Заходи проти поширення епідемії COVID-19 в пенітенціарних установах України

07.04.2020

Опинившись перед викликом масового розповсюдження інфекційного захворювання в масштабах світу, людська спільнота не завжди демонструє здатність ефективно запобігати поширенню хвороби. Епідеміологічний стан в багатьох країнах світу змусив уряди піти на безпрецедентні заходи, спрямовані на зупинення швидкого поширення хвороби. Але навіть за жорстких заходів деякі об’єкти все одно лишаються поза увагою урядів та суспільства, являючись, водночас, одним з найнебезпечніших джерел розповсюдження і поширення хвороби. Йдеться про місця несвободи взагалі, і зокрема, про кримінально-виконавчі установи.

В кримінально-виконавчих установах та слідчих ізоляторах України сьогодні за даними Міністерства юстиції утримується більше 52000 осіб. До цієї цифри треба додати 28000 працівників, і ми отримаємо реальну картину, яка вказує на ще одну групу ризику, яку необхідно тримати в полі зору, коли ми ведемо мову про протидію COVID-19.

Треба зазначити, що засуджені і персонал кримінально-виконавчих установ дійсно відноситься до осіб з підвищеною небезпекою захворюваності, оскільки кримінально-виконавчі установи – це місця скупченості людей, які усунути неможливо, і які вже давно визнані джерелами поширення небезпечних інфекційних хвороб, таких як туберкульоз, гепатит та ВІЧ-інфекція. До того ж, кримінально-виконавчі установи мали і продовжують мати великі проблеми і труднощі з медичним забезпеченням. Наразі, коли Україна та і весь світ зіштовхнулися з масовим поширенням хвороби, найбільшу ефективність демонструють заходи, які розгортаються в країнах, де медичне обслуговування знаходиться на належному рівні і для якого спалах інфекційних захворювань є проблемою, з якою відповідна система охорони здоров’я здатна впоратися.

Зрозуміло, що в Україні, особливо в часи, коли медицина знаходиться в стані перманентного реформування, питання про створення умов з ефективного запобігання розповсюдженню COVID-19, може стати роковим. Але тут слід звернути увагу й на те, що не лише Україна йде по лезу бритви у питанні запобігання коронавірусу у тюрмах. З аналогічною проблемою, яка до речі, призвела до масових бунтів, зіштовхнулася Італія. В цій, зовнішньо благополучній країні, відбулася хвиля бунтів серед засуджених, які були пов’язаними з побоюваннями з боку засуджених щодо забезпечення їх здоров’я та надання належної медичної допомоги. Наразі з введенням карантинних заходів відбулися бунти у багатьох кримінально-виконавчих установах на території Італії, і майже 100 в’язнів вчинили втечі. І напевно, в ситуації, яка склалася, неможливо притягати до відповідальності тих, хто вчинив втечу, оскільки ймовірно, що їх побоювання відносно гарантій збереження власного здоров’я мали під собою підстави.

Отже, метою цього огляду є визначення та окреслення проблемної зони у виді кримінально-виконавчих установ, в яких містяться засуджені, що фактично утворюють собою вразливу для поширення COVID-19 групу, і в якій, незважаючи на відносну керованість всієї системи, дуже важко буде зупинити поширення хвороби, у разі її з’явлення в установах.

Виходячи з вказаної мети, ми бажаємо привернути увагу до проблеми поширення COVID-19 в кримінально-виконавчих установах, запропонувати конкретні заходи, які можуть сприяти запобіганню неконтрольованому розповсюдженню захворювання, та напрацювання пропозицій, які можуть бути корисними при їх впровадженні у практичну діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України.

Сьогодні на міжнародному рівні вже напрацьована ціла низка рекомендацій та заходів, які необхідно запроваджувати і реалізовувати всередині кримінально-виконавчих установ, і які повинні допомогти взяти ситуацію під контроль та керувати нею. Ця робота проведена багатьма міжнародними інституціями, зокрема до неї долучилися такі організації, як Міжнародна кримінальна реформа, Європейський комітет з питань запобігання катуванням і нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи покаранню (CPT), Amnesty International (Міжнародна Амністія), Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Human Rights Watch (HRW), Асоціація з запобігання катуванням (APT), Підкомітет з питань запобігання катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність поводженням або покаранням (SPT), ВООЗ, яка видала Тимчасові вказівки щодо COVID-19 у в’язницях, Федеральне бюро тюрем США, Університет Джона Гопкінса для громадськості та експертів.

