Помилки при складанні протоколів за ст.130 КпАП — узагальнення ВАС
23.02.2023
При розгляді справ про керування ТЗ у стані алкогольного сп’яніння апеляційний суд найчастіше акцентує увагу на неналежному оформленні протоколів та недотриманні процедури документування порушення. На цьому наголошується в узагальненні судової практики розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст.130 КпАП, що підготовили у Вінницькому апеляційному суді.
Серед порушень, яких припускалися поліцейські, відзначено, наприклад, складання протоколу без встановлення особи порушника або із зазначенням помилкових даних про неї, проведення огляду водія на стан алкогольного сп’яніння в присутності лише одного свідка тощо.
Також поліцейські не дотримувалися порядку фіксування безпосередньо керування особою транспортним засобом та/ або фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп’яніння. Так, у низці випадків долучені компакт-диски не містять будь-яких записів або ж запис розпочинається, наприклад, у момент, коли працівник поліції складає адміністративний протокол.
Непоодиноко в акті медичного огляду неправильно зазначаються персональні дані водія, що виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності.
Також в узагальненні обґрунтовується поширення на вказану категорію справ гарантій Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також наводиться практика ЄСПЛ з цього приводу. Зокрема, щодо присутності сторони обвинувачення під час провадження у справі про адміністративне правопорушення.
УЗАГАЛЬНЕННЯ
судової практики розгляду Вінницьким апеляційним судом справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення
Відповідно до статті 1 Конституції є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.
Відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Саме суди є останньою правовою інстанцією в державі, в якій кожен громадянин за необхідності шукає захисту своїх прав, свобод та інтересів.
Статтею 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
Згідно з положеннями статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 2.11.2004 №15-рп/2004).
17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід’ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов’язковість рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) по всім питанням, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Так, відповідно до статті 32 Конвенції питання тлумачення та її застосування належить до виключної компетенції ЄСПЛ, рішення якого є невід’ємною частиною Конвенції.
За статтею 9 Конституції та частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
За період 2020—2021 спостерігається негативна тенденція збільшення кількості справ проти України, які розглядаються ЄСПЛ та кількості порушень Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що фіксується у рішеннях ЄСПЛ.
Наприклад, із 86 рішень, які за 2020 рік Європейський суд з прав людини ухвалив проти України, у 82 справах (95,3% випадків) констатувалося бодай одне порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такі дані наведені у звіті ЄСПЛ.
Прикро констатувати, але немає тенденцій, які свідчили б про будь-які покращення у сфері дотримання прав людини та основоположних свобод.
Україна — антилідер за скаргами до ЄСПЛ, її частка зростає. З огляду на наведене, узагальнення судової практики Вінницького апеляційного суду при розгляді справ за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) проведено в контексті застосування рішень Європейського суду з прав людини та виконання вимог Конвенції у зазначеній категорії судових справ.
Відповідно до статті 1 КпАП завданням Кодексу про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до вимог ст. 280 КпАП суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов’язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.
Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку. Як зазначено у ст. 7 КпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, – тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Важливим інструментом, який дозволяє оцінити роботу як судової системи загалом, так і кожного конкретного суду, є судова статистика.
Так, за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року у Вінницькому апеляційному суді перебувало на розгляді 1068 справ про адміністративні правопорушення, із них – 732 за ст.130 КпАП, з яких – 580 розглянуто.
Прості арифметичні прийоми дозволяють встановити, що справи про адміністративні правопорушення за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення складають майже 70% усіх справ, які підлягають розгляду в порядку КпАП, що підтверджує доцільність та необхідність ретельного дослідження судової практики, серед іншого, в світлі останніх рішень ЄСПЛ проти України у справах про адміністративні правопорушення.
Протягом 2022 року скасовано 152 судових рішення судів першої інстанції Вінницької області у цій категорії справ, серед інших, ухвалено 137 постанов із закриттям провадження у справі, 130 з яких – через відсутність події і складу адміністративного правопорушення та 7 – у зв’язку з розглядом справи за відсутності особи або неналежним повідомлення особи про час та місце розгляду справи.
Вивчаючи та узагальнюючи судову практику розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КпАП, зокрема, судові рішення, у яких провадження у справі були закриті з підстав відсутності події і складу адміністративного правопорушення можна сказати, що у більшості випадків суд апеляційної інстанції акцентує увагу на неналежному оформленні поліцейськими протоколів та порушення процедури документування порушення.
