Суд присяжних в Україні: актуальні питання реформування

10.08.2019

Під впливом євроінтеграції Україна стає на шлях реформування судової гілки влади і судочинства взагалі. Після оновлень в національному законодавстві, а саме після зміни закону «Про судоустрій та статус суддів», а також Кримінального процесуального та Цивільного процесуального кодексу виникає багато питань та проблем.

Одна з основних проблем судової реформи – це функціонування суду присяжних, як основний спосіб народовладдя у сфері правосуддя, та гарантія прозорості і демократичних цінностей.

Для виявлення перешкод на шляху розвитку інституту присяжних  треба зрозуміти, який механізм  використовується в Україні, та який існує простір задля його доцільного функціонування.

В першу чергу, зазначу, що українське законодавство запозичило континентальну (європейську) модель суду присяжних, які спільно із професійними суддями вирішують питання факту та питання права. В Україні суд присяжних діє лише на рівні місцевого загального суду першої інстанції (у складі двох професійних суддів та трьох присяжних (ч. 3 ст. 31 КПК України) та розглядає справи щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Однак такий розгляд можливий лише за умови подання клопотання  обвинуваченим під час підготовчого судового засідання (ч. 2 ст. 384 КПК України).

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідних місцевих рад, які формують і затверджують його у кількості, зазначеній у поданні. У випадку неприйняття місцевою радою протягом двох місяців з моменту отримання подання рішення про затвердження списку присяжних, територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням щодо затвердження списку присяжних до відповідної обласної ради.

Список присяжних затверджується на три роки і передається до відповідного окружного суду, в тому числі в електронній формі. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного окружного суду. Після відбору основних присяжних обирається двоє запасних присяжних, які під час судового засідання постійно перебувають на відведених їм місцях і до ухвалення вироку можуть бути включені до складу основних присяжних у разі неможливості кого-небудь з останніх  продовжувати участь у судовому розгляді (ч. 8, 10 ст. 387 КПК України). Після закінчення відбору кожен із присяжних складає присягу.

Відповідно,  з цього моменту вони набувають статусу присяжних.

Присяжні зобов’язані бути присутніми на всіх засіданнях у справі та мають право підсудному ставити запитання. Після дебатів вони разом із професійними суддями видаляються до нарадчої кімнати. Нарадою суду присяжних керує головуючий. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий голосує останнім. При цьому, ніхто зі складу суду присяжних не має права утримуватися від голосування, за винятком випадку, коли вирішується питання про міру покарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого (ст. 391 КПК України).

У світовій юридичній практиці прийнято виділяти дві основні моделі суду присяжних – англо-американська (класична) та континентальна (європейська). У класичному суді присяжних має бути близько 12 осіб – при розгляді кримінальних справ. При цьому, розгляд справи судом присяжних побудований таким чином, щоб мінімізувати кількість запитань з боку присяжних, оскільки вважається, що активна участь сторін у наданні доказів,  спектр повноважень головуючого судді забезпечує присяжних усім необхідним обсягом інформації, а її надмірний обсяг може зашкодити ухваленню справедливого вердикту.

Присяжні вирішують питання про те, чи мала місце подія злочину, чи винуватий обвинувачений (підсудний) у вчиненні злочину та чи заслуговує він на поблажливе ставлення до нього, а суддя після дослідження  обставини, пов’язаних з кваліфікацією дій обвинуваченого,  вирішення цивільного позову та інших питань, призначає вид та розмір покарання, якщо присяжні визнали

обвинуваченого невинною особою, суддя зобов’язаний підготувати виправдувальний вирок. За таких умов, очевидно, що компетенція присяжних і професійних суддів є різною, оскільки перших прийнято відносити до «суддів факту», других – до «суддів права».

В Україні  присяжні та професійні судді  усі питання судочинства  вирішують разом, що ставить під сумнів незалежність та вільність присяжних від професійних суддів під час ухвалення рішення в нарадчій кімнаті.

Окремого розгляду потребує визначення кількісного складу суду присяжних, який, порівнюючи  із національним законодавством та законодавством зарубіжних держав, є різним. При його обранні слід враховувати  організаційні та фінансові можливості держави. Він також обумовлюється і моделлю суду присяжних, яка передбачає певний порядок розгляду та вирішення ним відповідних питань.

Так, у США склад журі у кількості 12 осіб не є обов’язковою вимогою, оскільки такий склад присяжних сформувався як наслідок «історичної випадковості»,  тому дозволено розглядати судові справи у тяжких злочинах на рівні штату судом у кількості 6 або 8 осіб. Проте  скорочення чисельності присяжних лише до кількох осіб суттєво знижує ефективність діяльності суду присяжних і не може забезпечувати повноцінну участь народу в процесі здійснення правосуддя.

Разом з тим не слід забувати про складність питання самої організації суду присяжних та його матеріального забезпечення. Наприклад, якщо склад присяжних формується з 12 осіб, потрібно запросити до суду не менше 30, з числа яких обрати необхідну кількість. І всім цим особам необхідно відшкодувати транспортні та інші витрати, які пов’язані з виконанням ними обов’язків у суді, компенсувати заробітну плату, що безумовно потребує серйозних витрат державного бюджету. Це ще раз наштовхує на думку щодо  необхідності визначення кількісного складу присяжних з урахуванням можливостей держави та досвіду держав з розвинутою судовою системою.

Також потрібно змінювати також законодавство, що стосується рівня контролю зі сторони вищих інстанцій, який має бути, але в суттєво обмеженому обсязі.  З метою зміцнення інституту присяжних необхідно запровадити оскарження судових рішень, винесених за участю присяжних, тільки у зв’язку зі суттєвим порушення кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, несправедливістю вироку, тобто в частині покарання.  В інших випадках, в тому числі, пов’язаних з доведенням провини, невірними висновками суду за участю присяжних, судові рішення не можуть бути оскаржені.

Таким чином, проаналізувавши проблеми інституту суду присяжних в умовах судової реформи в Україні, можна прийти до таких висновків:  впровадження інституту присяжних у сучасних реаліях України є не більш, ніж бажанням влади продемонструвати прагнення до європейських ідеалів правосуддя та дотримання прав людини. Виникла необхідність   розширення сфери застосування та компетенції суду присяжних через внесення реальних змін до національного законодавства стосовно розмежування компетенції присяжних та професійних суддів, створення колегій  з 6 або 8 присяжних та підвищення  державою зацікавленості громадян у здійсненні правосуддя шляхом виділення коштів на матеріально-технічне оснащення, створенням певних умов та оплата праці присяжних.

В умовах глобалізації, при будь-якому напрямку судової реформи, шлях розвитку інституту присяжних неминучий, і задля його подолання необхідно керуватися позитивним досвідом, вдосконалювати недоліки та запроваджувати нові концепції у формуванні демократичного та прозорого судочинства на рівні розвинених країн.

Дмитро Киянсуддя Жовтневого районного суду м.Маріуполь

Джерело