Призначення суддів: контрольована демократія

Незважаючи на масовість, захід не можна назвати рекордним. Кількість делегатів і кандидатів найменша за останні три з’їзди. Це значною мірою пов’язано зі скороченням суддівського корпусу протягом останніх років. Водночас уже в перших вітальних промовах лунає словосполучення «історичний з’їзд». Певною мірою це справді так, адже на ньому планують завершити передачу «контрольного пакета акцій» у судовій владі саме служителям Феміди. За задумом авторів реформи, судді вперше повинні здобути більшість у головному органі суддівського врядування. За законом до Вищої ради правосуддя входить 21 особа, 10 із яких обирає з’їзд суддів, а ще одну посаду отримує голова Верховного Суду (ВС). Таким чином судді здобувають більшість з 11 членів. Решту призначають президент, Верховна Рада, конференція прокурорів, з’їзд адвокатів та з’їзд представників юридичних ВНЗ і наукових установ, по двоє кожен. Для порівняння: попередником нинішнього органу була Вища рада юстиції, і судді делегували туди тільки чотирьох членів із двадцяти.

Напередодні з’їзду активістка Автомайдану Катерина Бутко опублікувала блог з іменами нібито погоджених із Банковою переможців. Це Світлана Шелест і Лариса Іванова з Києва, Олег Прудивус із Запоріжжя та Наталія Краснощокова з Донеччини. Однак вранці 19 грудня жодних фактичних підтверджень ще немає. До кожного з названих кандидатів є перелік претензій — від заборони мітингу під час Революції гідності суддею Прудивусом до незрозумілого походження статків у Іванової та Шелест. Загалом тільки семеро кандидатів із понад двадцяти, за оцінкою Автомайдану, є прийнятними для можливого призначення. Серед них і нібито погоджена з Банковою кандидатура Краснощокової.

Нинішній голова ВРП Ігор Бенедисюк присутній на з’їзді. Під час однієї з перерв на каву він стоїть дещо осторонь від компаній суддів, які про щось жваво спілкуються між собою. Дехто періодично підходить до Бенедисюка привітатися. Кореспондент Тижня запитує, чи слід обиратися у ВРП суддям із неоднозначною репутацією. Все ж таки Вища рада правосуддя — вітрина суддівського корпусу. «Кожен для себе має вирішувати. Я подивився на кандидатів, почитав інтерв’ю. Декого я і на поріг суду не пускав би, не те що у ВРП. Але… Демократія!» — розводить руками голова ВРП і додає, що «судді оберуть найкращих». Важко сказати, чи сходяться Бенедисюк та низка громадських організацій в оцінці конкретних кандидатів. Можна навіть припустити, що навпаки. Голова ВРП все ж таки натякнув на свої уподобання. Під час вітальної промови він зазначив, що для кандидатів передусім важливо «мати підтримку колективів».

Річ у тім, що з усіх претендентів лише шістьох заздалегідь висунули делегати з’їзду. Решта є самовисуванцями, і для включення до бюлетеня їм ще належало здобути підтримку 20% делегатів. Один із таких самовисуванців — суддя з Кропивницького Роман Брегей. Останнім часом він є одним з основних критиків судової влади з-поміж самих служителів Феміди. Популярності йому додає сторінка у Facebook, яку він активно оновлює. Окрім посади у ВРП Брегей також висунувся на конкурс до Антикорупційного суду, а раніше брав участь у відборі до ВС. Той конкурс він програв, але обурився, коли правила на одному з етапів змінили й повернули до змагань частину кандидатів. Після цього писав скарги та позивався до суду, але успіху в оскарженні результатів так і не досягнув. Революційний імідж Брегея підкреслює навіть одяг: його краватка в червоно-чорну смужку одразу помітна на тлі спокійніших кольорів одягу більшості делегатів.
Суддя каже, що для нього головне — мати можливість виступити перед делегатами. За його словами, під час минулих з’їздів не всі кандидати-самовисуванці дістали слово. На думку Брегея, суддям передусім необхідно подолати внутрішні страхи. «Голосування ж таємне. І люди все одно підтримують тих, кого їм нав’язали згори», — каже він. Водночас у Брегея є й приводи для оптимізму. За його словами, попередні з’їзди стали свідченням того, що в служителів Феміди прокидається самосвідомість. Мовляв, кулуарні домовленості вже не є гарантією успіху погоджених кандидатів. Річ у тім, що з різних причин судді довгий час не могли заповнити свою квоту у ВРП. Останні дві спроби було зроблено в березні 2017-го та березні 2018-го. Щоразу вакантними лишалися дві посади. У зв’язку з такою ситуацією адміністративна ланка судів узагалі не мала представників у ВРП із 2016-го.

