництва держави, інших представників влади, як центральних, так і місцевих, ЗМІ і громадськості. Однак, на жаль, абсолютно ніяких кроків у цьому напрямку нинішня влада не робить. Про що можна говорити, якщо протягом 2014-2018 років в державі не проведено жодної такої координаційної наради на рівні центральних правоохоронних відомств?! Я вже мовчу про участь у таких заходах Президента чи Прем’єр-міністра України!
Замість реальної боротьби із злочинністю ми лише спостерігаємо деяких керівників правоохоронних органів (в основному Ю. Луценка) на телеканалах або у Фейсбуці із «солодкими розповідями» про те, що злочинність у 2017 році значно знизилась та що нинішні «правоохоронці» мають найкращі показники розкриття злочинів по зрівнянню із попередніми роками. Як бувший тричі заступник тоді ще Генерального прокурора України та 6-ть разів прокурор області категорично заявляю, що такі «заяви», в тому числі і нинішнього Генерального прокурора (невідомо якої країни), є абсолютною брехнею та самопіаром, щоб таким чином «замилити очі» суспільству, приспати його пильність, приховати результати «недолугих» реформ та їх катастрофічні наслідки для всієї країни, суспільства і окремих громадян. Зверніть увагу, що за час правління нинішньої влади ні керівник МВС А. Аваков, ні Генеральний прокурор Ю.Луценко не звітували у Верховній Раді ні про стан злочинності в державі, ні про стан боротьби із нею, ні про причини погіршення ситуації на цих важливих напрямках діяльності правоохоронних органів, не підіймали у парламенті питання про вжиття заходів законодавчого характеру по виправленню криміногенної ситуації в державі. А про стан дотримання конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування вони навіть ніколи не згадують.
Взяти хоча б до уваги «звіт» (хоча по змісту він таким не є) Генерального прокурора Ю. Луценка по результатам діяльності органів прокуратури за 2017 рік. Окрім політичних заяв, гучних і одночасно пустих обіцянок та голослівного демонстрування презентаційних схем, ніякого висвітлення дійсного, реального стану злочинності в державі та протидії їй ним не було зроблено. Деякі статистичні дані були наведені зі зручного для нього боку і дуже узагальнені, акценти розставлені на одиничних резонансних справах, а не на загальній картині результатів роботи органів прокуратури, яка, я нагадую, не є органом боротьби із злочинністю.
Наприклад, Генпрокурор чомусь промовчав про те, на якій підставі органи прокуратури, в першу чергу Головна військова прокуратура, приймають до свого провадження кримінальні провадження, підслідні НАБУ, розслідують їх в порушення вимог про підслідність і навіть направляють до суду. Також мене особисто не здивувала його професійна безграмотність, коли він фактично доповідав як керівник правоохоронного органу, в якого основна функція полягає саме у боротьбі із злочинністю, в т.ч. і з корупцією, в той час як він таким не є, ні у відповідності до вимог КПК України і тим більше — оновленої Конституції України. Таким чином, це був типовий виступ політика, а може навіть і шоумена, який, мабуть, має власні амбіції на політичне майбутнє, а не Генпрокурора, підлеглі якого повинні здійснювати, перш за все, нагляд за додержанням законів як під час проведення оперативно-розшукової діяльності, про що він ні разу, до речі, навіть не згадав, та на стадії досудового розслідування, яке проводить, звертаю вашу увагу, не тільки прокуратура, тим більше, тимчасово, а, в більшості своїй слідчі інших правоохоронних органів! Про цей напрямок Генпрокурор теж мовчав як риба, бо, мабуть, не знав про що говорити.
Як вірно зазначив один із журналістів, сьогодні Генеральна прокуратура перетворилася на банальну «піар-платформу». Тому і не дивно, що у всіх фахівців виникало закономірне питання: а чому ж Генпрокурор не доповів народним депутатам про стан злочинності та про результати досудового розслідування, в т.ч. і про стан дотримання конституційних прав громадян, за 2017 рік? А відповідь досить проста і зрозуміла: доля простих людей давно не є їх пріоритетом діяльності нинішньої прокуратури, бо фактично за сьогоднішньої влади цей колись потужний орган по нагляду за додержанням прав і законних інтересів громадян знищено!
Люди страждають від розгулу злочинності, кожного дня ми чуємо з телеекранів про чергові криваві події, вбивства, в т.ч. і з застосуванням вогнепальної зброї, вибухи, крадіжки і угон автомобілів, розбої та грабежі, викрадення людей, підпали і інші резонансні кримінальні правопорушення, в зв’язку з чим, кожного дня все небезпечніше стає виходити на вулиці після 18:00. І хіба це свідчить про зниження рівня злочинності в нашій країні? Які ще наглядні докази потрібні владі, щоб вона не приховувала та не фальсифікувала реальні коефіцієнти стану злочинності, а навпаки, негайно розпочала вживати ефективні заходи на виправлення криміногенної ситуації в державі?
