Чергова “судова реформа” Зеленського: імітація і консервування проблем
24.06.2020
22 червня Володимир Зеленський вніс до парламенту законопроект №3711 про судову реформу.
Минуло більше 7 місяців відколи набрав чинності ініційований президентом закон “Про діяльність суддівського врядування”, що мав дати старт черговому етапу судової реформи. Свого часу ми вже робили його детальний аналіз та передбачали можливі ризики його впровадження.
Сьогодні можна констатувати: чергова спроба дати нове дихання судовій реформі провалена, але уроки, очевидно, ніхто не засвоїв.
Закон був із самого початку приречений на такий результат, адже ключову роль у його виконанні віддали тим, проти кого він спрямований – недоброчесним судовим функціонерам.
І якщо попередній провал можна назвати невдалою першою спробою, то щойно внесений другий законопроект доводить: у Зеленського не збираються серйозно змінювати ситуацію в судах. У цій статті пояснюємо це на прикладі трьох ключових інституцій.
Вища рада правосуддя – ще більше повноважень відповідальним за саботаж
ВРП є “вінцем” судової системи. Саме вона може рекомендувати призначити суддю, притягнути або не притягнути суддю до відповідальності та навіть звільнити.
Тому той, хто контролює ВРП, контролює кожного суддю. Роками рада обслуговувала лише інтереси політиків і олігархів: систематично переслідувала незалежних суддів і навпаки залишала недоброчесних на посадах (більше про це в Реєстрі провалів ВРП).
Що обіцяли і що зробили?
Володимир Зеленський підтримав перезавантаження ВРП ще під час виборів. Те саме згодом пообіцяла президентська партія “Слуга народу”.
Планували перезавантажити склад ВРП, залучити міжнародних експертів до добору її членів і надати у раді більшість місць представникам громадськості.
Втім, реальні ініціативи президента та “Слуги народу” сильно відрізняються від обіцянок.
По-перше, перезавантаження ВРП не було запропоновано ні в законі “про суддівське врядування”, ні в інших законодавчих ініціативах.
Натомість закон передбачав створення Етичної комісії, яка наполовину має складатися з міжнародних експертів і теоретично могла б звільнити недоброчесних членів ВРП. Втім, на другу половину комісія мала складатися з самих членів ВРП, які відмовилися брати в ній участь, тим самим саботувавши виконання закону.
По-друге, декларуючи бажання очистити ВРП, президент на ділі призначав до її складу дуже сумнівних осіб: Оксану Блажівську, у доброчесності якої є серйозні сумніви, та Тетяну Розваляєву, яка на посаді судді легалізувала незаконні рішення колишнього президента Януковича.
По-третє, впровадити новий етап реформи за законом довірили тій самій ВРП, яка провалила реформу в попередні роки. Саме цей склад ВРП мав створити Конкурсну комісію для добору нових членів ВККС і Етичну комісію для очищення самої ж ВРП.
Ще перед прийняттям закону громадські експерти попереджали, що нинішній склад ВРП не рубатиме гілки, на якій сидить, та не запустить реальної реформи. Це попередження залишилось непочутим.
Як результат, ВРП успішно провалила формування комісій і звинувачує в цьому всіх, крім себе. На думку її членів, закон був недосконалий, а комісії сформувати не дали міжнародні партнери.
Проте, аргументи ВРП базуються здебільшого на маніпуляціях та дуже “своєрідному” розумінні законодавства. Наприклад, ВРП стверджує, що міжнародних експертів до комісій можуть делегувати тільки певні організації, список яких затверджений МЗС, але у законі про це ні слова.
Ще у листопаді Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) і посольство Великобританії в Україні делегували до складу Етичної комісії трьох експертів, що позитивно сприйняли в Офісі президента – автора закону.
До початку лютого ВРП жодним чином не коментувала це рішення, вочевидь, очікуючи, що їм вдасться переконати міжнародників делегувати експертів і до Конкурсної комісії до ВККС.
