< Аналітика

Російська армія: приречені на жорстокість

09.02.2023

Прийнятий у 1945 році статут ООН фактично заборонив війни, наголошуючи на неприпустимості погроз чи застосування сили у міждержавних відносинах, зокрема «проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої країни» (стаття 2 Статуту). Втім, існування цього принципу міжнародного права не призвело до світової стабільності – війни, які стали називати «воєнними конфліктами», періодично виникали і велися з тим чи іншим ступенем інтенсивності.

Разом з тим, науково-технічний прогрес значно розширив інструментарій ведення війни, поповнивши арсенали військових високоточною, «розумною» та нелетальною зброєю. Політичне й військове керівництво багатьох держав отримало можливість обирати та реалізовувати воєнні доктрини, які б призводили до менш трагічних для цивільного населення наслідків.

Проте, з перших днів військової агресії в Україні стало зрозуміло – Росія не тільки відверто й зухвало проігнорувала визнані світовою спільнотою правові норми, а й застосувала негуманні й руйнівні методи ведення воєнних дій. Ще більшим шоком для світу стало безжальне ставлення окупаційних військ до мирного населення на захоплених територіях, яке за рівнем репресій та жорстокості нагадало людству страшні часи Другої світової війни. Поряд з нацистською свастикою, знак у вигляді літери «Z», котрим росіяни маркували свою техніку, увійшов в історію як символ насильства, страждань й смерті. Звісно, кожна війна супроводжується проявами жорстокості, але масштаби її застосування в Україні настільки вразили європейське співтовариство, що парламенти України, Естонії, Ірландії, Канади, Латвії, Литви, Польщі та Чехії визнали дії Росії геноцидом українського народу.

Буде помилкою вважати, що численні воєнні злочини росіян, вчинені щодо мирного населення, стали відповіддю на успішний спротив вторгненню з боку Збройних Сил України, а звірства російських солдат зумовлені лише бажанням помститися за гибель товаришів.

Це не так, оскільки ту чи іншу поведінку військовослужбовців на окупованих територіях формує сукупність кількох факторів, проаналізувавши які можна зробити висновок – російська армія в Україні була приречена на нещадність та жорстокість.

1. Цілі війни.

«Справжня суверенність України можлива саме у партнерстві з Росією. Адже ми – єдиний народ». Так ще в липні 2021 року Володимир Путі у статті «Про історичну єдність росіян та українців» визначив місце України та української нації у світі. Оприлюднена на офіційному сайті президента, стаття стала маніфестом війни з українською державністю і, за розпорядженням міністра оборони Сергія Шойгу, підлягала обов’язковому вивченню в російській армії. Всі зрозуміли – воєнна агресія проти України неминуча, адже тільки вона була єдиним способом задовільнити амбіції лідера Росії.

Будь-яка війна – це найбільш радикальний спосіб досягнення політичних цілей. В свою чергу, законність й гуманність цих цілей зумовлює ставлення військовослужбовців до мирного населення. Іншими словами, на війні мета не тільки виправдовує засоби, а й визначає їх. Керівництво та представники політичного істеблішменту Росії неодноразово і публічно проголошували кінцеві цілі військового вторгнення в Україну – примусова заміна законно обраної влади на проросійську, позбавлення українського народу права на самоідентифікацію, відчуження і приєднання до Росії частини територій України з їх ресурсами.

«Отримали нові території. Чого гріха таїти, і Азовське море стало внутрішнім морем РФ. Це серйозні речі, це значний результат для Росії»[i] (Володимир Путін, виступ на засіданні Ради з прав людини при президентові РФ).

«Володимир Путін твердо поставив цілі – демілітаризація та денацифікація України.[ii] Метою наших майбутній дій має стати повноцінний демонтаж політичного режиму України.[iii] Хто сказав, що за два роки Україна взагалі існуватиме на карті світу? Української ідентичності не існує і ніколи не було»[iv] (Дмитро Медведєв, заступник голови Ради безпеки РФ, голова правлячої партії «Єдина Росія).

«Не зупинимося ніде. Наша територія – не Запоріжжя, не Херсон. Наша територія – Одеса, Київ, Харків. Усі регіони та загалом Україна – це наша територія»[v] (Рамзан Кадиров, глава Чечні).

