Тюрми слідчим?
24.01.2018
Провівши аналіз правового регулювання поняття домашнього арешту в більшості зарубіжних країн стало зрозумілим, що застосування даного запобіжного заходу пов’язано, переважно, з використання електронних браслетів, тобто контролю за особою при допомозі спеціальних пристроїв.
Такі пристрої вперше було застосовано в США в середині 60-х років. Своє законодавче закріплення, пристрої електронного моніторингу, отримали в 1968 р., коли було прийнято Закон про електронне спостереження, проте активно електронні браслети почали застосовуватися в Західній Європі та США лише з 1995 року.
Основне призначення цих пристроїв за кордоном полягає в контролі за умовно засудженими або особами, які перебувають під домашнім арештом, а також засудженими, які відбули термін покарання за тяжкі злочини.
В Україні, електронні браслети почали застосовуватись після введення у листопаді 2012 р. нового КПК України, в якому визначено правові аспекти застосування електронних засобів контролю.
Наприклад, в США та деяких країнах Європейського Союзу кримінально-процесуальне законодавство передбачає застосування домашнього арешту не як запобіжного заходу, а як міри кримінального покарання відносно засудженого.
В українському законодавстві електронні засоби контролю застосовуються, як правило при обранні судом запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Статтею 181 КПК України, встановлено, що домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Виходячи з переліку запобіжних заходів, які закріплені у ст. 176 КПК України, домашній арешт може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, а стала практика ЄСПЛ прирівнює його до утримання в СІЗО.
Законодавець ввів цей інститут з метою, в тому числі, розвантаження і так переповнених СІЗО, гарантуючи надійність домашнього арешту системою електронних засобів контролю, складовим елементом яких є електронний браслет.
Довідкова інформація: станом на 5 травня 2016 року в СІЗО утримується 16 450 осіб узятих під варту та засуджених.
24.02.2017 року в телеефір вийшов сюжет про умови утримання осіб в ДУ «Київський слідчий ізолятор». Із сюжету вбачається, абсолютно нелюдські та незадовільні умови утримання осіб, які взяті під варту. В одній камері на стінах якої знаходиться пліснява та грибок, може розташовуватись по кілька десятків людей, тому не дивно, що люди, які виходять на волю після утримання в Київському СІЗО хворі на туберкульоз та астму.
Начальником ДУ «Київський слідчий ізолятор» надано інформацію про те, що у 2017 році 2377 осіб перебувають у Лук`янівському СІЗО, разом з тим загальна кількість місць розрахована для розміщення ув’язнених осіб в ДУ «Київський слідчий ізолятор» становить 2465 осіб. Більше того держава витрачає на одного підозрюваного/обвинуваченого 32,71 грн. на день.
Провівши підрахунок, можемо стверджувати, що з державного бюджету України, кожний день на утримання 2377 осіб, які знаходяться в Київському СІЗО виділяється 77 тисяч 751 грн., 67 коп.! (без урахування сплати за утримання приміщень, виплати заробітної плати працівникам, сплати комунальних послуг, тощо).
У свою чергу Департамент зв’язку та телекомунікацій НПУ інформує, що з початку 2017 року на виконанні органів і підрозділів Національної поліції України перебувало 1495 ухвал слідчих суддів, судів щодо застосування електронних засобів контролю, з яких фактично виконано всього 219!
Реаліями сьогодення стало те, що дійсно не виконується рішення суду, а отже порушується норми Конституції України. Стаття 124 КУ встановлює, що всі судові рішення, є обов’язковими до виконання на всій території України. В свою чергу КК України (ст. 382) встановлено відповідальність за невиконання рішення суду службовою особою, де визначено покарання за вчинення такого злочину до 8 років позбавлення волі.
Виникає логічне запитання, чому ж органи НПУ не виконують ухвали слідчих суддів про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю, тим самим порушуючи Закон?
Дуже банальна та проста відповідь: в Україні всього перебуває 476 одиниць електронних браслетів, з них 56 – перебувають в наявності у ГУНП в місті Києві, 26 – у ГУНП Київській області.
Тому вбачаємо, що органи НПУ не мають фізичної можливості виконати Ухвали судів в частині покладення обов’язку на підозрюваного/обвинуваченого носіння електронного засобу контролю.
На практиці склалася «типова» для України ситуація, коли законодавець запровадив нібито непоганий інститут домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю, який мав би стати альтернативою застосовуванню виняткового запобіжного засобу у вигляді тримання під вартою. Але разом з цим «забув» забезпечити достатньою кількістю електронних браслетів органи НПУ.
Востаннє, 2015 року, коли НПУ здійснювалась закупка електронних засобів контролю, вартість одного комплекту становила 53,8 тис. грн. за одну одиницю.
Знову ж таки, провівши простий математичний розрахунок, законодавцю має бути очевидним та зрозумілим, що витрачати майже 100 тисяч грн. кожного дня на утримання обвинувачених/підозрюваних (не враховуючи виплати заробітних плат персоналу СІЗО, утримання самої установи, тощо) у слідчих ізоляторах затратно, тому й пропонується витрачати хоча б частину цих коштів на закупівлю електронних засобів контролю.
Виходячи з викладеного, зрозуміло, що інститут застосування електронних засобів контролю в Україні з 2012 року перебуває на шляху становлення, при цьому нормативна база даної інституції є непоганою. Постановлена Ухвала суду про обрання особі запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є більш гуманним та прогресивним в порівнянні з триманням під варто, проте, виконати таку Уухвалу суду органи НПУ не в змозі, оскільки на балансі НПУ катастрофічно мало комплектів електронних засобів контролю, що в свою чергу тягне за собою вимушене порушення слідчими норм КК України.
