10 трендів, що визначатимуть розвиток поліції в Україні

19.10.2018

Громадське публікує авторський матеріал директора харківського Інституту соціальних досліджень Дениса Кобзіна. Наведений нижче список трендів, на думку автора, не є вичерпним. Він лише підкреслює найочевидніші напрямки, за якими рухатиметься поліція найближчі кілька років.

Звісно, завжди залишаються можливості для розширення цього списку — попереду вибори, які цілком можуть призвести до зміни керівництва МВС й обраних підходів загалом. На сході країни тривають бойові дії з непередбачуваним і сильним ворогом. У країнах-донорах, які підтримують реформування поліції, відбуваються свої політичні процеси. Усе це робить майбутнє вельми невизначеним, проте ті тренди, про які йтиметься нижче, багато в чому визначені нашою історією та практично неминучі.

На жаль, доводиться констатувати, що багато з перерахованого не зовсім відповідає слову «розвиток», адже фактично означає повернення до старої поліцейської моделі, що існувала до 2014 року. Водночас це має свої причини, серед яких найважливішою є прагнення швидких змін, яке підтримується більшістю суспільства, і неспроможність експертів (як міжнародних, так і вітчизняних) донести до керівництва МВС та Національної поліції важливість і користь тих чи інших системних змін, а також зайва концентрація на точкових проектах, які не змінюють систему загалом.

Зауважу також, що вікно можливостей для серйозних змін значно зменшилося, і для того, щоб поліція змогла зробити якісний стрибок у розвитку і вийти за межі пострадянської моделі, сьогодні потрібно докласти більше зусиль, ніж у 2015-2016 роках.

1. Зміниться структура поліції та території обслуговування

Революція Гідності, з одного боку, стала каталізатором реформи в Міністерстві внутрішніх справ, а з другого — спричинила безліч емоційних рішень, які не ґрунтуються на аналізі ризиків і можливих наслідків. Насамперед це стосується розформування підрозділів, таких як «Беркут», ГУБОЗ і ДАІ.

Враховуючи, що кожен з підрозділів створювали для виконання певних цілей у гарантуванні безпеки, з їхнім розформуванням ці задачі перерозподілили між іншими підрозділами й управліннями, що далеко не завжди підкріплювалося ресурсами, передусім кадровими і фінансовими. І якщо рішення щодо «Беркуту» доволі швидко виправили, а унікальні задачі, які він виконував — швидко розподілили між новими, добре підготовленими й екіпірованими КОРДом (Корпус Оперативної Раптової дії) та пізніше ТОРом (спецпідрозділ тактико-оперативного реагування патрульної поліції), то задачі ГУБОЗу і ДПС стали частиною навантаження підрозділів, які часто не мали ні досвіду такої роботи, ні навичок, ні спеціалістів, ні, що найголовніше, необхідних фінансових ресурсів.

Так, завдання Дорожньо-патрульної служби (в народі «ДАІ») поклали на патрульних, яких нашвидку набрали й навчили. Частина отримала права вже під час навчання. Усе це неминуче вело до зниження ефективності поліції в цих напрямках і, відповідно, до зниження безпеки для громадян — погіршенню ситуації на дорогах, збільшенню жертв ДТП.

Відсутність дієвої системи контролю призвела до того, що єдиним обмежувачем швидкості руху автомобіля є сумління водія, а сісти за кермо в стані алкогольного сп’яніння стало нормою, яку цілком нормально сприймають у суспільстві.

Відтак побільшало скандальних ситуацій і резонансних ДТП з великою кількістю загиблих. Спроби парламенту боротися з цим за допомогою збільшення штрафу й обмеження швидкості руху виглядали відірваними від реальності — дієвих механізмів утілити їх у життя не було, і більшість із них залишилися на папері.

Саме тому найприроднішим рішенням проблеми рано чи пізно стане повернення на дороги спеціальної служби, яка контролюватиме швидкість водіїв, ловитиме п’яних, професійно займатиметься порушниками правил дорожнього руху, транспортуванням вантажів тощо.

Ситуація з ГУБОЗом багато в чому подібна: департамент розформували, персонал розбігся (на пенсію, в інші підрозділи, за власним бажанням), бази даних й агентури почали втрачати актуальність.

