Толерантність українців до незаконного насильства зростає
27.06.2020
26 червня щороку відзначається Міжнародний день на підтримку жертв катувань, оголошений Генеральною Асамблеєю ООН (Резолюція A/RES/52/149) у 1997 році «з метою повного викоренення катувань і забезпечення ефективного функціонування Конвенції проти катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, яка набула чинності 26 червня 1987 року».
З нагоди цього дня одразу в двох містах – Києві та Харкові – відбулися пресконференції представників Коаліції громадських правозахисних організацій «Проти катувань».
У Києві в Українському кризовому медіа-центрі з журналістами зустрілися Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ), Олександр Павліченко, виконавчий директор УГСПЛ, Олексій Сидоренко, головний редактор Магнолія-ТВ та Юг де Сюремен (Hugues De Suremain), правовий координатор European Prison Litigation Network (EPLN). У той же час у харківському пресцентрі «Kharkiv Today» відбулась конференція за участю керівника Центру стратегічних справ Харківської правозахисної групи (ХПГ) адвоката Геннадія Токарева та адвокатів цього Центру Таміли Беспалої та Ганни Овдієнко, а також директора Харківського інституту соціальних досліджень Дениса Кобзіна. Правозахисники розглянули проблему застосування катувань у поліції, СБУ, пенітенціарній системі та під час збройного конфлікту на сході України, розповіли про діяльність Коаліції громадських правозахисних організацій «Проти катувань», репрезентували основні висновки та рекомендації альтернативної доповіді ХПГ до Сьомої періодичної доповіді держави про виконання Конвенції ООН проти катувань та жорстокого поводження та діяльність EPLN.
Члени Коаліції «Проти катувань» ХПГ, УГСПЛ, Дніпровська правозахисна група «Січ» здійснили з червня 2019 року моніторингові візити до більше ніж 40 пенітенціарних установ. Вони констатували суттєве збільшення незаконних насильницьких дій щодо в’язнів з боку адміністрації окремих установ. Йдеться, зокрема, про Олексіївську ВК №25 (Харків), Бердянську ВК №77, Жовтоводську ВК №26, Кропивницький СІЗО та інші. Перед Коаліцією стоїть завдання охопити моніторинговими візитами всі виправні установи і посилити захист прав засуджених, поставивши саме це питання як ключове у реформуванні цих установ. Крім того, протягом останнього року члени Коаліції ХПГ, УГСПЛ та «Січ» вели провадження у більш ніж 400 справах у національних судах та Європейському суді з прав людини. Член Коаліції дніпровська організація «Форпост» надала психологічну допомогу та реабілітацію в цілому 50 жертвам катувань. А член Коаліції «Магнолія» розповсюдила вже 30 відеобюлетеней «Проти катувань» та 60 відео на ці теми.
– Ми маємо таку проблему, як неадекватна дефініція катування в статті 127 ККУ, що не відповідає майже повністю визначенню катувань за міжнародним правом, яке надане в першій статті Конвенції ООН проти катувань, – зазначив директор Харківської правозахисної групи, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров. – Саме через це кримінальних проваджень за статтею 127 майже немає. Це пов’язано з тим, що ця стаття не містить у собі визначення спеціального суб’єкта. За міжнародним правом, той хто катує, це або працівник державної сфери, правоохоронного органу, як правило. Або ці катування здійснюються з його наказу, за його мовчазною згодою. Необхідно змінити статтю 127, привести її у повну відповідність до першої статті Конвенції ООН.
Порівняння кількості зафіксованих фактів катувань та жорстокого поводження з кількістю засуджених за вчинення цих злочинів агентів держави свідчить про майже повну безкарність тих, хто незаконно застосовує силу, іноді навіть смертельну. Це один з головних викликів для Коаліції. Досі не покарані і працюють у поліції винні у смерті студента Індила, у вбивстві чоловіка на Кривому озері на Миколаївщині та інших. Вкрай необхідне створення незалежної системи розслідування скарг на незаконні дії поліцейських та службовців інших правоохоронних органів.
