Новий підхід у роботі Нацполіції
04.07.2017
Понад рік поліція, активісти, представники громад та донори запроваджують в Україні підхід Сommunity Рolicing – українською можна перекласти як “взаємодія поліції та громади”.
Офіційна презентація його відбулась у квітні 2016-го в Департаменті патрульної поліції у Києві.
За час, що минув відтоді, десятки громад спробували реалізувати ініціативи, мета яких – залучити всіх, хто зацікавлений у безпечному середовищі, до його створення та підтримки.
Ми вирішили розібратися, що відбулось у цих містах та містечках, і з’ясувати, чи виправдались їхні очікування від Сommunity Рolicing.
НОВА ФІЛОСОФІЯ
У західних країнах підхід Сommunity Рolicing вкрай популярний, адже він дає можливість ефективно гарантувати безпеку в громадах. Зокрема, цей підхід працює в Бельгії, Болгарії, Данії, Чехії, Німеччині, Італії, Латвії, Литві, Польщі, Великій Британії тощо.
Ідея полягає в тому, що поліція у своїй роботі орієнтується на запити та потреби громад, шукаючи локальні рішення для локальних проблем.
Водночас члени громади самі беруть активну участь у створенні безпечного середовища: інформують поліцію про злочини, допомагають у превентивній роботі, наглядають за власними будинками тощо.
А представники місцевої влади, у свою чергу, формують програми безпеки, спираючись на очікування населення, а також створюють безпечну інфраструктуру.
Підхід Сommunity Рolicing має переваги для кожного з “гравців”.
Громада отримує можливість брати участь у роботі поліції та впливати на місцеву політику у сфері безпеки.
Місцева влада завойовує довіру населення, а також більш привабливу для інвестицій територію.
Поліція має додаткові ресурси – людей та інформацію, – а також підтримку громади.
Усі разом вони отримують безпечне місто, містечко, селище.
ЯК ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ НА ПРАКТИЦІ?
Наприклад, на Кіпрі, де існує лінія розмежування між територією, що підконтрольна уряду, та окупованою територією, злочинці часто переховуються на останній.
Для запобігання цьому на острові створили змішані патрулі, переважно піші та велосипедні, щоб покращити доступ поліції до пішохідних кварталів поблизу лінії розмежування.
У місті Дечин, що в Чехії, створили інститут громадських помічників поліції, яких відбирають за конкурсом.
Вони працюють разом з муніципальними поліцейськими – до їхніх повноважень належить вирішення справ із дрібними правопорушеннями. Авторитет громадських помічників допомагає їм бути ефективними.
В Іспанії поліція реалізувала проект, спрямований на запобігання гендерного насильства та захисту його жертв.
У рамках ініціативи жінкам, котрі постраждали від такого насильства, роздавали спеціальні мобільні телефони, а за потреби – пристрої визначення місця перебування.
Спеціальні підрозділи поліції тісно співпрацюють із судами та соціальними службами, які беруть участь у попередженні гендерного насильства.
Проекти Сommunity Рolicing реалізуються не лише по всій Європі, а й за її межами.
В Окленді (Нова Зеландія) поліція долучила 45 добровольців, щоб спільно патрулювати парк площею понад 260 гектарів.
У Сент-Луїсі (США) Національний Альянс із психічних захворювань розробив для поліції спеціальну навчальну програму щодо того, як працювати з людьми у стані психічного збудження.
Завдяки цим та іншим ініціативам трансформується підхід до безпеки: він перестає базуватися лише на реагуванні на правопорушення – а перетворюється у спосіб життя всіх членів громади.
ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ В УКРАЇНІ
У нашій країні про цей підхід поки що знають небагато, і переважно в професійному середовищі. Однак він активно розвивається.
Одним із перших проектів став “Шкільний офіцер поліції“, його впровадження почалося ще до офіційної презентації Сommunity Рolicing.
“Проект працює в усіх містах, де почала роботу патрульна поліція.
“Шкільних офіцерів” відбирають на основі внутрішнього конкурсу і співбесіди та закріплюють за певними районами міста, де вони і проводять презентації для дітей за запитом шкіл”, – сказано на офіційному сайті Департаменту патрульної поліції.
Шкільні офіцери розповідають учням про права дитини, правила дорожнього руху, домашнє насильство, торгівлю людьми, про завдання та роль поліції, про соціальні проекти тощо.
Цю роботу, крім українських міністерств і організацій, підтримують ЮНІСЕФ та Консультативна місія ЄС.