Зрозуміло, що досягнення цих відверто незаконних і загарбницьких цілей можливе лише за допомогою протиправних та варварських засобів. Стаття «Що Росія має зробити з Україною?»[vi] (опублікована в квітні 2022 року на сайті російського державного агентства новин «РИА НОВОСТИ») дає роз’яснення: «У питаннях денацифікації Росія не може виходити з ліберального підходу. Денацифікація неминуче стане й деукраїнізацією. Бандерівська верхівка має бути ліквідована, її перевиховання неможливе. А соціальне «болото», яке активно і пасивно її підтримало дією чи бездіяльністю, має пережити тягар війни і засвоїти пережитий досвід, як історичний урок і спокуту своєї провини».

Про те, що подібний план не є лише теоретичними міркуваннями свідчить заява Посла США в ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві[vii]. У заяві стверджується, що Сполучені Штати Америки мають достовірну інформацію про підготовку Росією списків «ідентифікованих українців, які будуть вбиті або відправлені в табори після військової окупації». Крім цього, для придушення мирних актів незгоди з окупацією, Росія має наміри використовувати «летальні заходи», а також «викрадення/примусові зникнення, несправедливі затримання та тортури».

Німецьке видання «Bild», з посиланням на службу іноземної розвідки, повідомило про російський проєкт зі створення на окупованих землях України спеціальних таборів для «відсортування українців, які проявляють незговірливість». Зазначається, що «табори для утримання проукраїнських активістів вже плануються і складаються списки тих, хто буде в них ув’язнений»[viii].

Експерти Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) у своїй доповіді «Попередні уроки конвенційних бойових дій, винесені з вторгнення Росії в Україну: лютий — липень 2022» дійшли до висновку, що ще напередодні вторгнення російська контррозвідка склала списки, згідно з якими українці поділені на чотири категорії: ті, хто підлягає фізичній ліквідації; ті, кого потрібно буде залякати; потенційно нейтральні особи, яких можна схилити до співпраці; ті, хто готовий співпрацювати (потенційні колаборанти). Один з авторів доповіді стверджує, що у розпорядження RUSI потрапили інструкції та документи, які свідчать: до першої «розстрільної» категорії українців віднесені не тільки ветерани АТО, а й цивільні особи – учасники проукраїнських протестних виступів, представники проукраїнських політичних та громадських організацій, діячі культури та мистецтва, які займали проукраїнську позицію та виступали за українську мову[ix].

Не залишають сумнівів щодо методів, якими армія повинна встановлювати в Україні «новий порядок», і публічні заяви політиків й чиновників Росії першого ряду, які відкрито підбурюють військовослужбовців до насильства та вбивств.

«Два мільйони людей повинні або покинути Україну, або бути денацифікованими. Тобто бути знищеними»[x] (Олексій Журавльов, депутат Держдуми РФ).

«Необхідно стерти з землі міста, щоб було видно далекий горизонт, щоб розуміли, що не можна навіть подумати стріляти в наш бік. Не треба дивитися, що буде завтра»[xi] (Рамзан Кадиров, глава Чечні).

«Денацифікація – процес багатошаровий. У цьому сенсі моя думка абсолютно радикальна: я вважаю, що навіть саме поняття “Україна” не має існувати в майбутньому. І поняття “українець” не має існувати в майбутньому»[xii] (Олег Матвейчев, депутат Держдуми РФ).

Історичний досвід вказує, що іноземна військова інтервенція з метою підкорення нових територій, примусової зміни влади в країні та насадження іншого світосприйняття завжди супроводжується жорстокістю та застосуванням насильства щодо корінного населення. Україна не могла стати і не стала виключенням з цього правила.

2. Ідеологія війни.

Війна за захоплення чужих територій негативно впливає на морально-психологічний стан значної частини солдат армії країни-агресора. Спричинені війною гибель та страждання цивільного населення викликають у військовослужбовців певний емоційний дискомфорт – почуття провини за свої дії, сумніви у власній правоті, скепсис та розчарування у службі, що призводить до зниження їх боєздатності.

Для армії Росії вторгнення в Україну не стало повторенням «кримського сценарію» з обіцяною командуванням легкою прогулянкою «ввічливих людей» до «братнього народу». Запеклий опір ЗСУ, партизанські дії та відверто негативне ставлення мирних громадян продемонстрували – російських солдатів вважають не визволителями, а окупантами. Це вимагало не тільки витиснення з їх свідомості попередніх штампів пропаганди, а й подолання загальнолюдських моральних бар’єрів, які обмежують жорстокість та заважають досягненню загарбницьких цілей війни. Такі бар’єри були швидко зламані цілеспрямованим насадженням в російській армії ідеології ненависті як до супротивника, так і до всіх українців в цілому.

