Реформування карного розшуку

З приводу реформування карного розшуку, хочу відразу звернути увагу опонентів на те, що я відстоюю позиції реформування МВС України і ця стаття спрямована на конструктивну дискусію та пошук оптимальних рішень у реформуванні поліції. Ліквідація підрозділів боротьби з організованою злочинністю, звільнення під час атестацій працівників з досвідом роботи, а також інші помилки – все це призвело до неконтрольованих процесів і розгулу злочинності у державі. Не дивно, що однією із вимог наших зарубіжних партнерів є надати необхідні повноваження для Національної поліції у боротьбі з організованою злочинністю.

Очільник Національної поліції С. Князев заявив про реформування кримінального блоку поліції, і у першу чергу, – реформування карного розшуку. Мова йде про введення «інституту поліцейських детективів». “Мета проекту: ефективне використання професійного потенціалу оперативників, підвищення відповідальності кожного за кінцевий результат, розподіл навантаження і однакове розслідування справ незалежно від виду злочину”, – уточнили в поліції. Аргументуючи необхідність введення «поліцейських детективів», С. Князев зауважує, «що таке рішення буде ефективним і не дозволить кивати оперативному працівнику на слідчого, який ніби не спроможний розслідувати матеріали, здобуті оперативником. Йому не буде на кого кивати, сам отримав оперативну інформацію, сам її і розслідуй. Наголошую: це не знищення карного розшуку, не заміна оперативно-розшукової складової на щось інше. Це, на жаль, хочу констатувати – реанімація слідчої системи. Вдихнути в неї «ковток свіжого повітря», дати можливість операм реалізувати себе в розкритті, а слідчим на практиці навчитися у оперативників дещо «іншим оком» глянути на процес збору та дослідження доказів».

У регіонах України впроваджені пілотні проекти «поліцейських детективів». Пілотними областями стали Київська, Запорізька, Полтавська, Львівська, Сумська, Хмельницька та Харківська. “У цих областях більшість особового складу підрозділів кримінальної поліції переведені в статус слідчих. 25% працівників кримінальної поліції орієнтовані на виконання прямих обов’язків кримінальної поліції: оперативної та агентурної роботи, ведення оперативно-розшукових справ, встановлення невпізнаних трупів і розшук безвісти зниклих осіб”, – повідомив глава Національної поліції Сергій Князєв.

Загалом ідея на слух сприймається позитивно. Слід зауважити і те, що сам С Князев був не лише оперативником, а й очолював оперативні підрозділи, в тому числі, і Департамент карного розшуку МВС України. До того ж, С. Князев є науковцем – кандидатом юридичних наук. Отож, наскільки обґрунтована ініціатива С. Князева, і яке практичне значення ця ініціатива має для протидії злочинності, чи має ця ідея право на існування? Розглянемо основні причини, які на мій погляд, вказують на необхідність введення інституту детективів та «ліквідацію», «модеринізацію» оперативних підрозділів: 1) позбавитись від радянської системи і структури побудови поліції; 2) перейняти зарубіжний досвід функціонування детективів і впровадити в Україні; 3) об’єднати детективу одночасно дві функції: оперативну та слідчу; 4) у рамках експерименту функції поліцейських слідчих і оперативних працівників кримінальної поліції будуть об’єднані без введення нової посади; 5) введення інституту детективів має сприяти зниженню бюрократичної складової у слідчо-оперативній діяльності, економії ресурсів, підвищення якості збору доказової бази та рівня розкриття злочинів. За словами Князева, «досвід європейських країн показав, що наша система проведення кримінальних розслідувань поступається за рівнем ефективності. І на це є об’єктивні причини: і недостатнє використання новітніх технологій в розслідуваннях, і нерівномірний розподіл навантаження, і неналежна координація між підрозділами всередині структури»… Разом з тим, реформаторам слід пам’ятати про обережний підхід щодо запровадження закордонного досвіду. Слід враховувати різні правові системи (романо-германська або континентальна; англосаксонська; мусульманська).

До зони континентального права входять правові системи держав європейського континенту, в тому числі Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Австрія, Угорщина, Україна, Росія, Болгарія, тяжіють до нього також латиноамериканське, скандинавське право та право Японії та деякі інші. Кожна із цих систем функціонує за своїми особливими принципами і формами. Тому формальне перенесення досвіду англосаксонської чи мусульманської системи права в Україні, є не просто неможливим, а й шкідливим.

Варто знати, що і в континентальній системі права є відмінності кожної країни за техніко-конструктивним особливостями, і це теж слід враховувати для кожної держави при спробі його механічного копіювання. Тепер проаналізуємо це більш детально. Як впроваджується на практиці «інститут поліцейських детективів»? У зазначених областях 80% працівників карного розшуку призначили тимчасово виконуючими обов’язки слідчого. У зв’язку з цим в органах поліції загальну кількість кримінальних справ розділили між слідчими і Т.В.О. слідчих, тобто оперативними працівниками. Реально навантаження на слідчих зменшилось.

