Облік заяв і повідомлень громадян в поліції

29.05.2017

Інструкція про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України  №1377 від 06.11.2015р.
(http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1498-15)

І. Загальні зауваження

1.1 Підміна понять та нечіткість термінів

У преамбулі наказу № 1377 від  06.11.2015 вказано, що однією з законодавчих підстав для затвердження Інструкції є статті 60, 214 КПК. Однак, вказанi статтi КПК регулюють питання реєстрації  заяв про кримінальні правопорушення в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР), тоді як в Інструкції йдеться про реєстрацію вказаних заяв в журналі єдиного обліку (журналі ЄО). Водночас про реєстрацію в ЄРДР в Інструкції згадується лише побічно, в окремих пунктах (п.3 розділу ІІ, п.п. 3,5, 16 розділу ІІІ), а до відання уповноважених працівників поліції (працівників чергових частин, їх керівників, керівників слідчих відділів тощо) належить самостійно визначати до якої категорії відноситься подана заява чи повідомлення (це заява/повідомлення про кримінальне правопорушення чи заява/повідомлення про іншу подію). При цьому,  ні чітких критеріїв для прийняття рішення щодо віднесення заяв/повідомлень до тієї чи іншої категорії, ні встановлених строків для вирішення таких питань Інструкцією не передбачено.

Це становить iстотну загрозу правам заявникiв та потерпiлих, а також являє собою значний корупцiогенний чинник. Адже виходить, шо заяви про злочин замiсть реєстрацii в ЄРДР  (що означає автоматичий початок iх розслiдування в не залежностi вiд бажання правоохоронного органу), можуть на розсуд полiцейських вноситися до певних журналiв без жодноii гарантii iх розслідування.   Більше того, в Інструкції прямо не вказується, що саме відноситься до категорії «інші події», лише з п. 5 розділу ІІІ побічно випливає, що це, вочевидь, «адміністративні правопорушення» та «звернення громадян».

З вищевикладеного вбачається, що метою Інструкції є підміна понять та викривлення суті положень КПК, адже внесення вiдомостей про злочин до ЄРДР підміняється реєстрацією в журналі ЄО, який, в свою чергу, виступає своєрідним фільтром для відсіювання «зайвих», «невигідних», «неперспективних» заяв, та є способом для «зняття навантаження» з органів досудового розслідування у зв’язку з небажанням полiцii проводити розслiдування фактiв, наведених у заявах. Таким чином Інструкцією  створюється поле для маніпуляцій, зловживань та корупційних ризиків.

1.2 Невідповідність положенням КПК

Окрім вказаного, в п. 2 Розділу І Інструкції міститься вичерпний перелік лише з трьох можливих джерел інформації про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, тоді як в ч.1 ст. 214 КПК йдеться про «будь-яке джерело обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення». Тобто, Інструкція протиправно штучно звужує положення КПК.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ та, начебто, на виконання ст.60 КПК заявнику повинен видаватися талон-повідомлення. Однак форма талону-повідомлення, яка наведена в додатку 4 до Інструкції, не містить жодної інформації про внесення відповідних відомостей до ЄРДР та не може вважатися «документом, що підтверджує прийняття і реєстрацію заяви про вчинене кримінальне правопорушення», адже такі заяви повинні реєструватися безпосередньо в ЄРДР.

Більше того, вказана Інструкція взагалі не передбачає порядку прийняття та реєстрації заяви безпосередньо від потерпілого.

1.3 Відсутність реальних механізмів захисту прав заявників та потерпілих

П.3 Розділу І Інструкції встановлюється, що «для роз’яснення населенню порядку прийняття, реєстрації заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події в органах поліції в спеціальних кімнатах для прийому громадян або у вестибюлях повинна бути вивішена пам’ятка щодо ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, форма якої наводиться в додатку №1 до Інструкції. Однак ані у відповідному пункті інструкції, ані в додатку №1  жодним чином не відображено положення ч. 1 ст. 214 КПК про те, що відомості про вчинене кримінальне правопорушення невідкладно, але не пізніше 24 годин, повинні бути внесені не в журнал ЄО, а до ЄРДР.

