«Чистилище» Верховного Суду
04.05.2017
Перший в Україні відкритий конкурс з добору суддів Верховного Суду вийшов на фінішну пряму. Як проходить конкурс та чи виправдають його результати сподівання на оновлення суддівського корпусу.
На великому екрані солідний чоловік у добротному костюмі неправдоподібно впевненим голосом намагається пояснити, як важко його мама, вже 20 років як пенсіонерка, працювала на шкідливому виробництві, щоб відкласти копійчину спершу на Ленд крузер, а опісля на ще одну автівку люкс-класу. Родинно-майнова «сповідь» у прямому ефірі викликає розуміючий смішок у залі. Тут, на нижньому поверсі будівлі Вищої кваліфікаційної комісії суддів, журналісти та громадські активісти стежать за онлайн-трансляцією співбесід з кандидатами до Верховного Суду України.
Лише за перші чотири кола співбесід, що відбулися в останній декаді квітня, Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) – орган, уповноважений державою відповідати за проведення конкурсу – відмовила 14 кандидатам, справи ще тридцяти дев’ятьох, щодо яких Громадська рада доброчесності дала негативний висновок, розглядатимуть дещо пізніше, на пленарному засіданні ВККС.
Відсіювання кандидатів вражає: з 1.436 осіб, які заявили про бажання взяти участь у конкурсі, до останнього іспитового етапу – співбесіди – дісталися лише 382. Остаточні рішення щодо кандидатів та їхній рейтинг ВККС обіцяє оприлюднити з 1 по 7 червня. Відтак ці кандидатури має схвалити Вища рада правосуддя і, формально, затвердити Президент України відповідними указами.
Сам конкурс, з огляду на загальновідомий рівень корумпованості суддів, від початку перебуває під потужними прожекторами медіа та громадськості, тож будь-яка напівтінь відразу викликає підозри і суперечки. Водночас у середовищі правників, які стежать за його перебігом, переважає оптимізм, адже цей конкурс дає шанс на те, що головний суд країни якісно оновиться і заслуговуватиме своє, наразі тільки граматикою стверджене, право бути написаним з великої літери.
Надії на оздоровлення суддівського корпусу
Справді, уперше за майже століття (а конкретно – від 1921 року) суддів до вищого судового органу України не призначають за вказівкою та примхами влади, а обирають на конкурсній основі. Унаслідок конституційної реформи Верховна Рада та Президент України втратили вплив на формування суддівського корпусу.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України акумулювала кращі західні та за сприяння європейських фахівців розробила власні методології оцінювання і модель конкурсу. Слід сказати, що склад Комісії два роки тому було оновлено, і для багатьох правників маркером її готовності до внутрішніх змін і впровадження реформи стало призначення головою ВККС авторитетного в професійному середовищі адвоката і науковця Сергія Козьякова.
Нині ВККС добирає 120 суддів до чотирьох касаційних судів ВС – по 30 осіб до касаційного цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судів. Загалом же, згідно з Законом України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року, що дав старт судовій реформі, ВС має налічувати не більше 200 суддів, а функціональний мінімум – 65 осіб. Проте, за словами Сергія Козьякова, це не означає, що в результаті конкурсу всі 120 місць будуть заповнені – головне, обрати якісних, чесних суддів.
Міжнародні спостерігачі називають конкурс безпрецедентно відкритим і вказують на те, що ніде у світі немає такої транспарентності у доборі суддів та публічного обговорення кандидатів. Справді, у більшості європейських держав та інших країн з розвинутою правовою системою відбір кандидатів до Верховного Суду є суто політичним процесом і ґрунтується на досить непрозорій процедурі ухвалення рішень на рівні державних високопосадовців, стверджує координатор проекту ЄС Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні Довідас Віткаускас. За його словами, нерідко до остаточного затвердження кандидатури парламент влаштовує кандидатам справжній «пристрасний допит», що є далеким від тієї прозорості та підзвітності процесу в цілому, який намагаються забезпечити в Україні. Віткаускас навіть припускає, що «прозорий та об’єктивний процес відбору суддів до ВС, а також суддів нижчих інстанцій, за розробленим та апробованим в Україні прикладом, в якомусь часі стане стандартом не тільки для країн, що розвиваються, а й для країн з розвинутою демократією».
