Що не так з українськими в’язницями
30.05.2020
Нещодавно в Україні почали відкривати платні камери у слідчих ізоляторах. Проте це не розв’язує проблему часто нелюдських умов тримання в установах пенітенціарної системи. Це проблеми ширшого масштабу, які потребують комплексних змін системи виконання покарань.
На ці питання звертає увагу Європейський комітет з запобігання катуванням Ради Європи, який з 1998 року відвідує українські пенітенціарні установи. Під час візитів іноземні фахівці прискіпливо аналізують ситуацію з поводженням із в’язнями та умовами тримання. За результатами таких візитів публікуються детальні доповіді про виявлені проблеми та рекомендації.
В рамках проєкту “Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки в’язничної реформи в Україні” було проведено детальний аналіз стану виконання рекомендацій Комітету в Україні.
Висновки невтішні: існує низка рекомендацій, які не виконуються понад 20 років. Серед них багато таких, які стосуються СІЗО. Наприклад:
– досі діє застаріла норма житлової площі на одного ув’язненого – 2.5 м2, тоді як стандарт Комітету – не менше 4 м2 на особу;
– ув’язнені цілодобово проводять у своїх камерах без можливостей зайнятості (праці, навчання, спорту тощо). Одногодинна прогулянка не є достатньою;
– особи, взяті під варту, не мають права на телефонні дзвінки, а для одержання побачень їм щоразу потрібно звертатися за дозволом до слідчих органів чи суду.
На додаток, невиконаними залишаються рекомендації щодо ремонтів/реконструкції окремих СІЗО: в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Хмельницькому та ін.
Доповіді та рекомендації Комітету часто використовуються для обґрунтування Європейським судом своїх позицій. Зокрема вони використовуються і в численних рішеннях проти України за заявами українських в’язнів. Тому звернімо увагу на ширше коло рекомендацій, які давно чекають на виконання Україною.
Наприклад, Комітет давно рекомендує переглянути систему колективного тримання у пенітенціарних установах. “Казарменні” приміщення у колоніях, а також багатомісні камери у СІЗО, в яких можуть триматися десятки людей, – неприйнятні. Адже наслідком такого тримання є конфлікти та насильство між в’язнями, обмеження приватності та неможливість індивідуалізованого підходу.
У свою чергу, індивідуалізований підхід має започатковуватися вже на етапі розподілу засуджених до колоній. На сьогодні такий розподіл відбувається на підставі виду вчиненого злочину. Тоді як відповідно до позицій Комітету визначальним фактором для розподілу має бути індивідуальна оцінка ризиків та криміногенних потреб засуджених.
Згадана недостатня кількість зайнятості стосується не тільки осіб, узятих під варту, а й засуджених. Комітет звертає увагу на необхідність розробки індивідуальних планів відбування покарання засудженими. Особливо гострою є проблема із зайнятістю засуджених до довічного позбавлення волі, які мають дуже мало можливостей працювати. Також недопустимою є чинна систематична сегрегація довічників від інших категорій засуджених.
Рекомендації стосуються і контактів із зовнішнім світом. Наприклад, побачення засуджених не мають бути платними. Вони повинні проводитися у відкритих умовах, а не через перегородку; побачення через перегородку можуть бути проводитися у виняткових випадках.
Неприйнятною є і ситуація з медичним забезпеченням в пенітенціарних установах. Окрім недостатньої кількості медичного персоналу, критичним є стан з ремонтами, обладнанням та забезпеченням ліками медичних частин. Комітет також послідовно відстоює позицію, що в’язнична охорона здоров’я має бути якомога більше інтегрованою у медицину на волі. Нещодавно він рекомендував передати відповідальність за медичне забезпечення у пенітенціарних установах до МОЗу.
Не виконуються і рекомендації Комітету щодо в’язничного персоналу. Він неодноразово вказував на критичний некомплект персоналу, який працює безпосередньо з засудженими/ув’язненими. Це перешкоджає впровадженню так званої динамічної безпеки, яка передбачає встановлення позитивних відносин між персоналом та в’язнями з метою виявлення та своєчасного реагування на ризики безпеці та порядку.
Для розв’язання проблем з некомплектом Комітет закликав Україну забезпечити приплив кадрів шляхом покращення умов праці. Також Комітет виступає проти 24-годинних робочих змін серед персоналу.
Це лише окремі приклади. Аналіз стосувався 12 доповідей, а кожна доповідь містить десятки невиконаних рекомендацій. Їхній обсяг свідчить про серйозну проблему із механізмом виконання. Проблеми комплексні: для їх вирішення потрібні як зміни до законодавства, так і фінансові ресурси на забезпечення належних умов тримання. Також виконання рекомендацій потребує цілого спектру заходів зі зміни професійної культури та підходів серед пенітенціарного персоналу.
Виконання цих рекомендацій допоможе зробити українські в’язниці більш гуманними та змінить фокус із покарання на ресоціалізацію та подальшу реінтеграцію позбавлених волі осіб. Проте для таких змін необхідна стійка політична воля з боку держави.
Вадим Човган, доктор публічного права
