Голосування за ґратами. Кого підтримують українські в’язні?

30.07.2019

Рішення президента Володимира Зеленського провести дострокові вибори до Верховної Ради створило унікальну ситуацію, коли дві виборчі кампанії — спершу президентська, а тепер і парламентська, пройшли одна за одною. Політологи неодноразово звертали увагу на важливість типів виборчих систем, переваги та недоліки застосування як пропорційної, так і мажоритарної моделі, а також здатності кожної з них сприяти тим чи іншим політичним гравцям.

Водночас не надто популярною та дослідженою, однак дуже ілюстративною є ситуація із голосуванням на спецдільницях, адже вона може багато розповісти про демократичність виборів у країні. І поки українці чекають на оголошення результатів виборів до Верховної Ради, ми хочемо поділитися з вами результатами нашого дослідження та проаналізувати, як голосували на нещодавніх президентських виборах у пенітенціарних закладах.

Волевиявлення в місцях несвободи

Широкому загалу в Україні майже нічого не відомо про вибори в місцях несвободи: в інфопростір просочуються лише поодинокі новини про застосування примусу та адмінресурсу за ґратами.

На жаль, іноді активізуються дебати (12) стосовно необхідності позбавлення в’язнів права голосу. Судові та адміністративні органи багатьох країн неодноразово визнавали цей вид покарання, відомий в англомовній літературі під назвою «disfranchisement», або частіше «felony disfranchisement» (тобто позбавлення права голосу на певний час або довічно за тяжкі та особливо тяжкі злочини) порушенням прав людини.

Зокрема, у 2003 році його скасували в Канаді, а за два роки подібне рішення (Hirst (No 2) v. the United Kingdom) ухвалив Європейський суд з прав людини, юрисдикцію якого визнає і Україна. Проте практика позбавлення в’язнів права голосу дотепер досить широко застосовується у Сполучених Штатах, Великій Британії, Австралії та Новій Зеландії, а в особливих випадках — також у Нідерландах, Франції, Німеччині, Італії та на Тайвані. Різні юрисдикції впроваджують різні практики позбавлення права голосу і по-різному визначають, кого, за які злочини, на який час, та на яких типах виборів позбавляти права голосу.

І хоча найчастіше це питання обговорюють у нормативному ключі, не варто забувати, що воно також може мати й цілком конкретні політичні наслідки. Наприклад, у Сполучених Штатах, де найвища у світі кількість в’язнів на сто тисяч населення серед розвинених західних країн, така політика приносить користь Республіканській партії, адже більшість ув’язнених належить до расових меншин та найбідніших верств населення, які схильні голосувати за їхніх конкурентів — демократів.

Втім, якщо гарантії права голосу в’язнів формально в Україні і дотримано, то із застосуванням цієї норми на практиці ситуація складніша. Загрозу демократичності процесу довгий час становило застосування адмінресурсу — голосування у в’язницях могло бути інструментом для фальсифікацій. Так, на парламентських виборах 2012 року Партія регіонів здобула перемогу у всіх (крім двох) пенітенціарних закладах країни, у низці в’язниць тодішня партія влади зібрала понад 90% голосів ув’язнених.

Громадянська мережа ОПОРА до 2014 року фіксувала в колоніях різноманітні практики примусу засуджених до голосування, а інформанти розповідали і про випадки підкупу, примусу та порушення таємниці голосування. Тим не менш, і зі слів інформантів, і з результатів голосування можна зробити висновки, що на президентських виборах 2014 року практики примусу як мінімум ослабли. Так, скажімо, якщо на президентських виборах 2010 року на 71% дільниць у в’язницях більшість одностайно підтримала одного з кандидатів, в 2014 таких дільниць було вже 44%.

Як майже всюди на пострадянському просторі, в’язниці в Україні діляться на так звані «червоні» та «чорні». У науковій літературі цей феномен був описаний, наприклад, радянським та російським соціологом Алєксєєм Лєвінсоном. У «червоних» в’язницях усі процеси підпорядковані адміністрації, а в чорних — «блатним» та «смотрящим» (тобто представникам кримінального світу). Належність тюрми до групи «червоних» чи «чорних» грає ключову роль під час виборів: у «червоних» адміністрація змушує в’язнів голосувати за конкретного кандидата, у «чорних» —  в’язні при волевиявленні мають значно більше свободи.

Наведені вище факти дозволяють зрозуміти політичні наслідки дискусій щодо виборчого права в’язнів в Україні та світі.  Також вони допомагають усвідомити, що складність проблеми забезпечення волевиявлення за гратами не обмежується відповідним законодавством, а формується цілою низкою позаправових чинників, інституційною культурою та політичною кон’юнктурою.

За кого проголосували ув’язнені на президентських виборах?

