Як засуджених карають за злісну непокору

08.07.2019

За статтею 391 Кримінального кодексу (КК) України «Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, – карається позбавленням волі на строк до трьох років.»

Стаття 391 використовується зазвичай таким чином. Адміністрація установи виконання покарань (УВП) накладає на засудженого численні дисциплінарні стягнення, у якості покарання переводить його до дисциплінарного ізолятору (ДІЗО), потім до приміщення камерного типу (ПКТ), що вже є підставою для застосування цієї статті. Суд зазвичай відбувається прямо на території УВП. І дисциплінарні стягнення, і вироки оскаржити практично неможливо.

Сам факт включення цієї норми в КК України був підданий нищівній критиці у численних наукових працях. Аргументацію можна узагальнити так. Стаття 391 прямо суперечить концептуальним засадам КК України в редакції 2001 року, згідно з якими законодавець відмовився від указівок на адміністративну преюдицію як умову кримінальної відповідальності, яка призводила до того, що адміністративні проступки при повторному їх вчиненні автоматично визнавались злочинами. Застосування адміністративної (дисциплінарної) преюдиції суперечить статтям 21 і 24 Конституції України щодо рівності громадян перед законом, оскільки являє собою дискримінацію. Адже незрозуміло, чому одна частина громадян за певні правопорушення повинна нести адміністративну чи дисциплінарну відповідальність, а інша – кримінальну.

Слід зазначити, що стаття 391 є рудиментом радянської каральної системи, це дещо модернізована стаття 183-3 КК УРСР в редакції 1960 року (включена у 1983 році). Навіть авторитарна Росія скасувала цю норму. З пострадянських країн вона використовується лише в Україні та Білорусі.

В Єдиному реєстрі судових рішень вміщено 854 вирока за статтею 391 КК України за період з 1 січня 2010 року до 30 червня 2019 року. З них 775 покарань за відмову:

від прибирання приміщення – камери, коридору, житлової секції, ДІЗО, кімнати виховної роботи, прогулянкового дворику, території тощо (479 вироків);

від виконання – робіт з благоустрою колонії чи іншої роботи, змінного завдання, обов’язків чергового по камері тощо (108);

слідувати до відділення СПС, ДІЗО, ПКТ, дільниці ресоціалізації чи інших місць (33);

зайняти належне спальне місце (19)

виходити на ранкову фізичну зарядку, сніданок, обід тощо (10)

фарбувати стіни коридору, підлогу, лавку, дверей душової кімнати (10);

вдягнути форму встановленого зразку чи спецодяг (4);

та інші форми відмови.

Винесено також 13 вироків за зберігання заборонених предметів, зокрема, мобільного телефону, 14 вироків за перешкоджання обшуку чи огляду, 8 вироків за порушення форми одягу, розпорядку дня, секторної локації тощо та за інші порушення.

Звертає на себе увагу покарання за такі дії як «спав не на своєму місці», «завісив оглядове віконце», «при проведенні сніданку знаходився в строю неголеним», «паління в невстановленому місці», «невиконання команди “Підйом”», «нетактовна поведінка» – рік позбавлення волі або ще більше!

На мою думку, лише два вироки з 854, обґрунтованість яких можна всерйоз обговорювати – три роки позбавлення волі за «Пошкодження приміщення чергової частини та блокування у приміщенні чергової частини працівників виправного центру» та за «Самовільне залишення території установи виконання покарань». Проте кваліфікація цих дій за статтею 391 видається некоректною, треба було застосовувати інші статті КК України.

Знайшлися судді, які не захотіли йти на поводу у адміністрації УВП. У 7 справах було винесено виправдувальний вирок. До м’яких покарань віднесемо вироки, не пов’язані з позбавленням волі, або з терміном позбавлення волі менше 1 року. Таких вироків було 25: 150 годин громадських робіт, 3 покарання у вигляді штрафу (510, 850 та 1700 грн.), по 1 вироку – 1, 3, 5, 8 та 9 місяців арешту, 7 вироків – 2 місяця арешту, 9 вироків –6 місяців арешту.

