Революція гідності: 4 роки потому (частина 2)
15.02.2018
Продовжуючи свій аналіз причин відсутності бажаних результатів по розслідуванню злочинів, інкримінованих Януковичу В. Ф. і його найближчому оточенню, в т.ч. і вчинених на Майдані Незалежності в м. Києві, які й призвели до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності, хочу також донести до суспільства і наступну об’єктивну інформацію.
Як би це «не різало комусь вуха», але, моє відсторонення в серпні 2014 року від організації роботи по розслідуванню справ Майдану на той час теж було очевидною помилкою тодішнього нового Генпрокурора. Дійсних мотивів такого його рішення я точно не знаю. З цього приводу було багато розмов і версій, але мені особисто, як докір, тоді було заявлено, що я надто суворо дотримуюсь вимог Кримінального процесуального кодексу, а тому забезпечую проведення слідства «по дуже вузькому коридору», який дозволяє цей новий КПК, в той час як суспільство вимагає негайно результатів, в т.ч. і по справах Майдану, і людям абсолютно без різниці, чи необхідні результати будуть досягнуті суворо у відповідності до закону, чи це буде зроблено з порушенням його меж. Я намагався щось пояснити з цього приводу у відповідь, але мене ніхто не став слухати.
Хоча і не виключаю, що таке рішення нового очільника ГПУ могло бути результатом його особистих амбіцій, бо йому дуже не сподобався мій рапорт, який я змушений був подати як заперечення на його письмове розпорядження про те, що всі слідчі підрозділи ГСУ повинні були негайно передавати на вимогу його новопризначеного старшого помічника будь-які кримінальні провадження для вивчення, надавати для ознайомлення цьому працівнику, який не мав будь-яких процесуальних повноважень (ви тільки вдумайтесь), всі наявні докази по кримінальних справах, в т.ч. і результати негласних слідчих (розшукових) дій, що є державною таємницею, обшуків, тимчасових доступів до документів і речей і т.д.
Я дійсно намагався це пояснити новому Генпрокурору, на що він мені заявив, щоб я не читав йому лекцій!
Але, в подальшому, коли було об’явлено нові призначення на моє місце і на посаду начальника ГСУ, то я зрозумів, що, мабуть, у відстороненні мене і бувшого начальника слідчого Главку від займаних посад у тодішнього Генпрокурора були зовсім інші причини, бо обидва наші наступники явно не відповідали цим посадам, нехай вони мене вибачають за таку думку, бо колись працювали у моєму підпорядкуванні і я знав добре їх рівень професійної підготовки, зокрема і організаційні можливості.
До речі, що ще хотілося доповнити з цього приводу. Я точно не пам’ятаю, чи Яремі, чи його наступнику – Шокіну один із колишніх перших заступників Генерального прокурора України говорив, що вони можуть не любити Баганця за його характер, за його професійну впертість, але, лише він один спроможний довести кримінальні справи про злочини на Майдані до завершення і встановити істину, наскільки це буде об’єктивно можливо. Але і це, звичайно, не зупинило ні одного, ні другого, бо справи Майдану для них, як на мене, вже тоді не були головними та пріоритетними і тому втратили свою актуальність.
Так і сталося. Названі мною новопризначені на такі посади заступник Генпрокурора і начальник ГСУ повністю змінили саму організацію роботи по розслідуванню цих резонансних справ і це при тому, що обидва не знали взагалі ні вже зібраних матеріалів досудового розслідування, не знали і не хотіли, я так зрозумів, знати напрацьованих нами методик і стратегії по встановленню істини в подіях на Майдані.
Спільне заслуховування проваджень про злочини як щодо протестувальників, так і вчинених в сфері економіки за часів Януковича, обов’язкове складання перед цим слідчими звітів про проведену роботу і планів розслідування на майбутнє та щотижневе обговорення їх при заступнику Генпрокурора одразу припинилось, а головне – ці справи з того часу (протягом майже 4-х місяців) втратили свою актуальність десь приблизно до листопада чи навіть до грудня 2014 року, фактично до тих пір, коли відбулись за ініціативою народних депутатів заслуховування ходу слідства по них на спільному засіданні двох профільних комітетів ВР. Лише після цього було створено управління спеціальних розслідувань, куди були передані, акцентую, всі ці кримінальні справи і були введені до штату більше 100 посад слідчих з особливо важливих справ, частину з яких ще треба було підібрати.
Керівником управління був призначений Сергій Горбатюк, дійсно хороший слідчий, чесний і порядний, але, без достатнього досвіду адміністративної роботи, який на той момент ще не володів достатніми навиками ні з організації роботи по розслідуванню такої великої кількості злочинів взагалі, ні з контролю за виконанням планів розслідування, завдань і доручень величезною кількістю слідчих і т.д.