Всі названі організації доклали зусиль і сформулювали певні рекомендації.

Вони були опрацьовані Данським інститутом проти катувань DIGNITY і зведені в Загальні настанови та рекомендації щодо запобігання та контролю над поширенням COVID-19 у в’язницях.

Перше, на що звертають увагу міжнародні інституції, – це обов’язок держави перед засудженими нести відповідальність за належні та безпечні умови тримання. Особливо щодо надання можливості отримувати належний медичний догляд та доступ до медичної допомоги.

На жаль ця рекомендація для вітчизняної правової дійсності є, напевно, одною з найскладніших, оскільки саме неналежні умови тримання в кримінально-виконавчих установах і становлять найбільшу небезпеку для суспільства навіть без наявності загрози неконтрольованого розповсюдження інфекційних захворювань. Надмірна скупченість засуджених, неналежні матеріально-побутові та санітарно-гігієнічні умови, відсутність адекватного, а іноді взагалі будь-якого медичного забезпечення, високий рівень інфекційних та хронічних захворювань серед засуджених – все це далеко не вичерпний перелік тих проблем, які мають ознаки системних в кримінально-виконавчій службі України.

Наступна рекомендація – це необхідність розробки та оприлюднення планів заходів щодо профілактики та контролю за поширенням вірусу COVID-19 в кримінально-виконавчих установах.

На її виконання керівництво ДКВС України прийняло наступні документи:

-Наказ Міністерства Юстиції «Про запобігання поширенню на території установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, закладів охорони здоров’я ДКВС України коронавірусу СОVID-19» (далі – Наказ);

-Наказ Міністерства Юстиції, Державної установи «Центр охорони здоров’я, Департаменту з питань виконання кримінальних покарань «Про затвердження Плану протиепідемічних заходів щодо запобігання занесенню і поширенню в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах ДКВС України гострої респіраторної хвороби, спричиненої новим коронавірусом, на 2020 рік» від 12.03.2020 р. № 57-ОД/08/ОД-20  (далі – спільний Наказ)

-Лист Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 17.03.2020 р. № 1/1-243/тв  (далі – Лист).

Якщо звернутися до тексту вказаних документів, то ми побачимо, що вони в основному сформульовані у відповідності до тих рекомендацій, які сьогодні напрацьовані у медичній та адміністративній сфері, і які покликані сприяти запобіганню поширення захворювання. Але не обійшлося й без національної специфіки. В додатку до Листа наведені рекомендації щодо придбання та обліку дезінфікуючих та захисних засобів, зміст яких наводить на міркування про те, що придбання цих засобів не завжди технічно можливе. Виходячи з рекомендацій, можна дійти висновку, що немедичні установи ДКВС не мають можливості без порушень бюджетної дисципліни придбати предмети медичного призначення.  Адже вищестоящий орган рекомендує їм придбавати та обліковувати ці засоби як «господарські матеріали та канцелярське приладдя». Наведене свідчить не стільки про наявні порушення, скільки про негнучкість нормативних вимог, які нерідко є перепоною для реалізації необхідних заходів.

Адже, серед заходів протидії законодавець називає і обмеження відвідувань установ, і обмеження переміщень персоналу, і скорочення соціально-виховних масових заходів із засудженими, і обмеження переміщень засуджених між установами, і переведення засуджених в онлайн режим під час спілкування із зовнішнім світом, переведення судових засідань за участю засуджених у режим он-лайн конференцій, можливість введення режиму особливих умов, передбачених ст. 105 КВК України тощо.

Отже, можемо впевнитися, що на нормативному рівні керівництво кримінально-виконавчої служби відреагувало своєчасно та повною мірою. Але основним питанням залишається реалізація вказаних заходів на практиці і реальний стан речей із забезпеченням санітарно-гігієнічного благополуччя в кримінально-виконавчих установах.