Лише коли остаточно з’ясувалось, що партнери не готові легітимізувати незаконний конкурс до ВККС, члени ВРП, посилаючись на наданий від Міністерства закордонних справ список, заявили, що “експерти-то не справжні!”.
Так ВРП поховала створення Етичної комісії та довела, що заради збереження свого впливу готова на все, навіть на провал реформи.
Які зміни пропонує законопроєкт?
Якщо коротко, замість оновлення ВРП, відповідальної за провал судової реформи, законопроект Зеленського її… посилює.
Зараз членів ВРП обирають судді, адвокати, прокурори, науковці-правники на своїх з’їздах, а також парламент і президент. Єдиної процедури призначення не існує і нерідко на посади призначаються узгоджені наперед кандидати.
Щоб наповнити ВРП агентами змін, необхідно змінити порядок формування цього органу. На думку експертів, конкурс до ВРП, незалежно від суб’єкта обрання, має бути відкритим. Більше того, перевіряти доброчесність кандидатів потрібно перед тим, як їх обиратимуть – Етичній комісії потрібно дати можливість попередньо відсіяти всіх недоброчесних. Така процедура полегшить потрапляння до ВРП агентів змін.
Питання судової реформи стали центральними умовами співпраці МВФ і України обсягом кілька мільярдів доларів. Під відповідним документом поставили свої підписи президент Володимир Зеленський і прем’єр Денис Шмигаль.
Втім, замість того, щоб ефективно оновити цей орган, Зеленський пропонує надати йому ще більше повноважень: ВРП затверджуватиме всі порядки і методики оцінювання суддів, які здійснюватиме Вища кваліфікаційна комісія суддів, так що навіть у випадку вдалого її оновлення це багато не змінить.
Вища кваліфікаційна комісія суддів – оновлений “весільний генерал”
ВККС – один з двох органів, які визначають якість та доброчесність суддів в Україні. Саме Вища кваліфкомісія проводить конкурси на всі суддівські посади.
Вона ж відповідала за переатестацію суддів в Україні, в результаті якої було звільнено лише менше 1% старих суддів. Від якості ВККС прямо залежить те, хто буде призначений на суддівські посади в наступні роки в Україні.
Що обіцяли і що зробили?
Під час виборів Володимир Зеленський та його партія “Слуга народу” підтримали Порядок денний реформи правосуддя від громадських організацій, який передбачав повне перезавантаження ВККС. Громадські організації вимагали залучити до відбору нової комісії міжнародних експертів, а щонайменше половину у ній мали становити представники громадськості.
В листопаді минулого року Верховна Рада ухвалила ініційований президентом закон, яким всі члени ВККС були звільнені. Новий склад мав бути обраний за участі міжнародних експертів, аналогічно до конкурсу в Антикорупційний суд.
Водночас обіцянка про половину представників громадськості у складі комісії так і не була виконана.
Відкритий конкурс до ВККС заблокувала Вища рада правосуддя. Закон зобов’язав ВРП сформувати нову ВККС до 5 лютого 2020 року, але ВРП зробила все для того, щоб конкурс не відбувся.
Ще у грудні вона затвердила Положення про конкурс до ВККС, яке всупереч закону абсолютно знівелювало роль міжнародних експертів. Саме тому міжнародні партнери відмовились брати участь у процесі, про що і попередили ВРП листом. Тепер же, коли всі строки спливли, ВРП переклала провину на міжнародників.
Що пропонує законопроєкт?
Чи не єдиним позитивом щойно поданого президентом проєкту є збереження конкурсу на посади членів ВККС за участі міжнародних експертів. Інші пропоновані положення здатні помножити і цей позитив на нуль.
По-перше, навіть реформована ВККС фактично залишається “весільним генералом”, оскільки всі правила добору і оцінювання суддів визначатиме стара нереформована ВРП.
По-друге, імовірно, добором до ВККС замість міжнародних експертів керуватиме… одіозний голова Окружного адмінсуду Павло Вовк.
