Кримінально-правові та кримінально-процесуальні новели початку 2019 року
08.01.2019
З 1 січня 2019 року набирає чинності Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» від 17.05.2018 року, яким викладено у оновленій редакції статтю 143 Кримінального кодексу України «Стаття 143. Порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини».
З 1 січня 2019 року набирає чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23.11.2018 року, яким викладено у оновленій редакції статтю 204 Кримінального кодексу України «Стаття 204. Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів».
З 1 січня 2019 року набирає чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження українських лісів та запобігання незаконному вивезенню необроблених лісоматеріалів» від 6.09.2018 року, яким:
Кримінальний кодекс України доповнено статтею 201-1: “Стаття 201-1. Переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю лісоматеріалів або пиломатеріалів цінних та рідкісних порід дерев, лісоматеріалів необроблених, а також інших лісоматеріалів, заборонених до вивозу за межі митної території України;
статтю 246 Кримінального кодексу України «Незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу» викладено у оновленій редакції;
внесено доповнення до статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, яким розслідування злочинів, передбачених ст. 201-1 віднесено до підслідності слідчих органів безпеки.
З 1 січня 2019 року набирають чинності положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування» від 16.11.2017 року, яким внесено зміни та доповнення до Кримінального процесуального кодексу України у частині норм щодо застосування під час судового розгляду відеозаписувальних технічних засобів.
Нагадаємо, що у редакції цього закону ч. 5 ст. 27 Кримінального процесуального кодексу України передбачає: «Під час судового розгляду та у випадках, передбачених цим Кодексом, під час досудового розслідування забезпечується повне фіксування судового засідання та процесуальних дій за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом». Частина ж 4 ст. 107 Кримінального процесуального кодексу України вказує, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов’язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Відмітимо при цьому, що:
Згідно з п.24 ч.1 ст.3 КПК України судове провадження «включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами». Водночас зміни до ч.5 ст.27 КПК України набирають чинності з 1.01.2019 лише в частині, яка стосується судового розгляду. Отже, на інших стадіях вони діють з моменту офіційного оприлюднення. У ч.4 ст.107 КПК України сказано про обов’язкове фіксування розгляду питань слідчим суддею, за винятком санкцій на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та судового провадження. Таким чином, законодавець чітко розмежував такі поняття, як «судовий розгляд та «розгляд питань, що виникають під час досудового розслідування слідчим суддею». Вказівка щодо застосування ч.5 ст.27 КПК України з 1.01.2019 торкається виключно судового розгляду. Адже відсутні будь-які примітки щодо непоширення цієї норми на розгляд питань слідчим суддею.
Під технічними записами законодавець розуміє звуко- та відеозаписувальні технічні засоби (ч.5 ст.27 КПК України). Фіксування за їх допомогою розгляду питань слідчим суддею є обов’язковим. Отже, і до 1 січня 2019 року слідчий суддя, за винятком випадків, передбачених ч.4 ст.107 КПК України, розглядаючи клопотання про застосування запобіжних заходів, зобов’язаний був забезпечити фіксування засідання за допомогою як звуко-, так і відеозаписувальних технічних засобів (Пономаренко Д. Ухвала про взяття під варту, постановлена без фіксації розгляду технічними засобами, є недійсною // Режим доступу: https://zib.com.ua/ua/132991-uhvala_pro_vzyattya_pid_vartu_postanovlena_bez_zapisu_rozgly.html).
Частина 6 статті 107 Кримінального процесуального кодексу України вказує, що незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов’язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.
З урахуванням наведених змін та доповнень консенсуальний режим наслідків незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов’язковим, як передбачено ч. 6 ст. 107 КПК – “Незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов’язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними”, слід поширювати лише на випадки проведення відповідної процесуальної дії.
Відповідно, цей режим не може поширюватися на розгляд клопотань та скарг слідчим суддею, враховуючи, по-перше, що такий розгляд являє собою комплекс процесуальних дій, по-друге, те, що у ст. 107 КПК України він поіменований не «процесуальною дією», а «розглядом питань слідчим суддею» (Гловюк І. В., Стоянов М. М. Проблема тлумачення ч. 6 ст. 107 КПК України у контексті оновленого кримінального процесуального законодавства // Режим доступу: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/10772/Hloviuk%20Stoyanov%202018.pdf?sequence=1&isAllowed=y)
11 січня 2019 року набирає чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 6.12. 2017 року, яким внесено істотні зміни та доповнення до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України, а саме:
Кримінальний кодекс України доповнено статтею 126-1 «Домашнє насильство» у редакції: «Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, – карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років».
