Гучна справа Насірова

01.06.2017

Сьогодні так розрекламоване Національне антикорупційне бюро України, разом з «результатами» своєї діяльності за час свого існування, на слуху ледь не кожного дня. Гучні затримання кількох осіб, начебто наближених до нинішньої влади, масштабні, чи більше голослівні обіцянки щодо їх реального покарання, наявності судових перспектив таких справ, з першого погляду, захоплюють та дають надію суспільству на реальний результат. Але, в дійсності, все це як манекен — гарний ззовні, проте пустий і абсолютно мертвий всередині.

Зокрема, слідкуючи за тими подіями та резонансом, які відбувалися навколо розслідування кримінального провадження стосовно Голови Державної фіскальної служби України Романа Насірова, у мене, як у бувшого правоохоронця (слідчого і прокурора), а тепер і адвоката та правозахисника, виникало безліч запитань і зауважень до роботи Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), нехай мене вибачають мої бувші колеги по цеху,  – і до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП).  До речі, такі зауваження виникають ледь не по кожній справі, яку розслідує НАБУ. Проте, оскільки пік обговорення та емоції щодо цього кримінального провадження вже дещо стихли, а суспільству зараз, за словами деяких експертів, намагаються нав’язати новий образ «добропорядного» Насірова, який ледь не сам розкрив протиправну діяльність злочинної організації під керівництвом колишнього Міністра доходів і зборів та допоміг спланувати наймасштабнішу антикорупційну операцію в Україні, є можливість об’єктивно оцінити все те, що відбулося, та зробити належні висновки. Вважаю, що експертна оцінка в таких випадках є нагальною і необхідною, адже, переконаний, що подібні справи та допущені по них процесуальні порушення  матимуть місце і в майбутньому, якщо суспільству, точніше – експертам із питань правоохоронної діяльності не вдасться достукатись до керівників  та детективів цього новоствореного органу з тим, щоб виконувати свою роботу виключно в реаліях діючого законодавства, особливо що стосується дотримання прав людини.

Одразу зауважу, що оскільки усі допущені в даній справі процесуальні промахи та помилки беззаперечно в подальшому можуть бути використані захистом, як обґрунтування порушення прав людини, у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), я, як громадянин України, турбуюся за саме імідж своєї держави, а тому хочу застерегти її від чергових ударів та іміджевих і матеріальних втрат.

Не заглиблюючись у всі процесуальні промахи НАБУ по справі «Насірова», хочу звернути увагу на основні з них:

1) Вручення повідомлення про підозру було проведено детективами НАБУ без фіксації факту знаходження підозрюваного в свідомому стані, що може вважатися як процесуальне порушення під час даної процесуальної дії, оскільки достовірно невідомо чи знаходилася підозрювана особа у притомному стані. А тому, тут детективами була порушена ч. 4 статті 208 КПК України, яка  встановлює, що при затриманні уповноваженим працівником правоохоронного органу особи, що підозрюється у вчиненні злочину, відповідна уповноважена особа повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється. Тому і виникає закономірне питання: чи міг усвідомлювати суть того, що відбувається, громадянин, до якого, за даними ЗМІ, був застосований наркоз під час надання йому невідкладної медичної допомоги? Скоріше, що ні. Окрім цього, для підтвердження факту притомності та нормального фізичного стану Р. Насірова, який знаходився в медичному закладі на лікуванні, в момент зачитання йому підозри не було проведено його медичний огляд з участю лікуючого лікаря, не було одержано відповідного дозволу останнього на предмет чи можливо з ним проводити слідчі дії. Зате детективи НАБУ забезпечили трансляцію на всю Україну (мабуть, заради слави) цієї резонансної і не зовсім однозначної події, забувши про основні засади кримінального провадження.