Передача частини повноважень службі кримінальної розвідки не дозволила повністю замінити розформований підрозділ, і боротьба з організованими злочинними групами стала менш ефективною. З часом це вплинуло і на безпеку в країні — сьогодні повідомлення про пограбування інкасаторів, захоплення елеватора чи врожаю, рекет, замовне вбивство вже не є рідкістю. Поза сумнівом, поліція працюватиме з кожним випадком, але чи можлива така робота без спеціальної підготовки, ресурсів, унікального обладнання?

Може, саме тому у вересні 2018 року підписали наказ про створення Департаменту стратегічних розслідувань, який фактично повинен стати реінкарнацією ГУБОЗ. Звісно, повноваження, завдання, чисельний склад нових «старих» служб вимагатиме додаткових ресурсів і змінить повноваження, завдання тих, що вже існують. Отже, нинішня структура Національної поліції найближчим часом зміниться.

Іншою зміною, яка торкнеться безпосередньої діяльності Національної поліції, стане тертя між територіальними громадами й Нацполіцією, що неминуче призведе до зміни географії територій, які обслуговуються первинними підрозділами — відділами поліції.

Коріння тренду в тому, що децентралізація, фактично змінює внутрішню географію країни, формує нові територіальні громади, наділяє їх новими повноваженнями, фактично суперечить централізації в МВС. І якщо громади на місцях закликають об’єднуватися, ставати суб’єктнішими, розпоряджатися ресурсами, брати на себе відповідальність, зокрема й за безпеку, то МВС за кілька років об’єднало під одним дахом у дуже централізовану систему майже всі установи, що відповідають за безпеку — Національну поліцію, Державну службу з надзвичайних ситуацій (ДСНС), Державну прикордонну службу, Національну гвардію та Державну міграційну службу.

Мине зовсім небагато часу, і об’єднана територіальна громада за власні кошти забажає отримувати якісніший сервіс від поліції та ДСНС, забажає сама диктувати пріоритети в їхній діяльності, виходячи з власних потреб. Урешті-решт, люди мають на це право.

Водночас і поліція, і ДСНС сьогодні орієнтовані насамперед на завдання й показники, які отримують зверху. Крім того, сам географічний розподіл зон відповідальності поліції та ДСНС починає застарівати в процесі об’єднання громадян. Сьогодні на території обслуговування відділу поліції може бути кілька дільниць різних Об’єднаних територіальних громад (ОТГ) і частина населених пунктів, які ще нікуди не приєдналися. Або навпаки — різні дільниці ОТГ можуть обслуговуватися різними відділами поліції. Це суттєво ускладнює роботу поліції на місцях, збільшує кількість конфліктів, непорозумінь; потребує більше ресурсів; зменшує можливості взаємодії. Отож найближчим часом системі Нацполіції доведеться підлаштуватися під децентралізацію та перекроїти мапу територіального обслуговування, виходячи з мапи новостворених територіальних громад.

2. Патрульна поліція стане частиною регіональних управлінь поліції (ГУНП)

Майже неминучим є те, що «нова» патрульна поліція, яка створювалася на противагу «старій міліції», стане її частиною. Відділення патрульної поліції від інших служб і протиставлення «нової поліції, вільної від насилля та корупції» для решти поліцейських від самого початку мало суперечливий характер і явно не призвело до очікуваних результатів.

Це породжувало безліч протиріч, які заважали ефективній взаємодії патрульної поліції та всіх інших поліцейських. Фактично вони залишалися в межах однієї системи й були вимушені працювати пліч-о-пліч. На місцях виникали й іноді досі виникають проблеми з обміном інформацією, плануванням роботи, доступом до ресурсів (наприклад, картотек, баз даних, тиру або приміщень для службової підготовки й тренувань).

Крім того, географічно патрульну поліцію створили не всюди. З часом, коли інтерес до «нових» патрульних почав вщухати, пріоритети МВС і НП перемістилися на інші цілі.

Патрульна поліція почала стикатися з тими ж проблемами, що й патрульно-постова служба в дореформені часи — нестача персоналу, засобів, часу, неспроможність виконати показники тощо. На думку громадськості, «нова патрульна» перестала виконувати роль «фасаду реформ» і перемістилася майже на ті ж позиції, що й інша поліція. Таким чином, поступове зближення «нової» поліції з іншими службами є питанням часу — вони не можуть працювати окремо одне від одного, якщо є частиною однієї системи, і цей поділ утратив сенс.