статтю 134 Кримінального кодексу України «Незаконне проведення аборту або стерилізації» викладено у новій редакції;
Кримінальний кодекс України доповнено статтею 151-2 «Примушування до шлюбу» у редакції: «1. Примушування особи до вступу в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, або спонукання з цією метою особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає, – караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або щодо особи, яка не досягла шлюбного віку згідно із законодавством, або щодо двох чи більше осіб, -караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк»;
статтю 152 Кримінального кодексу України «Зґвалтування» викладено у новій редакції: «1. Вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування) – карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років. 2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу, або вчинення таких діянь щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, або щодо особи у зв’язку з виконанням цією особою службового, професійного чи громадського обов’язку, або щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. 3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої особи – карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. 4. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди -караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років. 5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, що спричинили тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
Примітка: Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин.»
статтю 153 Кримінального кодексу України викладено у редакції: «Стаття 153. Сексуальне насильство. 1. Вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (сексуальне насильство) -карається позбавленням волі на строк до п’яти років. 2. Сексуальне насильство, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152, 154, 155 цього Кодексу, або вчинення таких діянь щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, або щодо особи у зв’язку з виконанням цією особою службового, професійного або громадського обов’язку, або щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, – карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 3. Сексуальне насильство, вчинене групою осіб, або сексуальне насильство щодо неповнолітньої особи – карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років. 4. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. 5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, що спричинили тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років».
Кримінальний кодекс України доповнено Розділом XIII-1 «ОБМЕЖУВАЛЬНІ ЗАХОДИ», який передбачає можливість застосування таких заходів в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або звільненням від кримінальної відповідальності чи покарання; ці заходи полягають у застосуванні судом одного або декількох обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені обов’язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми. Відповідні заходи можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців. Контроль за поведінкою засуджених, до яких застосовано обмежувальні заходи, здійснює орган пробації за місцем проживання засудженого, а в разі вчинення злочину військовослужбовцем – командир військової частини.
у Кримінальному процесуальному кодексі України доповнено перелік документів, які можуть бути тимчасово вилученими у межах заходу забезпечення кримінального провадження – тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом: документи, які посвідчують право на володіння та носіння зброї; доповнено коло обставин, які враховуються при обранні запобіжного заходу: ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв’язку з його доступом до зброї;
у Кримінальному процесуальному кодексі України передбачено перелік обмежувальних заходів, які можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого при застосуванні більш м’якого запобіжного заходу, ніж той, який зазначений у клопотанні слідчого, прокурора про обрання запобіжного заходу в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників;
у Кримінальному процесуальному кодексі України уточнено, що підставою для закриття кримінального провадження, пов’язаного з домашнім насильством, НЕ може бути відмова потерпілого, його представника від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
у Кримінальному процесуальному кодексі України обмежено ініціювання угод про примирення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних з домашнім насильством: угода може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника. При цьому, якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим;
у Кримінальному процесуальному кодексі України уточнено правила провадження у формі приватного обвинувачення, а саме: до кримінальних правопорушень, стосовно яких здійснюється таке провадження, віднесено домашнє насильство, незаконний аборт або стерилізація, примушування до шлюбу, сексуальне насильство (ч. 1 ст. 153 КК України);
у Кримінальному процесуальному кодексі України положення ст. 477, якими було регламентовано, що у формі приватного обвинувачення здійснюється провадження щодо кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122 (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження за обтяжуючих обставин), частиною другою статті 126 (побої і мордування за обтяжуючих обставин, за виключенням випадків, якщо такі дії вчинені групою осіб), статтею 128 (необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження), частиною першою статті 130 (свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини), частиною першою статті 146 (незаконне позбавлення волі або викрадення людини без обтяжуючих обставин), частиною другою статті 152 (зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 Кримінального кодексу України), частиною першою статті 153 (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом), частиною першою статті 286 (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, без обтяжуючих обставин), частиною першою статті 296 (хуліганство без обтяжуючих обставин), частиною другою статті 361 (несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, за обтяжуючих обставин), частиною другою статті 362 (несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї) Кримінального кодексу України – якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого – ВИКЛЮЧЕНО;
у Кримінальному процесуальному кодексі України положення ст. 477, якими було регламентовано, що у формі приватного обвинувачення здійснюється провадження щодо кримінальних правопорушень, передбачених статтею 185 (крадіжка, крім крадіжки, вчиненої організованою групою), статтею 186 (грабіж, крім грабежу, вчиненого організованою групою), статтею 189 (вимагання, крім вимагання, вчиненого організованою групою, а також поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи), статтею 190 (шахрайство, крім шахрайства, вчиненого організованою групою), статтею 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам), статтею 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою), частинами першою або другою статті 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом без особливо обтяжуючих обставин), статтею 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження) Кримінального кодексу України – якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім’ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого – ВИКЛЮЧЕНО.
Ирина Гловюк