2) Далі, підозрюваного Р. Насірова фактично силою, з порушенням права на свободу і особисту недоторканність, вивезли з лікарні “Феофанія” (на носилках чи медичному ліжку), при чому, цим  перевезенням займалися “невідомі лікарі”, які вже згодом (тобто пізніше) начебто провели його огляд та підтвердили задовільний стан здоров’я останнього, хоча напередодні Директор НАБУ заявляв, що рішення про доставку голови Державної фіскальної служби в суд або СІЗО приймуть лише після отримання висновку про стан його здоров’я. В той же час,  зверніть увагу на зміст повідомлення НАБУ, яке було оприлюднене вже після обрання останньому міри запобіжного заходу: «На момент вручення повідомлення про підозру голова ДФС перебував у притомному стані і не потребував невідкладної медичної допомоги, що було пізніше підтверджено офіційними висновками комісії лікарів».  Така поведінка співробітників НАБУ є неприпустимою у демократичній державі та порушує основні засади кримінального судочинства,  а тому може бути визнана неупередженим судом як порушення права на свободу і особисту недоторканність.

3) Варто також зауважити, що вручення повідомлення про підозру Голові ДФС, було, скоріш за все, спланованою подією, адже це відбулось  у звичайний день (у п’ятницю, ввечері) у лікарні, що було наперед відомим для правоохоронців тактичним прорахунком, адже після вручення підозри протягом 72 годин такій особі повинні обрати міру запобіжного заходу, в той час як граничний строк у такому випадку випадав на неділю, коли суди не працюють. Чи була об’єктивна необхідність такого невідкладного проведення таких процесуальних дій? Звичайно, що ні. Тому, не виключаю, що це було зроблено навмисно, для організації такого собі «шоу», коли в суді у вихідний день нікого не буде, окрім як чергового слідчого судді, і в разі заявлення йому відводу, його не буде кому розглядати,  а тому термін тимчасового затримання такого підозрюваного закінчиться, після чого його потрібно буде звільнити з під варти.

Окрім цього, правоохоронці повинні були розуміти, що для визначення іншого судді, який мав розглядати клопотання захисту про відвід судді, потрібно було запустити автоматизовану систему розподілу справ, яка розподіляє справи лише після офіційної реєстрації відповідних документів. Тобто, це можливо було зробити тільки при повноцінній роботі канцелярії суду і, власне, технічних спеціалістів, що відповідають за комп’ютерну систему, які у неділю звичайно відсутні. І це загальновідомий факт. А якщо їм було відомо і про те, що в цьому судді повноваження мали лише двоє слідчих суддів, інакше як ігноруванням можливостей такої ситуації я це назвати не можу!

4) На додаток до вищезазначених порушень, Р. Насірова вже на початку  судового засідання щодо обрання йому міри запобіжного заходу утримували в клітці, що неодноразово вже засуджував ЄСПЛ, зазначаючи, що це є порушенням статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, і може привести до того, що такий суд визнають несправедливим, що потягне за собою і порушення вимог ст. 6   Конвенції, а саме  – права на справедливий суд.

5) Ще одним фактом відвертого процесуального зловживання та порушення зі сторони НАБУ та САП є їхні намагання усіма силами (правовими і не правовими) утримати під вартою «обраного» ними підозрюваного. Варто нагадати, що Р. Насірову інкримінується вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України («Зловживання владою та службовим становищем»). В той же час, згідно зі ст. 183 КПК України, тримання під вартою є найбільш суворим, тому і «винятковим» запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів (особисте зобов’язання, особиста порука, застава чи домашній арешт) не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу (зауважу, ризики, які у своєму клопотанні зазначає прокурор, не повинні бути ймовірними, вони мають бути реальними та об’єктивно підтвердженими матеріалами кримінального провадження). Тому, намагання НАБУ арештувати Голову ДФС та утримувати його за гратами  «за всяку ціну» більше схожі на піар та самовихваляння, а ніж на професійне відношення до виконання своїх службових обов’язків.

