Як відмити недоброчесність?

Наприкінці 2016-го року розпочала свою діяльність Громадська рада доброчесності (ГРД) – незалежний громадський орган, покликаний сприяти Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС) в оцінюванні чинних суддів та доборі кандидатів на суддівські посади. ГРД на підставі зібраної інформації робить висновки щодо їх відповідності критеріям професійної етики та доброчесності. У разі ухвалення негативного висновку суддя/кандидат може підтвердити свою відповідність лише за умови, що за це проголосувало не менше ніж 11 членів ВККС. За більш ніж 4 роки ГРД ухвалила висновки щодо близько тисячі суддів та кандидатів на посади суддів.

Багато суддів вирішили заперечити свою недоброчесність у звичний для них спосіб – через отримання судового рішення. Вони масово почали звертатись до адміністративних судів з позовами до ГРД. Загалом судді ініціювали близько 100 таких судових справ. У деяких провадження все ще тривають, проте в більшості справ рішення про визнання висновків протиправними набрали законної сили, оскільки такі не оскаржувалися. Цікаво, що 80% таких справ розглянув Окружний адміністративний суд м. Києва, у якому практично усі судді отримали висновки ГРД про їх невідповідність критеріям доброчесності. Ці судді, включаючи голову суду Павла Вовка теж оскаржували висновки ГРД до суду. Їх позови розглядав Київський окружний адмінсуд.

Як судді судять інших суддів, яких ГРД визнала недоброчесними, з яких підстав відмовляють чи задовольняють такі позови та що з цим не так? Спробуємо розібратись у цьому аналітичному матеріалі.

Чому таких рішень взагалі не повинно бути?

Адміністративні суди повинні розглядати спори у сфері публічно-правових відносин з метою захисту прав, зокрема, фізичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, до яких ми в першу чергу відносимо органи державної влади.

Хоча ГРД визначається “органом”, проте вона не є суб’єктом владних повноважень, який приймає обов’язкові для виконання рішення. ГРД має статус колегіального дорадчого органу, утвореного для виконання допоміжних і консультативних функцій, без делегування їй будь-яких повноважень ВККС чи її членів (консультативна функція неадміністративного характеру). ГРД збирає про суддів інформацію та надає її ВККС, яка приймає відповідні рішення.

Тому, ГРД не може виступати відповідачем у жодній справі, а її висновки про недоброчесність не можуть бути скасовані. Такі висновки – це результат збору інформації, отриманої з офіційних сайтів, повідомлень у ЗМІ та інших джерел, а також оцінка членів ГРД цієї інформації. Вони також відображають враження, яке може скластись у стороннього спостерігача щодо того чи поводяться судді етично на своїй посаді та в повсякденному житті, чи співмірний їх стиль життя тим доходам, які вони задекларували та чи нажиті статки їх родини відповідають доходам.

Такий висновок підтверджується правовою позицію Великої Палати Верховного Суду (а суди зобов’язані враховувати правові позиції ВС), викладену у постанові від 27.05.2020 у справі № 9901/88/19. У цій справі позивач просив визнати незаконним і скасувати рішення, прийняте щодо нього на спеціальному спільному засіданні ВККС та Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ), а також визнати протиправним проведення самого засідання.

Щодо статусу Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ) суд зазначив:

– ГРМЕ утворюється ВККС як допоміжний орган, який діє в її складі з метою сприяння виконанню певних завдань у межах процедури проведення кваліфікаційного оцінювання відповідності кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду. Водночас саме на ВККС, як державний орган суддівського врядування покладено повноваження щодо організації та проведення кваліфікаційного оцінювання для визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (у тому числі у спеціалізованому Вищому антикорупційному судді) за визначеними законом критеріями в особливому порядку.