Слід звернути увагу, що за свідченнями засуджених значна кількість запроваджених протиепідемічних заходів на практиці виконуються. Принаймні деякі особи з числа засуджених до довічного позбавлення волі повідомляють, що дійсно спілкування із зовнішнім світом переведене в режим відеоконференцій, організований прийом їжі в приміщеннях, де утримуються засуджені, приймання посилок та передач здійснюється з застосуванням засобів особистої гігієни – рукавичок та масок. Крім того, попередньо посилки передаються на зберігання протягом доби і лише після цього передаються засудженому. Зменшене пересування засуджених до суду, а також з установи до установи. Але з іншого боку, багато вимог, які можуть мати вирішальне значення, не виконуються практично. Наприклад, немає змін щодо пересування засуджених територією колонії, не забезпечено додаткових санітарно-гігієнічних обмежень під час виводу засуджених на роботу. Дезінфекція в установах здійснюється з надмірним використанням такого засобу, як хлор, який сам по собі є токсичною речовиною, яка здатна призводити до отруєнь, діючи, до речі, через систему дихання людини. Також серед недоліків засуджені зазначають відсутність можливості займатися фізкультурою, що є важливим в умовах зниження імунних можливостей організмів засуджених. Засудженим не завжди надається можливість отримати прогулянку на свіжому повітрі, що також не сприяє підтриманню органів дихання засудженого в належному стані. Великою проблемою є можливість забезпечення рекомендованої соціальної дистанції в місцях тримання засуджених. відсутність поінформованості серед засуджених з питань бажаних алгоритмів поведінки при запобіганні захворювання та у разі виявлення окремих симптомів хвороби. Серед інших проблем зазначено на відсутність дезінфікуючих засобів, суцільного температурного скринінгу засуджених та дезінфекції місць загального користування. І одним з найголовніших недоліків протиепідемічної роботи засуджені називають недотримання персоналом вимог запобігання поширенню хвороби, зокрема не використання ним індивідуальних засобів захисту.

На вказані недоліки вже неодноразово звертали увагу правозахисники та громадські монітори. Принаймні й самі чиновники Міністерства юстиції розуміють існуючі загрози та складнощі. Але в цьому разі мова йде про небезпеку, яка швидко може стати реальністю в умовах ізоляції засуджених від суспільства.

Наступною рекомендацією є вказівка на те, що всі дії, які додатково обмежують свободу (наприклад, медична ізоляція, скорочення відвідувань тощо) повинні:

а) мати правову основу;

б) бути обмеженими за обсягами та тривалістю;

в) бути дійсно необхідними та відповідати кращим науковим практикам;

г) не бути та не здаватися каральними.

Цей момент є надто важливим, оскільки наразі спостерігається своєрідна «гонка» щодо запровадження «жорстокого» карантину, з максимальним і нерідко необґрунтованим обмеженням прав та свобод не лише засуджених, а й вільних людей. Саме тому необхідно дуже важливо ставитися до питання про відповідність карантинних заходів ступеню та інтенсивності загрози. При їх уведенні необхідно розуміти, що засуджені до позбавлення або обмеження волі – це особи, які піддані примусовому впливу, який визначений певною мірою та правовою доцільністю і пов’язаний з тим кримінальним правопорушенням, яке вчинила особа. Отже, запроваджені заходи ні в якому разі не повинні мати карального забарвлення. І як це не дивно, саме в кримінально-виконавчих установах це зробити значно легше, ніж у вільних умовах. Наприклад, за наявності відповідного забезпечення саме в установах значно простіше забезпечити всіх засуджених засобами індивідуального захисту. Саме в установах простіше забезпечити суцільний температурний скринінг засуджених та їхні медичні огляди та т. ін. і з іншого боку подібні заходи значно складніші в умовах вільного суспільства, оскільки обмеження прав і свобод людини завжди повинні мати свої підстави та межі. На жаль, сьогодні ми спостерігаємо іноді невиправдані  та руйнівні заходи запобігання.