Більше того, в Інструкції жодним чином не вказується про права потерпілого, як вони встановлені в КПК, а також про гарантовану можливість особи дізнатися про такі права від уповноваженого співробітника поліції та/або з інформаційних стендів/пам’яток, що неприпустимо, адже такі права виникають в особи з моменту подання нею  відповідної заяви (ч.2.ст.55 КПК).

1.4 Інструкція – застарілий технічний документ для внутрішнього користування

Інструкція, в умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій та засобів комунікацій, видається доволі застарілою, тому що встановлений нею порядок обліку заяв/повідомлень являє собою громіздку бюрократичну процедуру внесення та обробки даних та контролю за такими діями з боку вищестоящих посадових осіб.

Інструкція передбачає чималу кількість «паперових» документів, необхідних для ведення обліку: журнал ЄО, робочі зошити, журнали талонів, протоколів, тощо. Враховуючи неспіврозмірні часові витрати на їх ведення та недоцільність дублювання однакових даних в декількох реєстраційних журналах/інтерактивних базах, вказана «паперова» система має бути замінена інтерактивним i цифровим способом обліку та реєстрації даних та, відповідно, спрощенням документообігу в органі, де оперативність повинна бути одним  із перших і найголовніших пріоритетів діяльності.

1.5 Інструкція містить невиправданий уніфікований підхід та недосконалу логічно-структурну побудову

Попри те, що попередній нормативно-правовий акт (Наказ МВС України № 1050 19.11.2012) в цій сфері було скасовано наказом МВС України № 1377 від  06.11.2015, про який йдеться, чинна Інструкція, що прийшла на заміну старій, по суті та по формі практично нічим не відрізняється від своєї попередниці, яка таким же чином регулювала «єдиний облік» в органах внутрішніх справ (як зараз чинна в  органах поліції). Як в чинному, так і в документі, що втратив силу, з метою так званого «спрощення» діяльності правоохоронного органу чітко прослідковується намір штучно уніфікувати систему обліку абсолютно різних за своєю правовою природою повідомлень та звернень, що надходять до правоохоронного органу (заяв/повідомлень про кримінальні правопорушення, заяв/повідомлень про адміністративні правопорушення та звернень громадян). Беручи до уваги положення КПК (де чітко встановлюється порядок прийняття та реєстрації заяв/повідомлень про кримінальні правопорушення), норми КУпАП та ЗУ «Про звернення громадян», ніякої логічної та практичної доцільності в такій уніфікації немає. Більше того, Інструкція не встановлює ані винятків, анi особливостей, ані застережень для обліку того чи іншого виду повідомлень, хоча в описаній ситуації вони більш ніж необхідні.

Відтак, очевидним є те, що шляхом введення вказаної уніфікації обліку різних за своєю суттю повідомлень вiд громадян, для органів поліції створено формальну лазівку «відсіювати» невигідні їм заяви про кримінальні правопорушення та не вносити вiдповiдно до вимог ст. 214 КПК  відомості до ЄРДР, зокрема, шляхом  таких заяв до інших категорій (наприклад, до звернень громадян). Варто зауважити, що на практиці, під час дії схожої за змістом старої Інструкції, потерпілим та заявникам вдавалося домогтися реалізації своїх прав та відповідних норм КПК щодо внесення їх заяв в ЄРДР лише шляхом судового оскарження.

ІІ. Наявність корупційних ризиків та ризиків порушення прав людини

2.1 Корупційні ризики присутні в значному обсязі, адже Інструкція містить формальну пiдставу для органів поліції на свiй розсуд «відсіювати» невигідні заяви про кримінальні правопорушення та не включати відповідні відомості до ЄРДР, як це передбачено статтею 214 КПК, зокрема, це можна здійснювати шляхом штучного віднесення заяв про кримінальні правопорушення до інших категорій заяв та повідомлень (наприклад, до звернень громадян).

2.2 Жодних дієвих механізмів захисту прав заявників та потерпілих Інструкцією не передбачено, крiм того деякі її положення обмежують встановлений КПК обсяг прав вказаних осіб, відтак ризики порушення прав людини внаслідок застосування положень Інструкції доволі значні.