При цьому остаточне рішення, яке створює правові наслідки для особи, що бере участь у відповідному конкурсі, ухвалює Комісія на спеціальному спільному засіданні за участі ГРМЕ. Форма проведення такого засідання не впливає на правовий статус Комісії та її рішень та не наділяє ГРМЕ правосуб`єктністю у правовідносинах, які виникають у зв`язку з ухваленням відповідних рішень Комісією. Отже, ГРМЕ не є суб`єктом владних повноважень у розумінні вимог пункту 7 частини першої статті 4 КАС України.

ГРД, як і ГРМЕ, є допоміжним органом ВККС, що не приймає рішення, які мають правові наслідки для суддів і відповідно теж не наділена правосуб’єктністю. У ГРД навіть менше повноважень щодо допомоги у відборі суддів, адже члени ГРМЕ мали право голосу на рівні з членами ВККС. Втім, рішення за результатами такого голосування вважається прийнятим ВККС.

Зрештою 30.03.21 КАС ВС ухвалив постанову у справі № 160/9844/19, якою сформував чітку правову позицію щодо статусу ГРД та її рішень:

“…Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що функції, які здійснює ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, за своєю суттю не є «владними управлінськими повноваженнями» у розумінні КАС України, у зв`язку з цим ця інституція не має ознак суб`єкта владних повноважень. Суд першої інстанції, аналізуючи зміст статті 87 Закону № 1402-VІІІ, а також Регламент Громадської ради доброчесності, які визначають статус ГРД та порядок формування її складу, дійшов обґрунтованого висновку, що законодавець поставив собі за мету максимальним чином відмежувати ГРД від органів державної влади, насамперед ВККС, виключивши існування будь-яких механізмів, які б дозволяли ВККС (або іншим органам публічної влади) впливати на формування складу ГРД та процес прийняття нею відповідних рішень. При цьому, суд відзначив, що мова йде про відсутність як прямих важелів впливу на ГРД, як то, погодження призначень членів, формування списку кандидатів до ГРД, затвердження рішень ГРД актом ВККС, участь у засіданнях ГРД члена ВККС тощо, так і опосередкованих – надання державного фінансування ГРД, створення умов для роботи, надання пільг тощо.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що у будь-якому випадку висновок ГРД є лише проміжним рішенням, яке не тягне за собою безпосередньо жодних правових наслідків для судді (кандидата на посаду судді) щодо якого здійснюється оцінювання. Висновок ГРД покладає зобов`язання виключно на ВККС, яка має дати йому відповідну оцінку та врахувати, або не врахувати під час прийняття остаточного рішення щодо судді (кандидата на посаду судді). При цьому, судом обґрунтовано взято до уваги ту обставину, що у судді (кандидата на посаду судді) є право надати відповідні коментарі та пояснення щодо фактів, встановлених ГРД та зафіксованих у її висновку. Це вказує на те, що висновок ГРД не створює самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя та є лише одним з можливих доказів, аналізуючи які сукупно з іншими доказами, ВККС і має прийняти остаточне рішення щодо учасника процедури оцінювання.

…Аналізуючи в аспекті спірних правовідносин приписи Закону № 1402-VIII стосовно правового статусу ВККС та ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, Верховний Суд приходить до висновку, що ГРД у цих правовідносинах не є самостійним органом (суб`єктом владних повноважень), уповноваженим ухвалювати рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Отже, остаточне рішення, яке створює правові наслідки для особи, ухвалює ВККС.

Суд зазначає, що ужите в пункту 1 частини першої статті 238 КАС України формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.

У даному випадку такою подією є прийняття ВККС рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з наданням відповідної оцінки висновку ГРД, яке може бути оскаржене до суду, в установленому законом порядку…

За таких обставин Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі із роз`ясненням про те, цей спір не підлягає розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду“.

Отже, позиція Верховного Суду, з якою ми безумовно погоджуємось, полягає в тому, що спори щодо скасування висновків ГРД не підлягають судовому розгляду взагалі, адже такі висновки:

1. не прийняті суб’єктом владних повноважень;

2. не створюють самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя.Відзначимо, що деякі суди ще до цього рішення займали схожу позицію. Для прикладу Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 листопада 2020 року у справі № 140/3752/19 закрив провадження саме через те, що ГРД не є суб’єктом владних повноважень. Ця ухвала залишена у силі апеляційним судом.

