Необгрунтоване засекречування судових справ в українському судочинстві
05.05.2018
Частина 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі по тексту – Європейська конвенція, Конвенція) містить положення про те, що «кожен має право на… публічний розгляд його справи… незалежним і безстороннім судом… Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, — коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя».
Місією судів є справедливе вирішення спорів. Лише публічність та гласність здійснення правосуддя дає можливість суспільству:
– контролювати діяльність судової влади,
– перешкоджає таємним змовам про прийняття судових рішень,
– стимулює учасників процесу діяти чесно і професійно,
– підтримувати довіру до судової гілки влади, її авторитет.
Європейський Суд з прав людини, вважає, що головне призначення засобів масової інформації – це виконувати роль «сторожових псів демократії», забезпечувати суспільство точною та надійною інформацією.
Одним із способів отримання інформації про зміст документів, що містяться у справі, є присутність журналіста на судовому засіданні.
Розгляд справ у приміщеннях, доступ публіки до яких обмежується, фактично є порушенням права на справедливий суд, але в межах, визначених законом.
Право на справедливий суд включає в себе:
– публічний судовий розгляд справи,
– допуск до зали судових засідань публіки,
– допуск до зали судових засідань представників ЗМІ,
– публічне оприлюднення рішення суду.
Громадськість має право отримувати інформацію не лише про суть прийнятого рішення, але й про те, чим керувався суд ухвалюючи його.
Під час розгляду адміністративної, цивільної справи або кримінальної справи, справи у господарському суді у закритому судовому засіданні можуть бути присутніми лише ті особи, які беруть у ній участь (а в разі потреби – також експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки). Журналісти на них не допускаються. Ті з них, хто має юридичну освіту можуть бути присутніми лише у випадках, коли вони беруть участь у суді не як представники ЗМІ, а в якості адвокатів або осіб, що надають правову допомогу.
Логічним було б, щоб доступ до матеріалів судових справ з метою аналізу судової практики, крім суддів та судових службовців, мали і журналісти, оскільки лише завдяки оприлюдненим ними матеріалам суспільство має можливість дізнатись про недоліки у функціонуванні судової системи та вжити заходів для їх подолання. Адже судді існують не у вакуумі: їх рішення, що набули законної сили також можуть обговорюватися громадськістю. Інформуючи громадськість, працівник ЗМІ повинен дбати про не поширення конфіденційних відомостей, розголошення яких може зашкодити учасникам процесу після завершення судових засідань.
Але у нашій державі після ухвалення Закону України «Про доступ до публічної інформації» унеможливлено ознайомлення журналістів з матеріалами завершених судових справ: цим документом таку інформацію до публічної не віднесено.
Не рідко в Україні керівники установ необґрунтовано відносять інформацію до такої, що має обмежений доступ.
Порушення права на доступ до публічної інформації може стати причиною притягнення винної особи до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що майже на 100% не відбувається.
Відповідно до пунктів 11, 12, 14 частини 1 статті 13 Закону України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» лише Уповноважений Верховної Ради України має право, зокрема:
– направляти у відповідні органи акти реагування у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів,
– перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, у тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
Користуючись наданими правами Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може провести перевірку законності дій розпорядника інформації і вжити відповідних заходів реагування у вигляді пропозиції усунути порушення права на доступ до публічної інформації.
В ході своєї перевірки Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може дійти висновку про те, що запитувана інформація не відноситься до службової і не може бути конфіденційною і винести припис про усунення порушень прав запитувача.
Але дане положення вступає у протиріччя із ЗУ «Про державну таємницю», де такого висновку має дійти Державний експерт з питань таємниць, а не Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Крім того, проблематичним є втручання Уповноваженої Верховною Радою особи у хід судового процесу, коли до судової справи вже залучено документи обмеженого доступу, у тому числі і таємні.
В залежності від грифу обмеженого доступу паперів, що містяться у судовій справі, вона може бути розділеною на дві частини, одна з яких має обмежений доступ, але провадження набуває обмеженості у повному об’ємі і стає, так би мовити, вже грифованим.