Солдату завжди важливо знати не тільки за що, але й з ким він воює. Впевненість у тому, що твій ворог – це велика й потворна сила, яка загрожує твоїм близьким, виправдовує у свідомості військовослужбовця будь-яке насильство.

Для викривлення об’єктивної реальності і створення відповідного «образа ворога» Росією були задіяні традиційні и перевірені ідеологічні прийоми: маніпулювання антифашистським дискурсом – «російський солдат звільняє світ від фашизму»; проведення паралелей з другою світовою війною – «ми маємо закінчити війну, яку не закінчили наші діди»; гру на давніх страхах росіян щодо неминучої війни з НАТО – «ворог у воріт»; протипоставлення інтересів Росі і «колективного Заходу» – «битва цивілізацій»; використання пафосних формулювань про особливу місію росіян – «участь у споконвічній боротьбі добра й зла».

«Ми воюємо з неонацистами. Багато жителів України обдурені націоналістичною пропагандою, а хтось свідомо пішов шляхом бандерівців, інших поплічників нацистів, які в роки Великої вітчизняної війни воювали на боці Гітлера»[xiii] (Володимир Путні, президент Росії).

«Події в Україні – це не зіткнення між Москвою та Київом. Це військове протистояння НАТО і США з Росією»[xiv] (Микола Патрушев, секретар Ради безпеки Росії).

«Це війна Неба проти пекла. Ангельських воїнств проти диявола. Поле битви – Україна. З одного боку, ми, Свята Русь. А проти нас сили абсолютного світового зла»[xv] (Олександр Дугін, російський філософ, політолог, пропагандист).

У підрозділах російської армії подібні тези стали обов’язковою частиною ідеологічної підготовки особового складу.

«В Україні офіційно існують фашистські організації. Нацизм в Україні підтримується на державному рівні»[xvi] (брошура «Вся правда про злочини України на Донбасі», підготовлена для російських військовослужбовців організацією «Ветерани Росії»).

«Перетворення України у «антиРосію» проводилось під прямим тиском США, ЄС і НАТО. Захід визнав народ України достатньо пов’язаним кров’ю, аби перетворити Україну у штурмову базу проти Росії. На це Росія відповіла превентивним ударом»[xvii] (методичні рекомендації «Руський світ проти фашизму» для проведення занять з російськими військовослужбовцями).

«України, як держави, не існує. Є окупована територія колишньої УРСР. Сьогодні в Україні мстять Росії за нашу Велику Перемогу. Для нас це продовження Великої вітчизняної війни. І ми, як наші діди у сорок п’ятому, зобов’язані перемогти»[xviii] (пам’ятка для мобілізованих «Живу, б’юся, перемагаю»», видана в Росії «Вісником воєнної освіти»).

Водночас, російським солдатам активно нав’язується культ смерті на війні, адже презирство до свого життя неминуче призводить до знецінення життя інших людей.

«Ми всі смертні, ми всі під Господом. І ми колись з цього світу все підемо. Питання, як ми жили, чи жила людина, чи ні. А ваш син (вбитий на війні) – жив. Мету його життя досягнуто»[xix] (Володимир Путін, президент Росії).

«Ось це вміння вмирати за вищі ідеали і робить наш народ, нашу країну непереможною»[xx] (Патріарх Кирило, предстоятель Російської православної церкви).

«Сьогодні ми, православні та мусульмани, буддисти та шаманісти б’ємося на боці Добра в одному строю проти українського націоналізму і світового сатанізму, що стоїть за ним. І, може, не жартував наш президент, коли казав «ми, як мученики потрапимо до раю, а вони просто здохнуть». Напевно, Путін знає щось таке, про що ще не настав час говорити»[xxi] (пам’ятка для мобілізованих «Живу, б’юся, перемагаю»», видана в Росії «Вісником воєнної освіти»).

Одним з найбільш ефективних способів зняття моральних запобіжників у людини є спонукання її до помсти, яка стала потужним емоційним інструментом підштовхування російських військовослужбовців до жорстокості. А оскільки помста розглядається у якості пропорційного покарання за спричинене зло («око за око»), українській стороні приписується максимальна кількість негативних вчинків.