Після першого туру президентських виборів 2019р. новиною стала перемога Юлії Тимошенко у Качанівській виправній колонії, де експрем’єрка свого часу відбувала ув’язнення. Насправді ж, у першому турі Тимошенко здобула абсолютну більшість голосів ув’язнених у всіх пенітенціарних закладах України. Якщо врахувати, що і на президентських виборах 2010 та 2014 року більшість із тих, хто відбуває покарання, віддали свої голоси за пані Тимошенко, можна з упевненістю говорити про тенденцію. При тому цікаво, що загалом по Україні на виборах 2014 та 2019 року кандидатку підтримало усього приблизно 13% виборців. Розподіл голосів у відсотках ілюструє Графік 1.

Графік 1. Голосування у першому турі президентських виборів 2019 року.

Вичерпного пояснення цьому феномену у нас поки що немає. Проте для України ця тенденція відносно нова, а її початки збігаються, умовно, із двома явищами: по-перше, поступовим вкоріненням традиції вільних виборів і, по-друге, закріпленням за політичними партіями електорату, на який ті спираються. Якщо раніше у місцях позбавлення волі чітко спостерігалась тенденція голосувати за тих, хто при владі, зараз за Юлію Володимирівну проголосували, хоч вона і не мала суттєвого впливу на державну політику.

Власне, як і у випадку зі схильністю американських ув’язнених підтримувати Демократичну партію (у тих штатах, де це законодавчо можливо), ми можемо зробити припущення, що в українському контексті вагому роль відіграло питання, хто саме відбуває покарання. Ірина Бекешкіна, директорка Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва уже звертала увагу, що менш заможні виборці голосували насамперед за Тимошенко, Ляшка та Бойка — тих, чия риторика здавалась їм чутливішою до соціальних проблем. Втім, це питання потребує додаткового вивчення.

Не менше вражає різниця між підтримкою Петра Порошенка та Юлії Тимошенко у в’язницях у порівнянні з різницею в підтримці кандидатів по Україні загалом. На президентських виборах 2014 року переможець виборів, Порошенко, отримав близько 30% голосів ув’язнених, тоді як лідерка «Батьківщини» у місцях несвободи здобула понад 50%. На цьогорічних виборах президента так зване «протестне голосування» у пенітенціарних закладах увиразнилось навіть помітніше.

«Кожен з нас президент»: від підтримки влади до підтримки опозиції 

Під час другого туру президентських виборів тенденція голосування у в’язницях посилено відобразила загальну тенденцію по Україні: більший відсоток в’язнів, які проголосували, підтримали кандидатуру Володимира Зеленського, аніж по Україні загалом.

Графік 2. Результати голосування у другому турі президентських виборів в місцях несвободи у порівнянні з загальними результатами.

З розподілу голосів у більшості місць несвободи впродовж останніх президентських виборів можна припускати, що адміністрації в’язниць не використовували примус як інструмент безпосереднього контролю волевиявлення в’язнів, але результати голосування у певних тюрмах дають змогу не відкидати факт можливості застосування практик «заохочення» ув’язнених до голосування за певного кандидата.

Схоже, що прогнози про фальсифікації на спецдільницях спростовано, тенденцію — зламано. Власне, маємо підстави говорити про поступовий відхід від усталеної «традиції», коли ув’язнені роками становили опору для політиків влади в Україні. Ба більше, ми спостерігаємо за появою нових тенденцій, коли за відсутності тиску в’язні схильні голосувати за опозицію. Ці процеси слід ретельно досліджувати, але динаміка розподілу голосів у місцях несвободи штовхає до пошуків відповідей на питання, як соціальний та демографічний портрет українських в’язнів впливає на їхні політичні преференції.

Парламентські вибори

Важливим електоральним ресурсом спеціальні дільниці загалом, і в’язниці зокрема, робить у першу чергу система голосування. При мажоритарній виборчій системі голоси ув’язнених становлять неабияку вагу для тих, хто претендує на посади у представницьких органах. Це робить тюрми вкрай вразливими до підкупів та фальсифікації.

За пропорційної — частка тюремного населення, яке голосує на виборах, просто розчиняється серед загальної кількості виборців в Україні. І якщо невдовзі мажоритарка нарешті відійде у небуття — Україна отримає додаткову гарантію викорінення ганебних практик примусу голосувати у місцях несвободи за вказівкою адміністрації.

Сподіваємось, що разом із мажоритарною системою в минулому залишиться й недемократична риторика щодо позбавлення права голосу в’язнів. Однак слід готуватись до спроб політичних сил грати на питаннях безпеки та свободи, злочину та (умов) покарання, намагаючись здобути прихильність виборців по обидва боки колючого дроту.

* Обмеження даних, відображених в ілюстраціях: Державна кримінально-виконавча служба повідомляє про 53 330 в’язнів, які взяли участь у голосуванні (з посиланням на інформацію міжрегіональних управлінь). Водночас сама ДКВС не надала нам дані щодо спецдільниць, а Центральна виборча комісія надала неповний перелік дільниць такого типу. Тобто деякі дільниці могли бути опущені. Загальна кількість оброблених нами даних голосів ув’язнених становить 37 339. На початок 2019 року кількість ув’язнених в Україні становила 54 905 осіб (із врахуванням неповнолітніх).

Сергій Баглай, Роман Лексіков та Анастасія Собова, члени Центру соціології права та кримінології;  VoxUkraine

Джерело