3. Система підготовки поліцейських стане іншою

До 2014 року в МВС уже два десятиліття існувала своєрідна система освіти, яка ґрунтувалася на мережі училищ первинної підготовки та регіональних вишів. Перші були короткостроковими курсами для тих, хто повернувся з армії, які закривали потреби в первинній підготовці базової ланки поліції.

Виші теж виконували функцію рекрутинга нових міліціонерів, заохочуючи вчорашніх школярів до 5-річного терміну навчання, після якого вони виходили офіцерами поліції.

Фактично офіцерський склад постійно підживлювався молодими співробітниками, на мотивацію, дисципліну, підготовку до життєвого досвіду яких були постійні нарікання з боку практичних працівників. Звісно, ці ж фактори впливали на плинність кадрів — чимало молодих працівників залишали службу протягом кількох років, адже стикалися з проблемами щоденної практичної роботи. Це, своєю чергою, породжувало новий запит і забезпечувало роботою виші системи МВС.

Після 2014 року система здригнулася, але не зазнала радикальних змін — виші МВС продовжують працювати, місце училищ первинної підготовки посіли тренінгові центри, до системи додалася Академія патрульної служби в Києві.

Мабуть, у майбутньому ми рухатимемося до моделі поліцейського навчання, яка існує в більшості цивілізованих країн, коли первинну підготовку поліцейського здійснює академія, після чого він приступає до практичної роботи. Надалі його кар’єрний ріст можливий тільки за умови постійного чергування навчання та практичної роботи.

Вочевидь, те, що ми маємо сьогодні — це перехідна модель підготовки кадрів для поліції, але її існування дещо затягнулося й система потребує нової.

4. Кадровий голод посилюватиметься

Поліція задихається від нестачі фахівців від кінця 90-х. Зміни в пенсійному законодавстві, ненормований робочий день, несправедлива система оплати праці, неможливість вирішити соціальні проблеми — все це десятиліттями веде до того, що через поліцію проходять тисячі людей.

Серед тих, хто залишається, частина мотивується або участю в корупційних схемах, або тим, що просто не бачить інших можливостей для стабільного заробітку. Останнім, відносно масовим потоком умотивованих співробітників був запуск патрульної поліції, але він закінчився таким самим масовим відтоком, що сильно вдарив по патріотично налаштованій частині молоді, готовій іти «служити і захищати».

На жаль, кадровий голод посилюватиметься. Економіка, що виросла з 90-х років, сьогодні вже може запропонувати більшості претендентів стабільну і менш небезпечну роботу, яка краще оплачується. Це робить роботу в поліції неконкурентною на ринку. Для тих, кому подобається ризик, і хто хоче служити Україні, є можливість служби в Збройних силах, Національній гвардії, Державній прикордонній службі — вони конкурентніші і за оплатою, і за умовами праці.

Ситуацію міг би змінити інший підхід до роботи з персоналом — удосконалення соціальної складової та, передусім, можливість отримання житла для тих, хто готовий іти на службу в поліцію. Важливими є нормування робочого дня та справедлива оплата понаднормових. Додатковою мотивацією могла б стати можливість отримання освіти. Але найважливішим мотивом для тривалої служби, як і в більшості країн, є не стільки висока оплата праці, скільки велика пенсія по закінченню служби — заради цього багато людей готові чесно виконувати непопулярну й небезпечну роботу.

Але через те, що сьогодні не існує програм у жодному з перерахованих напрямків, а пенсійне законодавство хронічно перебуває в стані реформування, найближчим часом кадровий голод у поліції посилюватиметься. Це неминуче буде відбиватися як на якості роботи поліції, так і на стосунках з населенням.

5. Зросте роль систем відеоспостереження

Аналіз проектів з безпеки, які здійснюються в країні, показує, що серед них щодалі важливіше місце посідають проекти, пов’язані з організацією мережі відеоспостереження в населених пунктах. Очевидне рішення, що є проявом світового тренду, дозволяє спостерігати за трафіком, встановлювати перебіг подій і дійових осіб, шукати транспорт і зрештою розкривати злочини — сьогодні стає доступнішою можливістю підвищити рівень безпеки на вулицях. Камери дешевшають, пам’ять на серверах теж, а отже й система може розширюватися.