6) Більше того, детективи НАБУ клопотали до суду задля обрання Насірову Р. виняткової міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, аргументуючи свою позицію тим, що підозрюваний може втекти з України та переховуватися від слідства. Проте, на мою думку, це відверте окозамилювання, адже для забезпечення того, щоб підозрюваний не залишив територію України, не обов’язково закривати його у СІЗО. Кримінальним процесуальним законодавством та слідчою практикою напрацьовано безліч прийомів задля забезпечення невиїзду підозрюваного за межі нашої держави, але чомусь детективи НАБУ ними не скористались (здача паспортів, застосування електронного браслету, цілодобове спостереження, заборона покидати встановлену територію, застосування особистої поруки авторитетних людей і т.д.).  А тому, ще раз хотів нагадати, що запобіжний захід не є каранням, бо особа лише підозрюється у вчиненні злочину і її вина ще не доведена судом і не підтверджена вироком суду!

7) Визначення непомірної застави, яку підозрюваний не в змозі сплатити. Про відверті наступи на права громадян, в першу чергу — на свободу і особисту недоторканність, свідчить і той факт, що НАБУ, за погодженням з САП, просили слідчого суддю застосувати до підозрюваного право на внесення застави, сума якої визначалась у розмірі 2 млрд. гривень (нібито сума збитків, завданих Насіровим), що являлось явним порушенням вимог ст. 182 КПК України, а саме – неспіврозмірність суми застави з  реальними можливостями підозрюваного, без врахування його майнового і сімейного стану, яку підозрюваний явно не в змозі сплатити, а тому змушений буде утримуватися в місцях позбавлення волі, зокрема в слідчому ізоляторі, ще не будучи визнаним законним судом винним у вчиненні того чи іншого злочину, що є грубим порушенням вимог Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Зазначу, якщо  розмір застави завищений і підозрюваний не в змозі його сплатити, то можна говорити про неадекватність такої застави та завідомо неправосудне рішення, на чому регулярно наголошує ЄСПЛ.

8) Більше того, у даній справі також був присутній відвертийтиск на суддів, який проявився у масових акціях біля будівлі суду, погрозах суддям та Голові суду, блокуванні будівлі та висуванні конкретних вимог до рішення слідчого судді, що є прямим втручанням в діяльність суду та порушенням його гарантій незалежності. Сам факт масових акцій біля будівлі суду розглядається в ЄСПЛ, як спосіб тиску на суд, і тому є неприпустимим. Окрім цього, так званими «активістами»  було порушено статтю 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме – право на свободу та особисту недоторканність, оскільки після сплину строку тимчасового затримання протягом 72 годин Голова ДФС мав право безперешкодно покинути будівлю суд, проте «активісти» не давали можливості реалізувати його.

Ще раз наголошую, що будь-які мітинги, демонстрації тощо, з метою схилити суд до прийняття того чи іншого рішення, — це форма тиску на суд, що прямо заборонено ч.3 ст.6 Закону «Про судоустрій і статус суддів», а також ч.2 ст.48 цього Закону.

Немаловажливим фактом було також перебування під будівлею суду групи народних депутатів, які приймали активну участь у блокуванні входів/виходів із суду, а також у відкритій формі погрожували Голові суду притягненням до кримінальної відповідальності «за недостатню організацію роботи суду у вихідний день», що наразі не передбачено законом. В зв’язку з цим, ці «народні обранці», щоб підтвердити свої наміри, подали до Національного антикорупційного бюро і клопотання про притягнення до кримінальної відповідальності судді Солом’янського райсуду Києва Людмили Шереметьєвої (Голови суду), оскільки, нібито, її бездіяльність ледь не призвела до втечі відстороненого голови Державної фіскальної службі Насірова Р., що являлося повною маячнею.

Усі подібні акції останнім часом влаштовуються дуже часто під судами, але, зверніть увагу —  лише у «потрібних» справах. У них одні і ті ж організатори, учасники і замовники, тільки прості люди йдуть туди дійсно з намірами відстоювати справедливість, а фактично попадають під обман «грантоїдів», які руками суспільства намагаються керувати судовою системою України та фактично штовхають недосвідчених людей на вчинення злочину – втручання в діяльність судді (ст. 376 КК України — втручання в діяльність судових органів)!

