Реалії керування Державним бюро розслідувань: 1+2 = 1

У діяльності ДБР вперше в історії України законодавчо закріплено модель управління правоохоронним органом, яка не передбачає чіткої піраміди вищого керівництва, коли всі головні рішення ухвалює керівник одноосібно. У Законі про ДБР вказано, що найважливіші рішення Директор ДБР може ухвалити лише після погодження їх своїми заступниками. Така новація обумовлена тим, що у стандартних моделях управління присутній дуже великий ризик того, що керівник відомства підпаде під вплив певних політиків чи фінансово-олігархічних груп, відтак діяльність всього органу перестає бути об’єктивною. Це особливо небезпечно, коли мова йде про орган, уповноважений розслідувати майже всі злочини, вчинені державними службовцями, суддями та прокурорами. Тому слід вітати ідею про такий своєрідний «тріумвірат» в управлінні ДБР, який хоча б частково здатен захистити від зовнішніх впливів реалізацію ДБР своїх функцій. Але як він діє на практиці?

Згідно із Законом про ДБР, Директор ДБР лише за погодженням із своїми двома заступниками здійснює такі повноваження:

– організовує роботу Державного бюро розслідувань, визначає обов’язки першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань;

– вносить на розгляд Президента України подання про відзначення державними нагородами України осіб рядового та начальницького складу, державних службовців та інших працівників ДБР, а також осіб, які сприяють у виконанні покладених на нього завдань;

– затверджує Положення про відомчі нагороди (медалі, нагрудні знаки, почесні грамоти тощо) для нагородження осіб рядового та начальницького складу, державних службовців та інших працівників ДБР, а також осіб, які сприяють у виконанні покладених на нього завдань;

– призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату ДБР, директорів та заступників директорів територіальних органів ДБР;

– приймає рішення про розподіл бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Державне бюро розслідувань, та затверджує звіт про виконання цих рішень;

– затверджує перспективні, поточні та оперативні плани роботи ДБР;

– встановлює порядок реєстрації, оброблення, зберігання та знищення відповідно до законодавства отриманої ДБР інформації; вживає заходів із запобігання несанкціонованому доступу до інформації з обмеженим доступом, а також забезпечує додержання законодавства про доступ до публічної інформації, розпорядником якої є ДБР;

-вирішує питання про заохочення працівників ДБР;

– надає дозвіл на використання коштів фонду спеціальних оперативно-розшукових та слідчих дій ДБР.

З вищезазначеного потрібно особливо звернути увагу на те, що формулювання «організація роботи ДБР» є вкрай нечітке, і за великого бажання під нього можна підвести практично все, що стосується діяльності ДБР. Але головним , звісно, є питання про те, яким чином відбувається погодження заступниками директора ДБР його рішень? При ухваленні Закону про ДБР було вкрай важливим чітко виписати в його нормах, які саме мають бути процедури погодження и і як убезпечити цей орган від паралічу у разі, якщо хтось із трьох учасників починає саботувати чи свідомо затягувати погодження рішень. На жаль, цього зроблено не було, і тому процедура погодження рішень Директора ДБР із заступниками визначена у Регламенті реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань (затв. Рішенням Директора ДБР від 02.03.21018р.), який оприлюднений на сайті ДБР.

До речі, згідно Закону про ДБР зміст цього Регламенту мав би бути погоджений спочатку із заступниками Директора ДБР, бо це і є у чистому вигляді питання «організації роботи ДБР». Чи було таке погодження, і в який формі – не відомо.

Отже, у Регламенті вказано, що Директор не погоджує свої рішення у випадку, коли заступник перебуває на лікарняному, у відпустці чи у відрядженні. Викликає сумнів відповідність цього положення Регламенту нормам Закону про ДБР.

Згідно Регламенту саме ж погодження відбувається шляхом направлення Директором своїм заступникам проекту відповідного рішення (повідомлення про вчинення дії). Заступники можуть відмовити у наданні погодження на прийняття(вчинення) відповідного рішення(дії) з підстав виявлення обставин, які унеможливлюють прийняття(вчинення) відповідного рішення(дії) через його(її) невідповідність вимогам Законів України «Про запобігання корупції»,«Про державну службу» та «Про очищення влади». Не допускається непогодження відповідного рішення(дії) Директора з підстав недоцільності та необґрунтованості. У разі відсутності погодження протягом строку, встановленого Регламентом (від одного до трьох робочих днів з моменту отримання проекту), рішення (дія) Директора вважається погодженою. Те ж саме буде і у разі відмови заступників у наданні погодження з підстав, які суперечать Регламенту. І останнє: суперечність відмови заступників у наданні погодження на прийняття рішення (вчинення дії)встановлюється Директором.

Вважаємо, що вказані норми Регламенту надають Директору ДБР повноважень, які виходять за межу, встановлену Законом про ДБР. Крім того, є сумнів у законності головної тези, яка випливає із Регламенту: Директор ДБР може ухвалити рішення навіть коли є заперечення з боку його заступників. Натомість Закон про ДБР передбачає, що рішення з вказаних вище питань можуть бути ухвалені Директором або лише за погодженням зі своїми заступниками, або такі рішення Директора не набувають чинності.

Отже, як видно, у цій частині Регламент виписано таким чином, що Директор може не брати до уваги майже всі випадки непогодження своїх рішень заступниками, крім тих небагатьох винятків, коли у проекті рішення буде мати місце явне порушення норм вказаних вище законів. Це означає, що на практиці інструмент погодження заступниками рішень Директора, як гарантія незалежності ДБР, – не працюватиме.

До речі, згідно Закону Про ДБР влада Директора ДБР обмежена не лише його заступниками, а й директорами територіальних органів ДБР. Адже лише за поданнями керівників територіальних органів ДБР Директор може затвердити структуру та штатну чисельність територіальних органів, а також визначити в межах граничної чисельності переліки посад територіальних органах, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Стосовно цього Регламент містить норму про те, що Директор Бюро приймає (вчиняє) відповідне рішення (дію) або відхиляє подання директора територіального органу(керівника підрозділу центрального апарату) у випадках передбачених законом. Насправді, це досить спірне формулювання, адже відповідні норми Закону Про ДБР не мають чітких норм про винятки, які дозволяють Директору відхиляти вказані подання.

Підсумовуючи, слід сказати, що прогресивні норми Закону про ДБР щодо обмеження свавільної реалізації Директором своїх повноважень шляхом запровадження механізму погодження ним певних рішень зі своїми заступниками, на практиці виявилися великою мірою знівельованими діями самого Директора. Частково така ситуація спричинена недосконалістю Закону про ДБР, адже механізм погодження рішень Директора ДБР його заступниками слід було в Законі визначити окремо, а не залишати цю величезну прогалину на розсуд Директору, який заповнив її приписами підзаконного акту виключно на свою користь. Також у даній ситуації насторожує поки що пасивна позиція самих заступників Директора ДБР стосовно явно незаконних положень Регламенту, які обмежують їх повноваження та суперечать цілям відповідних норм Закону про ДБР. Не виключено, що незабаром між Директором ДБР та його заступниками (або одним із них) конфлікт щодо управлінських повноважень таки вибухне і вийде у судову площину, де буде надано юридичну оцінку всім вищенаведеним явно незаконним нормам Регламенту.