Як українське законодавство стимулює плодіння корупції
26.02.2018
За останні роки Україна дійсно зробила вагомий крок у бік подолання корупції.
За хабарників, у тому числі й серед посадовців найвищого рівня, взялися такі спеціально створені для цього органи, як Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Не припиняє роботи в цьому напрямку й Генпрокуратура, ось-ось запрацює Державне бюро розслідувань.
Попри суспільну критику щодо недостатніх темпів боротьби з корупцією, варто визнати: раніше важко було навіть уявити, що прямо в сесійній залі Верховної Ради демонструватимуть відеоматеріали щодо корупційних діянь нардепів, підозри оголошуватимуть у палатах елітних лікарень, затримуватимуть найближчих родичів чинних міністрів чи масово – екс-податківців по всій Україні.
Словом, як-то кажуть, хоч і білими нитками, але все було “шито-крито”. Зараз же ситуація починає змінюватися. Завдяки роботі новостворених органів, а також максимальній публічності корупціонером у нашій країні стає бути не так уже й просто.
Разом з тим якісним змінам все ще перешкоджають деякі моменти, серед яких відсутність антикорупційного суду, що, безумовно, пришвидшив би “антикорупційні чистки” по всій країні.
“489 кримінальних проваджень у роботі, 149 підозрюваних та 165 обвинувачених у корупції – з такими результатами Національне антикорупційне бюро завершило 2017 рік, другий від початку розслідувань (перші кримінальні провадження детективи НАБУ зареєстрували у Єдиному реєстрі досудових розслідувань 4 грудня 2015 року)” – зазначається в одному зі звітів НАБУ.
Водночас під час прес-конференції за підсумками роботи у 2017 році керівник НАБУ Артем Ситник наголосив:
“Головним викликом для НАБУ і САП залишається відсутність вироків у справах, скерованих до суду. У більш ніж 70% справ наразі немає рішень”.
Звісно, відсутність антикорупційного суду – проблема серйозна, про що не перестають нагадувати наші європейські та американські партнери, дуже прозоро натякаючи, що без цього органу Україна втратить усе – як шанс якісно трансформуватися, так і дружню підтримку у вигляді безвізу, фінансових траншів тощо.
Але скажіть, будь ласка, чи великою буде користь із цього суду, коли за корупційні злочини вітчизняним законодавством передбачені іноді просто сміхотворні покарання?
До прикладу, частина 1 статті 210 Кримінального кодексу України говорить:
“Нецільове використання бюджетних коштів службовою особою, а так само здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу чи закону про Державний бюджет на відповідний рік, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, караються штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого”.
Звісно ж, суд може призначити корупціонеру і три роки буцегарні, але ж закон дозволяє обмежитися штрафом, часто неспівставним з розмірами заподіяних державі збитків.
Що обере “найсправедливіший суд” у країні, де рівень корупції зашкалює? Питання риторичне.
У цьому контексті “бальзамом на душу” стала нещодавня заява генпрокурора Юрія Луценка, який озвучив невтішну статистику: менше 10% від засуджених корупціонерів отримують реальну міру покарання.
У зв’язку з цим він пообіцяв ініціювати перед парламентарями зміни до законодавства, аби корупціонерів не змогли карати м’якше, аніж роком позбавлення волі.
“Посилення кримінальної відповідальності за одержання або надання хабара, незаконне збагачення та деяких інших складів корупційних злочинів (статті 210, 354, 364, 365-2, 368, 368-2, 368-368-4, 369 КК України).
Ці зміни конче необхідні задля утвердження справедливості в суді під час постановлення вироків стосовно корупціонерів. За вчинення будь-якого корупційного злочину кримінальна відповідальність має передбачати не менше одного року в’язниці”, – зазначив генпрокурор.
Крім того, Юрій Луценко запропонував остаточно “забити цвях у труну” сумнівних судових рішень щодо корупціонерів шляхом запровадження на законодавчому рівні норми, відповідно до якої призначення суддею корупціонеру покарання менш тяжкого, ніж позбавлення волі, вважатиметься завідомо неправосудним.
Генпрокурор порушив ще одну не менш “чутливу” проблему – можливість обіймання важливих державних посад підозрюваним у корупційному злочині в той час, доки триває розслідування.
Адже, фактично, це можливість для корупціонера не тільки придумати, як уникнути покарання, але й замести всі сліди і навіть “накорупціонерити” на своїй посаді, так би мовити, на прощання.
“Дуже важливо внести законодавчі зміни до КПК України з тим, аби суди автоматично відсторонювали корупціонерів від посад під час обрання їм запобіжних заходів (домашній арешт або тримання під вартою)”, – цитує Юрія Луценка його прес-секретар Лариса Сарган.
Як на мене, у цілому від генпрокурора ми почули дуже слушні пропозиції, які паралельно зі створенням антикорупційного суду дійсно допомогли б зробити боротьбу з корупцією в нашій країні більш ефективною.
Разом з тим виникає кілька питань:
– З часу старту антикорупційної реформи минув не один рік. Багато хто, у тому числі й народні депутати, які є суб’єктами законодавчої ініціативи, неодноразово наводили “скупу” статистику щодо посаджених до в’язниці за корупційні злочини.
Чому ж тоді ідея внести зміни до законодавства, аби цю ситуацію виправити, ні в кого не виникла раніше? Чи ніхто не підозрював, що “справедливі українські суди” часто виносять сумнівні рішення щодо корупціонерів?
– Генпрокурор Луценко говорить про необхідність відсторонення підозрюваних у вчиненні корупційних злочинів від займаних посад на час слідства. І це правильно.
Проте чи не справедливіше та ефективніше було б заборонити для таких осіб будь-який інший запобіжний захід, аніж тримання під вартою?
Адже взяття на поруки, застава чи навіть домашній арешт, як показує практика, – геть не стовідсоткова гарантія того, що підозрюваний не втече.
– Звісно, безліч запитань наразі існує з депутатською недоторканністю, яку дехто використовує як своєрідний бар’єр для борців із корупцією. Скасувати її, звісно, можна. Але процедура занадто складна й розтягнута в часі для того, аби ефективно боротися з корупцією серед мешканців Верховної Ради.
Як відомо, зараз питання про скасування депутатської недоторканності на часі, у тому числі розглядається парламентарями, які відправили на розгляд Конституційного суду аж два законопроекти з цього приводу.
Отже, є сподівання що в недалекому майбутньому це питання таки вдасться вирішити.
А поки що слід констатувати: сьогодні ми справді на роздоріжжі. Ніби рішення перемогти корупцію ухвалено, ніби перші кроки до цього зроблено, але чи будуть наступні?
Поки що українське законодавство не те, що не забезпечує ефективного механізму боротьби з корупцією. А навпаки – стимулює її розростання.
Олег Петровець, політичний експерт