Маючи достатній досвід роботи у правоохоронних органах, я не можу спокійно спостерігати як наша країна, через нав’язані із зовні «реформи» та завдяки діям так званих «інших фахівців в галузі права», яким саме при нинішній владі було «відкрито дорогу» не тільки до правоохоронних органів держави, а навіть в прокуратуру, причому одразу і в центральний апарат ГПУ, куди у свій час окрім прокурорських працівників і хіба що суддів не попадав ніхто, скочується до рівня найбільш криміногенних країн світу.
Змушений Вам нагадати, що станом на 2017 і 2016 роки Україна посідала, відповідно, 154 і 156 місце з 163 позицій за міжнародним рейтингом найбезпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index. Ви тільки вдумайтесь, в цьому рейтингу ми розташовуємося між Центральною Африканською Республікою і Суданом. Для більш наглядного оцінювання цієї ситуації повідомляю, що ще у 2015 році ми займали 152 сходинку, у 2014 році – 144 сходинку, з 2010 по 2013 році — 120, а у 2009 році – 118. Тобто, якщо і надалі буде продовжуватися така тенденція, то до 2020 року ми можемо і очолити цей рейтинг, тільки з самого низу. Саме тому, я в черговий раз намагаюсь привернути увагу керівництва нашої держави і правоохоронних органів до цієї проблеми.
Для об’єктивного сприйняття наведених статистичних даних, аналіз яких, я вже неодноразово проводив протягом 2016-2017 років, цього разу ми будемо порівнювати дореволюційний рівень злочинності, період після Революції гідності та злочинність при сьогоднішній так званій «демократичній» владі.
Так, протягом 2017 року в Україні правоохоронними органами було зареєстровано 1 050 617 кримінальних правопорушень, що дещо менше у порівнянні з минулими роками (у 2016 році – 1 124 401, у 2015 році – 1 093 314, у 2014 році – 1 137 436, у 2013 році – 1 553 056, у 2010 році — 2 851 115, а у 2009 році — 2 617 806 кримінальних правопорушень). Показники за 2014-2017 роки дещо викликають у мене реальний сумнів, адже ситуація зі вчиненням злочинів в нашій країні, про що я говорив вище, лише погіршується останнім часом, а не покращується. Проте, по-перше, зменшення кількості зареєстрованих злочинів за останній період по зрівнянню із 2009-2010 роками пояснюється окупацією Криму і значної частини Донецької і Луганської областей, які у всій час до лютого-березня 2014 року були дуже криміналізовані та займали перші місця по рейтингам небезпечності. Друга причина такої розбіжності у цифрах пояснюється і намаганням нинішнього керівництва правоохоронних органів штучно понижувати рівень злочинності, ухилятись від реєстрації злочинів, особливо вчинених в умовах неочевидності. А третьою обставиною такого стану є і не бажання потерпілих повідомляти у поліцію про вчинені злочини у зв’язку з недовірою громадян до можливості розкрити ці злочини та тяганини їх по допитах і виконання інших процесуальних дій.
Найбільше у 2017 році зареєстровано кримінальних правопорушень у місті Києві (138 602), Дніпропетровській (94 417), Одеській (78 477), Харківській (73 144), Запорізькій (61 529), Львівській (58 712) областях. Зауважу, що одні з найнижчих у державі таких показників у Тернопільській (11 951), Чернівецькій (14 978) та Івано-Франківській (15 527), що можна легко пояснити різницею у кількості населення, рівнем бізнесового навантаження, масовим відтоком населення за кордон на заробітки і рівнем правової культури.
Потрібно зауважити, що завдяки недолугому КПК України, прийнятому ще за влади Януковича майже по кожному другому зареєстрованому кримінальному правопорушенню пізніше, після проведення, в основному, формальних слідчих дій, слідчими були прийняті рішення про закриття за реабілітуючими підставами, тобто за фактом відсутності події злочину: в 2017 році — у 526 706 випадках, або у 50,1 % (для зрівняння: в 2016 році – у 531 797 (47,3%), в 2015 році – у 528 132 (48,3%), в 2014 році – у 608 297 (53,5%), в 2013 році – у 989 496 (63,6%)).
Таким чином, без урахування зареєстрованих кримінальних правопорушень, закритих за реабілітуючими підставами, загалом протягом 2017 року обліковано 523 911 кримінальних правопорушень, в той час як протягом кількох минулих років таких правопорушень було дещо більше: в 2016 році — 592 604, в 2015 році — 565 182, у 2014 році – 529 139, у 2013 році — 563 560. Проте, у порівняні з «дореволюційним періодом» цей показник значно зріс: у 2010 році – 509 319, а у 2009 році — 442 765. Не варто також забувати, що у показниках 2009-2013 року також враховувались статистичні дані по окупованих на сьогодні територіях Луганської та Донецької областей, а також Автономної Республіки Крим. Тобто, висновок напрошується тільки один: стан злочинності на даний час погіршився ще більш суттєво по зрівнянню з 2009-2013 роками!