Щодо статусу ГРД також варто додати, що вона навіть фізично не могла брати участь у судових засіданнях, адже:

-немає свого представника – особи, яка мала б право представляти інтереси ГРД, підписати договір з адвокатом тощо;

-не має поштової адреси, за якою ГРД могла б отримувати повістки та інші процесуальні документи;

-немає фінансування для оплатити судового збору за подання апеляції та інші дії (поштові витрати, друк тощо);

-немає власного рахунку, з якого можна робити будь-які платежі (до речі, суди без проблем присуджували стягнути на користь позивачів сплачені ними судові збори за рахунок бюджетних асигнувань ГРД, яких у неї в принципі немає і бути не може).

Водночас в усіх проаналізованих у цій аналітиці справах суди визнавали ГРД належним відповідачем та розглядали справи попри очевидну неможливість її участі у них. Усі ці справи розглядались без участі ГРД, а багато – навіть без формального повідомлення про позов та відповідне провадження (пошта надсилалась судами на адресу ВККС, де ГРД не знаходиться). Також справи розглядались без заперечень ГРД. Оскільки в адміністративних справах обов`язок доказування покладається на відповідача-суб`єкта владних повноважень, то неподання ГРД відзиву деякі суди розцінювали, як визнання позову. Наразі ті справи, у яких ще триває провадження, фактично розглядаються при відсутності повноважного складу ГРД.

Враховуючи, що їх рішення ГРД не може оскаржити, більшість справ вирішені на рівні судів першої інстанції і рішення про скасування висновків ГРД вступили у силу. Лише в кількох справах, де позивачі оскаржували відмову у задоволенні позовних вимог, справи доходили до вищих інстанцій.

Відмовити: коли суди не скасовували висновки ГРД?

У чотирьох справах суди прийняли рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ГРД про скасування висновку про недоброчесність судді й рішення, яким таких висновок затвердили.

При цьому суди зазначали, що:

-висновок за своєю природою є ненормативним індивідуальним актом, джерелом інформації неправового характеру, одержаної з відкритих джерел, а оцінка такої інформації віднесена до повноважень ВККС;

-ГРД лише сприяє ВККС в питаннях оцінювання та не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Висновок ГРД є інформацією, яка міститься у досьє кандидата і підлягає дослідженню ВККС з-поміж іншої інформації при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності;

-внаслідок ухвалення ВККС рішення висновок ГРД є фактично реалізованим, оскільки вичерпав свою дію;

-скасування висновку ГРД не призведе до відновлення прав позивача та не сприятиме їх ефективному захисту.

У цих справах ключовим для прийняття рішення про відмову стало те, що скасування висновку ГРД не захистить право судді, який його оскаржує. Іншими словами, судді неправильно сформували свої позовні вимоги й вибрали неефективний спосіб захисту свого права.

Варто звернути увагу на справу № 800/264/17, в якій ВП ВС виклала правову позицію у постанові від 26.06.2018 й погодилась із рішенням КАС ВС про відмову у задоволенні позовних вимог. Щодо статусу ГРД у цій постанові зазначено, що “ГРД лише сприяє Комісії в питаннях оцінювання та не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Висновок ГРД є інформацією, яка міститься у досьє кандидата і підлягає дослідженню Комісією з-поміж іншої інформації при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності.”

І хоча суди зобов’язані враховувати правові позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, проте, задовольняючи вимоги в інших справах, вони зовсім не застосовували позицію у вказаній справі.

Лише у справі № 160/9844/19 суди вказали, що ГРД не є суб’єктом владних повноважень, а спір щодо скасування висновку ГРД не підлягає судовому розгляду.