У мегаполісах на кшталт Лондона або Шанхая кількість камер сягає мільйона. І хоча нам далеко до цих показників, поліцейських камер щороку більшає. Вони закривають нові й нові ділянки на картах населених пунктів.

Слід враховувати також камери на патрульних та поліцейських автомобілях і поширення особистих камер і реєстраторів громадян, матеріал з яких часто надає найважливішу інформацію.

Але розвиток мережі камер, систем відеоспостереження й відеоматеріалів неминуче вимагає потужностей для зберігання інформації, централізованих ситуаційних центрів і фахівців, які могли б ефективно й оперативно обробляти інформацію, реагувати на події та загрози.

У такий спосіб відбуватиметься поступове заміщення фахівців поліції — камери дозволять зменшити присутність поліцейських на вулицях, зате вимагатимуть більше фахівців технічної підтримки, аналітиків тощо.

Зростання кількість відеокамер і зібраної інформації неминуче порушить питання приватності й дотримання прав людини, адже будь-який інструмент за відсутності контролю і стримуючих факторів можуть застосовувати в корисливих або незаконних цілях.

Нехтування правовими аспектами й системами контролю доступу до даних в умовах інтенсивного зростання цієї сфери може мати сумні наслідки для суспільства та впритул наблизити нас до поліцейської держави.

6. Зростатиме необхідність психологів у поліції

Попри те, що психологічна служба в поліції існує давно, і її завдання чітко визначені (тести на відборі до поліції, вимір клімату в колективі, участь в інструктажах й атестації), в майбутньому їхня кількість неминуче збільшуватиметься.

Дедалі більше поліцейських стають учасниками бойових дій, стикаються зі стресовими ситуаціями в роботі та, відповідно, страждають від посттравматичного синдрому.

Крім цього, нові часи несуть нові вимоги до поліцейського, його вміння спілкуватися з колегами й громадянами — всі їхні дії та слова сьогодні знімаються камерами мобільних і легко стають загальним надбанням. Саме тому роль психолога в поліції зростатиме — на нього ляжуть обов’язки якісного постстресового відновлення поліцейських, своєчасної та точної оцінки стану; тренінги з розвитку комунікативних навичок, уміння деескалації ситуації; навичок поведінки в різних обставинах.

Немає впевненості в тому, що сьогодні психологи в поліції мають необхідні знання й ресурси, як і в тому, що психологічний стан персоналу є одним із пріоритетів керівництва поліції. Але незабаром настане мить, коли цю частину проблеми з персоналом уже не можна буде ігнорувати — або розвиватиметься нова, сучасніша психологічна служба, або ці послуги нададуть наймані фахівці.

7. Поліція закуповуватиме більше послуг

Сьогодні становище поліції є сприятливішим, ніж 5 років тому. Подекуди це пов’язано з тим, що значна кількість її потреб так чи йнак закривається збільшеними бюджетними витратами й донорською допомогою.

Водночас найсучасніші напрямки діяльності, за якими майбутнє, потребують спеціалістів вищого рівня, а знайти їх на держслужбі дедалі складніше. Кіберзлочинність, нові технічні засоби, комунікація, зв’язок з громадськістю, психологічна підтримка, гендерні аспекти, сімейне насилля, аналіз даних, соціологія, ЗМІ — ці та інші напрями вже потребують професіоналів, а завтра потреби зростуть ще більше.

Саме тому висхідним трендом для української поліції стане залучення сторонніх фахівців, які не служитимуть там, а працюватимуть у межах різних контрактів, оплачуваних за ринковими цінами. Це очевидне рішення, яке застосовується в більшості сучасних країн, вимагає значних зусиль від Національної поліції й МВС, а надто в галузі ухвалення рішень. Не секрет, що система закупівель й ухвалень рішень щодо них громіздка, вкрай корумпована та бюрократизована. Часто закупівля життєво необхідних послуг чи предметів настільки складна й тривала, що потенційний продавець утрачає інтерес до пропозиції.

Змінити цю систему та відкрити можливість наймати кращих спеціалістів для виконання сучасних оперативних задач — важливий виклик для поліції в найближчому майбутньому.

8. Кількість корупційних практик у поліції зростатиме

Попри очікування суспільства, зростання кількості антикорупційних ініціатив і інститутів, обіцянки політиків і вимоги міжнародних партнерів, рівень корупції в поліції найближчим часом не зменшиться. Ураховуючи, що в тому чи іншому вигляді свою роботу поновлять УБОЗ і ДПС, можна очікувати на ріст корупційних практик і подій.