Так, у протоколах, складених працівниками поліції, не завжди містяться всі дані об’єктивної сторони адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.256 КпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
У справі №128/1361/21 (провадження № 33/801/143/2022) апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні належні та допустимі докази факту порушення особою п. 2.5 Правил дорожнього руху України, що унеможливлює притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП, оскільки огляд такої особи на стан алкогольного сп’яніння проводився в присутності лише одного свідка, який підтвердив, що водій відмовився від освідування поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, а факту відмови від проходження огляду в медичному закладі засвідчено не було, водночас письмові пояснення свідків не містять їхніх підписів, що є порушенням вимог статті 266 КпАП.
Переглядаючи справу № 127/22276/21 (провадження № 33/801/457/2022), суд апеляційної інстанції встановив, що працівники поліції в порушення вимог п. 9 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 року №1376 (при складанні протоколу про адміністративне правопорушення в ньому зазначаються, зокрема: у графі «склав цей протокол про те, що громадянин(ка)» — прізвище, ім’я та по батькові особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (повністю, без скорочень)), не вжили заходів для встановлення особи правопорушника та склали протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КпАП на особу, яка не керувала транспортним засобом.
Ще одним порушенням при складенні протоколу про адміністративні правопорушення, встановленим апеляційним судом при розгляді справи даної категорії, є те, що у справі № 126/869/22 (провадження № 33/801/521/2022) із досліджених обставин справи слідує, що працівниками поліції складено протокол про адміністративне правопорушення на підставі показів свідків. Свідки, які давали пояснення стосовно вказаного факту не змогли повідомити точний час керування останнім транспортним засобом. Відтак суд позбавлений можливості встановити факт перебування особи, яка притягається до адміністративної відповідальності в стані сп’яніння у конкретний період часу.
У справі №126/885/22 (провадження № 33/801/645/2022) встановлено, що під час проведення огляду особи на стан алкогольного сп’яніння результати такого огляду були зафіксовані на паперовому носії спеціального технічного приладу Драгер ALKOTEST 67810 і у роздруківці зазначено ПІБ особи, яку тестують та вказано анкетні дані. Разом з тим, матеріали справи про адміністративне правопорушення оформлено щодо водія із іншими анкетними даними (з іншою датою народження), що є порушенням вимог п. 22 розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09.11.2015 № 1452/735.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 КпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов’язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ від 18 грудня 2018 року № 1026, пунктом 5 розділу ІІ передбачено, що включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов’язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов’язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Здійснюючи фіксацію вчиненого правопорушення, з метою забезпечення повноти та об’єктивності провадження у справі про адміністративне правопорушення, поліцейський повинен не лише формально зазначити ці ознаки у протоколі про адміністративне правопорушення, але і надати докази, які підтверджують наявність цих ознак, зокрема, вказати на наявність цих ознак свідкам та відібрати у них пояснення з цього приводу або зафіксувати їх за допомогою відеозапису.
Так, переглядаючи матеріали справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КпАП, судді апеляційної інстанції вказують у своїх рішеннях на недотримання працівниками поліції вимог КпАП та інших нормативних актів, зокрема Інструкції № 1026 щодо порядку фіксування безпосередньо керування особою транспортним засобом та/або фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп’яніння.
Встановлено випадки, коли працівники поліції, здійснюючи фіксацію технічними засобами відеозапису, до протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені ст.130 КпАП, долучали пошкоджені диски, при перегляді яких неможливо було належним чином встановити та дослідити їх зміст, за таких обставин судом встановлено, що перегляд файлів є неможливим (справа № 149/3321/21 провадження № 33/801/80/2022, справа № 127/30953/21 провадження № 33/801/185/2022, справа №127/9673/22 провадження № 33/801/434/2022).
У низці випадків долучені компакт-диски відеозаписів не містять будь-яких записів або ж запис розпочинається, наприклад, в момент, коли працівник поліції складає адміністративний протокол щодо водія, що свідчить про неналежне фіксування події/факту вчинення правопорушення (справа № 128/1008/21 провадження № 33/801/23/2022, справа № 127/30780/21 провадження № 33/801/39/2022, справа №141/950/21 провадження № 33/801/172/2022, справа № 127/23772/21 провадження № 33/801/188/2022).
