Принципы, которые помогут вернуть доверие к отечественной Фемиде
18.05.2018
Вопрос доверия к органам правосудия является едва ли не самым болезненным для украинского общества. Создание нового Верховного Суда, отбор и переаттестация судей, введение института конституционной жалобы не смогли повысить доверие к судебной власти. Это негативно влияет на легитимность действий органов правосудия.
На основі верховенства права
Вирішення проблеми довіри лежить у площині побудови відносин особи і судової влади. І в цьому плані важливо подолати відчуття меншовартості особи як щодо судової, так і всієї публічної влади. Влада, яка здійснює повноваження свавільно, без належної підзвітності, втрачає свою легітимність. Люди прагнуть відновлення справедливості, яка досягається у тому числі через процесуальну справедливість.
Верховний Суд почав активно застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику
Європейського суду з прав людини, в яких проголошується принцип верховенства права (ст.8 Конституції). Це дає змогу запозичувати норми з правових систем демократичних держав, що становлять зміст цього принципу. Останній є фундаментом процесуальних принципів справедливого судочинства, передбачених у ст.129 Конституції, які корелюють зі ст.6 конвенції і відображають основні критерії справедливого ставлення до особи: повагу, право бути почутим, розумність та неупередженість у прийнятті рішень.
Ці принципи є основою, на якій повинні будуватися відносини між особою і суб’єктами владних повноважень. І тому дуже важливо, щоб суди почали використовувати їх як критерії справедливого ставлення до особи в управлінській сфері, де люди найбільше зазнають свавілля від владних суб’єктів, зокрема під час здійснення останніми нерегульованої дискреції.
Повага до людської гідності означає не тільки досягнення ефективного результату. Важливо, аби цей процес супроводжувався справедливою поведінкою суб’єкта владних повноважень до особи, щоб забезпечувалися цінності, як цього вимагає концепція процесуальної справедливості (ст.6 конвенції).
Недавно в Україні перебувала професор школи права Ротжерського університету (США) Вікторія Прат. Вона провела низку лекцій про процесуальну справедливість як невід’ємну складову механізму захисту прав людини під час здійснення кримінального правосуддя. Дослідження виявило: коли підсудні та клієнти суду сприймають процес як справедливий, вони більше схильні виконувати рішення суду та дотримуватися закону в майбутньому, незалежно від того, виграли вони чи програли справу. Але процесуальна справедливість є важливою не тільки для кримінального, а й для інших видів процесів, у тому числі адміністративного.
Що таке процесуальна справедливість?
Процесуальна справедливість є одним з найважливіших принципів адміністративного судочинства. Її сутність полягає в тому, що кожен, чиї права та інтереси зачіпає адміністративний акт чи дія, повинен бути попереджений про цей акт, особливо якщо він має негативний вплив на приватну особу, або про «втручання» у сферу приватних інтересів особи за ініціативи суб’єкта владних повноважень. Водночас сторона у спорі повинна мати можливість висловити свої аргументи, міркування, надати докази.
Справедливе ставлення до особи набуває особливого значення у тих відносинах, де владні суб’єкти відповідно до чинного законодавства наділені дискрецією. Але ця дискреція має бути контрольована, що не завжди врегульовано законодавством і призводить до необмеженого свавілля з боку органів влади.
Для встановлення контрольованої дискреції важливо запровадити принципи і правила, які становитимуть справедливу процедуру для вчинення дій публічною владою. Як це, наприклад, було зроблено за допомогою так званого закону маски-шоу стоп, яким з метою захисту бізнес-інтересів правоохоронні органи було зобов’язано збирати докази відповідно до
чітких правил і процедур. Тим самим закон значно зменшив прояв свавілля правоохоронців.
Почути кожного
Високий ступінь процесуальної справедливості досягається у процесі дослідження доказів — як на досудовому етапі розгляду справи, так і в суді. Перевірка доказів відбувається по-різному, насамперед за допомогою «змагального методу», через право сторін бути почутими. Це означає, що:
• сторона, чия ситуація є предметом розгляду, має можливість захистити свою позицію в процесі;
• аргументований процес, котрий заохотив безпосередню участь сторін, може бути ефективним для прийняття більш точного і обґрунтованого рішення.
Втім, процесуальна справедливість, про яку йдеться в ст.6 конвенції, не обмежується розглядом справи в суді. Як зазначив професор Станіслав Шевчук (нині — Голова Конституційного Суду), не існує остаточного визначеного переліку складових справедливого судового розгляду. Тому будь-які дії, що суперечать поняттю «справедливість», навіть на досудовій стадії можуть поставити під сумнів справедливе провадження в цілому. Ось чому дуже важливим є визначення процедурних принципів і правил, зокрема в управлінській сфері.
У зв’язку із цим заслуговує на увагу рішення КС від 16.04.2009 №7-рп/2009. В ньому Суд указав на неможливість скасування органами місцевого самоврядування своїх попередніх рішень,
унесення до них змін, якщо відповідно до приписів цих актів виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Ця позиція КС свідчить про брак принципів і правил, які визначали б належну процедуру під час застосування дискреції.
Практика КС, утім, як практика ВС і ЄСПЛ, свідчить, що чимало проблемних спорів пов’язані з відсутністю належних процедур. На підтвердження цього ВС у своїй постанові вказав на важливість обґрунтування доказів, умотивованості рішення та реалізації права сторони бути «почутою» судом як гарантій справедливого розгляду (справа №910/15883/14).
Право бути почутим, або право голосу, є одним із ключових принципів процесуальної справедливості. Ним вимірюється повага до особи, до її гідності, причому не тільки під час якогось процесу. Цей принцип є важливим під час вирішення процедурних питань в управлінській сфері. Якщо право особи бути почутою не забезпечується, то не виконується й процесуальна справедливість, значить, будь-який акт чи дія органів публічної влади є нікчемними.
Обмеження дискреції
Практика ЄСПЛ також не стоїть осторонь цих проблем. Зокрема, Суд зазначив, що саме національне законодавство повинне визначати межі та спосіб здійснення дискреційних повноважень органів влади для того, щоб забезпечувати той мінімальний рівень захисту, на який особи мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві (див. рішення від 14.06.2007 у справі «Свято-Михайлівська парафія проти України»).
Ось чому існує потреба у прийнятті загального закону про адміністративну процедуру. Адже за наявних умов суб’єктам влади легше уникнути відповідальності за свавільне прийняття рішення. До того часу в пригоді можуть стати принципи, закріплені у ст.129 Конституції, ст.6 конвенції.
Вони є універсальними, поширюються на всі галузі права й однаково важливі як для органів правосуддя, так і органів управлінської сфери. Вони допомагають виробити процес прийняття справедливих рішень, а значить, належним чином організувати адміністративну діяльність і управління. Справедливі рішення влада приймає тоді, коли до наявних фактів застосовується відповідний закон, враховуються відповідні обставини, проводиться зважений і належний аналіз ситуації й ухвалюється пропорційне та обґрунтоване рішення.
А для цього необхідно, щоб влада у своїй діяльності використовувала людиноцентричний підхід. Гарантії участі особи у справедливому процесі підтримуватимуть віру людей у те, що органи правосуддя справедливо ставитимуться до кожного, та зміцнюватимуть довіру суспільства до влади.
Мирослава БИЛАК, профессор кафедры теории права и прав человека Украинского католического университета, д.ю.н.