Ст. 17 “Конвенції…” наголошує, що “Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій… особі право вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод.“
Стаття 13 Конвенції проголошує право на ефективний засіб юридичного захисту:
«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»
Відповідно до чинного законодавства України, якщо у суді розглядається справа, яка вимагає допуску до таємниць, усі учасники процесу повинні його мати. Для цього суддя зобов’язаний подати до УСБУ клопотання для оформлення на усіх (у тому числі на самого себе та адвокатів) допусків відповідної категорії. Учасники можуть оформити їх добровільно, а якщо вони відмовляються, то — примусово рішенням судді. Такий допуск може бути оформлений і шляхом звернення учасника процесу з заявою до суду, але не безпосередньо до СБУ.
Відповідно до ст. 6 ЦПКУ закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці. При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі. Про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд зобов’язаний постановити мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно. Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні.
На даний час реалії такі, що установа – розпорядник конфіденційної інформації може у своїх інтересах на формально законних підставах «із тіні» керувати ходом судового процесу, зокрема, наприклад:
надіслати до суду під грифом «Цілком таємно» цивільну позовну заяву для вирішення пересічного житлового спору;
суд зобов’язаний цей позов прийняти, зареєструвати, в автоматичному режимі розподілити його судді, який має відповідну форму допуску,
суддя повинен вимагати від усіх учасників процесу оформлення допусків за відповідно формою, заведення зошитів для ведення записів, що мають конфіденційний зміст;
якщо відповідачеві, або іншим учасникам процесу на стороні відповідача, у наданні допуску до держтаємниці відмовляється, то тоді судочинство буде не лише закритим, але й здійснюватися заочно, що є вишуканим порушенням вимог Європейської Конвенції;
усі процесуальні документи мають подаватися до суду лише через таємне діловодство;
провадження набуває грифу цілком таємно, судові засідання здійснюються у закритому режимі…
При бажанні, керівник будь-якої української установи, може надіслати до будь-якого суду, що вже розпочався, на свій розсуд хоча б один документ з обмеженим доступом, щоб зробити суд закритим (без допуску громадськості та журналістів), а його рішення не оприлюднювалося.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну таємницю» державна таємниця (секретна інформація) — вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.
Ст. 8 ЗУ “Про державну таємницю” забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини.
Статтею 15 ЗУ “Про державну таємницю” забороняється надавати грифи секретності, передбачені цим Законом, матеріальним носіям таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або конфіденційної інформації.
Жодною зі статей ЦПКУ не передбачено надання грифів таємності ні судовим процесам, ні судовим справам, ні документам, які в них знаходяться, у тому числі позовним заявам та додаткам до них. Ст. 6 Цивільно-процесуального кодексу України передбачено розгляд справ у закритому засіданні, але ж ні в якому разі у засекреченому.
Більш того, ст. 51 ЦПКУ зазначено, що у цивільному судочинстві не підлягають допиту як свідки особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості. Тобто, це ще раз підкреслює, що об’єктивно цивільний процес не може мати грифу таємності, а, з огляду на його виключну цивільність, під час нього не можуть розглядатися відомості, віднесені до державної таємниці. З цієї причини у цивільному судочинстві і позовна заява, і додатки до неї мають бути не секретними.
Водночас, всупереч Закону України «Про державну таємницю», підзаконним актом — ЗВДТ-2005 передбачається можливість засекречення судових справ (але ні в якому разі не позову та додатків до нього, як первинних документів, що подаються до суду!).
Так, пунктом 4.11.16 документу визначено, що відомості про зміст матеріалів судочинства, у тому числі судових справ (адміністративних, кримінальних, цивільних, господарських), якщо розголошення відомостей про це може завдати шкоди національним інтересам і безпеці можуть при засекреченні отримати максимальний гриф “таємно” на термін 5 років. Рішення про необхідність засекречування та розсекречування інформації приймає державний експерт з питань таємниць.
