Межі криміналу
03.10.2017
Уведення інституту кримінальних проступків має розвантажити слідчих і суддів, скоротити витрати на процес, а також спростити процедуру притягнення до відповідальності за незначні правопорушення. Науковці досі дискутують, які діяння слід віднести до цієї категорії та за якими критеріями їх визначати.
На порядку денному
Чинний Кримінальний кодекс містить багато статей щодо нетяжких злочинів, за які передбачається незначний штраф, а на досудове слідство й судовий процес витрачається невиправдано багато часу, зусиль і фінансів. Натомість Кодекс про адміністративні правопорушення за деякі діяння передбачає арешт, виправні роботи тощо, що фактично є санкцією за порушення кримінальне. Тому вже не один рік обговорюється необхідність виділення окремих статей КК та перенесення деяких з КпАП до розряду кримінальних проступків. Про це говорили на ІІІ львівському форумі кримінальної юстиції «Кримінальна юстиція в очікуванні змін», організованому за підтримки ОБСЄ.
Зокрема, у травні 2015 року в парламенті було зареєстровано проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження кримінальних проступків» (№2897). Він передбачав поділ «Особливої частини» КК на 2 книги: «Злочини» та «Кримінальні проступки». Проте через 2 роки документ було поставлено на голосування, й він не набрав достатньої кількості голосів.
Після цього Міністерство внутрішніх справ із Генеральною прокуратурою розробили власні зміни, які розіслали й науковцям. Дехто з них не лише висловив пропозиції. Наприклад, директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк напрацював свій проект і нині шукає можливості зареєструвати його в парламенті як альтернативний до відомчого.
Критерії розмежування
Експерт розповів, що в МВС не підтримували попереднього проекту тому, що він містив, на їхню думку, надмірну кількість проступків, зокрема перенесених із КпАП. Поліцейська система цього просто не витримає. Якщо взяти статистику щодо порушень, які пропонувалося перенести до КК, «то їх сотні тисяч щороку вчиняється».
«Йдеться про те, що кримінальні проступки також мають розслідувати слідчі. Система із цим не впорається», — сказав М.Хавронюк.
Щодо критеріїв віднесення діянь до проступків або злочинів, то раніше пропонувалось їх розрізняти за ступенем тяжкості наслідків, значної шкоди тощо. Проте тепер зупинилися на двох: шкода для здоров’я та збитки. Адже за нечітких критеріїв порушується принцип юридичної визначеності та пропорційності.
Із діяннями, які доречно вважати не адмінправопорушеннями, а кримінальними проступками, ситуація простіша. М.Хавронюк уважає, що там, де передбачені арешт, виправні або громадські роботи, — це стягнення кримінального характеру. І Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях давно вказав, що це не є адміністративним правом. Тож слід або змінити санкції, або перенести статті до КК.
Модератор дискусії — декан факультету №2 Львівського державного університету внутрішніх справ Іван Красницький — запитав, чи мають бути однакові підходи до застосування відповідальності як за діяння, що кваліфікуються як злочин, так і за ті, що наразі містяться в КпАП, принаймні в частині права на захист. Адже, коли поліцейський виносить постанову за фактом перевищення водієм швидкості, право на захист, по суті, обмежене.
М.Хавронюк відповів, що засади мають бути однакові, але під ними слід розуміти принципи верховенства права, індивідуальної відповідальності, пропорційності й т.ін. Що ж до стягнень, то науковець виступає за те, щоб адміністративні накладали органи, які стежать за порядком. При цьому експерт пояснив, що мають бути системи електронної фіксації, які повинні забезпечити докази порушень, і тут не потрібен складний процес. Якщо ж людина не згодна зі штрафом, вона може оскаржити його в суді.
Щоправда, постало й інше питання: державний орган приймає рішення не тільки про штраф, а й про його розмір. На це М.Хавронюк зазначив, що розмір штрафу має бути чітко зафіксований: перевищив швидкість — одна сума, проїхав на червоне світло — інша.
Боротьба чи імітація
На питанні критеріїв розмежування злочинів, кримінальних проступків та адміністративних правопорушень зупинилась і директор Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Наталія Гуторова. Після аналізу судової практики вона дійшла висновку, що до категорії злочинів слід віднести ті правопорушення, «за які реально готові призначати покарання у вигляді позбавлення волі». Натомість ситуацію, яка сьогодні складається в правовій системі, вона порівняла з народним висловом «Вони думають, що нам платять, ми думаємо, що працюємо». Так само й з КК, вважає експерт. Хтось думає, що встановив кримінальну відповідальність, а хтось — що її застосовує.
Для прикладу жінка навела практику застосування ст.320 КК («Порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів»), про яку говорили на форумі минулого року. Санкція ч.1 статті передбачає штраф до 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 4 років, або позбавлення волі на строк до 3 років. Аналіз реєстру судових рішень показав 75 вироків за цією статтею, і за жодним з них не було застосовано іншої санкції, крім штрафу. При цьому 70% штрафів — у сумі 30—50 н.м.д.г. «Тобто маємо імітацію протидії злочинності. Не готові зараз застосовувати реальні покарання за ті діяння, які визначили як злочини», — зазначила науковець.
