Нова доба криміналу

Якщо говорити конкретно, то за останні два роки різко збільшилася кількість убивств, грабежів, а надто з використанням вогнепальної зброї, квартирних крадіжок і викрадень автівок. Так, квартирних крадіжок у 2013-му зафіксовано 17 тис., а вже в 2015-му — майже 22 тис. На другій позиції викрадення автомобілів. За два минулі роки їхня кількість зросла з 3,8 тис. до 6,9 тис. У країні стали частіше вбивати: умисних убивств побільшало з 5,9 тис. до 8,2 тис.

Погоджується з такою тенденцією й очільниця національної поліції Хатія Деканоїдзе. «Загальний рівень злочинності зростає, я не заперечуватиму. Для цього, на жаль, є об’єктивні причини. По-перше, з 2012 року в країні погіршується економічна ситуація, а це завжди супроводжується зростанням злочинності. Як тільки знижується рівень життя людей, злочинність зростає, і насамперед це стосується майнових злочинів. По-друге, з 2014-го триває війна, що сприяє поширенню організованої злочинності та збільшенню незаконного обігу зброї. По-третє, ми не повинні приховувати злочини на догоду статистиці й зараз підсилюємо відповідний контроль».

Саме останній аргумент узяли на озброєння офіційні особи, мовляв, раніше просто приховували багато злочинів, а ми тепер чесні й відкриті, тому складається враження, що зростання таке різке. «У 2016 році справ було закрито вдвічі менше, ніж у 2015-му. Показувати хорошу статистику для мене неважливо. Важливо показувати людям, що є проблема, порушено справу й поліцейські нею займаються. Звичайно, зменшилося й розкриття справ, але це пов’язано з багатьма факторами», — каже Деканоїдзе. Водночас вона відзначає успішну роботу поліції щодо припинення незаконного переміщення зброї та в боротьбі з ­організованою злочинністю.

Взагалі якщо говорити про причини такої динаміки докладніше, то вони очевидні: війна на Донбасі та економічна криза. Щоправда, слід ураховувати, що кризові явища почалися ще задовго до Майдану. А відповідно й зростання злочинності. «Зростання злочинності почалося з 2013-го, а не зараз, протягом останніх шести місяців, тобто не після створення Національної поліції. Насправді криміногенна ситуація погіршується ще з 2012-го. Просто в останні півтора року це відчутніше», — не втомлюється наголошувати Деканоїдзе.

Та й рівень розкриття злочинів, за версією МВС, знизився через відмову від гонитви за показниками. Однак усе ж таки за останні два буремні роки визначальну роль у зростанні злочинності відіграла війна. Найперше, до чого вона призвела, — потрапляння величезної кількості зброї на чорний ринок, унаслідок чого більшість злочинців тепер легко можуть дістати вогнепали. За інформацією Тижня, зараз у Києві стандартний пістолет Макарова неважко купити за $300–400. А що ближче до зони АТО, то дешевше й легше дістати зброю, до того ж не тільки пістолети, а й автомати, гранати та навіть гранатомети й кулемети. Вся ця зброя вже почала «говорити». За оцінками і самого МВС, і незалежних експертів, на сьогодні в країні гуляє 3–4 млн нелегальних одиниць зброї.

Другий чинник, за свідченнями кримінолога Анни Маляр, який не люблять обговорювати через питання політкоректності, — вимушені переселенці з Донбасу, яких на українській території вже понад 1,5 млн. І це за найскромнішими підрахунками. Очевидно, що не всі ці люди змогли нормально прилаштуватися на новому місці, особливо в умовах, коли держава якщо не кинула їх напризволяще, то принаймні допомагає дуже умовно. Тому не дивно, що чимало з них вимушено чи невимушено стають на злочинний шлях і починають добувати собі гроші, вчиняючи правопорушення.

