Невідкладні зміни до КПК: зрада чи перемога?
27.01.2017
Наробив галасу у середовищі експертному і правозахисному законопроект 5490, внесений Президентом, як невідкладний, щодо змін до Кримінального процесуального кодексу України (КПК).
Звучали думки експертів, що законопроект означає, що “машина реформ запрацювала у зворотному напрямі”.
При цьому, самі автори законопроекту вказують на благородні цілі: усунути прогалини КПК, що дають змогу уникати відповідальності, насамперед, за вчинення злочинів у складі організованих груп; та підігнати законодавство у відповідність до практики Європейського суду з прав людини.
Саме з перспективи цих цілей, і спробуємо надати зрозумілою мовою експертну оцінку законопроекту: то там більше зради чи перемоги?
Отже, зміна номер один: збільшення строку дії ухвали про тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою з 12 до 18 місяців.
Пропонується встановити 18 місяців для “особливо складного кримінального провадження щодо особливо тяжких злочинів, вчинених організованою групою або злочинною організацією”, замість граничної межі у 12 місяців.
При цьому, у КПК:
-відсутнє визначення поняття “особливо складного провадження”, окрім ст. 47, що стосується лише відповідного рівня належної кваліфікації як сторони кримінального провадження, відсутність якої заважає захиснику забезпечувати право на захист;
-пропозиція не узгоджується з орієнтирами у ст. 28, що ж є особливою складністю для провадження: “кількість підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсяг та специфіка процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо”.
Практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо цього, однак, не дає підстав вважати 18 місяців абослютним злом. Наприклад, справи Del Río Prada v. Spain, або Stašaitis v. Lithuania. Інакше кажучи, немає в практиці ЄСПЛ однозначного стандарту “12 місяців – це нормально, а 18 – це вже зась”, головне – щоб рішення було законним і обгрунтованим. Натомість, сукупність зауважень щодо законодавчої невизначеності окремих складових формування цього строку, дійсно негативно позначається на законності.
Тобто, ідея законопроекту щодо продовження строку до 18 місяців видається логічною але містить суттєві недоліки щодо реалізації.
Зміна номер два.
Пропонується розширення повноважень Генпрокурора стосовно вирішення питання про продовження строку досудового розслідування до 18 місяців, за наявності виняткової складності провадження, та наявності виключних обставин.
При цьому, належних підстав (критеріїв) для визнання обставин виключними та їх здатності зумовлювати виняткову складність кримінального провадження, проект взагалі не передбачає.
З точки зору дотримання “розумних строків” потрібно чітко роз’яснювати не просто складність кримінального провадження (п. 1 ч. 3 ст. 28 КПК), а її (складності) особливість чи винятковість.
Зміна номер три, вона ж – найбільша зрада (небезпечна у своїй неочевидності)
Граничний строк розгляду питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою буде залежати не від двомісячного строку з дня надходження до суду процесуальних документів, а від спливу місячного строку з дня постановлення судом ухвали про призначення судового розгляду. А коли ж суд призначить справу до судового розгляду? Може коли завгодно!
Фактично прокуратура залишає за собою період часу, впродовж якого відповідні процесуальні документи та й сама людина, що перебуває під вартою, “бовтаються у повітрі”. Тобто не виключатимуться випадки, коли відповідні процесуальні документи про продовження строку до суду вже надійшли, але судовий розгляд відповідною ухвалою суду ще не призначений, або взагалі ухвала ще не постановлена. За таких умов, коли вказаний у проекті місячний граничний строк буде залежати від процесуальних дій суду та постановленої ним ухвали, процесуальне становище обвинуваченого, який перебуває під вартою, аж ніяк не покращується. Органи досудового розслідування наділятимуться повноваженнями штучно затримувати постановлення судом ухвали про призначення судового розгляду та сам судовий розгляд. Відтак, й обчислення зазначеного місячного “граничного строку” фактично відтерміновуватиметься різними “перешкодами” (наприклад, різними клопотаннями, неявкою тощо зі сторони обвинувачення), які дозволятимуть збільшити час фактичного перебування обвинуваченого під вартою, доки, нарешті, суд не постановить ухвалу про призначення судового розгляду та не розпочне сам судовий розгляд.