Шкільні офіцери не лише проводять групові заняття, а й спілкуються з учнями індивідуально та здійснюють превентивну роботу.
“Я мав обрати пріоритетний напрям – і ним стала робота з дітьми. В місті трапляється багато ДТП з дітьми шкільного віку.
Також у школах є серйозні проблеми і з курінням, і з поведінкою, і з насильством, і з наркоманією”, – пояснює Сергій Жуковецький, інспектор зі зв’язків з громадськістю Управління патрульної поліції в Житомирі.
“Громада чудово сприйняла цей проект, особливо освітяни – вони нам усіляко допомагають і сприяють. Цей проект дуже перспективний”, – вважає Тетяна Капись, в.о. начальника відділу зв’язків з громадськістю Управління патрульної поліції у Львові.
Робота з вразливими групами – важлива складова підходу Сommunity Рolicing. Найчастіше такі групи виключені з життя громади, не мають достатнього впливу на ухвалення рішень, та й самі нерідко стають жертвами злочинів чи власне злочинцями.
Наприклад, у Вінниці громадська організація “Паросток” заснувала для поліцейських курси жестової мови, щоб вони могли без проблем спілкуватися з нечуючими людьми. Організаторки цих курсів – голова організації Ірина Саранча та перекладачка Ганна Кожухівська – переконані, що представники держави повинні знати, як комунікувати з усіма членами громади, включно із людьми з інвалідністю.
Кожухівська, яка перекладає для нечуючих навчальний матеріал у місцевому університеті, пояснює, що такі люди зазвичай дуже тривожні. Перший контакт з поліцією для них може бути дуже травматичним, і тому поліцейським слід знати хоча би базові фрази жестовою мовою.
“Це така ж мова, як, наприклад, англійська. Поліцейський має знаходити спільну мову з усіма членами громади, а базові фрази на кшталт “Добрий день”, “Я – поліцейський” допоможуть налагодити перший контакт з нечуючою людиною”, – говорить вона.
У цьому ж місті є ще один цікавий проект: організація “Спеціальна олімпіада” разом з поліцією вчить дітей з аутизмом правил безпеки та дає їм інструкції на випадок виникнення проблем.
“У Вінниці таких безпорадних дівчаток часто втягують у злочини – а це може бути і зґвалтування, про яке вони ніколи нікому не скажуть.
Ми пояснюємо дітям елементарні правила безпеки в місті. Прагнемо знайти з такими дітьми спільну мову та закарбувати в їхній пам’яті, що людина в синій формі – друг”, – розповідає Олена Вотякова, інспекторка зі зв’язків з громадськістю Управління патрульної поліції у Вінниці.
Робота з дітьми ведеться й у прифронтовій зоні. У Лисичанську, Сєвєродонецьку та Рубіжному патрульні поліцейські відвідують дитячі будинки-інтернати та будинки дитини.
У Кривому Розі патрульні поліцейські разом з військовими АТО роблять фотопроект про дітей з аутизмом, що постраждали внаслідок конфлікту. З онкохворими дітьми працюють у Кропивницькому.
Загалом дитяча аудиторія – одна з пріоритетних для поліції.
З жінками, ЛГБТ-спільнотою, ромами, релігійними меншинами, внутрішньо переміщеними особами та людьми з інвалідністю працює у Дніпрі громадська організація “Гендерний клуб Дніпро“.
Вона проводить для поліцейських тренінги, під час яких їм пояснюють специфіку тих чи інших груп, а також дають поради щодо взаємодії з ними. Наприкінці тренінгів відбуваються зустрічі з представниками груп.
“Ми стали запрошувати на тренінги командирів рот, і це набагато краще. Тому що вони можуть доносити до своїх підлеглих інформацію, і це має більший вплив на поліцейських“, – пояснює координаторка проекту Ольга Полякова.
Однак на цьому представниці організації Ольга Полякова й Анна Мягких не зупинилися. Вони організували для дніпрянок курси самооборони, де жінки вчаться захищатися від нападників.
“Головна ідея – навчити жінок і дівчат Дніпра захищати себе, своє життя та здоров’я і при цьому не переходити межу самооборони.
На курси ми відбирали перших з тих, хто подавав заявки, а також тих, хто зазнав насильства. Тривалість курсів – три місяці, після цього ми плануємо робити ще набір учасниць”, – каже Ольга Полякова.