У методичних настановах з ідеологічної роботи та інформаційно-пропагандистського супроводження війни в Україні, підготовлених 5-м відділом ФСБ Росії, вказується:

«Однією з проблем стало те, що початок спецоперації та поняття «денацифікація» не були підкріплені емоційним тлом – не було масованого вкидання емоційної інформації про вбитих дітей у ДНР та ЛНР, про розправи націоналістів над росіянами. Недостатньо такої інформації і зараз, особливо з «перших вуст», які мешкають в Україні.

Необхідно максимально поширити наративи про звірства та злочини націоналістичних батальйонів з чітким позначенням ненависті націоналістів саме до руських, як до народу, а не тільки до держави і армії. Також слід організувати сюжети про розправу над російськими і українськими ветеранами та їх численні прохання зупинити фашизм в Україні»[xxii].

Рекомендації ФСБ були одразу впроваджені в ідеологічні конструкції обґрунтування війни. Формування у російських солдат уявлення про «звіряче обличчя» українських військових стає обов’язковим елементом виховної роботи в російській армії.

«Жорстокі прийоми, які демонструє сьогодні українська армія по відношенню до жителів непідконтрольних їй територій, масова гибель дітей, катування полонених і людей, що співчувають Росії – все це походить з практики бандерівських часів Великої вітчизняної війни»[xxiii] (методичні рекомендації «Руський світ проти фашизму» для проведення занять з російськими військовослужбовцями).

«Українські вояки влаштовують пекло для наших військовополонених. За звіриною жорстокістю ховається усвідомлення неповноцінності та віковий страх перед руськими»[xxiv] (пам’ятка для мобілізованих «Живу, б’юся, перемагаю»», видана в Росії «Вісником воєнної освіти»).

«Українські військові катують, викрадають та ґвалтують на території ДНР і ЛНР. В Україні б’ють за російську мову. Власть України вважає жителів ДНР і ЛНР «мразями»»[xxv] (брошура «Вся правда про злочини України на Донбасі», підготовлена для російських військовослужбовців організацією «Ветерани Росії»).

Але фундаментом ідеологічного впливу на російських військовослужбовців стала «демонізація» всього українського народу. Політики та чиновники Росії розуміють: у солдатів заклики знищувати «братів-українців» будуть викликати когнітивний дисонанс, а отже їх треба перетворити у «хохлів», «фашиків», «бандерівців», «приспішників Заходу» та «слуг Сатани». Із застосуванням мови ворожнечі, українцям приписують найбільш негативні людські властивості, звинувачують у сповіданні нацизму та намірах спільно з «ворожим НАТО» знищити Росію, як державу.

«Ще зовсім недавно 96,7% українців були росіянами. Але 30 років незалежності перетворили їх на диких русофобів. Колись, після денацифікації, вони знову стануть росіянами, а поки що вони вороги. Жорстокі та підступні. Захід 30 років готував Україну до війни з Росією. Розуміючи, що у чесному бою нас не перемогти, вони обрали саму підлу стратегію за прикладом гітлерівців»[xxvi] (пам’ятка для мобілізованих «Живу, б’юся, перемагаю»», видана в Росії «Вісником воєнної освіти»).

«Я їх ненавиджу. Вони байстрюки і виродки. Вони хочуть смерті нам, Росії. І доки я живий, я робитиму все, щоб вони зникли»[xxvii] (Дмитро Медведєв, заступник голови Ради безпеки РФ, голова правлячої партії «Єдина Росія).

«Царство брехні, продажності та розпусти – це і є Україна. Українець – це не етнос, а збочене мислення. Будь-який подонок і казнокрад — це духовний українець. Сволота, що віддала мову в оренду сатані, – це українець. Укрожурналіст чи політик будь-якої партії у будь-якій країні, аби був покидьком, цього вистачить – українець!»[xxviii] (протоієрей Андрій Ткачов).

«Ми б’ємося з нацистами. До них ніякої пощади, я вважаю, бути не повинно. У такий ситуації самими правильними є строки вірша Симонова: «Убий же хоч одного! Якомога швидше убий! Скільки разів ти побачиш його – стільки разів і убий!». Працюйте, браття!»[xxix] (Олександр Кібовський, начальник департаменту культури уряду Москви).

«Ніякої пощади для українського населення!»[xxx] (Михайло Ульянов, постійний представник РФ при міжнародних організаціях у Відні).

Спрямованість таких закликів очевидна: видати жертву за нападника, прищепити російським солдатам хибні уявлення про сутність війни і спонукати їх до жорстокості, як до необхідного засобу досягнення перемоги.