Тобто, таким чином вже тоді керівництво ГПУ створило необхідне підґрунтя, щоб зняти в майбутньому будь-яку відповідальність із себе за відсутність результатів розслідування цих надзвичайно складних справ Майдану. При цьому, звертаю вашу увагу: начальник управління навіть «спеціальних розслідувань» не має будь-яких важелів впливу на підлеглих: ні процесуальних, ні тим більше – адміністративних. Я допускаю, що Сергій Горбатюк міг добитися значно більших результатів у цій роботі, якби йому допомагали в цьому сам Генпрокурор, куруючі його заступники і керівник ГСУ, але, цього не сталося. Таким чином, С. Горбатюк був тоді призначений «цапом-відбувайлом».
Дійсно, а коли було новим керівникам ГПУ і ГСУ займатись, в першу чергу, розслідуванням справ про злочини на Майдані, якщо більш актуальними для них стали , наприклад, факти обману покупців на кілька гривень при заправці бензином на одній із АЗС, на підставі чого слідчими ГПУ було накладено арешти на кілька заправок цієї топливної компанії? Або яке відношення, наприклад, слідчі ГСУ ГПУ могли мати до розслідування справи відносно бувшого працівника УБОЗ, якого як мінімум двічі в порушення вимог Закону затримували за підозрою, ви тільки вдумайтесь, у вчиненні розбійного нападу (?), брали під варту і головне тримали в СІЗО кілька місяців на показаннях однієї особи (так званого потерпілого)?
А коли я відмовився виконувати вказівку Шокіна про продовження строку тримання його під вартою, то викликав у нього такий гнів, що за звільнення цього підозрюваного з-під варти було призначене службове розслідування. Зверніть увагу: ця справа в майбутньому очікувано була закрита за відсутністю події злочину, але, слідчі ГСУ затратили на її провадження зайвий час.
Не стали пріоритетом справи Майдану і для чергового нового Генпрокурора після призначення в лютому 2015 року, який виявився, на мою думку, ще більш залежним від Президента України і його адміністрації, ніж його попередник. Хоча спочатку і мене він намагався переконати в тому, що збирається активізувати розслідування резонансних злочинів на Майдані. Навіть повернув мене на цю ділянку роботи вже 11 лютого, дозволивши повернути на свою посаду (начальника Главка) і Щербину І.В. Але, такого «натхнення» йому вистачило буквально на 1 місяць, бо коли я почав цікавитись розслідуванням кримінальних проваджень, по яких слідство фактично протягом 7 місяців було заблоковане, більше того, відновив попередню організацію роботи, почав заслуховувати стан слідства по них і планувати пришвидшення їх розслідування, то вже в 10-х числах березня місяця 2015 року проти мене була розгорнута в ЗМІ справжня інформаційна компанія по дискредитації, до речі, не тільки мене, а і всієї моєї сім’ї.
В першу чергу, в цьому найбільш активну участь приймали 2 телеканали, належні одному із відомих олігархів України. Я розумів цю причину, бо їх власник теж був тісно пов’язаний із особами, які втекли із України в Росію після подій на Майдані та були дуже наближені до Януковича В.Ф. Саме ці «втікачі» вони і замовили цю інформаційну компанію проти мене, щоб перешкодити відновленню активного розслідування кримінальних справ, в першу чергу, проти них. В зв’язку з цим, я повинен повідомити і про те, що приблизно в той період часу один із відповідальних керівників ГПУ говорив мені особисто про те, що в Україні є як мінімум десяток осіб, які готові заплатити будь-які гроші, щоб усунути мене із займаної посади.
Окрім того, треба врахувати, що інтереси замовників збіглись також із бажаннями деяких представників Партії Регіонів, які залишились в Україні, тільки вже під іншими прапорами, але, також боялись притягнення до кримінальної відповідальності за злочинні дії, вчинені ними за попередньої влади. Але, головним чином в організації цієї компанії виявився факт співпадіння інтересів замовників із бажаннями частини впливових представників вже нинішньої, так званої, влади, які мали безпосередній вплив на Порошенка П.О. і також були зацікавлені у відстороненні мене від цієї ділянки роботи, оскільки я на той час вже дуже багато знав і ще більше міг дізнатись. А підстави боятись, повірте, у них також були.
Для підтвердження своєї версії можу назвати такий приклад. За кілька днів до свого звільнення, усвідомлюючи, що без підтримки найвищих посадових осіб нашої влади така психологічна інформаційна атака на мене не могла бути організована, я намагався переконати нинішнього Президента України дати мені час і можливість добитися позитивних результатів у розслідуванні злочинів на Майдані. Тому, при зустрічі із дуже впливовою особою із його оточення я попросив передати Петру Олексійовичу моє прохання і умови: я зараз (а це було десь в 20-х числах березня 2015 року) згоден написати рапорт про звільнення із займаної посади, датуючи його 31.12.2015 роком, і з першого січня 2016 року на роботу вже не вийду, але, за цей час я обіцяю суттєво пришвидшити розслідування значної частини цих резонансних справ і до кінця року добитися набагато кращих результатів ніж вони є.