Саме він через справи, які перебувають у провадженні ОАСК, має вплив на уповноважену ВР з прав людини Людмилу Денісову, як стало відомо з сумнозвісних “плівок Вовка”. Саме Уповноваженій законопроєкт доручає призначення членів комісії з відбору ВККС у випадку дуже імовірної відмови від цього міжнародних організацій.
Верховний Суд – не скорочений, але і не оновлений?
Верховний Суд є найвищою судовою ланкою. Він не тільки ухвалює остаточні рішення в переважній більшості справ, а й встановлює обов’язкову для інших судів судову практику.
Хто контролює Верховний Суд – контролює результат вирішення будь-якої справи.
Що обіцяли і що зробили?
Спроба реформувати Верховний Суд за попередньої влади закінчилася фактичним провалом, як і решта судової реформи. До Верховного Суду пройшли щонайменше 44 недоброчесні кандидати з шлейфом порушень закону, здорового глузду і купою майна, яке вони не можуть пояснити. Ключові посади в “новому” ВС обійняли старі суддівські боси.
Ні президент, ні його партія не давали великих обіцянок щодо Верховного Суду. Натомість, ініційований президентом перший закон передбачив скорочення кількості суддів Верховного Суду з 200 до 100.
Більше того, це також планували зробити за незрозумілими критеріями і процедурою, які мала затвердити нереформована ВРП.
Рішення викликало бурхливу реакцію як серед громадських організацій, професійних спільнот в Україні та міжнародних партнерів. Венеційська комісія в своєму висновку щодо закону визнала, що скорочення ВС необґрунтоване, а нова кількість суддів нічим не підтверджена.
Пізніше Фундація DEJURE порахувала, що для ефективної роботи у Верховному Суді потрібно 198 суддів.
Також Венеційська комісія визнала, що в суспільства могли виникнути обґрунтовані сумніви щодо доброчесності 44 суддів ВС і допустила їхню повторну перевірку “на індивідуальній основі за умови обґрунтованої рекомендації Громадської ради доброчесності“.
Таким чином, міжнародна спільнота визнала, що питання призначення суддів Верховного Суду може бути переглянуте, але не в такий спосіб, як передбачено законом.
Згодом Конституційний Суд визнав ліквідацію “старого” Верховного Суду України неконституційною. Це мав виправити парламент.
Що пропонує законопроєкт?
До питання Верховного Суду у президента підійшли досить технічно: 9 суддів “старого” ВСУ переведуть до “нового” ВС і протягом року вони мають пройти кваліфікаційне оцінювання, яке проходили їхні колеги.
Водночас жодним чином не вирішується питання перебування у Верховному Суді десятків недоброчесних суддів, які не тільки носять мантії і отримують дуже високі зарплати з наших із вами грошей, а продовжують здійснювати правосуддя іменем України.
Крім того, новий законопроєкт не вирішує питання з Окружним адміністративним судом міста Києва, який є не тільки розсадником корупції і центром незаконного впливу на судову систему, а вже кілька років неприкрито здійснює цілком антиукраїнську діяльність.
Що робити далі?
Запропоновані Зеленським пропозиції є показником того, що в президента і його політичної сили не мають бажання не тільки прислухатися до рекомендацій громадських експертів щодо судової реформи, а й виконувати зобов’язання, взяті Україною перед міжнародними партнерами.
Одночасно з тим президент “впевнений, що ми з вами доживемо до моменту, коли буде перезавантаження судової системи“.
Якщо так продовжуватиметься й далі, то президенту і його команді варто покинути мрії про будь-яке зростання економіки, а з ними – і про політичне майбутнє. Адже інвесторам і українському бізнесу потрібні не “інвестиційні няні”, їм потрібні незалежні і справедливі суди.
Зараз вся відповідальність за судову реформу лежить на парламенті. Від того, чи зважаться вони виправити законопроєкт президента, залежить їхнє політичне майбутнє, яке у світлі останніх подій і соціологічних опитувань не видається вже зовсім безхмарним.
Михайло Жернаков, Степан Берко, Фундація DEJURE
