Дисциплінарний статут поліції: поліцейські – не люди?
22.03.2017
У МВС розробили Дисциплінарний статут Національної поліції, який не відповідає європейським стандартам і перетворює поліцейських у безвідмовних і безправних гвинтиків управлінської системи, готових на виконання будь-яких вказівок.
Важливим етапом реформування Міністерства внутрішніх справ і створення нової поліції стало ухвалення закону “Про Національну поліцію” 2 липня 2015 року. Але одночасно з цим законом продовжує досі діяти Дисциплінарний статут органів внутрішніх справдесятирічної давнини (від 2006 року).
Неможливо побудувати новий орган, який сповідує європейські стандарти відносин з громадянами – якщо внутрішні правила взаємодії між поліцейськими та їх керівництвом залишаються радянськими. Розуміючи це, уряд за пропозицією Міністерства внутрішніх справ вніс на розгляд парламенту проект №4670 Дисциплінарного статуту Національної поліції, який вже підтриманий в першому читанні і очікує свого ухвалення в цілому.
Керівництво МВС не тільки намагається забезпечити для поліцейських гідну оплату праці і соціальне забезпечення, але й пропонує запровадити в українському законодавстві невідому демократичному світу “презумпцію правоти поліцейських“.
Зважаючи на це, можна було б очікувати і в новому дисциплінарному статуті поліції розширення прав поліцейських і гарантій їх діяльності.
Натомість все абсолютно не так.
Керівництву МВС не потрібні самодостатні і самостійні у прийнятті рішень поліцейські. Їм потрібні безвідмовні і безправні гвинтики управлінської системи, готові на виконання будь-яких вказівок своїх керівників.
Так, в проекті Дисциплінарного статуту відсутній вичерпний перелік проступків, за вчинення яких поліцейських можуть притягнути до відповідальності, у тому числі звільнити зі служби.
Це відкриває величезні можливості для зловживань з боку керівництва поліції по роботі з “неугодними” службовцями. Поліцейські й надалі не розумітимуть, які їх порушення на службі будуть каратися, а які – заохочуватися. А керівництво, якщо захоче, буде застосовувати закон “за аналогією”.
Щоб дізнатися історію і плачевні для суспільства наслідки застосування карного закону “за аналогією”, достатньо почитати Солженіцина і його “Архіпелаг ГУЛАГ”.
Для порівняння: в інших законах, які останнім часом ухвалювалися парламентом, чітко і без жодних винятків перераховуються дисциплінарні проступки для всіх державних службовців, прокурорів і суддів. Адже Конституція гарантує, що виключно законами встановлюються діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями (пункт 22 частини 1 статті 92).
МВС же вирішило, що Конституція їм не указ, а конституційні приписи не повинні поширюватися на поліцейських, і для них не повинні бути прикладом інші публічні службовці.
Також автори проекту дисциплінарного статуту в неконституційний спосіб хочуть позбавити поліцейських можливостей отримувати правничу допомогу від адвокатів.
Хоча стаття 59 Основного закону гарантує кожному, без будь-яких винятків і привілеїв, право на отримання професійної правничої допомоги. Це право поліцейських чітко закріплене в Резолюції ПАРЄ №690 91979 “Декларація про поліцію“. В пункті 9 цієї резолюції однозначно встановлено: “При відкритті дисциплінарного чи кримінального провадження проти офіцера поліції, він має право бути почутим і право на адвокатський захист”.
Позиція керівництва МВС в цьому питанні не відповідає європейським стандартам. Воно “по старинці” вважає, що адвокати в таких дисциплінарних справах будуть займатися нічим іншим, як перешкоджанням швидкому і ефективному службовому розслідуванню і притягненню поліцейських до відповідальності.
А права поліцейських в цьому випадку чиновники міністерства не беруть до уваги.
Розробники Дисциплінарного статуту визнають лише одну особу, яка повинна мати дисциплінарну владу щодо поліцейських, – це вище стоячий керівник.
МВС категорично проти незалежного дисциплінарного органу поліцейських.Однак такий орган може стати серйозною перешкодою для незаконних чи волюнтаристських звільнень або обмежень для поліцейських.
Нагадаю, що в інших сферах вже запроваджені такі органи. Наприклад, щодо всіх держслужбовців функціонують дисциплінарні комісії з обов’язковою участю представників громадськості, щодо прокурорів – Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія, де більшість складають не прокурори, а щодо суддів – Вища рада правосуддя.
Також існує ціла низка європейських рекомендацій у цій сфері.
Так, у висновку Бюро з демократичних інституцій і прав людини ОБСЄ на український проект закону про поліцію у 2014 році зазначалося: “Хоча законопроект цього не передбачає, проте на регіональному (тобто, європейському) та міжнародному рівні визнано, що відповідати за отримання скарг та, за потреби, проводити за ними дізнання ex officio, в тому числі з питань дисциплінарного провадження, повинен загальний незалежний орган оскарження дій поліції, який також має співпрацювати з поліцією” (пункт 124).
А у Керівництві ОБСЄ щодо демократичних основ поліцейської діяльності від 2008 року рекомендується надавати інститутам громадянського контролю за поліцією повноваження з підготовки рекомендацій щодо застосування дисциплінарних стягнень.
При цьому більш серйозні порушення поліцейських або розслідування щодо високопосадовців можуть розслідуватися спеціально створеними дисциплінарними комітетами або цивільним органом зовнішнього контролю.
Отже, проект Дисциплінарного статуту Національної поліції повинен бути змінений, щоб відповідати європейським стандартам.
А ми як суспільство маємо вимагати кращого захисту прав поліцейських.
Переконаний: незахищений від “системи” поліцейський робить незахищеним кожну особу, яка з ним стикається.
Олександр Банчук, Центр політико-правових реформ