Я не знаю, передала ця особа мої пропозиції Главі держави чи ні, але, через кілька днів мене терміново запросив один із найбільш довірених заступників Шокіна і запропонував подати добровільно рапорт про відставку. У мене склалося враження, що вони дуже поспішали і тому було видно, що моя доля вже була вирішена.
Не буду говорити, яким ще чином він мене змушував подати рапорт про звільнення, але, я тоді подумав, що навіть при Пшонці проти неугодних прокурорів не використовували таких цинічних методів, тим більше, що, не дивлячись на те, що я своє слово стримав і тут же подав рапорт про звільнення, ні мій співрозмовник, ні Шокін своєї обіцянки не стримали.
Одразу зазначу, що таке відношення до прокурора, який хотів і міг забезпечити подальші результати в розслідуванні таких болючих для суспільства подій, не було для мене чимось новим.
Треба об’єктивно визнати, що мене вже не перший раз «зливала» так звана «демократична влада», яка приходила до керма по управлінню державою саме завдяки протестам народу. Хочу нагадати, як в далекому 2005 році, в лютому місяці, тобто після Помаранчевої революції, мене було призначено заступником Генерального прокурора України – прокурором Донецької області, де я пропрацював найбільш складний післяреволюційний період.
Поясню чому. Буквально вже через півроку тодішній Президент України відправив у відставку свій перший помаранчевий уряд і фактично уклав мирову угоду із Януковичем та його командою, після чого через деякий час призначив на посаду Генпрокурора вихідця теж із Донецька. Вже буквально через рік моєї роботи на Донбасі в таких умовах, коли я зі своїми трьома іногородніми заступниками були чужими для так званої «місцевої еліти», яка отримала таку бажану для них тоді підтримку з боку помаранчевого Президента, на мене почалися «наїзди» з тим, щоб витіснити із Донеччини.
Для реалізації цього плану, задуманого «донецькими», я спочатку був звільнений, за пропозицією новопризначеного Генерального прокурора України, із посади заступника Генпрокурора, залишившись на посаді прокурора Донецької області. Як виявилось, це тактично необхідно було для того, щоб «відкрити дорогу» для подачі бувшим (донецьким) прокурором області заяви до суду про поновлення його на посаді, чого раніше він не міг зробити та і не було таких ініціатив збоку справжніх господарів Донецької області. Не дивлячись на те, що всі строки позовної давності для оскарження наказу про його звільнення вже пройшли, «слухняний» районний суд м. Донецька не тільки прийняв цей позов, але і через тривалий час задовольнив його, в результаті чого я був звільнений із займаної посади на підставі судового рішення.
Звісно, що Генпрокуратура проти цього не заперечувала і зазначеного судового рішення не оскаржувала. Буквально протягом 1-2 місяців після цього були «видавлені» із займаних посад і мої три заступники, які не були вихідцями із Донецької області.
Дозволю собі висловити свої припущення: цим звільненням мене і трьох моїх заступників вже тоді «донецькі» готували Донбас для здачі Росії.
Тим більше, що паралельно із звільненням процесуального керівництва прокуратури Донецької області, за помаранчевого Президента України на посаду заступника Генпрокурора «повернувся із небуття» той же кум Януковича В.Ф. – майбутній Генеральний прокурор України, який тоді при зустрічі мені заявив приблизно таке: «Ну що, Олексію Васильовичу, ти вірою і правдою їм служив, а помаранчеві тебе так легко і здали!».
Але, це для мене не стало уроком, бо я продовжував вірити в щирість намірів і зобов’язань «наших вождів», яких обирав народ, а тим більше, коли для зміни влади в січні-лютому 2014 року було стільки пролито людської крові.
Саме в зв’язку з цим, говорячи сьогодні про причини відсутності результатів в розслідуванні справ про злочини на Майдані, хотів би у деяких наших політиків, особливо тих, які найбільше про це говорять, запитати: якщо Ви так переймались і сьогодні переймаєтесь тим, що суспільство не задоволене виконанням новою владою своїх обіцянок, чому Ви мовчали, коли в кінці березня-на початку квітня 2015 року фактично було знищено будь-яку надію на доведення зареєстрованих кримінальних проваджень про злочини на Майдані, коли на Ваших очах було зруйновано всю систему налагодженої роботи по організації досудового розслідування в ГПУ, тодішні відповідні керівники підрозділів ГСУ, які могли організовувати і розслідувати ці справи та вміли це робити, а саме головне – та команда була здатна довести розслідування злочинів на Майдані, а також вчинених Януковичем та його оточенням в сфері економіки, до логічного завершення, була відсторонена від виконання своїх обов’язків;
коли куруючого заступника Генпрокурора (незалежно яке було в нього прізвище) і всю його сім’ю належні олігархам телеканали, а також явно замовлені і проплачені журналісти та інші «пройдисвіти» також на замовлення дружно «поливали брудом», а відносно одного із його синів навіть зареєстрували кримінальне провадження, яке розслідувалось майже 7 місяців; коли останньому із помсти за батька в той же час перешкоджали захистити кандидатську дисертацію, а потім і здати екзамени для одержання свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю?!