– Люди, коли попадають в умови, коли їм треба просто вижити, на межі, коли працює тільки інстинкт виживання, притаманний будь-якій живій істоті, вони, звичайно, підписують усе. Після цього деякий час працівники так званого правоохоронного органу тиснуть на медичних працівників, на суд, на адвокатів і зазвичай не буває навіть доказів, сходять усі синці, докази того, що відбувалося у цих приміщеннях так званого тимчасового тримання, – зазначив Геннадій Токарев.
Події цього року в Олексіївській колонії № 25 у місті Харкові привернули увагу усього українського суспільства – в’язнів піддавали жахливим тортурам, що певно, залишилися у спадок від НКВС, а потім примушували відмовлятися від скарг через ті самі тортури або психологічний тиск. Події у цій колонії показали масштаби проблеми. Були відкриті звернення до президента, прем’єр-міністра, міністра юстиції, генпрокурора, правоохоронних органів з вимогою втрутитися в ситуацію і припинити беззаконня.
Попри те, що існує механізм звернення до правоохоронних органів щодо катувань (є злочин і має відбуватися розслідування), не тільки пересічні громадяни, але і юристи, які працюють у цьому напрямку, стикаються з тим, що навіть на етапі звернення виникають певні труднощі, – розповідає адвокатка Центру стратегічних справ ХПГ Таміла Беспала. Навіть якщо такі звернення є, вони нікуди не доходять і ніякого результату не мають.
– Працюючи з катуваннями у 25-й колонії, ми просунулися трохи далі, але – на сьогоднішній день розслідування відбувається на рівні листування з правоохоронними органами, і якщо говорити чесно, судячи з відповідей на наші клопотання, заяви ми не бачимо особливого ентузіазму, щоб дійсно провести потрібне розслідування в повному сенсі цього слова», – каже адвокатка.
У цілому умови тримання в українських СІЗО та пенітенціарних установах є досить поганими. Платні VIP-камери лише посилюють дискримінацію в’язнів і не вирішать проблему, бо охоплять не більше 1–2 % осіб, утримуваних у СІЗО. На сьогодні винесено 55 рішень ЄСПЛ щодо умов тримання. Це колосальні гроші, які виплачені з державного бюджету, яких би вистачило на ремонт приміщень, у яких осіб, яким виплатили ці кошти, утримували, – каже адвокатка Центру стратегічних справ ХПГ Ганна Овдієнко.
Наприкінці січня 2020 року Європейський суд ухвалив пілотне рішення у справі Сукачов проти України, яке встановило, що умови тримання є систематичною проблемою. Далі рішення будуть виноситися автоматично, а держава буде платити.
Медична допомога засудженим у більшості установ виконання покарань залишається незадовільною, подекуди ця ситуація є просто катастрофічною внаслідок нестачі лікарів, потрібного обладнання та ліків. Виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко зазначив:
– На сьогодні ситуація з наданням медичної допомоги в місцях несвободи впала майже до катастрофічного рівня, оскільки той процес, який навіть реформою складно назвати, розламав існуючу, можливо, не дуже позитивну систему, і призвів до ситуації, коли втрачені ліцензії для здійснення необхідного медичного втручання, втрачені можливості мати знеболюючі препарати, які мають супроводжувати операційне втручання, втрачені кадри, які можуть здійснювати це втручання. Тобто розвалена система, яка існувала до цього і натомість не створена нова.
Усунення адміністрацій УВП та СІЗО від відповідальності за здоров’я ув’язнених у поєднанні з повною відсутністю у публічному просторі інформації про діяльність Центру охорони здоров’я та його структурних підрозділів істотно ускладнило оскарження бездіяльності в’язничного медичного персоналу. Повністю відсутні публічна офіційна інформація щодо захворювань осіб, які тримаються у пенітенціарних установах, а також статистика смертності. Право засуджених на лікування в цивільних лікарнях за власним вибором внаслідок відсутності коштів є для більшості таких хворих ілюзорним. Зокрема, Мінздравом відмовлено у цьому у випадках захворювання на COVID-19.
Болючою є ситуація з наданням психіатричної допомоги і умовами тримання хворих у психіатричних закладах МОЗу.