Стосовно засуджених, у зв’язку з наведеними рекомендаціями, незрозумілим є покладення контролю за виконанням плану заходів із запобігання поширенню COVID-19 серед засуджених на командира воєнізованого підрозділу «ЦИКЛОН-ЦЕНТР». Хіба силовики повинні мати відношення до реалізації протиепідемічних заходів? Яким чином «фахівці» у сфері протидії масовим заворушенням можуть вплинути на покращення санітарно-гігієнічних умов, дотримання персоналом та засудженими карантинних заходів?

Однією з найголовніших рекомендацій є вказівка на доцільність скорочення кількості затриманих (під наглядом/умовно/дострокове звільнення засуджених з низьким рівнем ризику, наприклад, стосовно яких є підстави для звільнення, або які перебувають на стадії досудового розгляду проваджень щодо скоєння менш тяжких злочинів). Також розглянути можливість застосувати інші запобіжні заходи для осіб, відносно яких триває досудовий розгляд, та відстрочку виконання вироку суду про позбавлення волі.

Виходячи з наведених рекомендацій і зважаючи на те, що кримінально-виконавчі установи – це місця скупчення людей, першим, і можливо одним з самих ефективних заходів протидії поширенню COVID-19 є звільнення певних категорій засуджених та осіб, які тримаються під вартою за відповідними правовими підставами.

Такий захід є одним з найбільш поширених в інших країнах світу. Прикладом може слугувати Франція, де в березні міністр юстиції ініціював дострокове звільнення кількох тисяч засуджених, строк відбування покарання яких наближався до кінця. В Ірані із місць позбавлення волі звільнили близько 70 000 осіб. У деяких інших країнах також вдалися до подібної практики.

В Україні сьогодні найголовнішим питанням у напряму протидії поширенню COVID-19 в кримінально-виконавчих установах повинне стати звільнення засуджених від відбування покарання. Найбільш розповсюджена та універсальна практика – це звільнення на підставі закону про амністію та умовно-дострокове звільнення засуджених.

У Верховній Раді України на розгляді знаходиться законопроект № 3181 «Про амністію в 2020 році», який на нашу думку, повинен отримати статус невідкладного. Але за прогнозами Міністерства юстиції за цим законом буде звільнено близько 1000 осіб. Це є надто малою кількістю засуджених, зважаючи на епідеміологічну ситуацію. Отже, вважаємо, що необхідно розширити коло осіб, які звільнюються, і запровадити більш широку амністію. На нашу думку, акцент необхідно поставити саме на повній амністії, а не на скороченнях строку відбування покарання і ввести до проекту норму, яка дозволить звільнити найбільшу кількість засуджених. Серед тих, хто підлягає звільненню, повинні виявитися засуджені особи похилого віку, засуджені за злочини невеликої, середньої тяжкості, а також тяжкі злочини, яким до моменту звільнення залишилося менше одного року строку покарання. Крім того, слід проаналізувати та оцінити можливість звільнити за амністією осіб, які засуджені за злочини, не пов’язані з посяганням на життя чи здоров’я людини (насильницькі злочини). Вважаємо за можливе також запропонувати звільнити за амністією всіх засуджених, незалежно від вчиненого злочину, яким до моменту звільнення лишилося три місяці і менше. Тобто тих, хто фактично знаходиться на «курсах з підготовки до звільнення» і щодо яких здійснюються заходи пенітенціарної пробації (конкретні пропозиції щодо редакцій статей відповідного проекту закону викладено в додатках).

Стосовно другого шляху звільнення засуджених – умовно-дострокового звільнення (УДЗ), вважаємо за можливе, під час дії карантинних заходів тимчасово звернутися до практики «автоматичного» звільнення за цією підставою осіб, якими формально дотримані два критерії, сформульовані в законі, а саме: відбуття певної частини строку покарання та доведеність уставання на шлях виправлення. Вважаємо, що у разі наявності формальних ознак цих критеріїв для таких осіб звільнення шляхом УДЗ повинно здійснюватися максимально швидко та полегшено. Таке звільнення можна проводити і за судовою процедурою але в максимально короткі строки. В цьому випадку затягування процедури умовно-дострокового звільнення може стати фатальним.

На нашу думку, оперативне впровадження цих двох практик дозволить звільнити близько 3 – 5 тис. засуджених.