Ще раз заявляю, питання не в тому, що цим заступником Генпрокурора був я, на якого дійсно можна було махнути рукою, як це робили до цього часу як мінімум кілька разів, але, після вимушеної подачі мною рапорту 31.03.2015 року про відставку майже одночасно за вказівкою Шокіна був змушений (теж під тиском) подати у відставку і начальник ГСУ І. Щербина, а всі інші тодішні керівники структурних підрозділів ГСУ були понижені в посадах, а через деякий час частина з них змушені були взагалі написати рапорти про звільнення не тільки із займаних посад, а із органів прокуратури: і начальник управління з розслідування особливо важливих справ, і начальник першого слідчого відділу і навіть його заступник!
До речі, це всі ті, які були безпосередньо закріплені за всіма найбільш резонансними кримінальними справами в ГСУ! Хіба це не перешкоджання розслідуванню резонансних злочинів на Майдані?!
І це ще не все, що підтверджує мої висновки про навмисне перешкоджання прокурорам, які могли добитись позитивних результатів в розслідуванні цих резонансних злочинів. В зв’язку з цим, хочу зазначити, що на той час було безліч заяв як наших високопосадовців та народних депутатів, так і «громадських активістів», про те, що справи Майдану – для них є пріоритетом, що вони зацікавлені в ефективному і швидкому розслідуванні та встановленню винних у цих кривавих подіях, але це так і залишилось пустим «потрясінням повітря»!
Тому, в мене виникає закономірне питання: а де ж була держава Україна, її найвищі посадові особи, де були так звані «борці за правду» із числа перерахованих вище осіб, коли відносно мене, як заступника Генпрокурора, який просто на відповідний запит Євросоюзу підписав в липні 2014 року на ім’я Кетрін Ештон листа про те, що відносно одного із найбільш наближених до Януковича високопосадовців із попередньої влади розслідується одне конкретне кримінальне провадження (а таких листів, для відому, навіть значно більшого змісту – про розслідування відносно цієї особи, підкреслюю – кількох таких справ, європейським інституціям було направлено, окрім мене, і самим Генеральним прокурором України та його іншими заступниками як мінімум кілька) в Брюсельському виправному суді держави Бельгія, на території якої я ніколи не був, за заявою головного юриста Януковича була порушена кримінальна справа.
Ви тільки вдумайтесь, лише на підставі його заяви мене було заочно засуджено за вчинення завідомо неправдивого доносу органам влади, що за нашим законодавством не є злочином!
Хіба це не підтвердження факту помсти мені за активне розслідування кримінальних справ по Майдану і визнання того, що саме я міг добитись значно більших результатів в цій роботі ніж мої наступники, аби я не був тоді звільнений і служби?! Для відому, коли мій адвокат звернувся до Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, до Генеральної прокуратури України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з проханням підтримки мене в судовому процесі моїх заперечень на цей заочний вирок, то всі ці відомства від мене просто відмахнулись. Я на них надії і не мав, це була ініціатива адвоката. Та мені і не потрібна їх «допомога», я свої права і інтереси буду захищати сам.
Де ж також були наші «єврооптимісти», які так «переживають» за європейське майбутнє народу, який їх обрав до парламенту, коли відносно громадянина України, нехай і колишнього прокурора, за кордоном було винесено заочний обвинувальний вирок, а головне, чого добивались і добиваються як виконавці, так і особливо – замовники цього переслідування, це морально-психологічний тиск і цькування мене цим фактом «засудження» за виявлені саме при мені і зареєстровані кримінальні провадження відносно основних фігурантів тодішнього режиму про злочини, які вчинила попередня влада проти народу України, за активне розслідування цих справ і правильну організацію роботи по їх розслідуванню і т. д.?!
Треба визнати, що переслідуванням саме мене вони добилися свого: професійне розслідування злочинів на Майдані та вчинених Януковичем і його найближчим оточенням в сфері економіки фактично було паралізоване, більше скажу – воно зайшло в глухий кут, а потенційні підозрювані у їх вчиненні потихеньку повернулись і продовжують провертатись в Україну.
Тому, хіба викладене мною вище не є реальними причинами відсутності результатів в розслідуванні подій на Майдані?! Якби відсторонення мене і інших названих службових осіб ГСУ від розслідування цих злочинів у серпні 2014 року та звільнення нас взагалі із органів прокуратури в кінці березня – протягом квітня 2015 року дійсно дало відчутні результати у встановленні істини і виявленні винних в цих діяннях осіб, то я б погодився, що це потрібно було робити, хоча, знову ж таки, не такими методами, які були застосовані.
Але, хіба було коли тому ж Шокіну і його команді займатись розслідуванням справ по Майдану, якщо для них були більш важливішими кримінальні провадження відносно опозиційно налаштованих політиків: того ж народного депутата Ігора Мосійчука чи голови партії УКРОП Геннадія Корбана, для розслідування яких було задіяно значну кількість слідчих ГПУ та інших правоохоронців?
