Бази ДНК під контролем МВС: які є загрози

05.03.2021

Верховна Рада України планує розглянути законопроєкт “Про державну реєстрацію геномної інформації людини”. Дискусії навколо його тексту точаться ще з минулої осені.

Утім, автори проєкту, серед яких і голова Комітету з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський, переконують, що створення системи державної реєстрації геномної інформації — це не лише успішна практика зарубіжних країн, а і ключова запорука ефективності методу молекулярно-генетичних досліджень під час розкриття злочинів.

Відповідно до тексту проєкту, передбачається врегулювання як обов’язкової державної, так і добровільної реєстрації геномної інформації людини. Держателем бази даних визначається Міністерство внутрішніх справ України.

Але є ризики впровадження цього законопроєкту. Та вони набагато ширші, ніж просто неузгодженість з низкою чинних законів та правова невизначеність в окремих положеннях.

Наприклад, у законопроєкті відсутній чіткий перелік об’єктів біологічного походження, які можуть бути відібраними для проведення молекулярно-генетичної експертизи.

Норми стосовно зберігання та знищення біологічного матеріалу, відібраного для здійснення державної реєстрації геномної інформації, відсилають до кримінального процесуального законодавства.

Але ж вони, вочевидь,  виходять за межі предмету правового регулювання КПК. Тож на практиці не зможуть бути реалізованими.

Також є значні питання щодо механізму державної реєстрації геномної інформації та власне переліку осіб, для яких вона буде обов’язковою.

Сумніви викликає і доцільність зберігання інформації в базі даних протягом 75 років та взагалі рівень дотримання нашими правоохоронними органами стандартів у сфері захисту персональних даних.

Але ключова небезпека — це все ж таки велика кількість розпорядників інформації та концентрація збору, доступу, управління інформацією в МВС, на що звернули увагу у висновку ГНЕУ.

Цікаво, що контроль за додержанням прав людини і громадянина при державній реєстрації геномної інформації, відповідно до законопроєкту, покладено на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Тобто на інституцію, яка на практиці не має жодних інструментів впливу на МВС і взагалі є вкрай слабкою.

Враховучи це, законопроєкт №4625 однозначно має бути суттєво  доопрацьований. Як мінімум, у контексті  створення відповідних запобіжників-деталізації обов’язків розпорядників бази, контролю за додержанням прав людини та ненадмірності обробки персональних даних.

Тому наразі запевнення ініціаторів законопроєкту в тому, що сфера його застосування не носитиме масового характеру, виглядає вкрай сумнівно, особливо на фоні всіх потенційних ризиків та суперечливих положень цього документу.

Наталія Дригваль

Джерело

Остання Аналітика

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"