Продовжуючи тему зменшення «населення» місць несвободи, слід звернути увагу на слідчі ізолятори. Насправді саме ці установи складають велику проблему, оскільки в них утримується велика кількість людей в жахливих умовах, які, навіть при докладанні певних зусиль, не зможуть бути в короткий термін суттєво змінені. Тому слідчі ізолятори необхідно розвантажити шляхом уникнення обрання такого заходу як тримання під вартою щодо «нових» підозрюваних, обвинувачених та підсудних, а також шляхом скасування обраного запобіжного заходу стосовно тих осіб, які не мають значного рівня суспільної небезпечності, не створюють загрози суспільству і щодо яких сумніви про їх ухилення від слідства та суду є мінімальними. Вважаємо, що до таких осіб можна віднести всіх, хто вчинив необережні кримінальні правопорушення, осіб, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості, а також тих, строки тримання яких під вартою спливають в найближчий місяць і які не демонструють поведінки, що свідчить про існування значної суспільної небезпеки таких осіб. Доцільним є в таких випадках залучати органи пробації, які зможуть надавати варіанти досудових доповідей, які характеризують осіб, що звільняються з-під варти, та оцінку ризиків скоєння повторного правопорушення такими особами.

Вважаємо також доцільним розглянути питання про максимально лояльний підхід у питанні звільнення осіб, засуджених до обмеження волі. Таких засуджених треба також звільнити за амністією і розглянути питання широкого застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, яке б не було пов’язане з позбавленням або обмеженням волі. Причому процедури щодо їх звільнення також повинні бути максимально полегшені та прискорені.

Рекомендація щодо тестування на вірус SARS-CoV-2 відповідно до рекомендацій органів охорони здоров’я здається такою, яка може бути віднесена не лише до засуджених. На жаль, сьогодні Україна не здатна забезпечити таке тестування для вільних громадян, не кажучи вже про засуджених.

Рекомендації щодо запобігання поширенню вірусу серед працівників в’язниці та засуджених нами була розглянуто, і ми визначили, що у цьому напрямку здійснені певні заходи та зроблені зусилля, які, на жаль, поки що є недостатніми та виконуються не завжди в повному обсязі.

Пропозиція щодо нерозповсюдження вірусу за межі в’язниць та пом’якшення його дії в національних умовах цілком стосується питань забезпечення кримінально-виконавчої служби. Сьогодні Міністерство Юстиції отримало додаткове цільове фінансування у розмірі 3,6 млн. грн, які повинні бути спрямовані на закупівлю засобів захисту та інші протиепідемічні заходи. Зрозуміло, шо цієї суми недостатньо для належного забезпечення та підготовки установ до можливого поширення захворювання. Тому на першій план виходять заходи відносно розширення кампанії щодо звільнення засуджених та ув’язнених, а також адміністративно-управлінські міри щодо оптимізації роботи самих установ, визначення приміщень для ізоляції хворих, введення заходів, спрямованих на запобігання потрапляння в установу осіб або предметів, з якими може в установу потрапити і вірус, оптимізацію та налагодження медичного забезпечення, огляди та консультації для засуджених та персоналу установ.

Рекомендовані альтернативні/компенсаційні стратегії для відвідувань (наприклад, відеоконференції, більше доступу до телефону тощо) повною мірою на сьогодні запроваджені в кримінально- виконавчих установах. І цей напрям, напевно, є одним з найбільш легких серед інших.

Рекомендовані заходи, спрямовані на підтримання здоров’я засуджених, на жаль сьогодні не реалізуються. Але ця дивна тенденція спостерігається і серед вільного населення. Всі запроваджені заходи фактично спрямовані на те, щоб громадяни не мали можливості підтримувати свої здоров’я. Це є неприйнятною практикою, яку необхідно переглянути негайно.

Важливим моментом серед рекомендацій є забезпечення умов, щоб звільнені особи мали доступ до відповідного житла та послуг з охорони здоров’я. цей напрям відноситься до компетенції уповноважених органів з питань пробації, на які покладено виконання пенітенціарної пробації. Адже в карантинних умовах необхідно звернути увагу на те, щоб звільнені засуджені не опинилися на вулиці в той час, коли більшість служб, сервісів та установ працюють в режимі онлайн або взагалі не працюють. В іншому випадку ми отримаємо зворотну ситуацію, коли звільнені особи будуть не взмозі задовольнити навіть мінімальні соціальні потреби і зіштовхнувшись з цим, поповнять групи ризику з можливості захворювання.