Ще одна причина, про яку не люблять говорити в МВС, — професійна придатність правоохоронців. Адже за останні два роки це відомство постійно перетрушують люстраціями, атестаціями, реформами тощо. Вони, безумовно, потрібні, однак усе це вельми негативно позначається на здатності правоохоронців виконувати свої безпосередні функції. Тиждень уже не раз писав про те, що за вітриною нової патрульної поліції ховається простий факт нереформованості чи не найважливішої ланки апарату МВС — слідчого та оперативного персоналу. Грубо кажучи, тих, хто має дізнатися про злочин, розслідувати його, затримати злочинця й довести його провину для суду.

Зараз маємо ситуацію, коли слідчих та оперативних частин люстрація й переатестація майже не торкнулися. Зате чимало професіоналів, які ще лишалися в органах, пішло, не чекаючи перевірок. А ще тому, що на хвилі ненависті до правоохоронців після Майдану їм урізали всі доплати, премії та бонуси до й без того невеликих ставок. Це спричинило відплив чималої частини працівників.

Інший чинник, який не можна не згадати, — скандальний «закон Савченко», який передбачає зарахування терміну попереднього ув’язнення в строк відбування покарання за схемою, коли один день у слідчому ізоляторі прирівнюється до двох днів у в’язниці. Закон набрав чинності ще 24 грудня 2015 року і вже був застосований до близько 40 тис. осіб. Як твердять і поліція, і адвокати, і Міністерство юстиції, і навіть правозахисники, на свободу вийшло безліч людей, засуджених за тяжкі злочини. Подейкують, що згаданий документ ухвалили, щоб на волю змогли вийти деякі злодії в законі та серйозні люди, які потрапили за ґрати. Зокрема, уже на свободі екс-нардеп Віктор Лозинський, суддя-колядник Зварич, «доктор Пі» та інші персонажі, чимало з яких одразу поповнили ряди криміналітету та яких правоохоронці вже встигли знову затримати.

А про економічну кризу й говорити годі: за останні два роки українці відчутно збідніли. Істотно зросло безробіття, відповідно багато хто був викинутий на вулицю й не знає інших способів добування грошей на існування, окрім як злочинні. Якщо додати до цього скупчення робочої сили в кількох містах-мільйонниках, що ще ­збільшує ризик вчинення правопорушень, отримуємо правдиву картину.

Експерти твердять, що українське суспільство за рівнем криміногенності нині наближається до рівня 1990-х. Проблема тут навіть не так у кількості злочинів, як у поверненні норми кримінального стилю поведінки, який, з одного боку, штовхає неблагополучні прошарки населення на злочинний шлях, а з другого — породжує у звичайних громадян невіру в здатність держави їх захистити. Такі речі призводять до негативних сталих наслідків, які ми всі могли споглядати на тому ж таки Донбасі, що був осердям так званого чорного демографічного поясу, тобто в регіоні зі стабільно високим рівнем криміналу, смертності та соціально небезпечних захворювань на кшталт ВІЛ/СНІД чи гепатит С. Ось тільки тепер таким поясом може стати чи не вся територія країни.

Хай там як, а ситуація в Україні вельми типова для всіх країн, що потрапляють у таку турбулентність. Наприклад, вона досить схожа з хорватськими реаліями 1990-х років. Там також спостерігався значний вибух злочинності та криміналізації соціуму, шляхи виходу з якого були цілком банальними та очевидними. З одного боку, підвищення ефективності роботи правоохоронних органів через їх реформування, кадрове оновлення та зростання заробітної плати. А з другого — стабілізація економічної ситуації, можливість для дедалі більшої частини населення добувати собі хліб нормальною, легітимною працею.

Ще один спосіб нормалізувати ситуацію — вирішення проблеми з величезною кількістю нелегальної зброї на руках. Чимало експертів пропонує використати молдовський досвід, де така сама проблема виникла ще 20 років тому після воєнного конфлікту в Придністров’ї. А це дозвіл для населення володіти зброєю. Мовляв, це має спонукати добропорядних громадян, які купили собі зброю для самооборони, піти в правоохоронні органи й зареєструвати її. Тим більше що злочинці її вже й так ­мають.

Богдан Буткевич

Джерело