Політичний треш
15.04.2017
Цього тижня ВР відхилила законопроект № 5336-1 «Про Конституційний Суд України».
Чесно кажучи, уже давно не пам’ятаю, аби один законопроект обговорювали весь пленарний день, а у підсумку – жодного результату.
Знаєте, що найабсурдніше у всій цій ситуації? Вкотре пересвідчуємось, що потрібні законодавчі ініціативи у ВР не ухвалюються. Адже, коли доходить до голосування – еврика! Виявляється, текст закону нікуди не годиться. Тим більше, у випадку, якщо «доопрацьовані» до другого читання положення законопроекту нівелюють все позитивне, що було в тексті, якій приймався за основу. Закон «Про Конституційний Суд України» є надзвичайно необхідним актом. Адже саме він має створити правове поле для реалізації запроваджених зміни до Конституції в частині правосуддя, що набрали чинності 30 вересня 2016 року.
Зокрема, цим законом буде визначатися статус, а головне – порядок обрання суддів КСУ, підстави і порядок звернення до КСУ та процедура розгляду ним справ.
І що дуже важливо – порядок розгляду судом конституційних скарг. Саме цей інститут є додатковою можливістю для кожного громадянина України отримати захист своїх основоположних прав і свобод в КСУ. Адже право на подання такої скарги передбачено в Конституції України. Однак без передбаченої у законі процедури їхнього розгляду подані скарги реєструються в КСУ, але не розглядаються.
Виходить, що проваливши голосування за відповідний законопроект, людей просто позбавили конституційних прав.
Чому так сталось?
Відповідь очевидна – абсурдні норми закону, які «дивним» чином з’явились у ньому під час підготовки законопроекту до другого читання. Плюс – деякі його недоліки, які були в тексті, що приймався за основу і залишилися в проекті після доопрацювання.
Щодо перших, то всупереч вимогам ЗУ «Про Регламент ВРУ», до тексту законопроекту внесли зміни, які не мають жодного відношення до визначення статусу і порядку діяльності КСУ.
Наприклад, там є правки, які передбачають регулювання праці засуджених, вимоги до професії нотаріуса, зміни щодо порядку обрання Уповноваженого з прав людини.
Також там є зміни щодо зменшення кваліфікаційних вимог до осіб, які можуть бути державними виконавцями.
Більше того, проект закону про Конституційний Суд пропонує зміни до ЗУ «Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».
Яке ж відношення це все має до КСУ?
Питання риторичне. Звісно, варто було його ще трішки «доопрацювати». І внести туди, наприклад, пенсійну реформу, або ж абонплату за газ. Чом би ні? Адже у нас звикли писати закон на коліні, а потім робити здивований вираз обличчя. Мовляв, а хто це, що це?
Друге, що з’явилось у цьому проекті закону після його доопрацювання – це особливий «конкурсний» порядок призначення третини складу Конституційного Суду Верховною Радою. Крім того, до запропонованого механізму слово «конкурсний» можна застосувати лише в переносному значенні.
Про що йдеться?
По-перше, до конкурсної комісії, яка створюється при ВРУ, за посадою має входити Голова ВРУ. Автори таких пропозицій, вочевидь, забули, що у ст. 88 Основного Закону передбачено вичерпний перелік повноважень Голови ВРУ.
А тому зарахування його до такої Комісії суперечить Конституції України, оскільки вона не надає йому такого права. Незаконність включення до комісії одного з її членів означатиме нелегітимність усіх її наступних рішень, що прийматимуться за його участю.
По-друге, депутатські фракції (групи), а також група позафракційних народних депутатів (у кількості, не меншій за кількісний склад найменшої депутатської групи) зможуть пропонувати свої кандидатури не лише до складу конкурсної комісії, а й щодо кандидатів на посади суддів самого Конституційного Суду України.
Такими нормами позбавляється змісту створення конкурсної комісії і проведення самого конкурсу. Вже б можна було і голосувати за кандидатів, запропонованих депутатськими фракціями (групами), оскільки незалежного конкурсу за такими правилами провести не вдасться.
Справжній конкурсний порядок обрання суддів КСУ Верховною Радою мав би передбачати, що усі особи, які відповідають встановленим в Конституції вимогам щодо суддів Конституційного Суду мали б мати можливість подати до конкурсної комісії (до складу якої за посадою не входили б політики) заяви та інші необхідні документи про участь в конкурсі.
Потім – пройти тестування, співбесіду (або ж одне і інше). Чи будь-яку іншу форму перевірки їхньої відповідності посаді судді КСУ. А тоді вже комісія змогла б запропонувати на розсуд парламенту обраних нею найкращих кандидатів.
Натомість, передбачаються правила, які вже від початку не сприятимуть незалежності Конституційного Суду. Адже, якщо якийсь суддя Конституційного Суду був кандидатурою певної депутатської фракції (групи), то, ймовірно, він не буде цілковито незалежним від політиків.
Нагадаю, що цей законопроект був предметом аналізу Венеційської комісії, яка у п. 12 свого висновку CDL-REF(2016)066 від 9-10 грудня 2016 р. зазначала, що «вибір конкурсної процедури відбору суддів вітається, оскільки це відповідає кращим європейським і міжнародним стандартам у сфері судочинства».
Думаю, що експерти Венеційської комісії не дійшли б такого ж висновку, якщо б їм передали цей законопроект – не в редакції, в якій він приймався за основу, а у варіанті, підготовленому до другого читання.
Які ж недоліки законопроекту, які містились в ньому від початку і залишились в остаточному варіанті?
Так, у проекті закону передбачено, що за подання до КСУ конституційного звернення чи подання, з якими мають право звернутися Президент, не менш як 45 народних депутатів, Верховний суд, або ж Уповноважений ВРУ з прав людини, збір не сплачується. Натомість, за подання конституційної скарги фізичні та юридичні особи зобов’язані будуть сплатити збір.
Такі норми порушують принцип рівності і є несправедливими. Оскільки за прийняття рішення про визнання неконституційним закону, який прийнятий народними депутатами, вони збору не платять, а громадяни, чиї права таким актом були ще й до того порушені, зобов’язані його сплатити.
Також передбачається, що подані громадянами конституційні скарги, які надійшли до КСУ до набрання чинності цим законом, підлягають поверненню заявникам без розгляду. Такими нормами нівелюються положення Конституції України про пряму дію її положень, адже фізичні і юридичні особи подавали конституційні скарги, відповідно до норм Основного Закону, які є чинними з 30 вересня 2016 року.
Крім того, проектом закону передбачаються для суддів КСУ вкрай високі зарплати, які зі всіма преміями і доплатами будуть становить близько 10 тис. доларів США в місяць.
На мою думку, судді КСУ заслуговують на гідну оплату праці. Але, не за умов, коли значна частина населення України отримує в місяць 100 доларів, а один суддя КСУ в сто разів більше.
Вочевидь, більшість народних депутатів всі ці перелічені «перли» також, м’яко кажучи, здивували. Через таку відверту халатність, непрофесіоналізм, намагання схитрувати і протягнути через цей проект зміни до інших законів, які не мають жодного відношення до статусу КСУ, маємо ситуацію, коли замість реальної законодавчої роботи парламенту гається час на аналіз відвертих дурниць. Однак, страждають від такого «стилю роботи» прості українців. В принципі, як завжди у нашій диво-країні.