Існують також випадки надання працівниками поліції відеозаписів, в яких, серед іншого, дата відеофіксації не відповідає даті вчинення правопорушення (справа №930/1936/21 провадження № 33/801/9/2022, справа № 127/6508/22 провадження № 33/801/313/2022, справа № 133/1815/21 провадження № 33/349/2022) або ж такі відеозаписи просто не надаються/долучаються (справа № 137/1182/21 провадження № 33/801/109/2022, справа № 141/748/21 провадження № 33/801/41/2022, справа № 127/35842/21 провадження № 33/801/549/2022).
Зважаючи на наведене, якість формування матеріалів протоколу є дуже важливою складовою справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи. Саме від якісно складеного протоколу про адміністративні правопорушення працівниками поліції і залежить повне та об’єктивне з’ясування обставин події, встановлення особи правопорушника та притягнення його до відповідальності.
При вчиненні адміністративних правопорушень працівники поліції на виконання вимог ст. 266 КпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, проводять на місці зупинки транспортного засобу огляд особи на стан алкогольного сп’яніння, використовуючи спеціальні технічні засоби.
Встановлено випадки, коли огляд на стан сп’яніння особи на місці зупинки було проведено з використанням технічних засобів некоректно, зокрема щодо границь допустимої похибки технічного приладу (справа № 137/1349/21 провадження № 33/801/42/2022, справа 127/9016/2022 провадження № 33/801/411/2022, справа № 127/7836/22 провадження № 33/801/484/2022), а також огляд проведено з порушенням інструкції з експлуатації газоаналізатора, без врахування необхідності його технічного обслуговування (калібрування) (справа № 137/292/22 провадження № 33/801/408/2022).
При вивченні матеріалів вчинення адміністративних правопорушень, виявлено випадки, коли працівниками поліції не було запропоновано порушникам пройти огляд на стан сп’яніння у лікувальних закладах (справа № 127/2512/22 провадження № 33/801/274/2022, справа № 127/4704/22 провадження № 33/801/321/2022), а також належним чином не направлено особу до закладу охорони здоров’я для проведення огляду на стан сп’яніння у встановленому законом порядку (справа № 145/1742/21 провадження № 33/801/139/2022, справа № 127/35866/21 провадження № 33/801/144/2022 тощо).
В окремих випадках судді апеляційного суду вказували на недоліки щодо оформлення висновку КП ВОНД «Соціотерапія».
Так, п. 20 розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 визначено, що висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння складається в усіх випадках безпосередньо після огляду особи у трьох примірниках: перший примірник видається під підпис поліцейському, який доставив дану особу на огляд, другий видається оглянутій особі, а третій залишається в закладі охорони здоров’я.
Узагальнюючи судову практику виявлені випадки складення висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння в порушення вимог Інструкції, зокрема складення такого висновку не в день настання адміністративного правопорушення, а значно пізнаше (справа № 127/34256/21 провадження № 33/801/174/2022, справа № 127/12552/22 провадження № 33/801/746).
Разом із тим, при складенні висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння і самими лікарями допускаються грубі порушення, зокрема ними лише фіксується відмова особи від проходження такого огляду, що є порушенням (справа № 127/34860/21 провадження № 33/801/122/2022, справа № 128/604/22 провадження № 33/801/609/2022).
Пунктом 22 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп’яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.
Поодинокими є випадки порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема матеріали справ не містили доказів щодо належного повідомлення порушника про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, що слугувало підставою для скасування таких судових рішень (справа № 127/35054/21 провадження № 33/801/208/2022, справа № 137/187/22 провадження № 33/801/268/2022).
Вивчення практики Вінницького апеляційного суду традиційно зосереджується на кількості скасованих судових рішень та виявленні причин з метою їх узагальнення та вжиття організаційних заходів органами, уповноваженими на складання та розгляд протоколів про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 130 КпАП.
Такі заходи зводилися до спільних навчань, інформаційних листів, методичних рекомендацій, головна ціль яких – підвищення кваліфікації, рівня компетентності та якості розгляду й вирішення таких справ.
Зокрема, узагальнені причини скасувань судових рішень, ухвалених на підставі протоколів про адміністративні правопорушення за статтею 130 КпАП, а також пропозиції щодо шляхів їх усунення містяться у зверненні голови Вінницького апеляційного суду до керівника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 21 липня 2022 року № 01-24/91/22/ЕП-3965/2022.