А хіба не вплинули негативно на активність і результативність слідчих ГПУ прийняття ВР демократичного скликання нового Закону «Про прокуратуру», яким, в порушення Перехідних положень до Конституції України, прокуратуру позбавили повноважень по розслідуванню злочинів та передбачили одночасно скорочення працівників прокуратури з 20 000 до 10 000 осіб (тобто вдвічі), а новоприйняті в 2014 і 2015 роках Закони «Про НАБУ» і «Про ДБР» не містили будь-яких норм про можливість подальшого працевлаштування в новостворених органах досудового розслідування хоча б тих слідчих ГПУ, які займалися розслідуванням злочинів, вчинених тодішньою владою , в т.ч. і на Майдані?!
А якщо врахувати, що із більше ніж 10 слідчих з ОВС ГПУ не змогли пройти так званий «конкурс» в НАБУ, в т.ч. і отримавши безпідставну відмову під час співбесіди із так званими «членами конкурсних комісій», то у них склалося таке враження, що вони взагалі тимчасові на своїх посадах в ГПУ і подальша їх доля нікого не цікавить! Хіба це добавило їм наснаги і ентузіазму в роботі? Звичайно, що ні.
А які позитивні результати в розслідуванні злочинів на Майдані можна було очікувати, коли наш Президент та підпорядкована йому більшість Верховної Ради, які протягом 3-х років змінили 4-х Генеральних прокурорів України (а останній, 4-ий, взагалі не зрозуміло, якої він держави Генпрокурор), більше 4-х заступників Генпрокурора, які і були зобов’язані займатись організацією роботи по розслідуванню даних кримінальних проваджень, 3-х або навіть 4-х начальників Головного слідчого управління, в підпорядкуванні яких перебували слідчі підрозділи, які займалися розслідуванням цих резонансних справ?
І це, при тому, шановні друзі, що більшість із призначених на ці високі посади не були і не могли стати так швидко справжніми фахівцями у галузі досудового розслідування, частина взагалі не знали і не знають – що це таке, а «професійна підготовка» іншої частини ґрунтувалось на 10 річній чи навіть більшій перерві від роботи в прокуратурі, коли за цей час настільки змінилося законодавство, особливо кримінально-процесуальне та кримінальне, що його неможливо освоїти за короткий час, тим більше, в умовах величезних морально-психологічних і фізичних навантаженнях! Я вже мовчу про те, як могли фізично ці нові люди вивчити за короткий час, вибачте, сотні, а може і тисячі томів цих кримінальних справ!
А хіба думав наш Президент України та його адміністрація про якнайшвидшу люстрацію вже в 2014 році тих суддів, які завзято обслуговували злочинний режим Янукович, допомагали тодішній владі переслідувати опозиційних лідерів на стадії досудового розслідування та під час розгляду справ у судах, зокрема, беручи незаконно під варту тих же Ю.Тимошенко і Ю. Луценка та завідомо незаконно тримаючи їх у СІЗО роками, що підтвердив пізніше і Європейський суд із прав людини?! А хіба не повинні бути, як мінімум, звільнені із займаних посад ті судді, які брали під варту без будь-яких законних підстав громадян, яких бездоказово підозрювали лише у прийнятті участі у мирних акціях на Майдані? Значна частина із таких «слуг» до сьогодні здійснюють «правосуддя», навіть є підвищені у посадах.
Зокрема, як Ви думаєте, чи перешкоджала успішному розслідуванню справ по Майдану та обставина, що слідчими суддями по розгляду всіх клопотань слідчих ГПУ про надання дозволів суду на проведення основних процесуальних дій були судді саме Печерського районного суду м. Києва, які за часів Януковича сприяли всіляко зміцненню цього режиму, приймаючи активну участь у переслідуванні опозиційних політиків, в порушення вимог закону давали дозволи на їх взяття під варту та виносили завідомо неправосудні вироки?
Тобто, сталася парадоксальна ситуація, коли клопотання наших слідчих розглядали судді, яких ми в цей же час перевіряли слідчим шляхом на причетність до злочинів, вчинених режимом Януковича. Звичайно, що вони чинили шалений опір розслідуванню, затягували розгляд клопотань, особливо щодо надання дозволів на тимчасовий доступ до документів, на проведення обшуків, з великим трудом надавали дозволи на арешти майна та грошових коштів, а потім без будь-яких передбачених законом підстав знімали (як це було пізніше по справі Арбузова), намагались затягувати розгляд клопотань про взяття під варту, як абсолютно безпідставно двічі звільняли з-під варти командира спецроти Київського «Беркуту» Садового, не дивлячись на те, що були беззаперечні докази про те, як він із автомата розстрілював мирних мітингувальників , які піднімались вверх по вул. Інститутській в м. Києві.
А висновок напрошується тільки один: мабуть такі «покладисті» судді потрібні були і нинішній владі, щоб виносити потрібні судові рішення, як це було і з тим же Сергієм Вовком, який головував у судовому процесу за надуманим обвинуваченням Юрія Луценка і іншими.