Вплив ідеологічних настанов на свідомість має зміцнити почуття безкарності за вчинене. Державна дума Росії у першому читанні ухвалює законопроект, який скасовує кримінальну відповідальність за злочини, вчинені на окупованих територіях Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, якщо такі злочини були «спрямовані на захист інтересів» Російської Федерації.[xxxi]

В окупаційній армії вбивство зі злочину перетворюється в інструмент «вирішення проблеми», а цінність людського життя прирівнюється до життя тварини. У рекомендаціях про правила спілкування з українським населенням військовослужбовцям радять: «по відношенню до домашніх собак, мародерів, представників територіальної оборони необхідно казати «проблема була вирішена» замість «пристрелили», «ліквідували», «вбили»».[xxxii]

Значна частина російських солдат позбавляється «химери совісті» і вважає – на території України гуманітарне право не застосовується, а дотримання законів та звичаїв війни не обов’язкове.

З перехоплень телефонних розмов військовослужбовців з рідними та знайомими:

«Кохана, це всього лише хохли, це всього лише непотріб, це всього лише пил. Забудь про цю націю. Не буде її ніколи більше у житті. Залишилося зовсім трохи – її зітруть з лиця землі. Вони самі винні. Нехай вже помирають швиденько. І діти. Я плював на їхніх дітей. Хохляцька дитина? Потрібно задушити ще в утробі. Тому я так і робитиму. І роблю. Гаразд, бувай. Цілую»[xxxiii]

«Мамо, нам треба всіх вбивати: і дітей, і жінок. Усіх поспіль. Всю Україну треба витравити аж до Львова. Щоб цієї країни не було на мапі. Потрібно їх з землі стерти. Буде бій – я зроблю те, що я хотів. Я їм все відстрілюю. Все, що можна. Свастику на лобі намалюю ножем. Особисто намалюю»[xxxiv]

«Настя, я не хочу тобі розповідати, що стріляю в цивільних, вбиваю, розбиваю коліна. Настя, я «відмороженим» став, повним дурнем. Коли були цивільні, я цивільних у окопи кидав і стріляв у голови. Вони плакали, благали мене, а я їх все одно стріляв. Я цих хохлів на коліна ставив і змушував казати “Росія назавжди”. Я тобі ніколи не брехав і не буду брехати, Настя»[xxxv]

«Тут хохлів вже нема. Негри, араби, французи, канадці, фіни, америкоси. Уся Європа. Тобі привезти вухо негра, мамо?»[xxxvi]

(далі буде)

Асоціація УМДПЛ

****************************************************************************

Нагадуємо, Асоціація УМДПЛ проводить роботу зі створення «Чорного реєстру страт, катувань та випадків жорстокого поводження з цивільним населенням на тимчасово окупованих з 24.02.2022 року територіях». Докладніше тут

Матеріал підготовлений у рамках проєкту «Документування воєнних злочинів, скоєних Російською Федерацією» (здійснюється за фінансової підтримки NED).

[i] https://www.gazeta.ru/army/news/2022/12/07/19215523.shtml

[ii] https://t.me/dimsmirnov175/32058

[iii] https://t.me/medvedev_telegram/191

[iv] https://www.osw.waw.pl/en/publikacje/analyses/2022-04-05/medvedev-escalates-anti-ukrainian-rhetoric,

[v] https://t.me/RKadyrov_95/3033

[vi] https://web.archive.org/web/20220406112409/https://ria.ru/20220403/ukraina-1781469605.html

[vii] https://www.washingtonpost.com/national-security/2022/02/20/ukraine-russia-human-rights/

[viii] https://www.unn.com.ua/uk/news/1962732-bild-putin-planuye-vstanoviti-v-ukrayini-zhorstokiy-marionetkoviy-rezhim-a-nezgovirlivikh-ukrayintsiv-vidpraviti-do-taboriv

[ix] https://bukinfo.com.ua/analityka/plany-kremlya-shchodo-ukrajiny-vid-yakyh-staye-motoroshno-na-shchastya-jim-ne-sudylosya-zbutysya-pro-shcho-diznalysya-brytanci

[x]https://censor.net/ua/video_news/3339879/dva_myllyona_ukrayntsev_doljn_bt_denatsyfytsyrovan_to_est_unychtojen_deputat_derjdumy_rf_juravlov_video

[xi] https://t.me/RKadyrov_95/3032

[xii] https://focus.ua/uk/world/514850-ukrainy-i-ukraincev-v-budushchem-ne-dolzhno-sushchestvovat-deputat-gosdumy-video