Окрім цього, якщо розглядати кримінальні правопорушення у розрізі ступеня їх тяжкості, то протягом 2017 року по державі також спостерігається деяке статистичне зменшення особливо тяжких злочинів — 16 586 в порівнянні з минулими роками: у 2016 році — 19 021, у 2015 — 21 513 та у 2014 році — 25 872. Але і ця відмінність не є свідченням покращення криміногенної обстановки в державі, бо такі критичні показники в названі роки пов’язані насамперед з активними бойовими діями на сході України та революційним періодом в країні. Проте, якщо порівнювати ці статдані із попередніми періодами, то навпаки в 2016-2017 роках спостерігається значне збільшення їх кількості, а саме: в 2013 році — було виявлено 13 776, в 2010 році –12 094, а у 2009 році – 13 597. Хоча, ще раз звертаю увагу, що в той час територія України була суттєво більшою, ніж зараз, бо в цю статистику обліковувалися злочини, вчинені в АРК і по окупованих територіях Донецької і Луганської областей. Водночас, потрібно мати на увазі і той факт, що навіть у порівнянні з 2016 роком в 2017 році в окремих регіонах кількість облікованих злочинів дещо також збільшилась, зокрема, у Тернопільській (з 121 до 237, або +95,9%), Закарпатській (з 190 до 237, або +24,7%) та Чернігівській (з 245 до 260, або +6,1%) областях.
Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані за 2017 рік і про кількість облікованих тяжких злочинів, яких зафіксовано 198 074, що дещо менше показника 2016 року ( 213 521), разом з тим, у попередні роки їх було значно менше: у 2015 році – 177 855, у 2014 році – 154 216, у 2013 році – 156 131, у 2010 році – 166 853, а у 2009 році ще менше — 140 932 кримінальних правопорушень! І це при тому, що в дореволюційний період в ці статдані були включені показники злочинності на тепер окупованих територіях. Про погіршення криміногенної обстановки свідчить і той факт, що в 2017 році у Чернівецькій (з 2416 до 2904, або +20,2%), Херсонській (з 5826 до 6604, або +13,4%), Тернопільській (з 1853 до 2048, або +10,5%), Черкаській (з 6544 до 6885, або +5,2%), Закарпатській (з 3780 до 3912, або +3,5%), Івано-Франківській (з 2791 до 2846, або +2,0%), Сумській (з 3888 до 3898, або +0,3%) областях та на Львівській (з 2 до 10, або у 5 разів), Придніпровській (з 44 до 76, або +72,7%), Південно-Західній (з 29 до 43, або +48,3%) залізницях спостерігається суттєве зростання кримінальних правопорушень цієї категорії порівняно навіть з минулим 2016 роком.
Майже про аналогічну ситуацію можна говорити і аналізуючи статистичні дані щодо злочинів середньої тяжкості. Так, якщо у 2017 році було обліковано 202 424 таких кримінальних правопорушень, то у 2016 році – 236 418, у 2015 році – 236 792, у 2014 році – 215 792, у 2013 році – 231 983, у 2010 році – 249 181, тобто, в попередні роки було зареєстровано значно більше таких кримінальних правопорушень. Але, знову ж таки, якщо відняти злочини, вчинені на окупованих територіях, які у всі часи були найбільш криміногенні, то ситуація в 2017 році по цій категорії злочинів не стала кращою.
Проте, вже кількість зареєстрованих в 2017 році злочинів невеликої тяжкості свідчить про явно негативну тенденцію навіть порівняно з 2009-2010 роками, а саме вони зросли (відповідно 76 858 та 72 774). Не дивлячись, що їх було зареєстровано дещо менше порівняно з 2013- 2016 роками, а саме: якщо у 2017 році обліковано 106 827, то у 2016 році – 123 644, у 2015 році – 129 022, у 2014 році — 133 259, а у 2013 році взагалі – 161 669, все одно не можна визначити позитивну тенденцію, бо в дані 2009-2013 років включені дані і на окупованих сьогодні територіях.
Тобто, ще раз наголошую, що «на папері» стан злочинності в країні дещо покращився в порівнянні з минулим критичним роком, але, насправді, не тільки я, а і більшість наших громадян можуть заявити, що це, вибачте, брехня. Тим більше, навіть наведені статистичні дані за 2009-2010 і 2013 роки, наглядно показують, що у період до так званих «післяреволюційних» реформ прокуратури і, особливо, Нацполіції, робота цих правоохоронних органів була більш ефективною, а як наслідок — криміногенна ситуація в країні була значно краща, ніж зараз.
Далі буде…
Екс-заступник Генерального прокурора України,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, адвокат
О.В. Баганець