Побоювання судді Брегея не справдилися. Можливість виступити надали всім кандидатам. На адресу керівництва держави та органів судової влади пролунало чимало критики, а сам Брегей навіть здобув необхідну підтримку для включення до бюлетеня. Щоправда, делегати ставили гострі запитання практично всім, окрім чотирьох оголошених у ЗМІ й нібито погоджених із Банковою кандидатів. Натомість на їхню адресу лунали слова підтримки, і це чимось нагадувало ювілей директора заводу, на якому кожен працівник намагається підкреслити трудовий внесок та особисті чесноти керівника. Винятком стала Світлана Шелест, якій пригадали винесене рішення у справі про нерівність зарплат суддів не на користь працівників Феміди.

Таємне голосування остаточно розставило все на місця. Іванова, Прудивус і Шелест стали членами ВРП ще в першому турі. Наступного дня після голосування в другому турі до них приєдналася Краснощокова. Тож головною несподіванкою було те, що нарешті обрали всіх членів ВРП від суддівського самоврядування, а не власне прізвища переможців.

З’їзд суддів практично збігся з двома іншими подіями, які матимуть серйозний вплив на систему правосуддя найближчими роками. Майже одночасно в Києві відбулася Всеукраїнська конференція прокурорів, яка делегувала у ВРП ще двох членів, а 17 грудня обрали новий склад Громадської ради доброчесності — органу, який бере участь в оцінюванні суддів під час конкурсів на посади. Попередній її склад заявив про зрив реформи і вийшов із процесу оцінювання суддів. Перспектив того, що тепер ГРД зможе налагодити відносини з органами судової влади, також поки що немає. Принаймні, за інформацією Тижня, сторони навіть не провели спільної зустрічі після обрання нового складу Ради.

Що ж до конференції прокурорів, то членами ВРП від цієї групи стали Віктор Матвійчук, до останнього часу прокурор Дніпропетровської області, й адвокат Ігор Фомін. Другий найбільше відомий тим, що захищав у суді нинішнього генпрокурора Юрія Луценка, коли того звинуватили в перевищенні влади, привласненні майна та недбалості. Як відомо, відповідно до вироку суду Луценка визнали винним, але всі рішення скасували після втечі Віктора Януковича.
Обидва новообрані члени ВРП дістануть повноваження тільки наприкінці квітня 2019-го, коли звільняться відповідні місця. Те саме стосується й двох із чотирьох новообраних членів ВРП від суддів. Інакше кажучи, прокурори та судді обрали своїх представників наперед. І саме цей факт найбільше вказує на те, що, незважаючи на реформу, зв’язок між політикою та судами в Україні залишається міцним. У березні відбудуться президентські перегони, після чого розподіл сил може суттєво змінитися. Тож вибори членів ВРП, попри імена та персони переможців, нагадують спробу гравця зберегтися в комп’ютерній грі перед важливою битвою. Навіть у разі програшу можна продовжити не від самого початку, а від точки збереження.

За роки судової реформи в Україні суттєво змінили законодавство, покращили комунікацію з пресою й зробили вільнішим доступ до судів. Однак політичні впливи лишаються сталими. Вони помітні неозброєним оком. У цьому й полягає найбільша проблема. «На початку реформи зробили ставку на контрольованість системи. Це мало свою логіку, адже у випадку повного колапсу судів недалеко й до бунтів. Більшість справ — це не корупція можновладців. Це побутовий кримінал, спори за майно тощо. Тому обрали контрольованих керівників. Вони мають чистішу порівняно з їхніми попередниками біографію, але спосіб ухвалення рішень лишився той самий. Вони просто не знають іншого», — характеризує стан справ один із високопосадовців судової влади на умовах анонімності.

Якщо це справді так, то перспективи «справжнього утвердження судової влади», про що чимало говорили учасники з’їзду суддів, видаються примарними. Нинішній лідер рейтингів Юлія Тимошенко вже анонсувала нову реформу — з виборністю суддів місцевого рівня та новою зміною повноважень ВРП у частині покарання служителів Феміди. Це публічний бік справи, а непублічно сторони гадають, хто стане наглядачем за судовою системою у випадку перемоги Тимошенко. Найчастіше називають ім’я нинішнього нардепа Сергія Власенка, а така перспектива не викликає захоплення в жодного зі співрозмовників Тижня, дотичних до системи правосуддя.

Тож головне завдання судової влади на найближчі роки — нарешті домогтися розриву з політиками. Успіх тут не виміряти статистичними показниками. Одним із варіантів є надання ВРП права вето на ухвалення законів у Раді. Однак незалежно від способу судову систему потрібно відпустити у вільне плавання, навіть якщо суспільству не подобаються обличчя її керівників. Це ризиковано для всіх, але демократія серед суддів нарешті має стати неконтро­льованою.

Андрій Голуб

Джерело