Чи вплине Нацбюро Фінбезпеки на інвестеційний клімат
20.04.2018
Інвестиційний клімат та взагалі нормальні умови для розвитку економіки створюються низкою факторів серед яких не останню роль відіграє питання захисту бізнесу від сваволі органів державного контролю та правоохоронних органів.
Разом з тим неможливо уявити нормальну цивілізовану державу без чітких правил ведення бізнесу, що полягають у необхідності виконання розумних, зрозумілих та справедливих законодавчих та нормативно-правових актів, а не у наближеності до певних кіл влади та можливості домовитися з конкретними чиновниками.
Тим більш велику небезпеку несе ідея створення правоохоронного органу, що матиме колосальні повноваження, але фактично буде звільнений від дієвого контролю та відповідальності.
Йдеться про два проекти Закону України «Про Національне бюро фінансової безпеки України», що наразі мають бути розглянуті парламентом.
Один з цих проектів розроблено групою народних депутатів на чолі з Южаніною Н.П. (саме його Президентом України визначено як невідкладний), а інший також розроблено групою парламентаріїв на чолі з народним депутатом України Журжієм А.В.
То ж розпочну я з першого (умовно назву його «основним») проекту.
Перш за все на мій погляд він виписаний досить детально та стосовно багатьох повноважень – вдало.
Утім спершу я приверну увагу не до його достоїнств, а навпаки до тих проблем і загроз, що він у собі, на мою думку, містить.
Незрозуміло, чому автори основного проекту вважають, що Директора Національного бюро фінансової безпеки України (далі – НБФБ) має призначати Президент України?
Повноваження Глави держави чітко виписано у статті 106 Конституції України, у тому числі там окреслено коло посадових осіб, яких він призначає та звільняє із займаних посад.
Водночас пункт 31 частини першої статті 106 Конституції України вказує, що Президент України здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України, а там про НБФБ чи його Директора жодного слова не сказано.
Тож такий законопроект можна розглядати лише у комплексі з проектом Закону України про внесення відповідних змін до Конституції України та приймати лише після внесення цих змін, або ж у разі звернення групи народних депутатів України до Конституційного Суду України очікувати на прогнозований вердикт щодо відповідності норми Закону вимогам Основного Закону.
Однак, не зрозуміло чому взагалі керівника правоохоронного органу потрібно призначати саме Президенту України? По суті мова йдеться про колишню податкову міліцію (звісно із більш ширшими і глибшими повноваженнями), очільників якої в нашій історії ніколи спеціально не виокремлювали, на відміну від Генерального прокурора чи Голови Служби безпеки України, які мають дуже великі спеціальні повноваження.
Ще більш цікавим повноваженням наділяє Главу держави пункт 8 частини восьмої статті 41 основного проекту, а саме Президент України має право дати доручення центральному органу виконавчої влади створити медичну комісію для перевірки стану здоров’я (!) Директора НБФБ і на підставі цього висновку керівника цього Нацбюро він може звільнити (!!!).
При цьому, якщо таке питання захоче підняти парламент, то законопроект вимагає щоб це звернення було розглянутого за пропозицією не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України та прийнятого більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Далі. Згідно із частинами восьмою – чотирнадцятою статті 82 основного проекту комісією зовнішнього контролю має щороку проводиться незалежна оцінка діяльності НБФБ, його операційної та інституційної незалежності.
Пропонується утворювати таку комісію у складі трьох членів, два з яких призначається Верховною Радою України, а ще один – знову ж таки Президентом України.
При цьому такі члени комісії повинні мати (цитую) «значний досвід роботи в органах досудового розслідування, прокуратури, судах за кордоном чи міжнародних організаціях, володіють необхідними знаннями та навичками для проведення такої оцінки, а також мають бездоганну ділову репутацію».
Цікаво, а чому саме в судах за кордоном? Як довго потрібно працювати, щоб мати «значний досвід роботи»? Які саме міжнародні організації належать до числа тих, робота у яких відкриває двері перед кандидатом? Бо ж ми знаємо, що міжнародні організації є урядові та неурядові. При цьому коло їх діяльності чи інтересів може стосуватися питань геть далеких від економіки та юриспруденції.