– Скорочується кількість пацієнтів, яких утримують у спеціалізованих закладах, – сказав Олександр Павліченко. – І відповідно ці люди, які не є цілком здоровими і навіть мають певний статус, є неповносправними особами, опиняються на вулиці.
Крім того, гостро постає проблема з нерозслідуванням поганого поводження і катувань в армії та в зоні збройного конфлікту. Загиблих через неуставні відносини військовослужбовців зазвичай просто «записують» у самогубці. Справи про катування цивільних в зоні ООС у більшості випадків не розслідуються через неналежне законодавство. Немає єдиної методології обліку цивільних жертв збройного конфлікту, тому не можна говорити ані про компенсацію жертвам, ані про реабілітацію.
На думку правового координатора European Prison Litigation Network (EPLN) Юга де Сюремена, дані, наведені в альтернативній доповіді ХПГ до Сьомої періодичної доповіді держави про виконання Конвенції ООН проти катувань та жорстокого поводження, є страшними, вони вказують на слабкість процесу реформ в Україні.
EPLN – міжнародна громадська організація з консультативним статусом у Раді Європи (РЄ). Вона була заснована у 2013 році за французьким законодавством з метою посилення в Європі судового захисту затриманих. Вона об’єднує 18 НУО з 13 країн РЄ. Вона розвинула партнерські стосунки з провідними університетами Європи: CNRS, університетами Флоренції, Парижем (Сорбонна-1), Страсбургом, Дортмундом, Мадридом Комплутенсом, Комілласом, Утрехтом, Лювеном, Гентом.
EPLN працює у трьох галузях: 1) ініціювання науково-дослідної роботи для підтримки судових процесів та / або вимірювання реального впливу реформ; 2) стратегічні судові спори на європейському рівні (у внутрішніх судах та перед ЄСПЛ) щодо справ з високим потенціалом для тюремної реформи; 3) заходи з розбудови потенціалу для неурядових організацій та практиків.
– Терпимість до катувань у тюрмах підриває судові та виконавчі інститути і руйнує саму ідею верховенства права, – заявив Юг де Сюремен.
Він зазначив, що пенітенціарні питання не можуть розглядатися як вторинні, як такі, що не представляють інтересу для суспільства в цілому.
– Очевидно, що реформа та модернізація тюрми неможлива, якщо в системі існує культура насилля, – вважає Юг де Сюремен. – Боротьба з катуваннями – складний процес, що вимагає одночасно вжиття різних заходів, таких як підготовка адміністративного персоналу, боротьба з корупцією, дотримання гідних умов праці засуджених, система моніторингу тюрем тощо.
Попри те, що в деякі роки робилися істотні кроки уперед у запобіганні катуванням та жорстокому поводженню, усі зміни, які приймалися, виявилися нестійкими і потім система фактично відкочувалася назад, – розповідає директор Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін. Наприклад, у 2012–13 роках були ухвалені зміни в КПК, створений національний превентивний механізм з протидії катуванням та жорстокому поводженню при Омбудсмані, реформована система надання безоплатної правової допомоги, що суттєво покращило дотримання прав людини.
– Але з часом, як зазвичай у нас буває, кожний вжитий захід не підтримується і інші елементи системи не реформуються, і він, скажемо так, припадає пилом і перестає працювати. Так, наприклад, Кримінальний процесуальний кодекс навчилися порушувати, навчилися тими нормами, які там є, дуже майстерно маніпулювати, – каже Денис Кобзін. – Ключові запобіжники проти катувань та жорстокого поводження у нас залишаються нереалізованими: доступ до адвоката, можливість поінформувати третю сторону про затримання, доступ до лікаря. Ці ключові запобіжники сьогодні по факту не додержуються.
Правозахисників турбує, що у порівнянні з 2013–14 роками зростає толерантність звичайних людей до незаконного насильства. Якщо до 2013 року, згідно з результатами соціологічних досліджень, було стійке зростання кількості людей, для яких незаконне насильство щодо затриманих було неприйнятним, то з 2014 року розпочалося падіння, і тепер кількість людей, які за певних обставин готові змиритися з ним та його схвалити сягає 32 % – фактично, кожен третій (за результатами дослідження 2018 року).
