Переважна більшість затримань в Україні відбувається незаконно
19.06.2017
Уявімо таку ситуацію: Петро Іванов повертається з роботи додому. Раптом до нього підходять поліцейські та кажуть, що за описом він схожий на людину, яка щойно пограбувала ювелірний магазин.
Правоохоронці везуть його у райвідділок, де тримають кілька годин, час від часу “переконуючи” зізнатися в крадіжці прикрас. Іванов відмовляється зізнаватись у злочині, просить подзвонити дружині та викликати адвоката – але все марно. На третю годину Іванова відпускають без будь-яких пояснень.
Більшість поліцейських не побачать в цьому нічого протизаконного, адже вважають, що можуть затримати будь-яку особу на три години.
Але це не так.
До трьох годин може утримуватися лише особа, яка підозрюється у вчиненні адміністративного правопорушення – наприклад, дрібне хуліганство, перебування у громадському місці у нетверезому стані – та не має при собі документів. При цьому, у будь-якому випадку, має складатися протокол про затримання, копія якого надається затриманій особі.
Однак, у нашому випадку йдеться про зовсім інше затримання. Адже Іванова підозрюють у вчиненні злочину, відтак мають діяти зовсім інші процедури.
Після затримання Іванова також має складатися відповідний протокол – однак вже не адміністративного затримання, а затримання за підозрою у вчиненні злочину. Там мають бути вказані:
– підстави затримання,
– час,
– хто затримав,
– які права має людина з моменту затримання.
При цьому часом затримання є момент, коли Іванов вже не міг піти від поліцейських за власною волею. Саме цей час мав бути зазначений в протоколі. З цього часу починають спливати всі інші строки. Так, до Іванова мали негайно викликати адвоката, а максимум за добу – повідомити про підозру або ж звільнити.
Попри вимоги законодавства, затримання Іванова жодним чином не було зареєстроване. Тобто по факту, затримання відбулось, але по документам – ні. А отже, йдеться про незаконне позбавлення Іванова волі з боку працівників поліції.
Якщо ж людина ніде не зареєстрована – її можна тримати хоч місяць, поки не назбираються необхідні докази її причетності до злочину. При цьому весь цей час особа буде перебувати у невизначеному статусі, позбавлена будь-яких процесуальних прав.
Впевнено можу сказати, що за схожим сценарієм відбувається переважна більшість затримань в Україні.
Експертний центр з прав людини провів два дослідження: по роботі поліції (за підтримки Офісу Ради Європи в Україні) та прокуратури (за підтримки МФ “Відродження”).
Нас зацікавив той факт, що за останні роки кількість офіційних затримань підозрюваних осіб суттєво впала. Ми вирішили з’ясувати, чому це відбувається.
Давайте подивимось на цифри. За 2016 рік поліція затримала 9.500 осіб. Начебто достатньо велика цифра. Однак, поглянемо на неї під іншим кутом. В Україні наразі працює близько 700 районних відділів поліції. Виходить, що один райвідділ затримує в середньому близько 13 осіб на рік – тобто лише одну особу на місяць.
Виникає цілком логічне питання: можливо, у нас впала злочинність? Але в минулому році зареєстровано майже 600.000 злочинів, і це аж ніяк не менше, ніж у попередні роки. Так в чому ж справа?
Наші дослідження показали: кількість фактичних затримань не зменшилась – їх просто перестали реєструвати, а затримані особи перетворилися на “невидимок”, на кшталт нашого Іванова.
Ми також з’ясували, що процедура затримання обов’язково погоджується з прокурором, який каже, по якому затриманому буде складатись протокол, а по якому – ні. Людину можуть затримати, але протокол буде складено лише тоді, коли, на думку прокурора, є беззаперечні докази вини особи у вчиненні злочину.
Припустімо, що поліцейські зрештою “знайшли” золото в кишені Іванова, і свідків, які підтвердили його вину. Проаналізувавши 600 протоколів про затримання, ми виявили, що в більшості з них в графі “місце затримання” вписаний кабінет слідчого. Саме так вчинять і у випадку Іванова.
Але ж ми пам’ятаємо, що його затримали на вулиці. Протягом кількох годин він не був зареєстрований як затриманий – а отже, фактично не мав жодних прав, до нього не викликали адвоката, і що з ним відбувалося, ніхто не знав.
Більше того, слідчі судді, які мали б перевіряти законність затримання, зазвичай “не помічають” таких порушень, повністю покладаючись на позицію працівників поліції та прокурора.
Ця ганебна практика існує по всій країні. Час її припинити.
Адже не реєструючи затримання, правоохоронці самі вчиняють злочин, за який передбачена кримінальна відповідальність.
Юрій Бєлоусов, голова правління ГО “Експертний центр з прав людини”