9) Хочу також звернути Вашу увагу, що багато експертів та представників громадськості чомусь покладають вину за неефективну організацію розслідування цього провадження на Генерального прокурора Юрія Луценка, виставляючи до нього претензії щодо «провалу» даної «справи». Але, це не справедливо і головне – не об’єктивно. Нагадаю, що у відповідності до ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» функцію здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України здійснює виключно Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Не дивлячись на те, що керівник САП є одночасно і заступником Генерального прокурора, законодавці практично вивели його із підпорядкування останньому, чим фактично створили сприятливі умови для зрощування НАБУ і САП та, як наслідок, — їх повної безконтрольності. Так, попри те, що у відповідності до ч.5 ст. 36 КПК України вищестоящі прокурори мають право своєю вмотивованою постановою доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального провадження іншому органу досудового розслідування у разі його неефективності, разом з тим, ця ж норма забороняє навіть Генеральному прокурору України доручати здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, підслідних НАБУ, іншим органам досудового розслідування. Тобто, Генерального прокурора позбавили можливості вирішувати спори про підслідність  кримінальних проваджень, що породило паралельність в роботі різних органів досудового розслідування, беззаконня. Це повний правовий абсурд, який потребує негайного втручання з боку Верховної Ради і Президента та наділення Генерального прокурора нехай і мінімальними, але наглядовими повноваженнями за діяльністю НАБУ та контролю за діяльністю САП, тільки у такому випадку до Генерального прокурора можна висувати з цього приводу претензії.

10) Зауважу, що у разі, якщо вина Голови ДФС не буде доведена за інкримінованими йому на момент вручення йому підозри злочинами (а я особисто схиляюсь саме до такої думки по даному епізоду), всі процесуальні порушення, які були допущені під час досудового розслідування (які вже задокументовані та зафіксовані адвокатами сторони захисту), будуть беззаперечною підставою для компенсування за рахунок держави заподіяної шкоди діями органів досудового розслідування (як матеріальної, так і моральної) внаслідок незаконного затримання  та тримання його під вартою.

Наразі цю гучну справу детективи НАБУ, зокрема і  їх Директор Артем Ситник, обіцяють передати з обвинувальним актом до суду вже найближчими тижнями. А тим часом, ми всі мали нагоду спостерігати за тим, як Головний військовий прокурор та сам Насіров «пролили світло» на деталі проведення антикорупційної операції по затриманню екс-податківців часів Януковича, де, за їх словами, Насіров виявився ключовим організатором боротьби з «розкраданням» державних коштів та самостійно виявив майже всі податкові схеми. Відверто кажучи, для мене не зовсім зрозуміла ціль таких інформаційних «закидів» у ЗМІ. Навіть, якщо допустити, що Р. Насіров допомагав правоохоронцям виявити корупційні схеми, чи надав якусь цінну для розслідування інформацію, це а ж ніяк не впливає на суспільну небезпечність того кримінального правопорушення, яке йому інкримінується, а тому будь-яких пом’якшувальних обставин такі його «заслуги» в іншій справі не дають.

Я цілком підтримую намагання наших правоохоронних структур боротися з корупцією, а тим більше — у вищих ешелонах влади та у розкритті корупційних схем. Проте, вся ця «антикорупційна діяльність» повинна ґрунтуватися виключно на вимогах закону, з забезпеченням прав та основоположних свобод громадян, а також з врахуванням міжнародних вимог авторитетних європейських інституцій. У протилежному випадку усі «подібні» гучні справи (такі як справа Насірова, Охендовського, Мартиненка, Онищенка та справа щодо злочинної організації на чолі із колишнім Міністром доходів і зборів Клименком) будуть оскаржені у Європейському суді з прав людини, де вони «розваляться», а в результаті цього Україна понесе колосальних збитків.

Треба усвідомлювати: будь-яка правоохоронна діяльність покликана ОХОРОНЯТИ право, а не бути основним його порушником! А дотримання основних засад кримінального провадження повинні бути для правоохоронців непорушним правилом.

Джерело