Колективна безвідповідальність прокурорів

08.12.2017

Для ефективного розслідування злочину важливо, щоб ним керував один і той самий прокурор. Утім, в українських реаліях нерідко залучається ціла група процесуальних керівників. Хоча створення такої групи передбачено тільки як винятковий захід, у дуже складних для розслідування випадках, прокуратура такою можливістю зловживає. А це, в свою чергу, негативно впливає на якість самого розслідування. Чому так стається?

Незмінність процесуального керівника протягом усієї цієї стадії кримінального провадження гарантує ефективність досудового розслідування. Незмінність дозволяє прокурору повністю володіти ситуацією на всіх етапах досудового розслідування й ефективно виконувати свою роль публічного обвинувачення.

Саме тому Кримінальний процесуальний кодекс підкреслює: «Прокурор здійснює свої повноваження у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених відповідними положеннями КПК».

А що ж на практиці? На практиці принцип незмінності прокурора дотримується далеко не завжди. Бувають випадки, що судове засідання переноситься через те, що до справи приходить новий прокурор, який не мав ще часу вивчити матеріали. І результати дослідження, проведеного групою експертів за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», про це свідчать.

Випадки заміни прокурора бувають на різних етапах досудового розслідування: погодження повідомлення про підозру, погодження клопотання про обрання запобіжного заходу, присутність під час розгляду цього клопотання в суді.

Наприклад, у кожному дев’ятому випадку один прокурор погоджує повідомлення про підозру, а інший прокурор присутній в суді на розгляді клопотань про обрання запобіжного заходу.

Майже у кожному третьому випадку один прокурор погоджує повідомлення про підозру, а інший прокурор погоджує клопотання про обрання запобіжного заходу та присутній при його розгляді в суді.

Майже в кожному п’ятому випадку один прокурор погоджує як повідомлення про підозру, так і клопотання про обрання запобіжного, а інший прокурор потім присутній у суді при розгляді цього клопотання.

І лише в 1% випадків один і той самий прокурор незмінно керує процесом на всіх трьох етапах: погоджує повідомлення про підозру, погоджує клопотання про обрання запобіжного заходу та присутній під час розгляду клопотання в суді.

Основна причина заміни прокурорів – надмірне навантаження. В середньому, один прокурор відповідає за 200 проваджень одночасно. Трапляється, що на одного прокурора припадає і більше 500 проваджень. Часто прокурор-процесуальний керівник просто фізично не встигає організовувати розслідування та ще й бути присутнім у всіх судових засіданнях по цих провадженнях.

Відповідальні всі – відповідальний ніхто

Що ж вигадали в прокуратурі, аби уникнути порушення принципу незмінності в таких умовах? Створюються «групи прокурорів-процесуальних керівників», які насправді мають бути винятковим інструментом для підвищення ефективності роботи прокуратури по окремих кримінальних провадженнях. Проте 78% опитаних процесуальних керівників підтвердили, що групи прокурорів створюються у кожному кримінальному провадженні.

Як це працює? Формально провадженням займається вся група, але на практиці з матеріалами провадження в цій групі зазвичай ознайомлений лише старший прокурор (керівник групи). Решта групи –  для «підстраховки». Раптом прокурор не зможе керувати досудовим розслідуванням або не може бути присутнім у судовому засіданні – можна замінити такого колегу кимось з групи, формально не порушуючи принципу незмінності.

Навіть з’явився такий термінологічний феномен як «технічний прокурор»: він в суд приходить «для галочки», не знає справи і потім виступає в засіданні в середньому 5 секунд. Чи може в такому випадку прокурор ефективно виконувати роль публічного обвинувачення? Чи може такий «технічний прокурор» захищати інтереси населення?

«Ліки» від колективної безвідповідальності

«Програма мінімум» включає чотири компоненти. Виконавши принаймні їх, прокуратура буде більш ефективно керувати  розслідуванням злочинів, а ми – почуватимемося більш захищеними.

По-перше, до Кримінального процесуального кодексу необхідно внести уточнення щодо підстав, згідно з якими можлива заміна прокурора на стадії досудового розслідування. Зараз ці підстави розмиті і дають можливість для подвійного тлумачення.

По-друге, необхідно розробити належним чином обґрунтовані критерії для розрахунку навантаження на прокурорів-процесуальних керівників та розрахунку їхньої оптимальної кількості на різних рівнях органів прокуратури.

У зв’язку з цим, по-третє, варто ліквідувати в органах прокуратури вищого рівня функцію «зонального контролю» і перерозподілити людські та фінансові ресурси для підсилення місцевих прокуратур.

І по-четверте, слід розробити індикатори, за якими буде регулярно оцінюватись ефективність прокурорів як процесуальних керівників.

Володимир Сущенко