Реформа антикорупційної прокуратури: відтермінувати, але не забути?

25.11.2019

Два місяці триває реформа органів прокуратури, яка включає в себе атестацію прокурорів всіх рівнів – від Генеральної прокуратури до підрозділів на місцевому рівні.

Про перебіг відбору в Офіс генерального прокурора написано достатньо, тому немає сенсу дублювати меседжі.

Власне кажучи, команда Statewatch ще на початку 2019 року була зосереджена виключно на одному підрозділі – Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, – який вищезазначені зміни не зачіпають.

Безумовно, незалежність прокурорів є однією з найболючіших проблем української прокуратури.

Відповідно до позиції Консультативної ради європейських прокурорів, незалежність і автономність прокурорів є невід’ємною частиною незалежності судової гілки влади.

Більшість експертів зазначають, що питання незалежності особливо гостро проявлялось у випадку функціонування САП. Також вони погодяться, що це питання має два виміри:

1.інституційний (рівень усієї САП) та

2.операційний (рівень кожного окремого прокурора).

Про це зазначав наш колега Володимир Петраковський. На його думку, утворення САП у вигляді самостійного структурного підрозділу Генпрокуратури було однією з найбільш грубих помилок антикорупційної реформи.

Самостійність статусу підрозділу означає виключно те, що такий підрозділ не входить до складу інших підрозділів. Наслідком такого підходу є те, що двоє заступників керівника САП не є керівниками прокуратури (у розумінні Закону “Про прокуратуру” та КПК). Відповідно, вони не можуть призначати прокурорів у кримінальних провадженнях та приймати процесуальні рішення, які стосуються спеціальних суб’єктів – адвокатів, суддів, депутатів місцевих рад, міських голів тощо.

Крім того, через статус структурного підрозділу наразі САП не має автономії у адміністративному, матеріально-технічному та бюрократичному (найширший сенс) аспектах.

Представниками профільних організацій (Statewatch, ЦПК, Transparency International Ukraine) ще влітку було розроблено законопроєкт, що якраз і визначає місце САП у системі прокуратури України як спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, яка буде самостійним органом прокуратури на правах обласної прокуратури.

Проте після цієї розробки відбулися доопрацювання, про які варто було б згадати.

В останній версії драфту законопроєкту додано положення про те, що керівник САП визначає порядок автоматизованого розподілу кримінальних проваджень між прокурорами САП. Тобто фактично надали можливість розподіляти справи в ручному режимі.

Для справжнього унезалежнення в статті 17 законопроєкту варто було передбачити, що письмові накази адміністративного характеру, пов’язані з організаційними питаннями діяльності САП та відповідних прокурорів, не можуть бути видані генеральним прокурором без погодженням з керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Також керівнику САП, керівникам відповідних прокуратур, першим заступникам та заступникам надали право координувати діяльність правоохоронних органів у вигляді координаційних рад за участю правоохоронців. Прийняті рішення на цих нарадах будуть обов’язковими для правоохоронців.

У драфті документу прописані вимоги до осіб, котрі хочуть бути прокурорами Офісу генпрокурора. Зокрема, ними може бути громадянин України з вищою юридичною освітою, який володіє українською мовою, а до прокурора САП додатково додали вимогу бути компетентним та доброчесним.

Цікавими також є зміни до порядку проведення конкурсу. У статі 28-1 урізали деталізацію про проведення конкурсу, натомість для 3 представників громадських організацій збільшили з 2 до 3 років вимогу участі в антикорупційній діяльності, виключивши ті організації, котрі займаються правозахисною діяльністю та інституційними реформами.

У статті 29-1 прибрали положення про спеціальну перевірку кандидатів, а також прописали більш детальну статтю 39 щодо порядку призначення прокурора на адміністративну посаду.

У статті 39-1 додали, що керівником САП може бути особа з досвідом роботи саме у галузі кримінального права та процесу не менше п’яти років (адвокату, наприклад, буде важко довести, що саме у галузі кримінального права і процесу він має 5 років стажу). Але прибрали вимогу щодо володіння українською мовою. А також змінили концепцію формування конкурсної комісії.

В остаточній версії проєкту закону саме генпрокурор призначає членів конкурсної комісії, а не Рада прокурорів України. Причому 3 членів він призначатиме від Ради прокурорів, а 3 – від міжнародних донорів. Хоча, як варіант, можна було прописати, щоб всі члени були від міжнародних донорів призначені Радою прокурорів.

Також в останній версії законопроєкту прибрали положення про можливість участі члена конкурсної комісії у вигляді відео-конференції. Також прибрали положення про оприлюднення регламенту і щодо встановленої винагороди членам конкурсної комісії.

Загалом, концепція реформування САП має бути більш ґрунтовною. Це необхідно для того, щоб відповідні прокурори мали повну незалежність в контексті процесуального керівництва розслідуваннями злочинів, що віднесені Кримінальним процесуальним кодексом до підслідності НАБУ (Національного антикорупційного бюро України).

Зрештою, законопроєкт не внесено, а тому до нього потрібно обов’язково повернутись після проведення реформи Генпрокуратури, яка згодом стане Офісом генерального прокурора.

Олександр Лємєнов

Джерело