Задовольнити вимоги повністю: як суди мотивують такі рішення?

Втім, більшість судів щодо ідентичних позовних вимог доходили до протилежного висновку і скасовували висновок ГРД та рішення, яким його затверджували. Цікавою є мотивація, яку вони зазначали у своїх рішеннях.

Щодо статусу ГРД

Розглядаючи питання чи є ГРД належним відповідачем у таких справах суди вказували, що:

Закон “Про судоустрій і статус суддів” покладає на ГРД функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, тобто відповідач фактично бере участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар’єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому є іншим суб`єктом, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто є суб’єктом владних повноважень. Крім того, оскільки процес складення та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, даний спір є публічно-правовими та підлягає розгляду за правилами КАС України.

Такий висновок про наявність владних повноважень у ГРД суперечить законодавству. Те, що ГРД “бере участь у формуванні” не означає, що ГРД приймає обов’язкові для виконання рішення.

Цікаво, що деякі суди обгрунтовували наявність “впливу” ГРД на прийняття рішення тим, що при негативному висновку щодо судді, “ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами“. Тобто, те що для голосування потрібно більше голосів, означає можливість ГРД впливати на його результати.

Щодо природи висновку

Не менш цікавими є висновки судів щодо природи висновку ГРД:

-оскільки висновки ГРД, затверджені відповідними рішеннями, як одностороннє владне волевиявлення, є обов’язковими для розгляду ВККС та є правовими актами індивідуальної дії (оскільки безпосередньо стосується прав та інтересів позивача, і підлягають дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання), на підставі якого виникають публічно-правові відносини, то спори щодо таких висновків мають характер публічно-правового спору, який вирішується за правилами КАС України;

-висновок ГРД є обов’язковими для розгляду іншим суб’єктом (ВККС), стосується прав та інтересів конкретно визначеної особи та, відповідно, є правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини. Отже, процес надання для ВККС висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, містить усі ознаки владної управлінської діяльності.

Втім, є випадки, де суд визнавав, що висновок ГРД і рішення, яким його затвердили, “розраховані на одноразове застосування, бставини спростовані під вказані документи є такими, що припинили на позивача свій вплив, оскільки викладені в них очас співбесіди не тільки на засіданні ВККС… але й на засіданні ВРП“. Але далі суд вказує, що спірні документи “фактично відновили свій вплив” із призначенням нового відбору на посаду судді Верховного Суду. Ймовірно ми маємо справу з юридичним феноменом, коли документ може вичерпати свою дію та при цьому мати зворотню дію в часі й відновити силу, коли це потрібно.

Варто зазначити, що те, що ВККС повинна розглянути висновки ГРД не означає, що ВККС зобов’язана прийняти рішення, яке збігатиметься із висновком ГРД. І суди неправильно трактують ГРД, як вищий орган, що має будь-які повноваження над ВККС.

Щодо суті висновку

Визнаючи ГРД суб’єктом владних повноважень, а її висновки “одностороннім владним волевиявленням”, суди аналізували також і зміст висновків та доводи позивачів про те, що вони порушують їх немайнові права. В основному аргументація судів зводилась до таких позицій:

1. Обсяг оцінювання ГРД обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів. Водночас поняття “доброчесність” чинним законодавством не визначене, відповідно є оціночним поняттям. Обставини, викладені у висновку, не були належним чином перевірені, адже ГРД не мала можливості проаналізувати всю інформацію (ГРД не змогла забезпечити судді право на відповідь до початку співбесіди з ВККС і врахувати інформацію, надану суддею) та мають характер припущень.

2. Здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі достовірності відомостей, належить до виключної компетенції НАЗК. В матеріалах справи відсутні докази звернення членів ГРД до НАЗК з приводу перевірки декларацій та докази виявлення порушень. ГРД під час прийняття рішень, не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу. Виявлення ГРД ознак можливого відображення у ній недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, само по собі не є підставою для висновку, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

3. ГРД не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судових рішень, та робити будь-які висновки з даного приводу, незалежно від кута зору.