А що думав Петро Олексійович, коли своїм Указом в кінці 2017 року ліквідував 10 районних судів м. Києва, які, в т.ч., розглядають обвинувальні акти за обвинуваченням тих же «беркутівців» у вчиненні умисних вбивств на вул. Інститутській 20.02.2014 р., про державну зраду Януковича та відносно інших осіб, які мають відношення до тих подій, в результаті чого у відповідності із законом ці судові розгляди можуть бути зупинені і лише після створення окружних судів в м. Києві і набору туди нових суддів, після повторного автоматизованого розподілу цих справ будуть визначені у цих провадженнях нові судді, які розпочнуть розгляд названих справ по-новому, тобто з самого початку? І чи дочекається в такому випадку суспільство справедливого рішення судів у таких справах? Звичайно, що ні.
Хіба не є тією ж причиною внесені в 2016 році, з метою надати можливість призначити на посаду Генпрокурора Юрія Луценка, зміни до Закону «Про прокуратуру», якими «відкрили дорогу» до цього специфічного, вузькоспеціалізованого правоохоронного органу не тільки особі взагалі без юридичної освіти обіймати, наголошую ще раз, не політичну, а процесуальну посаду, а ще й в додаток всім без виключення, так званим, «іншим фахівцям в галузі права», причому одразу – у прокуратури областей (регіонів) і навіть до центрального апарату ГПУ?
Тобто, завдяки цьому недолугому закону на посади тих же заступників Генпрокурора, які сьогодні майже всі керують розслідуванням справ по Майдану, а також на посади керівників департаментів ГПУ, прийшли випадкові в прокуратурі особи, які абсолютно не володіють ні навиками в розслідуванні злочинів, ні в здійсненні прокурорського нагляду, я вже не говорю про здійснення процесуального керівництва і організацію підтримання державного обвинувачення! Нічого говорити і про володіння ними методиками розслідування злочинів, взагалі, та окремих їх категорій, зокрема.
Тобто, завдяки цим шкідливим законодавчим змінам на ключових посадах в органах прокуратури, в т.ч. і в ГПУ, тепер працюють абсолютно некомпетентні люди! Тому, і чекати на результативність в розслідуванні злочинів на Майдані не має будь-яких підстав, особливо, якщо врахувати, що тепер при нинішньому очільнику ГПУ це слідство проводить більшість структурних підрозділів ГПУ, навіть міжнародно-правовий!
А хіба забезпечить невідворотність покарання за злочини на Майдані, в т.ч. і за справами про вчинення кримінальних правопорушень в сфері економіки, якщо ГПУ на чолі із непрофесійним Генпрокурором фактично «плодять» недопустимі докази шляхом складання завідомо незаконних угод про визнання винуватості, чим найбільше гордиться той же Ю. Луценко, між найбільш простими, якщо можна їх так назвати, рядовими співучасниками так званих «злочинних організацій», які, за версією прокурорів, начебто, створив Янукович, Клименко, Курченко та інші бувші високопосадовці? Звичайно, що ні! Бо розгляд в судах обвинувальних актів навіть по таких нашвидкуруч «розслідуваних» (хоча і це слово я ледь вимовив) кримінальних провадженнях і затвердження таких «угод» суддями шляхом винесення, без проведення судового слідства, обвинувальних вироків не є преюдиціальним для справ, із яких такі епізоди виділялись в окреме провадження, а визнання вини такою особою не є доказом вини осіб, які участь у таких справах у суді не приймали!!!
Як результат, такі справи в майбутньому будуть «розвалюватись» в судах, а це відкритий шлях до фактичної реабілітації Януковича і його співучасників! У мене в цьому сьогодні, на жаль, будь-яких сумнівів немає.
Також хотів запитати у наших законодавців, у нинішнього Генпрокурора, що вони собі думають і чи не зроблено це було навмисно, щоб остаточно «поховати» всі справи по Майдану, в т. ч і і відносно осіб, яким вже висунуті підозри (того ж Януковича та його найближчих соратників), маючи на увазі закінчення в найближчий час терміну дії деяких вимог п.20-1 Перехідних положень до Кримінального процесуального кодексу України, у відповідності до яких можливість і далі проводити процедуру спеціального досудового розслідування та спеціального (заочного) судового провадження, а саме: не тільки в разі оголошення таких підозрюваних і обвинувачуваних в міжнародний розшук, чого в багатьох кримінальних провадженнях немає, а і тоді, коли такі особи більше 6-ти місяців переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно яких наявні фактичні відомості, що вони перебувають за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операцій!
Тому, змушений нагадати їм, що не пізніше дня початку діяльності Державного бюро розслідування названі мною підстави для застосування цієї спеціальної заочної процедури втратять свою силу і її можна буде застосовувати з дозволу суду лише при наявності факту оголошення підозрюваних і обвинувачених в міжнародний розшук, на що Інтерпол, як всім відомо, по справах Майдану реагує негативно!
І ще одне.