Денис Бугай, президент Асоціації правників України, належить до тієї частини юридичної спільноти, яка покладає надії на конкурс як на важливий крок до оздоровлення суддівської системи. «По-перше, – пояснює він, – це відкриває доступ до Верховного Суду адвокатам, вченим, суддям нижчих інстанцій, тобто це соціальний ліфт, який дає їм можливість, оминувши пануючі досі бюрократію та протекціонізм, потрапити у вищий судовий орган країни. У даному випадку це ліфт з ефектом ракети. По-друге, вхід у систему юристів з діаметрально протилежною практикою та досвідом може мультиплікувати ефект реформи. Адже адвокати використовують сучасні практики, які були ігноровані закостенілою судовою системою України, і мають свіжий погляд на правозастосовну практику крізь призму прав людини і права на захист. Вважаю, що адвокати, правозахисники, вчені зуміють похитнути суддівську корпоративність, прояви якої часто вкрай негативні. І, нарешті, третій аргумент – перевірка на доброчесність, яку здійснює Громадська рада доброчесності (ГРД), дає шанс для тих суддів, хто має чисту репутацію, пройти до ВС і, навпаки, зменшує цей шанс для недоброчесних».
Важливо, що конкурсний відбір почався саме з верхнього щабеля судової влади. Логіка, за словами Козьякова, така: «Новий Верховний Суд матиме надзвичайно важливі нові повноваження, серед яких – можливість виносити рішення, які мають силу прецедента, тобто матимуть вплив на всю судову систему. Одночасно наберуть силу нові процесуальні кодекси, проекти яких розроблені з максимальним врахуванням сучасного світового досвіду. Таким чином, новий Верховний Суд, у складі якого з`являться судді, які відповідають критеріям професійності, доброчесності і суддівської етики, зможе вплинути на всю вертикаль судової влади».
Ваші документи!
Стартова лінія позначена 7 листопада 2016 року – саме з цього дня всі бажаючі мали направляти повідомлення до ВККС про намір взяти участь у конкурсі. Таких виявилося 1.436 осіб. Проте левова частка пошуковувачів або відмовилася від подальшої участі, або не змогла зібрати потрібні документи, або була відсіяна на етапі перевірки документів.
Справа ще й у тім, що Закон Про судоустрій та статус суддів ставив вимогу до претендента підтвердити 10-річний стаж представництва інтересів клієнта в судах, що стало перепоною для багатьох адвокатів, які не вели особистих архівів і, отже, навіть маючи такий досвід, не змогли представити його «паперове» відображення. Також закон впроваджував дискримінаційну, на думку Сергія Козьякова, норму – право брати участь у конкурсі мали лише ті науковці, які працювали чи захищали дисертації у вишах, таким чином «блискучі професіонали, наприклад, з Інституту держави і прав НАН України законодавчо були позбавлені можливості йти на конкурс до Верховного Суду». Врешті парламент свою помилку виправив, утім дорога до кар’єри судді ВС відкривається для адвокатів та вчених, котрі братимуть участь уже в наступних конкурсах. А саме на них покладали роль «свіжої крові» в застоялій суддівській системі. Таким чином, серед кандидатів, які продовжили змагання, виявилося по 10% адвокатів та науковців і 7% осіб з суміжним професійним стажем, решта – судді. Тобто «не суддів» загалом майже 30%, але і це досить багато у порівнянні із іншими країнами.
Далі було формування досьє кандидатів та його спецперевірка. Комісія надіслала близько 6,5 тисяч запитів до державних органів (НАБУ, Нацполіції, МОН, Міноборони, Нацкомісії з питань цінних паперів та фондового ринку тощо), інформує член ВККС Станіслав Щотка. Опрацювати шість з половиною тисяч відповідей на запити – робота кипіла. Однак її результатами громадськість була незадоволена, адже серед 846 кандидатів, які відтак були допущені до власне конкурсу – етапу кваліфікаційного оцінювання – активісти виявили чимало «старих» одіозних суддів. «Найбільш кричущим чинником, який не дозволяв допускати кандидата, були відкриті кримінальні провадження, – пояснює Щотка. – Стадія спецперевірки без ґрунтовного з’ясування всіх обставин досьє не давала нам підстав відмовити відразу кандидатові в проходженні перших кваліфікаційних етапів конкурсу».