На жаль, 5 років, що минули після Революції Гідності, не принесли системних змін у діяльності поліції, і більшість корумпованих ризиків та практик існують досі. Фактично, корупція залишається даниною, яку поліція збирає з суспільства за те, що володіє певним ресурсом, перебуває поза ефективними системами контролю, працює в умовах суперечливого й неефективного законодавства, постійно стикається з небезпекою та стресом, відчуває нестачу ресурсів і підтримки.

Вочевидь, цю ситуацію не змінять жодні кадрові рішення — чи то заміна керівників, чи тотальна люстрація — фактично, надалі поліцейськими ставатимуть люди, які з тих чи інших причин погодилися виконувати цю роботу. Умови такі, що ніхто інший на цю роботу не погодиться. Змінити ситуацію можна тільки системою заходів, серед яких буде і зміна системи контролю діяльності, і зміна умов праці. Цього, на жаль, в найближчому майбутньому не передбачається.

Внутрішня корупція, напевно, завдає ще більшої шкоди ефективності системи. Багато поліцейських платять іншим поліцейським за ті чи інші послуги (просування, отримання техніки, «допомогу» в службовому розслідуванні, хороші умови виходу на пенсію, успішне проходження перевірки тощо). Ця корупція також має міжінституційний характер, коли в неї втягуються прокурори (наприклад, за погодження матеріалів); експерти (за потрібний чи своєчасний висновок); адвокати (за «допомогу» в роботі з клієнтом); «свідки» (за потрібні свідчення). Усе це існує, як і раніше, багато в чому навіть дозволяє функціонувати системі. Нині підстав для змін немає.

9. Незаконне насильство в поліції зростатиме

Сумним трендом найближчого часу стане зростання незаконного насильства в поліції. Багаторічні дослідження цієї проблеми неодноразово вказували на його ключові причини — застарілу систему показників, безкарність, порушення прав поліцейських, відсутність незалежних систем відбору й розслідування скарг на поліцію, відсутність доступу до медичної та правової допомоги для людей, яких фактично затримали (хоча протокол затримання може бути неоформлений).

На жаль, попри всі потрясіння, які Україна пережила останніми роками, і які значною мірою викликані демонстративними актами поліцейської жорстокості, система практично не змінилася. Поліцейський і досі перебуває під пресом необхідності «дати показник», його права на відпочинок і справедливу оплату праці порушені; він досі має можливість позбавити затриманого доступу до лікаря та адвоката.

Система збору і розслідування скарг на дії поліції залежна та необ’єктивна. Вона досі зациклена на прокуратурі, який часто є радше керівником поліції в розслідуванні, ніж наглядає за дотриманням законності. Створений кілька років тому при омбудсмені новий орган — НПМ (Національний превентивний механізм проти катувань і жорстокого поводження), здійснює незначну кількість візитів протягом року і обмежується невеликими прес-релізами на сайті уповноваженого. За небажання омбудсмена публічно критикувати Національну поліцію, результатом діяльності НПМ зазвичай стають розслідування прокуратури, які закінчуються нічим.

Багато хто покладає надії на ДБР як на новий орган, що боротиметься з тортурами в поліції. Але навіть коли він запрацює на повну силу, його ресурсу (1500 людей) явно не вистачатиме, щоб займатися таким масовим явищем, як незаконне насильство в поліції, масштаб якого сягає сотень тисяч випадків на рік. Крім цього, процесуальне керівництво діяльністю ДБР здійснюватиметься прокуратурою, а це веде до того ж конфлікту інтересів, що й у випадку, коли потерпілий звертається безпосередньо до ГПУ.

Ще одним фактором, який сприяє цьому трендові, є те, що українське суспільство стає толерантнішим до фактів незаконного насильства в поліції. Повідомлення про те, що когось незаконно затримали, били чи допитували в поліції, викликало обурення у 2012-2013 роках, і цілком могло вивести людей на вулиці.

Сьогодні такі повідомлення найчастіше залишаються непоміченими ЗМІ й не викликають інтересу в людей. Вочевидь, це пов’язано і з наслідками війни, і з певною втомою людей, і зі звиканням до повідомлень про насильство. Проте варто пам’ятати, що в умовах неефективної системи розслідування скарг на дії поліції, останнім важелем тиску є саме громадська думка та ЗМІ.