1 рік позбавлення волі було присуджено у 596 справах, 1 рік 1 місяць – у 5 справах, 1 рік 2 місяця – у 5 справах, 1 рік 3 місяця – у 11 справах, 1 рік 4 місяця – у 7 справах, 1 рік 5 місяців – у 5 справах, 1 рік 6 місяців – у 54 справах, 1 рік 7 місяців – у одній справі, 1 рік 8 місяців – у двох справах.

Вирок 2 роки позбавлення волі було проголошено у 100 справах, 2 роки 6 місяців – у 8 справах, 2 роки 2 місяці, 2 роки 4 місяці, 2 роки 7 місяців, 2 роки 8 місяців та 2 роки 10 місяців – у одній справі, 2 роки 9 місяців – у двох справах.

Максимальний термін покарання  – 3 роки позбавлення волі – був винесений судами у 21 справі. 6 з них – щодо засуджених з Олексіївської ВК №25 в Харкові, 3 – з іншої харківської колонії, Холодногірської ВК №18, 2 – щодо засуджених із Софіївської колонії №55, решта 10 вироків припадає по одному на УВП. 11 покарань з 21 – за відмову від прибирання камери, 3 – за відмову від обушку або перешкоджання обшуку чи огляду, по 2 – за відмову зайняти своє спальне місце та за відмову отримати змінне завдання, 1 – за відмову фарбувати двері душової кімнати.

Олексіївська ВК № 25 є рекордсменом і по кількості вироків за статтею 391 КК України у вказаний період – 38 (усі покарання – за відмову прибирати камеру!). 36 вироків винесено щодо засуджених, які утримувалися у Синельниківській ВК №94, по 34 – щодо засуджених у Криворізькій ВК №80 та Диканівській ВК №12 у Харкові, 30 – щодо засуджених у Селидівській ВК №82, 23 – щодо засуджених у Торецькій (раніше Дзержинській) ВК №2, 22 – щодо засуджених з Оріхівської ВК №88, 21 – відносно засуджених з Темнівської ВК №100 у Харківській області, по 18 вироків  – щодо засуджених з Харківської ВК №43, Холодногірської ВК №18 та Бердянської ВК №77, 17 вироків – із Замкової ВК №58 у Хмельницькій області.

Очевидно, найбільше застосовують статтю 391 в колоніях Харкова, саме тут покарання найбільш жорстокі.

У першу чергу нас цікавить практика застосування статті 391 останніми роками. За період 1 січня 2017 року – 30 червня 2019 року було винесено 215 вироків. З них 201 – за відмову: від прибирання приміщень колонії чи виконання роботи з благоустрою чи від чергування (145), слідувати до приміщення соціально-психологічної служби чи інших приміщень або виходити з камери чи зайняти своє спальне місце (30), від обшуку чи огляду (9), від передбаченого законодавством одягу (5) та інші види відмови (12); 4 – за перешкоджання обшуку чи огляду; 6 – за зберігання заборонених предметів, по 1 – за «вживання спиртних напоїв», за «самовільне залишення свого локального сектору» та за те, що «спав у приміщенні для зберігання особистих речей».

Найбільша кількість вироків у цей період припадає на засуджених із Криворізької ВК № 80 – 18. Далі йдуть Диканівська ВК № 12 – 12 вироків, Харківська ВК № 43 – 10, Торецька ВК № 2, Оріхівська ВК №88 – по 9, Холодногірська ВК №18, Божковська ВК № 16  – по 8, Олексіївська ВК № 25, Первомайська ВК №117, Вінницька ВК № 114 та Маневицька ВК №42 – по 7, Темнівська ВК №100 – 6, .Селидівська ВК №82, Петрівська ВК № 49 та П’ятихатська ВК № 122 – по 5 вироків.

Загальний висновок – стаття 391 КК України використовується виключно як інструмент розправи з непокірними засудженими. Вона не має права на існування і має бути скасована.

Євген Захаров

Джерело