Звернення містить наступні приклади типових помилок, допущених при оформленні матеріалів справ про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КпАП.
В провадженні Вінницького апеляційного суду перебувала справа про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КпАП (№ 153/621/22), в якій протокол про адміністративне правопорушення складено, однак у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт керування автомобілем. На час прибуття працівників патрульної поліції водій не керував транспортним засобом. Указані обставини підтверджуються відеозаписом з нагрудної камери поліцейського: на відеозаписі не зафіксовано, хто перебував за кермом транспортного засобу.
В іншій справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КпАП (№ 147/319/22) інспектором ПОГ Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 222866 від 20 квітня 2022 року, в якому зазначено про порушення водієм п. 2.9а ПДР та указано, що водій керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп’яніння. Однак, як слідує з актів огляду на стан алкогольного сп’яніння, водій відмовився від огляду на стан сп’яніння за допомогою спеціального технічного драгер 6810. Аналогічно з акта медичного огляду в цій справі слідує, що водій від проходження медичного огляду відмовився.
Таке формулювання суті адміністративного правопорушення, створює умови для двозначності тлумачення складу адміністративного правопорушення та не дає можливості правильно визначити об’єктивну сторону правопорушення, за яке притягується до адміністративної відповідальності особа.
Об’єктивна сторона частини першої статті 130 КпАП передбачає відповідальність за «керування транспортними засобами особами в стані сп’яніння» (пункт 2.9. а Правил дорожнього руху України) або «відмову особи пройти відповідний огляд» (пункт 2.5. Правил дорожнього руху України).
В даному випадку стан сп’яніння водія не встановлено, відмову водія від проходження огляду на стан сп’яніння не зафіксовано.
Крім того, відповідно до п.п. 5, 6 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі – Інструкція) лікар (фельдшер) повинен ознайомитися з документами особи, яку оглядає (паспорт, особисте посвідчення, посвідчення водія тощо) (за наявності). Відсутність документів не може бути причиною для відмови у проведенні огляду на стан сп’яніння. У цьому разі в акті медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі – акт медичного огляду), зазначаються дані щодо зовнішнього вигляду особи, яку оглядають, а також те, що дані про цю особу записані з її слів. У разі надходження документів дані про оглянуту особу долучаються до акта медичного огляду.
За змістом п. 16 Інструкції акт медичного огляду є основою висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння.
Результати медичного огляду зазначаються у протоколі та є визначальними під час вирішення питання про притягнення водія до відповідальності.
Непоодиноко в акті медичного огляду неправильно зазначаються персональні дані водія, що виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності, наприклад, як у справі №127/6163/22. Аналогічно трапляється формулювання лікаря закладу охорони здоров’я «відмовився від проходження огляду на стан сп’яніння», хоча згідно з вимогами Інструкції, за результатами огляду на стан сп’яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду, що є основою для висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп’яніння.
Практика призначення судово-медичної токсикологічної експертизи не є поширеною у Вінницькому апеляційному суді, проте такі постанови мають місце. В окремих випадках протокол про адміністративне правопорушення та висновок щодо результатів огляду з метою виявлення стану сп’яніння дійсно спростовуються висновками експерта про відсутність наркотичних речовин. Зазначене дає підстави для скасування судового рішення та закриття провадження у справі через відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, відтак при розгляді справ про притягнення осіб до адміністративної відповідальності за статтею 130 КпАП суди, в тому числі Вінницький апеляційний суд, активно застосовують рішення ЄСПЛ, ухвалені за результатами розгляду справ, в яких заявників було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі національного законодавства.
У справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов’язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Одночасно, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування “поза розумним сумнівом” (рішення від 18 січня 1978 року у справі “Ірландія проти Сполученого Королівства” (Ireland v. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть “випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту”.
Щодо обґрунтованості поширення на вказану категорію справ гарантій Конвенції необхідно зазначити таке.
Якість складання протоколу є дуже важливою стадією оформлення справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи, що потребує належного до цього ставлення.
Відповідно звернуто увагу уповноважених осіб на необхідності дотримання правил та процедур під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, прав та гарантій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, належному фіксуванні доказів вчинення правопорушення та їх зберіганні тощо.
У справах проти України ЄСПЛ розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КпАП, до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що, з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій статті 6 Конвенції.
Одночасно практика Європейського суду з прав людини щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення зосереджена навколо фундаментальних засад здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення, зокрема, забезпеченні дотримання положень Конвенції в частині реалізації статті 6, яка гарантує кожному право на справедливий суд.