4. Висновок ГРД ніким не підписаний, його автор в тексті не зазначений, що є порушенням Наказу Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, яким визначені Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003. Висновок є анонімним і його не можна вважати належним документом, оскільки відсутні головні реквізити (дата складання, автор, підпис). Отже, ГРД не мала передбачених законом підстав для направлення його до ВККС.

5. ГРД порушила право на приватність, оскільки позивач не надала згоди на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації стосовно неї. Законом не передбачено право ГРД оприлюднювати та поширювати таку інформацію.

6. ГРД, приймаючи висновок, виконувала функцію суду у розумінні ст. 6 Конвенції, оскільки нею досліджувались певні факти, яким надано юридичну оцінку. Тому ГРД повинна відповідати принципу “незалежного та безстороннього суду”, що передбачає незалежність від виконавчої влади, політичних груп, зовнішнього втручання. Закон не передбачає порядку і джерела фінансування діяльності ГРД, відповідно, принцип незалежності суду при ухваленні висновку не дотримано.

Члени ГРД працюють та отримують свою зарплатню поза межами ГРД, що неминуче означає їхню матеріальну, ієрархічну та адміністративну залежність від їхніх головних роботодавців та ставить під загрозу як їхню незалежність, так і безсторонність. Направити своїх представників для участі у зборах для формування складу ГРД можуть не всі громадські організації або громадські спілки, а лише ті, які протягом щонайменше останніх двох років, що передують дню проведення зборів, здійснюють діяльність, спрямовану на боротьбу з корупцією, захист прав людини, підтримку інституційних реформ, в тому числі реалізують проєкти у цих сферах, що не відповідає вимогам ч. 5 ст. 36 Конституції України, яка визначає, що всі об`єднання громадян рівні перед законом.

Обов`язкова вимога щодо надання для участі у зборах громадським об`єднанням документів, що видаються міжнародними організаціями (рекомендаційного листа від міжнародної організації з бездоганною репутацією про успішний досвід співпраці та ін.) автоматично ставить в залежність від міжнародних організацій можливість участі у зборах представника громадського об`єднання.

7. Оскільки зміни до Конституції України (щодо правосуддя) набрали чинності 30.09.2016, ГРД, здійснюючи функцію суду у розумінні ст. 6 Конвенції, мала право аналізувати факти щодо відповідності позивача критеріям професійної етики та доброчесності лише за період після 30.09.2016, оскільки лише з цієї дати встановлено додаткову підставу для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (звільнення з посади), а саме за невідповідність судді займаній посаді за критеріями професійної етики або доброчесності.

8. ГРД сформувала висновок на підставі рішення дисциплінарної палати ВРП, яке оскаржується і тому не є остаточним. Отже, такий висновок є передчасним, а надання судом правової оцінки висновку ГРД є оцінкою відповідності законодавству рішення дисциплінарної палати ВРП.

9. ГРД порушила принцип індивідуальної юридичної відповідальності (щодо справ, в яких судді приймали рішення у складі колегії й у них відсутня окрема думка цього судді), адже не можливо встановити які саме дії судді у складі колегії стали підставою для висновку ГРД про наявність ознак порушення присяги чи некомпетентності судді

10. Висновок ГРД ґрунтується лише на припущеннях щодо вчинення позивачем правопорушень, він не може розміщуватись у відкритих джерелах, до надання судом оцінки висновку та перевірки викладених у ньому обставин, оскільки це є грубим порушенням принципу презумпції невинуватості та забезпеченості доведення вини.

В усіх рішення суди вказували, що висновки ГРД є її припущеннями та оціночними судженнями, які базуються на неповній, недостовірній чи неперевіреній інформації. Водночас ГРД не має права оцінювати інформацію із декларацій судді, адже такі повноваження покладені на НАЗК, не має права брати до уваги інформацію з актів ВРП щодо притягнення судді до відповідальності, адже це рішення ще оскаржується тощо. Схожі висновки викладені й щодо повідомлень про суддю у ЗМІ – це теж оціночні судження журналістів, неважливо чи викладають вони при цьому факти.