Подібні курси є й у Черкасах. Там поліцейські беруть участь у тренуванні жінок, що постраждали від насильства.
У місті також налагодили співпрацю з автоперевізниками, щоб попереджати порушення правил дорожнього руху, та з ОСББ – щоб інформувати мешканців про роботу поліції.
В інших містах громадські активісти, поліцейські та органи місцевої влади зосередилися на роботі зі стратегічного планування безпеки в місті.
Наприклад, на Львівщині перші патрульні екіпажі з’явилися ще до того, як патрульна поліція почала працювати у Києві!
Місцеві активісти та поліцейські самостійно реорганізували роботу правоохоронців, утворивши патрульну службу, що приїжджає на місце виклику за дві хвилини у місті та за 20 хвилин у районі. Таким чином вдалося розвантажити дільничних інспекторів, які до реформи були змушені виїжджати на всі виклики.
Як пояснює Сергій Гривняк, заступник начальника штабу Головного управління Національної поліції у Львівській області, запит на реорганізацію роботи правоохоронців пішов від самої громади – вони не довіряли поліції, і не хотіли з нею зв’язуватися.
Тут же – у Самбірському та Старосамбірському районах області – прийняли одні з перших програм безпеки.
“Концепція безпеки інтегрована в концепцію розвитку міста до 2020 року, тому це частина нашої політики”, – розповідає голова Старосамбірської ради Тетяна Терлецька.
До програм безпеки, які ухвалили місцеві ради, увійшли побажання та запити людей, які вони висловили в спеціальних анкетах. Кожна з програм враховує локальні особливості районів.
Програму безпеки розробили й у Чернігові. У місті, де подібні документи багато років ухвалювалися лише формально, – активісти, поліцейські та місцеві депутати вперше створили програму, спрямовану на вирішення реальних проблем.
“Я бачу програму в дії: у нас постійно відбувається виховна робота з дітьми в школах”, – каже місцева депутатка Регіна Гусак.
“Програма розрахована на 2016–2017 роки. У ній прописана відповідальність патрульної поліції, Національної поліції, громадських активістів, депутатського корпусу тощо. Разом ми сформували критерії безпеки”, – розповідає Катерина Данькова, керівниця програм Чернігівського громадського комітету захисту прав людини.
Активісти також провели опитування містян, щоб з’ясувати, чи задоволені вони роботою правоохоронців і чого очікують від неї.
Вивчили запит громади щодо безпеки й у місті Бар, що на Вінничині.
Опитування населення показало, що людей найбільше турбують не злочини, а проблеми благоустрою: наприклад, покинуті будівлі, неосвітлені переходи, стихійне паркування. Вихід із ситуації запропонували самі мешканці – вони організували спільні з поліцейськими патрулювання, щоб разом протидіяти дрібним порушенням.
У Ковелі опитування мешканців показало несподівані результати. Виявилося, що люди найбільше бояться безпритульних тварин, яким у місті не давали раду протягом багатьох років.
У відповідь місцева влада запропонувала рішення – “Програму поводження з безпритульними тваринами”, у межах якої в місті побудували притулок для собак з вулиці.
“Ми вирішили підійти до вирішення проблеми системно, за допомогою програми, і робити це на базі комунального підприємства. Адже звичайний відлов не дає результату – собака завжди повертається до свого ареалу”, – пояснює заступник міського голови Ковеля Андрій Товстига.
Деякі громади зосереджують свою увагу на просуванні нових підходів.
Наприклад, у Києві активісти громадської організації “Київ Мрії” запустили онлайн-сервіс “Взаємодія поліції та громади” – багатофункціональний сайт, основою якого є інтерактивна карта міста.
За допомогою сервісу користувачі можуть просто і легко ставити поліції питання та отримувати відповіді-роз’яснення, а також позначати небезпечні місця власного району.
За словами ініціаторів проекту, сервіс має стати джерелом практичної інформації: хто приймає рішення про встановлення нового світлофора? Яка служба має оновлювати “зебру” на дорогах? Чому сусід-наркоторговець досі не за ґратами?
Портал “Взаємодія поліції та громади” допомагає знайти відповідь на будь-яке питання щодо творення безпечного простору міста.
В Одесі поліція долучилася до еко-проекту молодіжної організації “Синергія” – її учасники розповідають про захист навколишнього середовища учням шкіл та студентам вишів.
У Полтаві поліцейські зустрічаються із жителями в рамках проекту “Кава з поліцейським“: члени громади мають можливість у неформальній атмосфері поспілкуватися з правоохоронцями, дізнатися більше про їхню роботу та про безпеку в місті.