З огляду на зазначене, в світлі практики Європейського суду з прав людини, вартують уваги саме статистичні дані в частині кількості судових справ, в яких ухвалено рішення про визнання винними та притягнення осіб до адміністративної відповідальності за статтею 130 КпАП.
Так, у 422 справах судові рішення першої інстанції Вінницьким апеляційним судом залишено без змін.
Одночасно приємно констатувати тенденцію до збільшення кількості рішень Вінницького апеляційного суду, які містять посилання на практику ЄСПЛ. За даними автоматизованої системи документообігу за 2022 рік, посилання на практику ЄСПЛ містять 409 судових рішень суду, з яких 88 – ухвалені в справах про адміністративні правопорушення, майже 85% з яких – у справах про притягнення до відповідальності за статтею 130 КпАП. В 2021 році загальна кількість ухвалених рішень із застосуванням практики ЄСПЛ майже на сотню менша: ухвалено всього 319 таких судових рішень, 68 з яких – у справах про адміністративні правопорушення, 46 постанов у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 130 КпАП, а це – трохи більше половини (67%).
Разом з тим, необхідно взяти до уваги, що перевірка повноти зазначених даних автоматизованої системи документообігу суду проводиться по відповідній формі звіту суду шляхом виявлення незаповнених окремих частин (розділів) форми (звіту) або рядків (граф), які повинні бути обов‘язково заповненими. Відображення в АСДС відмітки про наявність в рішенні Вінницького апеляційного суду посилання на практику ЄСПЛ належить до повноважень працівника суду в межах визначених прав та обов’язків користувача. Перевірка рівня повноти та достовірності внесених даних засобами автоматизованої системи технічно не доступна. З огляду на наведене, статистичні відомості щодо застосування суддями норм Конвенції та практики Європейського суду в даному випадку не є абсолютними, а лише відображають загальну тенденцію здійснення правосуддя.
В даному контексті необхідно зважити на те, що згідно з частиною 10 статті 294 КпАП постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Зазначене підсилює висновки про те, що така категорія судових справ вимагає особливої уваги в контексті забезпечення права на справедливий суд, незважаючи на розмежування правопорушень за рівнем їх суспільної небезпеки.
Європейським судом з прав людини у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у численних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» та інших.
Так, у справі «Гурепка проти України» з огляду на свою усталену прецедентну практику, Суд не має сумніву, що в силу суворості санкції дана справа за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носило кримінальний характер з усіма гарантіями статті 6 Конвенції.
Беззаперечно адміністративне стягнення у виді штрафу, разом з позбавленням права керування транспортним засобом, мають каральний і стримуючий характер.
Суттєве посилення санкцій за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частинами першою та другою статті 130 КпАП, максимально наближає адміністративні стягнення до кримінальних покарань.
Так, у справі «Михайлова проти України» ЄСПЛ зазначає, що з огляду на суворість покарання адміністративне провадження як те, що здійснювалося щодо заявниці у цій справі, має розглядатися як «кримінальне» для цілей Конвенції та протоколів до неї (див. рішення у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, пункт 55, від 06 вересня 2005 року) і, отже, із дотриманням гарантій статті 6 Конвенції та, відповідно, гарантій статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції.
В цьому ж рішенні ЄСПЛ стверджує про порушення §1 ст.6 Конвенції через відсутність безсторонності, яка забезпечується, серед іншого, присутністю сторони обвинувачення, необхідною для усунення обґрунтованих сумнівів, які можуть виникнути щодо безсторонності суду.
Європейський суд розглядав питання дотримання принципу безсторонності у випадку відсутності прокурора під час частини або всього провадження щодо заявників у низці справ.
Зокрема, в рішеннях у справах «Ozerov v. Russia» (заява № 64962/01, пункти 53-58, від 18 травня 2010 року) та «Krivoshapkin v. Russia» (заява №42224/02, пункти 44-46, від 27 січня 2011 року) Суд встановив порушення принципу безсторонності щодо випадків, коли прокурор був відсутнім у всіх судових засіданнях у кримінальних справах заявників, але суди перейшли до дослідження доказів, у тому числі допиту обвинувачених і свідків, та засудили заявників. Суд дійшов висновку, що за таких обставин суди переплутали ролі прокурора та судді, і, таким чином, надали підстави для обґрунтованих сумнівів щодо їхньої безсторонності.