Екзамен на профпридатність
Отже, до етапу, на якому визначали рівень професійності, – кваліфікаційного оцінювання – ВККС допустила 846 кандидатів. Претенденти на мантії суддів ВС складали дворівневий іспит: анонімне письмове тестування на знання законодавства і письмове практичне завдання.
Уся країна в режимі прямої трансляції могла стежити, як поважні люди, наче школярі, зосереджено вдивляються у тестові зошити із завданням. Велика зала, ряди столів, повсюди камери стеження, між рядами походжають перевірники з ВККС, відслідковуючи, щоб ніхто не списував чи не підглядав у табуйовані в даному іспиті гаджети. Наприкінці дня були підбити деперсоніфіковані результати робіт всіх кандидатів, а вже наступного дня – персоніфіковані: комп’ютер видав результат кожного.
А от практичне завдання, до перевірки якого були залучені не комп’ютери, а люди, вже викликало зауваження та різночитання.
Упродовж 5 годин кандидати мали написати «по-старовинному», від руки, судове рішення за наданими варіантами модельних завдань – реальних справ, що раніше розглядалися в українських судах. ГРД виявила, що завдання складені на основі справ, у розгляді яких особисто брали участь деякі кандидати. У своїй заяві ГРД назвала виявлені факти такими, «що підривають довіру до результатів конкурсу принаймні стосовно цих кандидатів». У відповідь у ВККС вкотре зазначили, що модельні справи розробляли експерти проекту ЄС на основі реальних справ. А от вибір, у яку спеціалізацію яке завдання випаде, здійснювався автоматизовано, через комп’ютерні системи. У ВККС також пояснили, що засноване на реальній судовій справі завдання не дає будь-яких переваг кандидатам, оскільки оцінювався не стільки результат кінцевого рішення, як хід думок, мислення кандидата, логіка формування його рішення. «Під час іспиту не було простих справ з прогнозованими судовими рішеннями. Усі кандидати, які успішно виконали практичне завдання, запропонували різні варіанти судових рішень, так само і ті, хто не набрав необхідний бал. Нам було важливо перевірити, як кандидати вміють аргументувати свої рішення», – пояснив Станіслав Щотка.
Одна з вимог, яку озвучили активісти – оприлюднити практичні роботи усіх кандидатів до Верховного Суду. ВККС одразу запитала: навіщо? Що з ними далі робити?
«Оцінювати професійні якості кандидатів може лише Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Якщо кандидати хочуть, вони можуть взяти у ВККС свої роботи та опублікувати їх самостійно. Поки що лише один не задоволений своєю оцінкою кандидат це зробив, і одразу отримав неприємну критику своєї роботи», – розповідає Сергій Козьяков.
Член Ради з питань судової реформи, провідний адвокат Олексій Кот також вважає, що оприлюднення робіт призведе лише до спекуляцій: «Це – конкурс, це вибір кращих робіт. Ніхто, окрім ВККС, не може оцінити професійні якості кандидатів під час підготовки судового рішення. Оприлюднення робіт взагалі не застосовується під час міжнародних іспитів. Такий підхід може призвести до спекуляцій – кожен буде відстоювати «правильне рішення» «свого друга». У 520 кандидатів напевно знайдеться такий хоча б один».
До речі, після професійного оцінювання кандидати пройшли і обов’язкове психологічне тестування, причому значно глибинніше, ніж, скажімо, люди, яких набирали до Національної поліції. «Ми використали чотири блоки тестів. Деякі з них були застосовані при доборі в поліцію, НАБУ, у реформі місцевих прокуратур та ГПУ, але така комплексна, глибока методика використовується вперше в Україні. Один із тестів має 128 шкал», – розповідає менеджер проектів в OS Ukraine Анастасія Дьоміна . Якщо спростити для розуміння читача, то визначаються емоційна стабільність кандидата, схильність до зловживань, комунікативні здібності, інтелектуальний рівень (йдеться не про IQ, а про здатність ефективно реагувати на повсякденні задачі та ситуації). Довідас Віткаускас наголошує, що Україна стала першою країною в Європі, яка запровадила повне психологічне тестування для всіх кандидатів у судді. «Експерти нашого проекту, – уточнює Віткаускас, – вибирали підрядника, а також навчали членів ВККС правильно враховувати результати психологічного тестування при заповненні фінальної таблиці для підрахунку балів кожного».