10. Знизиться вплив суспільства на поліцію

Останній тренд, про який хотілося б сказати, але далеко не останній за значимістю — вплив громадськості на діяльність поліції в перспективі знижуватиметься. Після 2014-го думка громадськості значно впливала на роботу поліції та призначення керівників. Іноді це був конструктивний вплив, а іноді — емоції або заангажованість представників громадськості, що відверто суперечили ідеям змін, про які всі казали.

Проте люди могли прийти до відділку поліції та щось вимагати. Створювалися численні ради, комісії й інші органи, які прагнули оновити поліцію та контролювати її діяльність. Заявлялося, що довіра населення стає ключовим фактором оцінки діяльності поліції, а горезвісні показники «йдуть у минуле». Проявом тенденції було й те, що після 2014 року «експертами» з реформування поліції були практично всі, радниками керівництва ставали далекі від служби люди, й іноді абсолютно маргінальні думки та позиції ставали популярними, підхоплювалися політиками й впливали на порядок денний завдяки соціальним мережам. Сьогодні, коли інтерес до теми поліції вщухає, тимчасові «аналітики», наслідуючи моду, рушили в суміжні теми — корупцію, запуск ДБР, деокупацію. З одного боку, це дає можливість для відновлення справді експертних дискусій про поліцію, а з другого — послаблює тиск на саму поліцію, яка у 2014-2016 роки отримувала дуже багато змішаних послань.   

Водночас не варто переоцінювати вплив громадськості на поліцейські практики. Тенденція, що виникла одразу після запуску патрульної поліції, полягає в тому, що поступово все ставало на свої місця — показники залишилися, кулуарний порядок відбору й призначення на керівні посади не змінився, склад атестаційних і поліцейських комісій був таким, що всі «потрібні» переатестовувались і за необхідності переатестуться знову.

Люстрацію в тому вигляді, в якому її рекламували, замінили простими звільненнями (наприклад, жінок-співробітниць, які перебували в декретних відпустках, або співробітників, які досягли пенсійного віку). Громадськості, так би мовити, дали видимість участі в процесі реформи, відтак найактивніші громадські працівники вийшли з цього процесу самі, а ті, що залишилися, фактично ні на що не впливають.

Суттєво знижується і вплив суспільства на роботу поліції. Після майдану ми бачили унікальні приклади залучення громади в охорону громадського порядку, аж до патрулювання вулиць. Сьогодні ж, усупереч численним заявам, що країною крокує community policing (спільна робота поліції та населення щодо гарантування безпеки в суспільстві), переважна більшість подібних проектів є лише декларацією намірів або старими добрими зустрічами з населенням, візитами поліції до шкіл і робочими зустрічами (все це практикується поліцією від 90-х). Майже всі вони реалізовані громадськими організаціями за кошти міжнародних організацій і не є життєздатними, тобто фактично припиняють свою роботу по закінченню проекту. Ні поліція, ні населення досі не дійшли того, що вони повинні розділити відповідальність за безпеку.

Поліція продовжує «боротися зі злочинністю» сам-на-сам, а суспільство — патерналістично очікувати від поліції перемог. Це наслідок того, що поліція не бажає ділитися відповідальністю та повноваженнями, а більшість активної частини населення не збирається бути поруч просто «заради галочки», не маючи реальних важелів впливу.

Заради справедливості варто зауважити, що один із таких «важелів» залишився. Як не дивно, це механізм, закладений у законі про Національну поліцію, а саме вимір її ефективності за допомогою довіри громадян. Хоча ця вимога закону успішно ігнорувалася керівництвом поліції протягом 4 років, рано чи пізно соціологічні опитування стануть частиною системи оцінки, як у США, Канаді, Великій Британії та Польщі, і відкриють для суспільства канал впливу на поліцію.

Звісно, слід побоюватися прагнення зробити цей метод оцінки «ручним», таким, що показує вигідні для поліції значення. Однак сьогодні це єдина можливість для громадян мати зворотний зв’язок з поліцією та впливати на її роботу. Нині ведеться робота над запуском цього проекту, й час покаже, чи буде він корисним для поліції та суспільства загалом.

Автор: Денис Кобзін, директор харківського Інституту соціальних досліджень

Джерело