Схожа ситуація й з антикорупційним законодавством. Зокрема, вироки виносять за ч.1 стст.364, 368 КК, де можна призначити покарання у вигляді штрафу. Натомість майже не існує вироків за чч.2 і 3, «оскільки немає іншого виходу, треба призначати позбавлення волі, а ми не готові».
Карати не готові
На думку Н.Гуторової, вченим, суспільству, законодавцям треба визначитися: небезпечність певного діяння така, що за нього треба застосовувати реальне покарання, «а не звільнення з випробуванням у 98% випадків, як ми зараз маємо». Натомість звільнення від покарання повинне бути винятком, а якщо не готові застосовувати реальне покарання, то й немає чого передбачати в КК таку відповідальність.
Водночас експерт звернула увагу на застосування альтернативних санкцій, передбачених кодексом. Слід розуміти, що базовим тут є менш суворе покарання. І ст.65 кодексу чітко каже, що більш суворе призначається лише в разі, якщо менш суворе буде недостатнім для виправлення особи та запобігання скоєнню нею нових злочинів. Отже, у переважній більшості випадків немає підстав для переходу до більш суворого покарання. «Тобто казати, що за злочин передбачено до трьох років позбавлення волі, можуть журналісти. Фахівці мають розуміти: якщо перше покарання — штраф, то це саме штраф. І позбавлення волі там не буде», — пояснила експерт.
Що ж до розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності, то Н.Гуторова, пославшись на рішення ЄСПЛ, сказала: коли санкція передбачає позбавлення волі «хоча б на 1 день», діяння має підпадати під кримінальне переслідування. Якщо штраф — це інша відповідальність та інший порядок розгляду справ. Натомість навіть за згаданою ст.320 КК «кошти платників податків витрачаються на розгляд справ, які взагалі не повинні розглядатись у такому порядку». Провадження тривають роками, справи проходять усі інстанції.
Не страшні норми
Учасники форуму відзначали, що в Україні діє репресивна система, яка бореться з наслідками, в той час як необхідно боротись із причинами скоєння правопорушень. Тому ми й «товчемося на місці».
Н.Гуторова наголосила, що чинний КК містить норми, «які нібито мають когось залякувати», але на практиці вони не працюють і є декларативними. «Пробачте, залякування, особливо коли йдеться про «білокомірцеву злочинність», більш ніж марні. Ніхто нікого не залякує», — пояснила вона.
Відзначалося хаотичне переінакшення кримінального законодавства. Зокрема, завідувач кафедри кримінального права Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника Павло Фріс звернув увагу на те, що з 2001 року до кодексу внесено 726 змін. «Бувало, що норми змінювалися протягом двох днів: скасували і поновили», — сказав він.
Проблемою реформи в цій галузі є й те, що на хвилі популізму законотворці щоразу пропонують посилити санкції за ті чи інші злочини, аби більш ефективно з ними боротися. Натомість питання тут швидше в невідворотності покарання, а не в його жорстокості.
Коментар для «ЗіБ»
Сергій ГИРИЧ,
голова Личаківського районного суду м.Львова:
— У Кримінальному кодексі є чимало злочинів, які можна віднести до проступків та спростити процедури їх розслідування. Наприклад, це стосується дрібного хуліганства, насильства в сім’ї, легких тілесних ушкоджень, приватного обвинувачення тощо. Це, по-перше, економить кошти, по-друге — час, по-третє, в більшості випадків після таких правопорушень люди помирились і можна закрити справу.
Також до проступків варто віднести деякі адміністративні правопорушення. А певні статті з КК, які майже не працюють, навпаки, слід перенести до КпАП. Наприклад, під кримінальну відповідальність підпадає дрібна крадіжка на 150—160 грн. Справа розслідується, й призначається штраф у розмірі 850 грн. Якщо порахувати зарплату, папір і т.ін., виникає питання доцільності такого кримінального провадження.
Микола ХАВРОНЮК,
директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ:
— До кримінальних проступків треба перенести деякі склади адмінправопорушень, що
мають ознаки криміналу. Зараз вони роблять КпАП нібито другим кримінальним кодексом, оскільки передбачають санкції кримінально-правового характеру: арешт, виправні та громадські роботи, надвисокі штрафи і т.ін.
Чим тяжче правопорушення, тим ретельнішим має бути виписана процедура його розслідування та судового розгляду. Тому для кримінальних поступків, які є менш небезпечними, процедури так само мусять бути спрощеними.
Відповідно, тут мають бути інші люди, не з таким високим рівнем кваліфікації, як слідчі, котрі розслідують тяжкі злочини. Таким чином звільнимо слідчих для розслідування серйозних злочинів, а кримінальні проступки мають розслідувати дізнавачі. Так само в суді кримінальні проступки, можливо, будуть розглядати молоді суді, а в майбутньому, може, й мирові.
Вілен Веремко