Результати цих тестів разом з аналізом досьє кандидата, висновком ГРД (або без нього) лягають в основу співбесіди – найвідповідальнішого етапу конкурсу. Вага співбесіди найбільша і за змістом, і за кількістю балів – максимальні 750 балів із 1.000 можливих за всі етапи конкурсу.
Народний контроль
Особливу роль у конкурсі віддано Громадській раді доброчесності, яка, дослідивши досьє та декларації кандидатів, публічні реєстри, вивчивши інформацію у ЗМІ та в інших відкритих джерелах, складає висновки щодо відповідності кандидата на суддівську посаду критеріям доброчесності та професійної етики. У Раді працюють 20 представників громадських організацій, яких обирають на два роки. Більше того, ГРД – «узаконена» структура, адже створена і діє на підставі ст.87 Закону Про судоустрій та статус суддів.
Власне, це унікальний орган. «Ніде у світі представники громадськості не отримали право на співбесіді ставити питання кандидатам у ВС щодо їхнього досьє», – підкреслює Денис Бугай. Утім, ніде у світі, певно, немає і настільки корумпованих суддів, як у нас.
Громадська рада опрацьовує сотні сторінок: перевіряє кандидата щодо відповідності статків і майна доходам, щодо приховування майна чи переписування його на членів родини, дивиться, чи не брав він участь у розгляді справ, які потрапили до ЄСПЛ, чи не порушував суддівську етику тощо. В останній місяць засідання Ради, кажуть у ГРД, тривають безперервно по 10 годин. Водночас у ГРД скаржаться на те, що, виконуючи функцію майже державного органу, Рада не отримує державного фінансування.
Натомість експерти звертають увагу на аматорство Громадської ради та відсутність методології оцінювання кандидатів, яку, слідуючи логіці закону, Рада повинна розробити та затвердити. «Зараз ГРД керується сукупністю положень нормативно-правових актів, які прямо або опосередковано дають можливість членам Ради здійснювати кваліфікаційне оцінювання. Крім цього, використовують інформацію з різних джерел, у тому числі й відкритих, яка не завжди є системною, логічно упорядкованою у сенсі її важливості саме в контексті перевірки осіб на доброчесність та професійну етику, – зазначає Світлана Глущенко, директор департаменту Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ, доктор юридичних наук. – На мою думку, підходи, які ГРД застосовує в роботі з інформацією, мають бути скомпоновані в окрему методологічну базу, щоб кожен громадянин міг зрозуміти, за якими критеріями (параметрами) оцінено кандидатів на доброчесність та професійну етику з метою їх недопущення, коли за тотожного обсягу інформації щодо різних кандидатів приймаються різні рішення».
Наразі оцінювання підмінено голосуванням, тобто доброчесність кандидата оцінюють на власний розсуд кожного члена Ради, а тому, говорить пані Глущенко, не виключена можливість впливу на цей процес настроїв членів ГРД, авторитету доповідача, розставлення певних інтонаційних моментів, популістичних закликів.
«Скажіть, чи потрібно розробляти науково обґрунтовану методологію, щоб порахувати, що зарплатні певного судді, отриманої за останнє десятиліття, не вистачить на задекларований ним розкішний автопарк? Як визначити масштаб недоброчесності: має один Мерседес – це ще доброчесний суддя, а два – вже ні?» – опонує член ГРД Роман Маселко.
«Чим більше ГРД затверджуватиме рішення поза методологічними правилами та без критеріїв оцінювання, тим простіше ВККСУ буде голосувати за їх подолання», – зауважує на це Світлана Глущенко.