Що ж дало для працівника карного розшуку таке призначення? Поєднання одночасно двох функцій: оперативної та слідчої. За задумом реформаторів, працівник карного розшуку має сам отримувати оперативну інформацію, і сам же її перевіряти слідчим шляхом, і реалізовувати, скеровуючи до суду завершену справу. Реформатори хотіли б бачити реалізацію оперативним працівником оперативної функції, розширення сфери оперативного пошуку. А фактично, для поліцейського детектива про оперативну функцію доводиться лише мріяти. І навіть якщо якийсь оперативний працівник захотів би займатись оперативної функцією, то він цього не зможе зробити об’єктивно через: 1) велику кількість кримінальних проваджень, по яких необхідно весь час проводити процесуальні і слідчі дії (у столиці і великих містах навантаження на одного слідчого складає до 300 кримінальних проваджень); 2) суворі строки, визначені КПК України по кожному кримінальному провадженні; 3) особиста відповідальність за кожну справу і кожне процесуальне рішення у кримінальному провадженні; 4) вимоги керівництва щодо завершення кримінальних проваджень та направлення справ до суду (щомісячний план до двору); 5) постійний контроль з боку процесуальних керівників (керівника слідчого підрозділу, прокурора, слідчого судді).

Із цього можна зробити висновок про те, що 80-85% оперативних працівників карного розшуку, ніякою оперативною функцією займатись об’єктивно не зможуть. То чи варто говорити про реалізацію оперативної функції в новому амплуа, про розширення, поглиблення оперативного простору і оперативного пошуку? На мій погляд, не лише сумнівно, а й просто утопічно! Це означає, що орган поліції у ході такого рішення на 85% втрачає оперативну функцію. З іншого боку, підсилюється робота слідчих підрозділів. Але на сьогодні робота слідчих підрозділів ґрунтується на формальній реєстрації злочинів, хоча паперова робота слідчого теж потрібна. Майже 90% кримінальних проваджень є без осіб. Потрібне розкриття і встановлення осіб, які вчинили злочини. Однак розкриття злочинів мінімальне. Можливо, слід говорити про удосконалення форм і методів процесуальної діяльності слідчого; підвищення його ефективності у роботі, усунення бюрократичних перепон, впровадження сучасних, електронних форм діловодства тощо. А об’єднувати роботу слідчого і оперативного працівника, на мій погляд, недоцільно. Можливо, ми не там шукаємо шляхи підвищення ефективності роботи поліції у розкритті і розслідуванні злочинів (через зміну структури кримінальної поліції, її функцій, форм і методів роботи тощо)? Отже, введення поліцейських детективів на сьогодні, на мою думку, явно не збільшить розкриття злочинів, скоріше ще більш негативно відіб’ється на розкритті злочинів. Таким чином, повертаємося до того, з чого починали! То як реформувати підрозділи карного розшуку, чи потрібно їх реформувати взагалі? На мій погляд, однозначно потрібно!

Із прийняттям Кримінального процесуального кодексу в 2012 році, працівники карного розшуку втратили ініціативність, оперативну самостійність і стали фактично помічниками слідчих. Це факт. Так як же вийти із цього тупика? На мій погляд, проблему необхідно вирішувати комплексно. Оперативна робота не може залишатись незмінною, консервативною. Очевидно, що теорія і практика оперативної роботи на сьогодні катастрофічно відстає від кримінальних процесів, що відбуваються у злочинному середовищі. Теорія і практика оперативної роботи може бути ефективною у тому разі, коли вона знаходиться хоча б на одному рівні із тими кримінальними процесами, які відбуваються у злочинному середовищі. А для того, щоб оперативні підрозділи були ефективніші, ніж злочинці, то теорія має випереджувати практику на два, три кроки, аналізуючи злочинну діяльність і процеси, які відбуваються у цій сфері. На сьогодні теорія і практика роботи кримінальної поліції відстає на три кроки від кримінальних процесів у сферах злочинної діяльності.

У містах, обласних центрах, столиці доцільно вирішувати питання про створення та використання спеціально утворених легендованих підприємств, установ, організацій (п.1 ст. 273 КПК України). Такі підприємства, установи, організації мають створюватись не шаблонно, однаково у всіх містах і регіонах, а з урахуванням конкретної оперативної обстановки, специфіки регіону, особливостей та видів кримінальних злочинів для кожного міста, регіону. Виведення агентурно-оперативної роботи на новий рівень, впровадження професійних агентів у злочинні схеми дасть можливість документувати злочини ще на стадії готування, виявляти усіх фігурантів та співучасників протиправних “схем”, а також попереджати завдання збитків, більш якісно впроваджувати новий механізм боротьби з організованою злочинністю за рахунок проникнення до утворень злочинного середовища штатних негласних співробітників та офіцерів-нелегалів. Наприклад, якщо для міста актуальні крадіжки автотранспорту, запчастин до автомобілів, то, ймовірно, слід говорити про створення приватної автомайстерні з ремонту авто, продажі автозапчастин як легендованого підприємства. Якщо в місті виникла проблема з крадіжками телефонів, комп’ютерної техніки, то мова має йти про створення легендованого підприємства з ремонту та продажу телефонів і комп’ютерної техніки тощо. Без оперативних позицій у цих сферах розраховувати на розкриття таких злочинів марно. А. Геращенко навіть говорив про реформування агентурної роботи поліції. Хоча у мене, як науковця і практика, виникає запитання: «Яке він має відношення до роботи Національної поліції і реформування агентурної роботи?» Заперечувати необхідність такої реформи просто нерозумно.

Але ж постає питання: «Як її реформувати?» На мій погляд, поряд з вище вказаними пропозиціями слід звернути увагу на зміну підходів до фінансування агентурної роботи. Хочете мати інформацію, хочете розкривати злочини – платіть гроші, великі гроші, а не копійки! Такою є загальносвітова практика.

Таким чином, узагальнюючи питання щодо реформування кримінальної поліції з урахуванням вищенаведеного, доцільно зробити наступні пропозиції.