А чому жоден із так званих новоявлених, завдяки таким законодавчим змінам, «фахівців в галузі правоохоронної діяльності» не хоче зважати і на те, в яких умовах прийшлось працювати слідчим ГСУ ГПУ в ті перші 3-5 місяці 2014 року, коли тиск на нас був неадекватний навіть фізичним нашим можливостям, коли я особисто і керівництво ГСУ, в першу чергу Щербина І.В. і його два заступники, змушені були, якщо не щодня, так через день приймати громадян, які заявляли про одержання травм, тілесних ушкоджень від дій правоохоронців на Майдані і перевіряти цю інформацію, приймати в приміщенні ГПУ на вул. Різницькій і в приміщені ГСУ на вул. Борисоглібській різні групи громадських активістів, в т.ч. і Автомайдану та адвокатів потерпілих, реагувати на постійні пікети прокуратури різними «сотнями Майдану», причому, з діаметрально протилежними вимогами і т.д.
А уявіть скільки часу забирали у нас зустрічі із різними представниками європейських держав, їх консульств, Євросоюзу, міжнародних організацій і т.д., куди теж потрібно було готуватися, що теж забирало значно багато часу. Відверто, я в ті місяці з роботи виходив не раніше 22.00-23.30! І так кожний день, окрім неділі, хоча і в такі вихідні дні мені, як і більшості моїх колег, теж приходилось виходити на роботу.
Хіба сьогодні хтось згадає про те, як наш новий демократичний уряд на чолі із Яценюком хотів «сприяти» розслідуванню даної категорії справ, коли вже в квітні-травні 2014 року почав обмежувати ГПУ у фінансуванні, в зв’язку з чим, слідчі втрачали мотивацію в довготривалому, позаурочному і у вихідні дні виконанні службових обов’язків, бо їм майже раптово були урізані додаткові виплати, окрім посадових окладів, в зв’язку з чим, іногородні були змушені відмовитись від орендованих квартир, відвезти свої сім’ї по містах, де в них було житло, а самі залишитись в Києві і шукали хоча б для себе доступне житло. І ці обставини суттєво теж негативно впливали і на можливості набирати нових слідчих із областей, бо при такій оплаті праці частина із відряджених працівників просто відмовилась від таких пропозицій!
Не бажають визнавати або свідомо приховують наші «порохоботи» і той факт, що вже при новому керівництві державою законом від 13.05.2014 року, без будь-якого обговорення в суспільстві, тодішньою Верховною Радою були внесені зміни до примітки до ст. 364 КК України, в зв’язку з чим, з того часу до кримінальної відповідальності за ст.ст. 364, 365 і 367 КК України, можна було притягнути посадових осіб як органів державної влади, так і особливо правоохоронних органів, лише при умові, якщо їхніми діями з використанням свого службового становища було заподіяно істотної шкоди виключно у вигляді прямих матеріальних збитків!!!
До речі, цей закон, ініційований і поданий представниками Партії регіонів, був направлений свідомо, з метою перешкодити притягненню до кримінальної відповідальності як представників влади, так і правоохоронних органів, винних, в т. ч. у розгоні студентів 30 листопада, звірячому побитті 01 грудня 2013 року протестувальників на вул. Банковій, а також інших фактів незаконного застосування фізичної сили і спецзасобів. Але, не дивлячись на це, він був підписаний і Головою Верховної Ради, і в. о. Президента України.
Аналогічно, суттєво перешкодили слідчим ГПУ і прийняті Верховною Радою в 20-х числах лютого 2014 року два протирічливі навіть між собою закони про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення конкретних злочинів, як протестувальників, так і працівників правоохоронних органів, тим більше, що процедура застосування цих законів протирічила вимогам КПК і була дуже суперечливою, що теж породило проблеми для слідчих і прокурорів.
Мене нерідко деякі допитливі журналісти та політики запитують: а що нам чекати в майбутньому по перспективі розслідування цих справ? На це можна дати відповідь, хоча би виходячи із внесених змін до КПК в результаті приведення його норм у відповідність до Конституції України, яка була змінена в червні 2016 року в зв’язку з, так званою, «судовою реформою», зокрема щодо зарахування до максимального терміну досудового розслідування для того чи іншого виду злочинів часу, коли досудове слідство проводилось відносно певної групи осіб, але, як пізніше з’ясувалося, один із злочинів чи кілька із них були вчинені іншою особою, відносно якої потрібно матеріали справи виділити окремо.
В такому випадку, Ви тільки вдумайтесь, законодавець зобов’язав слідчих і прокурорів до строків розслідування виділеної справи, нехай і відносно однієї лише особи, включати і той період, протягом якого розслідувалася і головна справа! Більше того, якщо в такому випадку не буде передбаченої законом можливості продовжити терміни слідства по виділеній справі в окреме провадження, таке провадження взагалі підлягає закриттю!!!
Ви тільки уявіть, скільки справ Майдану буде закрито після 16 березня 2018 року, коли вступлять в дію ці законодавчі «новели», які без будь-яких докорів сумління підписав і наш Президент?!