Утім саме цікаве – це «мають бездоганну ділову репутацію».
Зупинюся на цьому терміні більш детально, оскільки він у проекті цього Закону часто вживається при формуванні різного роду органів.
Важливо розібратися із таким терміном тому, що допустимість до участі у тому чи іншому органі має визначатися із однозначних критеріїв, що можуть бути перевіреними документально.
Коли бізнесмен укладає контракт, то він сам для себе визначає чи має його контрагент бездоганну репутацію. Однак, ні йому, ні його візаві ніщо не заважає вчинити так, як вони того хочуть. Вони рівноправні у виборі та уподобаннях.
Якщо ж справа стосується призначення на якусь посаду, чи до якогось органу (конкурсної комісії), що має проводити відбір на таку посаду, то питання «бездоганності ділової репутації» ставить під сумнів об’єктивність як щодо того кого визнано такими достойниками, так й щодо осіб стосовно яких є сумніви (у когось!) щодо наявності такої «репутації».
Тим більш наша історія (а надто конкретні особистості, яких обирали у парламент та на інші високі посади у державі) свідчить, що особа з «бездоганною репутацією» на вчора, паплюжиться вже сьогодні усіма тими, хто її до цього возвеличував до небес.
Тож я задаю питання: чи потрібні емоції і суб’єктивні оцінки у законопроекті?
Підсумовуючи так прописаний у проекті Закону контроль, можливо зробити висновок, що призначення та перебування на посаді Директора НБФБ буде в першу чергу залежати від Президента України, а потім – Верховної Ради України.
Наступним питанням, що потребує, на мій погляд, серйозного обговорення є те, що кандидати на посади Директора НБФБ і його заступників можуть мати вищу юридичну, вищу економічну чи вищу технічну освіту.
Однак, відразу виникає запитання: як може стосуватися вища технічна освіта (нехай навіть із стажем роботи в галузі інформаційних технологій не менше десяти років, як це записано у проекті) питання керівництва та організації роботи у правоохоронному (!) органі?
Якщо розбиратися детально, то кандидат на цю посаду має мати дві вищих освіти – юридичну та економічну. Плюс досвід роботи. При чому тут діяльність, наприклад, із створення програмного забезпечення?
Тож складається враження, що або вже бачать на посадах у цьому Нацбюро певних осіб, що мають саме таку освіту, або до кінця не розуміють специфіки діяльності правоохоронних органів.
Заступник Директора НБФБ, що буде опікуватися питаннями роботи та безпеки інформаційних технологій Нацбюро нехай має таку освіту, але не може юрист чи фінансист проектувати будинок, а інженер розбиратися у тонкощах кримінального процесу чи фінансових схемах.
Утім пропоную відійти від кадрових питань до організації роботи НБФБ та його повноважень.
Перш за все, хочу поділитися власним враженням від прочитаного з точки зору так би мовити емоційної складової.
Коли я прочитав, що проект Закону містить в собі норми колегіального керівництва як центрального апарату НБФБ, так і його територіальних підрозділів, а надто – деталізований до дрібниць порядок створення і діяльності Колегії Нацбюро, то (штампом графомана) «скупая мужская слеза пробежала по щеке».
Мені здалося, що відкинуто назад років двадцять і я читаю черговий наказ Генерального прокурора України про організацію роботи та контроль виконання! Причому у формах навіть не передреволюційних, а ще кінця дев’яностих – початку нульових.
Тут тобі й обов’язковість скликання засідань Колегії (не рідше двох раз на місяць!), і теми, що мають розглядатися та маса інших деталей.
Одним словом «Смиренный игумен Пафнутий руку приложил», а точніше здається, що писав колишній працівник відділу організації роботи і контролю виконання, який слідчу та оперативну роботу давно забув чи реально її ніколи й не знав.