Наведена аргументація, на наше переконання, є “натягнутою” і зазвичай не спростовує висновків ГРД. У деяких випадках судді, які розглядали справи проти ГРД, проявляли очевидну упередженість. Для прикладу, у рішенні ОАСКу у справі № 640/21748/19 (суддя Кармазін О.А.) ГРД названо “групою осіб, перелік яких надалі надрукований на аркуші паперу із назвою “Протокол електронного голосування”. Сам ж висновок ГРД вказано у лапках, чим підкреслюється ставлення судді до цього документа. Звертає увагу і те, що доволі часто окремі справи щодо оскарження висновків розглядались у незвично короткі строки та з поданням т.зв. “віялових позовів” (коли одразу подається кілька аналогічних позовів для того, щоб потрапити на лояльного суддю).

Окремі рішення яскраво демонструють надуманість аргументів на користь судді. Наприклад, суд скасував висновок ГРД про неетичність поведінки судді, який базувався на розміщеному в інтернеті відеозаписі розмови цієї судді з журналістами. Суд вирішив, що ГРД неправомірно зробила такий висновок, оскільки не провела лінгвістичну експертизу та експертизу оригінальності запису та відсутності його монтажу. При цьому сама суддя не заперечувала факт та зміст цієї розмови. На думку суду, члени ГРД не можуть самостійно оцінити зміст висловлювань й для цього необхідна допомога експерта. За такою абсурдною логікою будь-яку інформацію із висновку повинні оцінювати експерти, а не ГРД.

Такими ж, м’яко кажучи, дивними виглядають аргументи судів, що висновок ГРД начебто не підписано. “Живих” підписів на висновках ГРД дійсно немає, бо всі вони підписані цифровим підписом та передаються до ВККС виключно у електронній формі. Не менш яскравим є висновок суду, що начебто ГРД має право аналізувати лише факти недоброчесності, які суддя допустив після 30.09.2016.

А щодо улюбленого аргументу судів, що ГРД не має право перевіряти декларації суддів та орієнтуватись виключно на рішення НАЗК, то Верховний Суд повністю його спростував ще у 2019 році. У рішенні КАС ВС від 04.03.2019 у справі № 9901/729/18, яке залишено у силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 прямо вказано, що для оцінювання доброчесності судді на підставі декларацій рішення НАЗК не потрібно. Більше того, для висновку про недоброчесність судді достатньо обґрунтованого сумніву, що не спростований суддею.

У рішеннях судів часто є посилання на практику Європейського суду. Однак ЄСПЛ раніше не висловлювався щодо схожих процедур оцінювання суддів, а в останньому рішенні “Джоджай проти Албанії” (Xhoxhaj v. Albania) від 09.02.2021 навпаки підтвердив відповідність таких процедур Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже аргументи щодо незаконності висновків ГРД суперечать логіці й меті створення ГРД, законодавству, правовим позиціям Верховного Суду та доволі часто – здоровому глузду. Фактично суди розвинули власне тлумачення законодавства, за яким ГРД може повідомляти ВККС лише позитивну інформацію про суддю. Адже будь-яка негативна інформація або зібрана з “перевищенням повноважень”, або є необ’єктивним припущенням чи оцінкою інших осіб.

Задовольнити вимоги повністю: як суди мотивують такі рішення?

Суди задовольняли позовні вимоги частково у справах, в яких позивачі просили не тільки визнати протиправним та скасувати висновок ГРД, а заявляли й інші вимоги. Щодо цих вимог суди ставали на бік відповідача та відмовляли у частині, де судді просили зобов’язати ГРД:

Вилучити висновок із досьє судді;

Ведення суддівського досьє забезпечує ВККС, ГРД не має повноважень ані додавати, ані вилучати документи із суддівського досьє.