Дослухаючись до рекомендації про забезпечення можливості надавати безпосередню допомогу засудженим, вимушені констатувати, що такої можливості в умовах карантину в Україні не існує. Наразі можливість реалізувати звичайні дозвільні процедури для вільних громадян є утрудненою. Адже, необхідно створити тимчасовий підрозділ або службу, яка в ургентному режимі була здатна надати допомогу засудженому, який опинився у складній ситуації, що пов’язана з захворюванням. Здається послідовним буде тимчасово покласти такі функції на адміністрації кримінально-виконавчих установ, якщо йдеться про засудженого, що відбуває покарання, або на органи пробації, якщо йдеться про звільненого. Ця рекомендація тісно пов’язана з попередньою.

Водночас, рекомендації пропонують не залишати практику відвідувань кримінально-виконавчих установ, але знайти шляхи альтернативного виконання їх моніторингу з метою встановлення реального стану забезпечення карантинних заходів та їх дотримання і впливів на статус засуджених.

ВИСНОВКИ:

1.Провести кампанію зі скорочення чисельності засуджених, які тримаються в кримінально-виконавчих установах, а також осіб, узятих під варту, які знаходяться в слідчих ізоляторах.

2.Провести інформаційну кампанію, метою якої повинно бути не поширення статистичних даних про захворюваність на COVID-19, а інформування щодо етіології захворювання, його протікання, шляхів запобігання та дій у разі захворювання на COVID-19.

3.Оцінити реальний стан готовності кримінально-виконавчої системи до спалаху епідемії захворювання на COVID-19. Зокрема, встановити наявність місць для ізоляції хворих, опрацювати алгоритм дій у випадку поширення хвороби всередині установ, визначити ресурси щодо наявності медичних працівників, які можуть бути залучені для роботи з засудженими, а також переліку медичних установ, куди можна направляти засуджених, якщо перебіг захворювання у них буде тяжким.

4.Забезпечити фінансування відповідних напрямів в діяльності кримінально-виконавчої служби з метою належного забезпечення установ засобами захисту та дезінфікуючими засобами.

5.Запровадити заходи з скорочення можливості занесення вірусу через персонал установ. З цією метою запропонувати працівникам установ на період карантину скоротити коло спілкування та обмежити власне пересування, окреслюючи його рідними та близькими особами. Здійснювати обов’язкову дезінфекцію, медичний огляд та температурний скринінг працівників установ щоденно перед початком роботи.

6.Обмежити можливість занесення хвороби самими засудженими, особливо з числа тих, хто має можливість виходити за межі кримінально-виконавчих установ. З цією метою на період карантину у разі неможливості звільнення засудженого, заборонити для таких осіб вихід за межі установи та обмежити спілкування з зовнішнім світом. У разі неможливості реалізації таких заходів, забезпечити засудженого засобами індивідуального захисту та зобов’язати дотримуватися соціальної дистанції та карантинних обмежень, запроваджених для вільних осіб.

Пропозиції щодо доповнення та внесення змін до проекту закону України № 3181 «Про амністію в 2020 році»:

Доповнити проект Закону України № 3181 «Про амністію в 2020 році» положеннями наступного змісту:

Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі:

– осіб, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», похилого віку, інвалідів першої, другої та третьої групи, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

– засуджених за тяжкі злочини, яким до моменту звільнення залишилося менше одного року строку покарання;

– засуджених за злочини, не пов’язані з посяганням на життя чи здоров’я людини (насильницькі злочини), які відбули не менше половини строку покарання;

– засуджених, незалежно від вчиненого злочину, яким до моменту звільнення лишилося три місяці і менше і щодо яких здійснюються заходи пенітенціарної пробації.

Внести зміни до п. а) статті 9, виклавши її у наступній редакції:

а) які після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин; крім тих, хто під час відбування покарання був засуджений за злочини за ст. 391 КК України.

Михайло Романов, к.ю.н, доцент Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, експерт Харківської правозахисної групи з кримінально-виконавчого права