Як працювала поліція у 2018-му: за звітом Голови Нацполіції й не тільки

Тим не менш для людей, які втомились від великої кількості інформації про реформи та просто не встигають стежити за всіма одночасно, важливо розуміти контекст, у якому варто розглядати успіхи чи зради реформи Національної поліції та її досягнення у 2018 році. Саме тому спробую дещо пояснити ті чи інші тези, які сьогодні були озвучені Сергієм Князєвим.

Що каже Князев про поліцейські реформи у 2018 році і як це оцінити

Отже, по-перше, “упродовж 2018 року до поліції надійшло понад 8 мільйонів звернень громадян, що удвічі більше ніж п’ять років тому. Це свідчить, що поліції довіряє більше людей”. Справді, воно так і є, адже навіть сьогодні лише 60% потерпілих від майнових злочинів взагалі звертаються до поліції, а що вже говорити про дрібні правопорушення. Тому довіра до поліції прямо впливає на кількість звернень до неї за  розв’язанням своїх проблем. Але в такій цифрі загублена тенденція, що відбувається з 2016 року – зменшення кількості зареєстрованих кримінальних проваджень (це десь десята частина, тобто 455-562 тис. злочинів, в залежності від року). Ця тенденція не має об’єктивного підґрунтя у вигляді значного зменшення злочинності. Бо поки війна, соціально-економічна ситуація і незаконний обіг зброї існують, а суспільство в цілому стало більш толерантним до насилля, такого підґрунтя просто немає. Тому скоріше за все мова йде про штучну практику відмови у реєстрації заяв, попри прямі вимоги КПК України, тобто нереєстрацію неперспективних для суду і статистичного обліку справ. Про це свідчать скарги на дії поліції потерпілих, адвокатів та підтверджується результатами останніх наукових досліджень у цій сфері.

По-друге, “комунікація з громадою стала «завданням №1» в роботі поліцейських”. Упродовж 2018 року правоохоронці забезпечили безпеку учасників майже 86 тисяч масових заходів та зібрань громадян, у яких взяли участь понад 28 мільйонів людей. Ефективна робота поліції стала можливою завдяки кільком новаціям у роботі правоохоронців. Мова йде про впровадження поліції діалогу (скандинавська модель охорони громадського порядку – спочатку діалог, потім поліцейські заходи) та скоординовану роботу підрозділу патрульної поліції ТОР (тактико-оперативного реагування) та поліції особливого призначення.

Здебільшого, це відповідає дійсності. Однак на практиці т.зв.поліція діалогу малочисельна та присутня тільки у великих містах. У 2018 р. зафіксовано випадки, коли вона була усунена з будь-яких процесів гарантування безпеки учасників мирного зібрання в силу того, що поліцейське керівництво не сприймає серйозно цей проект. Понад те, в силу залишення політичного впливу на діяльність поліції, можна пригадати примусовий розпуск (“розгін”) залишків антикорупційного мітингу 3 березня ц.р. під Верховною Радою. Тоді без жодного діалогу було застосовано силовий метод вирішення проблеми, що запам’ятався групою людей, які стояли на колінах в снігу, при цьому не мали жодного процесуального статусу. Тобто не були затриманими особами, як мінімум. Детальніше про це читайте у матеріалі “Свідки на колінах або черговий розгін мирного зібрання”.Такі дії різко дещо дисонують із декларуванням впровадження скандинавської моделі і діалогу з протестувальниками.

Третє – “продовження розвитку патрульної поліції, насамперед дорожньої поліції”. Дорожня поліція станом на сьогодні охоплює 23 області та 6300 кілометрів доріг. Водночас з 16 жовтня на автошляхах країни в публічно позначених місцях контроль за швидкістю руху забезпечується за допомогою приладів “TruCAM”. За останніми даними сьогодні наряди поліції використовують 31 такий прилад.

Це важливо для розуміння системності і плановості реформ. Нагадаю, що з 2015 року поліція не здійснювала контроль швидкісного режиму, тобто після відміни так званих “фенів” ніхто не контролював перевищення швидкості. Причиною цього була політика у цій сфері – запровадити автоматичну фіксацію швидкісного режиму (камери) замість напівавтоматичної (стаціонарні прилади). Навіть ухвалили відповідні зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення, які не застосовуються. Три роки держава намагається вирішити проблеми із закупівлею камер, ухвалення підзаконних нормативно-правових актів у цій сфері і найголовніше – неповторення історії 2010 року із рішенням Конституційного Суду України щодо т.зв. “листів щастя”. Вирішення цих проблем завдання непросте, звісно. Єдине питання – чому не можна було запровадити напівавтоматичну фіксацію (“TruCAM”) на початку цього процесу як тимчасовий захід? Відповідь риторична – відсутність реалістичного планування.