Вилучити висновок шляхом відкликання висновку з ВККС;

Ця вимога не є належним способом захисту та не входить до компетенції ГРД. Перебування в досьє скасованого висновку не створює будь-яких правових наслідків для цілей його застосування.

Вилучити висновок з електронних ресурсів (сайту) ГРД;

З набранням законної сили рішенням суду про скасування висновку ГРД, він не створює будь-яких правових наслідків з моменту прийняття. Його вилучення (відмови у вилученні) із сайту ГРД належить до відносин, які можуть виникнути у майбутньому. Тому така вимога не є належним способом захисту. Відмовляли суди також через те, що позови суддів не містили обґрунтування порушеного права. Втім, в одному рішенні таку вимогу суд все-таки задовольнив, оскільки “вилучення такого висновку з інформаційного порталу (сайту) ГРД не вплине на будь-які права інших учасників інформаційних відносин, але відновить права позивача, оскільки щодо нього не буде розміщена інформація у Висновку, який визнаний протиправним та скасований.“

Переглянути справу щодо відповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Такий спосіб захисту не призведе до відновлення порушеного права позивача як кандидата у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів, оскільки відповідний конкурс вже минув.

Висновок

Практично в усіх справах суди без вагань скасовували висновки ГРД про недоброчесність суддів. Суди визнавали, що ГРД є суб’єктом владних повноважень, а її висновки – правові акти індивідуальної дії. Навіть у тих справах, де позивачам відмовляли, суди обґрунтовували свої рішення тим, що скасування висновку “не захистить їхні права”, адже за своєю природою цей акт вичерпав свою дію, а не тим, що висновок ГРД по суті не є тим рішенням, яке можна оскаржити в адміністративному судочинстві.

Не враховували суди правову позицію ВП ВС щодо статусу ГРМЕ (відсутність правосуб’єктності у допоміжного органу ВККС), ні навіть рішення ВП ВС, яким суд відмовив у задоволенні позовних вимог і зазначив, що “ГРД лише сприяє Комісії в питаннях оцінювання та не може виносити остаточного рішення”.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суди зазначали, що висновки ГРД є її припущеннями, а зібрана інформація (чи її частина) про суддів не повинна враховуватись, адже ГРД вийшла за межі своїх повноважень. Наприклад, проаналізувала декларацію судді самостійно, а не звернулась для цього до НАЗК.

Можемо підсумувати, що суди виробили власну практику, що дуже звузила обсяг інформації, яку може враховувати ГРД та вказувати у своїх висновках. Така практика суперечить законодавству, що не обмежує ГРД у джерелах інформації. Практично всі ці рішення прийняли суди першої інстанції, вони не переглядались в апеляційному чи касаційному порядку.

Рішення рекомендувати суддю на посаду чи звільнити приймає ВККС, яка враховує інформацію із висновку ГРД. І саме на ВККС лежить тягар та відповідальність за порушення немайнових прав судді у разі прийняття неправомірного рішення. Втім, українські суди продовжують розглядати справи, відповідачем у яких виступає ГРД.

Чи можна це пояснити тим, що судді, які задовольнили вимоги у 57 справах щодо ГРД із 80, самі мають негативні висновки? Майже всі вони з Окружного адміністративного суду міста Києва. Можливо саме через негативні висновки щодо себе суддям настільки не подобається діяльність ГРД, що вони закривають очі на законодавство та “наділяють” її владними повноваженнями. Інакше вони не мали б права ухвалювати рішення щодо ГРД.

Ми уважно будемо слідкувати, як надалі розвиватиметься практика щодо оскарження висновків ГРД після прогресивного (і єдиного) рішення КАС ВС від 30.03.2021, яким суд задає прецедент: такі спори не підлягають судовому розгляду взагалі.

Фундація DEJURE

Джерело