Тому від себе додам, що й в «дореформенній» прокуратурі дуже давно відмовилися від обов’язковості проведення засідань колегії з тієї причини, що вона має не лише заслуховувати найбільш важливі питання, а й приймати рішення, що мають передбачати конкретні заходи та строки їх виконання. Інакше – порожня балаканина.
Дадуть відповідь автори проекту: яким буде рівень завантаженості «низових» працівників органу, котрий щомісяця приймає по два рішення Колегії, які слід виконувати, а ще ж є план роботи, доручення Президента України, звернення Кабінету Міністрів України, депутатські запити і депутатські звернення?
Стосовно ж створення та діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, то тут навпаки – наче автор до цього у 2012 – 2013 роках працював над проектом Закону України «Про прокуратуру» чи взяв за основу цей документ.
Нав’язувати своє бачення не хочу, але зауважу, що робота правоохоронних органів має будуватися на цілковитому вертикальному підпорядкуванні. Тому обмежувати керівника у праві на покарання вважаю за недоцільне. Урешті решт незаконний наказ можливо оскаржити в суді.
І тепер щодо повноважень. Ось тут умови для «інвестиційного клімату» такі будуть, що ховайся.
Наприклад, пропонується наділити працівників НБФБ правом на підставі відповідного рішення суду на строк до 10 діб опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під охорону.
Уявляєте які широкі можливості відкриваються, якщо, скажімо, на 10 днів опечатати склад із імпортованими в Україну живими квітами, що були ввезені під 14 лютого чи 8 березня?
Та найголовніше – це доступ до інформаційних ресурсів, що надається НБФБ. Перерахую найбільш, на мій погляд, цікаві моменти.
Отже, працівники НБФБ, за задумом авторів основного проекту, мають за законом володіти такими даними:
— інформація про розміщення, обіг та облік цінних паперів та похідних (деривативів), учасників фондового ринку та їх діяльність;
— інформація про оцінку майна, майнові права та професійну оціночну діяльність;
— щодобові оперативні звіти по використанню готівкових коштів, про рахунки фізичних та юридичних осіб;
— інформації про облік транспортних засобів, документів на право керування транспортними засобами, інформації з систем автоматизованої фіксації руху транспортних засобів;
— інформації про міграцію (імміграцію та еміграцію), у тому числі протидію нелегальній (незаконній) міграції, громадянства (прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України), реєстрацію фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, а також облік документів, пов’язаних з міграцією та громадянством;
— інформації про реєстрацію та обліку юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців, громадських формувань, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, актів цивільного стану громадян, спеціальні бланки нотаріальних документів, нотаріусів, видані довіреності, вчинені правочини, нотаріальні дії, банкрутства, арбітражних керуючих та їх звітність, боржників, виконавчі провадження;
— інформації з кредитних історій фізичних та юридичних осіб.
Чи не занадто багато? Що це за правоохоронний орган, який без рішення суду, фактично щоденно одержує інформацію про кожну компанію та громадянина?
А навіщо НБФБ ще й мати доступ до (!!!) інформації реєстру виборців? Не розумію, яким чином реєстр виборців «перетинається» із пошуками прихованих податків чи інших фінансових махінацій? Що це за новела?
Однак, якщо читач думає, що це все, то я скажу, що ні. Оскільки у основному проекту вказано, що за запитом (не ухвалою суду, а просто запитом!) НБФБ банками, іншими кредитно-фінансовими установами, підприємствами, установами та організаціями надається інформація стосовно юридичної або фізичної особи, її майна та операцій, зокрема:
банками – про рахунки фізичних та юридичних осіб, інформацію про рух коштів на рахунках особи, про залишки коштів на рахунку, про арешт на кошти, які перебувають на рахунку, про зупинення видаткових операцій за рахунком; додаткову інформацію з приводу фінансових операцій, копії первинних документів, на підставі яких були проведені такі операції та пов’язані з ними фінансові операції, відомості про їх учасників, а також іншу інформацію, копії документів тощо;
фінансовими установами (крім банків) – інформація з облікових та реєструючих систем щодо споживачів фінансових послуг (фізичних та юридичних осіб) та надані їм послуги тощо.