Зміна номер чотири. Повістка через публікацію у ЗМІ
Пропонується доповнити КПК “особа вважається належним чином ознайомлена зі змістом повістки про виклик з моменту її опублікування у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження“.
На перший погляд, потреба в цьому – є. Це вирішить проблему неможливості притягнути до відповідальності громадян, що уникають отримання повісток, а місцезнаходження їх – невідоме, або поза юрисдикцією України, в тому числі, це, на жаль, території Криму і східних регіонів.
Позиція ЄСПЛ: це є звичайною практикою, за умови дотримання певних вимог:
- право на справедливий суд може бути дотримане судом в абсенції і без присутності підсудного (обвинуваченого, підозрюваного)
- але це право буде дотримане за умови (і) особистого вручення повістки (summoned in person) або якщо особа (ii) умисно уникає отримання повістки (deliberately evaded the summons)
- обставини повинні виправдовувати суд в абсенції: зокрема, це умисна неявка до слідчого чи до суду.
Тобто, за умови розумного застосування, ця новела дійсно може допомогти здійсненню досудового слідства, і не є такою, що не відповідає практиці ЄСПЛ.
Зміна номер п’ять: розкриття матеріалів провадження не на завершенні досудового слідства, а вже у суді в попередньому засіданні.
На перший погляд, це можна потрактувати як зраду, адже тепер сторона захисту йтиме в суд, не знаючи, проти чого вона йде. З іншого боку, змагальність процесу полягає в тому числі у обстоюванні своїх позицій саме у суді. При цьому, ми розуміємо, що сторони поки не мають рівних можливостей у підготовці власних позицій на етапі досудового слідства.
По суті, це нововведення– це не більше, ніж технічна зміна й інституційні протистояння. Просто тепер не прокуратура перейматиметься не потраплянням в дедлайни строків (поки захист ознайомиться з матеріалами), а суд. Мовляв, нехай суд бавиться забезпеченням ознайомлення сторони захисту з матеріалами, і вибудовує графіки ознайомлення, і переймається строками. Фактично, для сторони захисту мало що зміниться, а існуючі проблеми нестачі процесуальних інструментів для збору доказів захисником – не вирішуються.
В той же час, було б чесно обговорити таку новелу якось колективно, всім учасникам процесу: прокуратура, суди і адвокати.
Загальна спрямованість цих нових для КПК положень на усунення “збоїв” у роботі названого механізму, в принципі, є доволі очевидною. Зазначимо також, що реальними цілями законопроекту вбачаємо не стільки полегшити здійснення провадження у нібито складних справах, з іноземним елементом, а створити технічні інструменти і дати раду масиву справ щодо колишніх правоохоронців з територій АРК Крим і східних регіонів України, що повчиняли ряд злочинів.
Ніхто спеціально законопроектами зрад не створює, не буває такого умислу, тим більше, якщо це порушує права людини. Просто кожен державний орган діє виключно з прагматичних інтересів. В нашому випадку Генпрокуратура прагне системного рішення завалів справ: дати раду існуючому масиву кримінальних проваджень шляхом спрощення окремих процесуальних аспектів (в тому числі вирішити проблему неможливості розслідування справ проти жителів Криму і сходу), та перефутболити частину роботи на суди.
Тому не варто реагувати на ті моменти, які насправді зрадами не є, а пропонувати конструктивні пропозиції і зосереджуватись на реальних змінах.
Авторами статті є:
Владислав Власюк – адвокат, експерт групи реформи органів правопорядку РПР, експерт Громадської організації “LEAD office”.
Павло Берзін – професор, доктор юридичних наук.
