Чи потрібні службові квартири для суддів?
30.05.2020
Належне фінансування судової системи є основою для забезпечення її незалежності. Серед статей фінансування в Україні є витрати на забезпечення привілеїв суддів, серед яких – право на отримання службового житла.
Однак вказаний механізм не тільки дорого обходиться бюджету, а й ставить під сумнів незалежність суддів. Тому, забезпечивши гідну заробітну плату суддям, варто позбавити служителів Феміди привілею отримувати службове житло.
Стаття 136 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначає, що органи місцевого самоврядування мають забезпечити службовим житлом за місцем знаходження суду новопризначеного суддю, який потребує поліпшення житлових умов.
Однак судді – не єдині представники судової системи, які мають право на отримання службового житла. Постанова Ради Міністрів УРСР “Про службові жилі приміщення” значно розширює перелік працівників судової системи, яким можуть бути надані службові приміщення.
Серед переліку таких осіб: наукові консультанти та помічники суддів, працівники апарату судів загальної юрисдикції, працівники Державної судової адміністрації та її територіальних управлінь тощо.
Тож розширення кола осіб, які можуть претендувати на службове житло, у результаті призводить до значного зростання бюджетних витрат на купівлю такого житла.
Витрати на закупівлю службового житла
За повідомленням Державної судової адміністрації України (надалі – ДСА), протягом 2015-2016 років кошти на придбання службового житла не виділялися.
Проте протягом 2017-2019 років здійснювалися значні видатки на закупівлю службового житла.
Станом на 1 січня 2020 року на обліку ДСА вже перебувало 22 163,5 кв.м службового житла або 465 квартир.
Однак досі потребують поліпшення житлових умов 1 125 працівників: 834 судді, 273 працівники апаратів судів і 18 працівників територіальних управлінь ДСА. На житло для них додатково потрібні бюджетні кошти у розмірі 832 мільйонів гривень.
Таким чином, якщо програма із забезпечення службовим житлом усіх суддів і працівників судової системи буде реалізована повністю, сумарні витрати складуть більше 1 млрд грн (1 098 553 200 грн).
В умовах пандемії та фінансової кризи це накладає значний тягар на Державний бюджет України, тому постає питання щодо доцільності існування такого інституту в Україні.
Службове житло – це (не)залежність суддів
Необхідність забезпечення суддів службовим житлом дуже часто обґрунтовується потребою у фінансовій незалежності суддів. Однак, розраховуючи на можливість отримати службове житло, судді потрапляють в іншу залежність – від особистого ставлення голови суду та колег, а також позиції органів місцевого самоврядування.
Службові жилі приміщення надаються суддям, працівникам апарату суду за рішенням зборів суддів, прийнятим на підставі подання житлово-побутової комісії, яка утворюється у суді. Згодом зазначене рішення має затвердити виконавчий комітет органу місцевого самоврядування.
Отже, питання забезпечення службовим житлом у першу чергу залежить від ставлення колег, які працюють у житлово-побутовій комісії суду та голосують на зборах суддів.
Службове житло можна вивести зі статусу службового, і це відкриває можливість приватизації такого житла та його переходу у власність судді. Для цього потрібне рішення виконавчого органу місцевого самоврядування, яке приймається на підставі подання голови суду. Тобто у цьому випадку потрібно мати гарні стосунки з головою суду для того, щоб він підписав зазначене подання.
У будь-якому з описаних випадків зберігається залежність від органу місцевого самоврядування, адже їхнє рішення – це важіль тиску на суддів, які хочуть отримати службове житло або вивести його зі статусу службового.
Позиція Венеційської комісії
Венеційська комісія у своїй доповіді щодо незалежності судової системи відзначила, що у багатьох країнах, зокрема постсоціалістичних, судді отримують також нефінансову винагороду, таку як квартири, автомобілі та інше.
Аргументом на користь таких привілеїв є те, що вони можуть надаватися залежно від особистих потреб, тоді як заробітна плата є однаковою для всіх суддів певної категорії і не дає можливості забезпечити підтримку тим, хто цього особливо потребує.
Однак, на думку Венеційської комісії, оцінка соціальних потреб і диференціація між суддями зовсім не виключають можливості зловживання чи застосування суб’єктивних критеріїв. Навіть якщо ці привілеї визначені законом, при їх розподілі завжди існуватиме певний ступінь розсуду. Отже, такі привілеї становлять потенційну загрозу для незалежності суддів.
Хоча у деяких країнах може бути складно скасувати такі нефінансові привілеї, оскільки вони сприймаються як засіб забезпечення соціальної рівності, Венеційська комісія рекомендує поетапно відмовлятися від надання цих привілеїв. Замінити їх має достатній рівень оплати праці, який повинен бути гарантований законом відповідно до гідності посади й обсягу обов’язків суддів.
Вища рада правосуддя у своїй щорічній доповіді “Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2017 рік” згадала про вищевказану рекомендацію як таку, що не виконана Україною.
Таким чином, Венеційська комісія підтвердила те, що нефінансова винагорода становить загрозу для незалежності суддів, що додатково доводить проведений вище аналіз процедури отримання службового житла у чинному законодавстві.
Замість висновків, або Чи є гідним рівень оплати праці суддів в Україні
У 2019 році середня заробітна плата в Україні становила 10 497 грн. Таким чином, заробітні плати суддів першої інстанції майже у 5-7 разів більші, а суддів апеляційної інстанції – майже у 14 разів більші, ніж середні заробітні плати в державі.
Така різниця між середньою заробітною платою та суддівською винагородою є найвищим співвідношенням у Європі. Таким чином, винагорода суддів у 2019 році була більш ніж достатньою для гідного життя.
Висока заробітна плата суддів свідчить про необхідність виконання рекомендацій Венеційської комісії щодо відмови від надання привілеїв в отриманні службового житла.
Виконання цієї рекомендації дозволить не тільки зміцнити незалежність суддів, а й додатково зекономить щонайменше 832,04 млн грн грошей українських платників податків, які можна спрямувати на більш нагальні статті витрат у судовій системі (наприклад, на фінансування відправлень поштової кореспонденції учасникам судових процесів або закінчення робіт з впровадження Єдиної інформаціно-телекомунікаційної системи).
Іван П’ятак, юридичний радник ЧЕСНО