А хіба не для цього наші законодавці прийняли закон, яким тепер встановлено максимальні терміни розслідування, причому, зараз строки слідства будуть обраховуватись не з моменту повідомлення про підозру,як це було раніше, а з моменту реєстрації кримінального провадження в ЄРДР?!
Для прикладу, тепер максимальний термін розслідування до повідомлення осіб про підозру у кримінальних провадженнях щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину становить 18 місяців. При цьому, за вимогами зміненого закону досудове розслідування повинно бути закінчено протягом 2-х місяців з дня повідомлення про підозру. І навіть якщо слідство зупиняють (наприклад, через переховування підозрюваного від слідства і суду), то і цей строк включається у загальний строк досудового розслідування! І не дивлячись на те, що при наявності підстав можна буде теоретично продовжити строки ще до 12 місяців (але ця процедура буде набагато ускладнена), то всеодно після закінчення цього терміну, якщо обвинувальний акт по ній не встигнуть направити до суду справа теж підлягатиме закриттю!
Невже ви думаєте, що саме під ці зміни до КПК не попадуть, в першу чергу, кримінальні провадження про злочини на Майдані, а також всі інші про злочини, які інкриміновані Януковичу і його найближчому оточенню?! Я навіть схиляюся до тих думок, що саме цю мету і переслідували законодавці і нинішній Президент!
Вибачте, хіба вони не розуміли складність розслідування багатьох проваджень саме цієї категорії, де тисячі потерпілих, більше 130 вбитих, більше 1-1,5 тисяч людей поранених, десятки тисяч свідків, три десятки тисяч оглядів місць подій та речових доказів, більше трьох десятків тисяч експертиз і т.д.?!
А хіба не навмисно (як Ви думаєте) та ж Верховна Рада, Президент і його адміністрація не ініціювали та не внесли своєчасно відповідних змін до КПК України щодо продовження повноважень прокуратури по виконанню функції досудового розслідування до початку діяльності ДБР, яке так і не було створене до 20 лютого 2017 року, як того вимагав закон, що, звичайно, перешкодило подальшому розслідуванню, в першу чергу, тих же справ по Майдану, бо всі процесуальні дії ГПУ по таких справах після вказаної критичної дати я вважаю незаконними! Теж саме потрібно сказати і по кримінальних справах про злочини в сфері економіки та пов’язані з корупцією, які інкримінують Януковичу і його найближчому оточенню, які після 20 листопада 2017 року потрібно протягом 3-х місяців передати за підслідністю до того ж НАБУ.
Ви тільки уявіть, які будуть результати їх подальшого розслідування, коли в них напрацьовано за останні 4 роки сотні, якщо не тисячі томів матеріалів, які потрібно буде знову вивчити детективам НАБУ, як правило малодосвідченим, та і прокурорам САП, які також в більшості своїй не мають необхідного досвіду слідчої і прокурорської роботи? А головне, що вони навіть фізично не зможуть вивчити ці справи, тим більше в умовах скорочення строків слідства як до повідомлення про підозру, так і особливо після того, як у справі з’явився хоча б один підозрюваний.
На моє глибоке переконання, всі названі кримінальні провадження ГПУ передала або передасть в НАБУ фактично для закриття, а може навіть і для того, щоб паралізувати діяльність цього антикорупційного органу та надавити на його «іміджеві шлюзи». Але, висновок один: нинішня влада під керівництвом Президента України своєю діяльністю, в першу чергу – законодавчою, все зробила для того, щоб «розвалити» всі кримінальні справи про злочини на Майдані та ті, що інкриміновані Януковичу та його оточенню, більшість із яких були виявлені і зареєстровані ще при мені в перші місяці 2014 року!
А хіба не було свідченням втрати інтересу до розслідування подій на Майдані та злочинів, які інкримінують слідчі і прокурори ГПУ як тому ж Януковичу, так і іншим керівникам органів державної влади і правоохоронних органів того режиму, якщо вже в 2015 році тодішнім Генпрокурором Шокіним, Ви тільки вдумайтесь, було зареєстровано кримінальне провадження за фактом «перешкоджання розслідуванню кримінальних проваджень про злочини на Майдані»?! І це всього через рік після початку розслідування цих подій на Майдані!
Тобто, замість посилення слідчих груп ГСУ по розслідуванню сотень кримінальних справ про злочини, які інкримінувались у вину тому ж Януковичу і його прибічникам, Шокіним було створено ціле слідче управління із трьох слідчих відділів, яке почало допитувати всіх слідчих, прокурорів, керівників слідчих підрозділів, які змушені були замість зосередження зусиль над розслідуванням тих резонансних справ в умовах відвертої протидії, ходити на допити до своїх нових колег і відволікатись від своєї основної роботи.
Допитували і всіх бувших керівників ГСУ, його підрозділів, слідчих і навіть я був двічі на таких допитах!!!
Зрозуміло, що такі підходи до організації розслідування, окрім відвертої шкоди, нічого не дали позитивного, але, свою негативну роль зіграли. І таких причин, повірте, було багато. Але, про це пізніше.
Олексій Баганець.