Але ще «краще» це зміни до Кримінального процесуального кодексу України, що пропонуються прийняти разом із цим проектом Закону.
Скажу прямо – у разі їх прийняття «загнати за Можайські гори» можливо буде будь-кого, оскільки у такому разі здійсниться «рожева мрія» податкового міліціонера, коли можна буде внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань будь-яку нісенітницю, оскільки за проектом слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання аналітичного висновку органу Національного бюро фінансової безпеки України, що містить відомості про вчинене кримінальне правопорушення, зобов’язані (!!!) внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Ключове слово тут – «аналітичний висновок». Так, для того, щоб довести факт ухилення від сплати податків потрібно провести перевірку та скласти акт, потім направити суб’єкту господарювання податкові повідомлення-рішення і лише у разі, якщо їх не буде за скаргою чи позовом компанії скасовано вищестоячим органом чи судом, податкові зобов’язання будуть вважатися узгодженими.
Утім це теорія, а на практиці – складуть яку-небудь довідку і несуть для внесення даних в ЄРДР. Проте правова цінність таких «доказів» рівна нулю.
Не те буде після внесення змін. Інформаційні реєстри почитав, з банку дані про рух коштів витребував, «намалював» порушення закону – і вперед! Швиденько в ЄРДР дані внесли, обшук провели, склад та виробничі приміщення опечатали – підприємство зупинилося. Крапка.
Тож хочу запитати: який бізнесмен вітчизняний, не те, що іноземний, захоче працювати у таких умовах? А те, що вони принаймні зараз будуть саме такими можна не сумніватися.
Потрібно буде або правильно орієнтуватися на певні кола влади, щоб убезпечити себе від свавілля, або «дружити» із НБФБ, або просто виносити бізнес за межі України.
Більшість буде вчиняти саме у останній спосіб.
Тепер щодо проекту Закону, розробленого групою парламентаріїв на чолі з народним депутатом України Журжієм А.В.
На мій погляд, він хоч й не ідеальний, але в рази кращий.
Насамперед цей проект (назву його «альтернативний») передбачає, що діяльність НБФБ спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, що є цілком логічним.
Далі. У альтернативному проекті на відміну від основного проекту вказано, що поняття «бездоганна ділова репутація» застосовується у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Отже, все зрозуміло і ніякого іншого тлумачення не буде.
Потім альтернативний проект чітко у межах Конституції та законів України визначає, що керівник, перший заступник та заступник НБФБ, керівник головного підрозділу внутрішнього контролю призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України за пропозицією Міністра фінансів України.
Отримання усіх необхідних даних та інформації НБФБ у альтернативному проекті повністю зав’язано на вимоги Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».
І нарешті дуже важлива запропонована новела, яка дійсно буде сприяти розвитку бізнесу, а не розквіту правоохоронців. Так примітку до статті 212 Кримінального кодексу України запропоновано викласти з пунктом 1 такого змісту: «Під фактичним ненадходженням коштів до бюджетів чи державних цільових фондів слід розуміти несплату узгоджених грошових зобов’язань у порядку та строки, встановлені законом»!!!
Отже, вносити дані до ЄРДР за фактом ухилення від сплати податків можливо буде лише після усього шляху (перевірка, акт, податкове повідомлення-рішення і узгоджене зобов’язання). Абсолютно справедлива, чесна і правильна норма.
Про проблемні моменти у альтернативному проекті говорити не буду. І не тому, що не хочу, а просто з огляду й на так великий текст і розуміння (на жаль!) того, що цей проект скоріше всього не буде прийнятий і через Верховну Раду України не пройде.
Утім, хотілось би звернути увагу народних обранців, що у разі затвердження ними основного проекту вони мають розуміти, що створюють своїми руками дуже серйозну загрозу.
Олексій Бебель.