Останній бій
Отже, конкурс до Верховного Суду вийшов на фінішну пряму: у квітні було проведено чотири кола співбесід, через які пройшли загалом 131 кандидат (це 34% від загальної кількості претендентів). 78 з них подолали це випробування і дізнаються свої результати після завершення всіх співбесід. Ще чотирнадцятьом ВККС відмовила і поставила нуль балів, тобто беззастережно погодилася з негативними висновками ГРД щодо їх доброчесності. «Ці кандидати не змогли підтвердити здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді», – резюмував Сергій Козьяков. Справи ще 39 кандидатів поставлено на коротку паузу. Це особи, стосовно яких ГРД дала негативний висновок, але колегія ВККС вважає за необхідне перевірити і уточнити викладені в ньому факти і оцінки та чисельні сторінки пояснень і додатків до них, що надають кандидати.
Згідно з процедурою, такі «спірні» справи розглядатимуть на пленарних засіданнях у повному складі ВККС; для подолання «вето» ГРД необхідні голоси 11 з 16 членів комісії. «Під час цієї перерви ми отримаємо необхідну додаткову інформацію, яка сформує достатні підстави для аргументованого підтвердження або скасування висновку ГРД, – заявляє голова ВККС. – Якщо на пленарному засіданні буде менше, ніж 11 голосів, то висновок продовжує діяти, отже, кандидату нараховується нуль балів за доброчесність. Такий результат фактично означає, що кандидат вибуває з конкурсу».
У негативних висновках ГРД Комісія жадає бачити більше аргументації – зокрема, перевірену достовірність джерел інформації, якісне юридичне обґрунтування мотивувальної частини. У громадськості у відповідь на це – своя правда. «Які ще аргументи потрібні, якщо встановлено, що кандидат користується новеньким Land Cruiser, начебто придбаним його матір’ю-пенсіонеркою, яка все життя пропрацювала робітницею на підприємстві?» – риторично запитує Роман Маселко. І наводить один за одним приклади суддів, майно та спосіб життя яких, на переконання ГРД, не відповідні задекларованим доходам, але їхні справи ВККС відклала на розгляд пленарного засідання.
У ВККС пояснили, що всі кандидати, до яких ГРД має претензії, є досвідченими юристами, а, відтак, надали десятки, а інколи – сотні сторінок доказів та ґрунтовні усні і письмові пояснення на захист своєї доброчесності. «Для того, щоб дослідити цю доказову базу потрібен час. Всі юридичні ризики і наслідки прийняття висновків ГРД лежать не на Раді, а на ВККС. Тому для запобігання можливих позовів остаточне рішення має бути ретельно підготовленим і тому відкладається», — підкреслюють члени ВККС.
Розгляд висновків, з яких оголошено перерву, ГРД на пленарній сесії Комісії наполягає зробити у присутності представника Ради, а також з поіменним голосуванням членів ВККС.
При обговоренні цього питання Сергій Козьяков звертає увагу, що ВККС в цьому складі за два з половиною роки своєї роботи довела, що її рішення є справедливими і професійними: «Під час конкурсу у Верховний Суд на Комісію безпрецедентно збільшився тиск з боку деяких представників громадських об`єднань і деяких засобів масової інформації, які в доволі рішучий спосіб «підказують», як саме необхідно голосувати. Тому, голосування буде поіменне і відкрите для членів ВККС, але у нарадчій кімнаті — що дозволить це зробити спокійно, неупереджено і чесно».
Водночас і у ВККС, і в ГРД свідомі відповідальності – можна сказати, історичної, – за те, яким буде обличчя вищого судового органу країни. Європейські партнери також сподіваються на це. «Уроки, які дасть процес відбору кандидатів у судді ВС, стануть в нагоді для перезавантаження всієї судової системи України», – вважає Довідас Віткаускас. Перезавантаження починається з Верховного Суду, а далі на часі – добір на 600 вакансій на посади суддів нижчих інстанцій, які мають бути заповненими до початку 2018 року. На думку пана Віткаускаса, той факт, що майже 9.000 кандидатів уже подали заявки на участь у цьому відборі, свідчить про певний ступінь довіри до конкурсного процесу з боку української юридичної спільноти. «Сподіватимемося, – каже експерт, – що такі позитивні приклади довіри врешті-решт виявить і ширша українська громадськість».
Матеріал підготовлено за ініціативою та за підтримки Національної ради реформ