У Тернополі ж подібна робота переросла в цілий “Вікенд з поліцією”. Місцеві жителі грають з правоохоронцями у футбол, влаштовують квести й дитячі змагання.
Це далеко не повний огляд громад, які почали активно працювати над безпекою. Поліцейські, громадські організації, місцеві жителі, депутати та чиновники по всій Україні включаються у спільну роботу, розподіляючи ролі та відповідальність.
НАВІЩО ЦЕ ПОТРІБНО?
Проекти Сommunity Рolicing в Україні підтримуються багатьма міжнародними структурами. Серед них – Канадська поліцейська місія.
“Усі залучені сторони мають зрозуміти, що справжнє партнерство – це не тоді, коли поліція несе всю відповідальність за безпечну громаду: громада має ділити цю роботу порівну з поліцією”, – вважає представник місії Грегорі Болтянски.
Його колега Бет Ролстон доповнює: “Канада тридцять років впроваджувала цей підхід, Україні ж – усього лише 25.
Можливо, двадцять п’ять років для змін одній людини достатньо, проте для зміни всієї країни – ні. Щоб змінити підходи, потрібен час, а реформа поліції лише розпочалася.
Ми дійсно маємо розповідати громадам, що ми робимо, що ми можемо зробити і чого зробити не можемо, бо не маємо на це повноважень”.
Міжнародний фонд “Відродження”, у свою чергу, зосередив увагу на розвитку громад, які впроваджують проекти Сommunity Рolicing.
“Місцева безпека – це стабільний інтерес громадян у різних громадах, його реалізація потребує взаємодії. Саме взаємодія, в основі якої є спільний інтерес, – це реальна децентралізація влади та місцевий розвиток.
Для ефективної взаємодії поліції з громадами недостатньо навчених і вмотивованих поліцейських. Потрібен усвідомлений запит місцевого населення і готовність брати участь у заходах, що запобігають злочинам та формують почуття безпеки. Керуючись цією логікою, Міжнародний фонд “Відродження” розвиває ініціативу “Безпечна громада””, – пояснює Роман Романов, керівник програми “Права людини та правосуддя” фонду.
Катерина Белугіна, начальниця відділу зв’язків з громадськістю Департаменту патрульної поліції, активно працює над впровадженням Сommunity Рolicing з боку поліції.
На її думку, якщо цей підхід дійсно буде працювати, поліція витрачатиме менше сил на боротьбу зі злочинністю, водночас зможе займатися попередженням порушень.
“Безпека – відповідальність кожного. Ніколи не стане можливим досягнення стовідсоткового рівня безпеки, але ми можемо створити умови, за яких скоювати злочини чи правопорушення стане незручно, небезпечно, не круто. Неможливо розділити, хто від цього напряму роботи залишається у виграші: це обопільна вигода.
Можна сказати простіше: зменшення кількості скоєних злочинів – це менше роботи поліції та більше безпеки у громади. Наша основна ціль– стати ланкою, що поєднує активних громадян та поліцію через реалізацію проектів для підвищення безпеки у громаді”, – пояснює вона.
Центр інформації про права людини – одна з організацій, що надає експертну підтримку проектам Сommunity Рolicing. Голова правління організації Тетяна Печончик погоджується з тим, що робота зі впровадження цього підходу однозначно виграшна для всіх причетних.
“Важливо розуміти, що проблема з безпекою в громаді – це не тільки проблема поліції. Наприклад, якщо в міському парку вночі немає освітлення – рівень криміногенності там зростає. Але за освітлення парку відповідає не поліція, а місцева влада.
Суть Сommunity Рolicing – у налагодженні співпраці і взаємодії між місцевою владою, громадою та поліцією задля створення безпечного простору. Це спільна відповідальність, усвідомлення якої дозволяє зробити середовище, у якому ми мешкаємо, привабливішим. Коли ми не відгороджуємося високими парканами, а спільно інвестуємо в нашу колективну безпеку”, – говорить вона.
Створення комфортного середовища для життя неможливе без активного залучення всіх зацікавлених сторін, наголошують експерти.
Перекладання відповідальності за безпеку на одну інституцію не може бути ефективним. І усвідомлення цього – перший крок до створення безпеки у власних громадах.
Маргарита Тарасова, Людмила Янкіна, Центр інформації про права людини
Анастасія Багній, Київ Мрії