По-четверте, “кількість розбійних нападів в Україні у 2018 році є найнижчою за останні 6 років”. Безперечно так, одначе нагадаю, що кваліфікуючою ознакою розбою є безпосередня загроза для життя і здоров’я людини. Водночас за статистикою тієї ж Нацполіції крадіжки, грабежі та інші майнові злочини залишаються на тому ж рівні. Те саме стосується і наркозлочинів, кіберзлочинів і т. д. При цьому кількість вилученої вогнепальної зброї і боєприпасів залишається вкрай високим – і це  свідчить про використання зброї, вилученої з цивільного обігу, для злочинних цілей. Це дуже  сильно впливає на структуру злочинності в цілому. В контексті боротьби із такою злочинністю треба позитивно оцінити створення Департаменту стратегічних розслідувань, аналогу колишнього УБОЗу – управління по боротьбі з організованою злочинністю, але з урізаними повноваженнями. Як мінімум, він не має свого силового підрозділу, адже раніше “Сокіл” як підрозділ УБОЗу використовувався з метою тиску на бізнес.

Що залишилося поза увагою на прес-конференції: важливі зміни

Зі свого боку я б додав ще такі позитивні події як – ухвалення Дисциплінарного статуту Національної поліції (набув чинності 7 жовтня), який посилив гарантії професійної діяльності поліцейського через розгляд проваджень дисциплінарними комісіями, а не особисто керівником та дозволив поліцейському залучати захисника. А також якісно нову роботу поліції у сфері протидії домашньому насильству, зокрема реалізацію положень нового Закону у цій сфері і підзаконного Наказу №654 (порядок винесення тимчасових заборонних приписів щодо кривдників) у цій сфері. І третя подія – ухвалення Постанови Кабінету Міністрів України №58 від 7 лютого 2018 року, яким визначено порядок оцінки довіри громадян до поліції. Відповідно до Закону про Нацполіцію це є основним показником оцінки її діяльності. Фактично цей механізм не працював до цього часу, а наразі незалежна соціологічна служба здійснює таке оцінювання (поки що результату немає).

Водночас, на мій погляд, в розрізі оцінки 2018 року можна говорити про антирейтинг. Факт, що злочинність структуровано стає більш насильницькою і частіше використовується зброя. І зважаючи на війну із сусідом-агресором, можна говорити про неї як новий виклик для усієї правоохоронної системи. Бо для поліції розслідування загальнокримінальних злочинів (крадіжки, шахрайства, тілесні ушкодження тощо) є “ядром”, центром її діяльності. Навіть в силу чисельності слідчо-оперативних підрозділів, яких в три рази більше ніж патрульних поліцейських. Я вже не говорю про складність завдань та типові порушення, які допускають ці підрозділи, адже катування, незаконні затримання та інші суміжні злочини з метою розкриття справ залишаються прийнятними інструментами серед поліцейських.

Тому саме 2018-й мав вирішити проблему із неефективним розслідуванням злочинів. Найперше, за рахунок спрощення процедури розслідування дрібних злочинів та перекладення цієї функції з слідчих на інші підрозділи. Цілком логічно, щоб та сама дорожня поліція розслідування ДТП із потерпілими середньої тяжкості і вище. Для цих цілей було запровадження експеримент із об’єднання функцій оперативного працівника та слідчого у детектива і (майже) запровадження інститут кримінальних проступків (проект Закону №7279-д ухвалено і наразі він очікує підпису Президента України).

Щодо детективів. 20 червня поліція представила результати цього експерименту правоохоронному Комітету Верховної Ради. Вони були сприйняті критично і Комітет не готовий підтримувати жодні законодавчі зміни у цій сфері, хоча формально жодним рішенням це не оформлено. Сам експеримент є проблемним: оперативні працівники, які залишилися на посадах, і надалі виконують прямі обов’язки кримінальної поліції: оперативну й агентурну роботу, ведення оперативно-розшукових справ, встановлення невпізнаних трупів і розшук безвісти зниклих осіб. Тобто в межах експерименту не відбулося повної відмови від оперативних працівників, що залишає детективам можливість звертатися до них із дорученнями. Це негативно позначається на якості експерименту і ставить під питання майбутнє закріплення детективів на постійній основі.

Щодо кримінальних проступків. Ухвалено законопроект, який лише формально підходить до до розв’язання цього питання. Понад те, він надає додаткові повноваження поліції, які можуть поставити під загрозу право на захист. Саме тому Рада Європи надала негативний висновок на цей законопроект, а критичні зауваження, які були в ньому висловлені, – не враховані під час голосування. Детальніше про сам законопроект читайте у тексті “Кримінальні проступки: панацея від дрібних злочинів, чи обмеження прав?”, хоча з того часу він був дещо покращений.

На завершення скажу, що завдання експерта полягає у критичній оцінці державної (публічної) політики. В цьому випадку – у правоохоронній сфері. Нагадаю, що Стратегія розвитку МВС-2020 ухвалена 15 листопада 2017 р., водночас Кабінет Міністрів України зобов’язав МВС розробити і представити план заходів на виконання цієї стратегії у строк до 15 лютого 2018 р. Але, на жаль, досі плану заходів немає, хоча окремі з них таки виконуються. Але при цьому оцінити ефективність її реалізації, тобто дотримання строків, результат, дії відповідальних без плану просто неможливо.

І останнє –  жодному разі я не применшую роботу поліцейських, які щоденно віддають сили на забезпечення правопорядку і дотримання прав людини. Вироблення і реалізація державної політики завжди складно давалась в Україні, тому, сподіваюсь, що 2019 рік буде більше плідним у цій сфері, особливо – реформі у кримінальної поліції та органів досудового розслідування.