Іншим пунктом (4.12.2) допускається засекречування відомостей про зміст матеріалів судочинства, у тому числі судових справ (адміністративних, кримінальних, цивільних, господарських) з питань, які містять інформацію, віднесену до державної таємниці до грифу “таємно” на строк 5 років та до рівня “цілком таємно” на 10 років. Рішення про необхідність засекречування (відповідно до ступеня секретності певних матеріалів) або розсекречування інформації приймає голова суду (апеляційного, вищого спеціалізованого, ВС) самостійно або за поданням зацікавленої сторони (у разі представлення інформації про наявність в матеріалах дізнання (досудового слідства) державної таємниці, але на термін, що не перевищує максимального терміну засекречування відповідних матеріалів). Об’єктивну ж інформацію щодо наявності в матеріалах держтаємниці може надати лише незалежний державний експерт.
Відповідно до ст. 39 ЗУ “Про державну таємницю” громадяни, винні у розголошенні державної таємниці, несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Таку ж відповідальність передбачено для тих, хто винен у:
– засекречуванні інформації, зазначеної у частинах третій і четвертій статті 8 цього Закону;
(Не відноситься до державної таємниці інформація:
= про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
= про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;
= про незаконні дії державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
= інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена.);
– безпідставному засекречуванні інформації;
– наданні грифу секретності матеріальним носіям конфіденційної, або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці.
Обмеженісь доступу хоча б до одного документа судової справи зазвичай створює прецедент, коли суд примушується автором цього паперу прийняти рішення про позбавлення до отримання відповідних форм допусків усіма учасниками процесу:
– судового захисту прав та законних інтересів відповідачів, у тому числі в житлових і майнових відносинах,
– права на доступ до судової справи, що безпосередньо їх стосується, і де вони є стороною у справі,
– права бути присутніми при розгляді справи у закритому судовому засіданні (разом з ними цього права позбавлені й інші особи, які мають право бути присутніми як учасники справи або можуть взяти участь у справі за заявами відповідачів),
– права на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду справи,
– права знайомитися встановленим порядком з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі,
– права на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права (одночасно вони позбавлені судом права встановленим порядком знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутніми у судовому засіданні);
– права на отримання процесуальних документів в електронному вигляді.
Щоб уникнути таких ситуацій необхідне внесення до законодавчих актів, що регламентують усі види судочинства, до ЗУ «Про державну таємницю», ЗУ «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» наступних положень:
«У разі надходження до суду позовних заяв, паперів, що відносяться до судових справ, які мають гриф обмеженого доступу, суд, перш ніж прийняти їх до розгляду, має заручитися позитивним рішенням експертної комісії з проведення експертизи на предмет відповідності визначених виконавцями ступенів таємності документів вимогам ЗУ «Про державну таємницю» та ЗВДТ-2005. До складу комісії мають входити голова суду, представник суду, фахівець спеціально уповноваженого державного органу у сфері забезпечення охорони державної таємниці — Служби безпеки України.
При невідповідності грифу обмеженого доступу документів змісту інформації, що міститься у ньому, папери разом із актом комісії відправляються за підпорядкованістю до установи на ступінь вище тієї, що їх розробила. При виявленні комісією ознак порушень прав і свобод людини і громадянина, то документи разом із актом комісії направляються для вжиття відповідних заходів реагування Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.
У разі визнання комісією відсутності у засекречених матеріалах справи відомостей, що становлять держтаємницю, оплата виконаної нею роботи та компенсація усіх витрат, пов’язаних з проведенням експертизи і розсиланням відповідних паперів стягується з особи, що визначила гриф обмеженого доступу».
Протягом усього терміну свого існування в умовах незалежної України деякі силові структури постійно перебувають у стані перманентного з’ясування стосунків у судах зі своїми колишніми підлеглими, намагаючись не надати їм належних за законом пенсій, виселити останніх із житла в якому вони мешкають по 15-25 років і т.д. При цьому вони використовують недосконалість національного законодавства та свою монополію на подання до судів грифованих документів, чим маніпулюють судовою гілкою влади у своїх вузьковідомчих інтересах, нехтують правами маленького та безправного перед величчю державних силових органів пересічного українця, ґвалтують його душу та підривають його віру у СПРАВЕДЛИВІСТЬ судочинства, про яку запевняють населення та Європу вожді нашого народу.
Володимир Безсмертний, для «ОРД»