В рішенні від 20 вересня 2016 року у справі «Karelin v. Russia» (заява №926/08, пункти 51-84) Суд встановив порушення принципу безсторонності в провадженні у справі про адміністративне правопорушення щодо заявника, під час якого прокурор був відсутнім.
Роль посадової особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, обмежувалася переданням суду протоколу та підтверджуючих доказів. Після виконання цієї функції ця посадова особа не відігравала ролі у провадженні, так само як і прокуратура. Іншими словами, під час провадження у суді не було «сторони обвинувачення» або «прокурора». Це означало, що у судовому засіданні не було нікого, хто б міг заперечити заявниці (див. пункт 63 рішення ЄСПЛ у справі «Михайлова проти України).
Згідно з пунктом 64 зазначеного рішення за таких обставин Суд вважає, що суд, який розглядав справу, не мав іншого вибору, окрім як взяти на себе функцію пред’явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи. Суд не переконаний у тому, що були наявні достатні гарантії, здатні усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.
У зв’язку із наведеним, суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.
Суд не може змінювати суть «обвинувачення», викладене у протоколі про адміністративне правопорушення.
У цьому контексті Європейський Суд нагадує, що, як він встановив у рішенні у справі «Karelin v. Russia», коли проводиться усний судовий розгляд з метою встановлення обґрунтованості будь-якого «кримінального обвинувачення», висунутого проти підсудного, та якщо було надано адекватну можливість з’явитися у судове засідання і сторона захисту не відмовилася від неї у встановленому порядку, присутність сторони обвинувачення є, як правило, необхідною для усунення обґрунтованих сумнівів, які можуть виникнути щодо безсторонності суду (див. пункт 64 рішення ЄСПЛ у справі «Михайлова проти України»).
В справі «Бантиш проти України» заявники скаржилися, головним чином, на відсутність сторони обвинувачення під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КпАП. Вони посилалися, прямо чи по суті, на §1 та/або §2 статті 6 Конвенції.
В пунктах 7-10 зазначеного рішення йдеться про наступне. Відповідні принципи практики Суду щодо вимоги про безсторонність відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції наведені в рішенні у справі «Карелін проти Росії». У керівній справі «Михайлова проти України» Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі щодо прийнятності та суті скарг. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення §1 статті 6 Конвенції у зв’язку з небезсторонністю суду з огляду на відсутність сторони обвинувачення під час провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Відсутність сторони обвинувачення під час провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 130 КпАП стали підставами для задоволення заяв та визнання порушення §1 статті 6 Конвенції Апеляційним судом Кіровоградської області, Рівненським апеляційним судом та Дніпровським апеляційним судом.
Зважаючи на наведене, справи щодо вчинення правопорушення, передбаченого статтею 130 КпАП зокрема, потребують ретельного судового розгляду за участі сторони обвинувачення, наділеної рівними правами з захистом, зокрема, правом оскарження рішення суду по суті справи, з якого буде формуватися однозначна практика суду вищої інстанції.
Ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини, Україна визнала положення цього міжнародного договору частиною національного законодавства і, разом з цим, взяла на себе зобов’язання виконувати рішення ЄСПЛ у кожній справі, стороною якої вона є.
Очевидно, що першим основним обов’язком є виплата сум, визначених Європейським судом як справедливе відшкодування заявникові.
Однак виплата справедливого відшкодування – не єдиний обов’язок, що випливає з рішення. На виконання рішення Європейського суду, де встановлено одне або кілька порушень Конвенції, держава-відповідач, залежно від обставин справи, може бути зобов’язана вжити певні заходи: по-перше, заходи індивідуального характеру на користь заявника, щоб припинити незаконну ситуацію і відшкодувати її наслідки, по-друге, заходи загального характеру, щоб запобігти подальшим порушенням подібного типу.
З метою запобігання новим порушенням Конвенції, що мають подібну природу до тих, які констатовані у рішенні Європейського суду, держава зобов’язується усунути проблеми у внутрішньому правопорядку. Заходи, які вживаються у цьому напрямку, умовно можна назвати заходами загального характеру, на відміну від заходів індивідуального характеру, що вживаються для виправлення неправомірної ситуації самого заявника. Визначити та впровадити заходи загального характеру є не завжди просто.
Часом з обставин справи очевидно, що порушення є результатом недоліків конкретних законів або відсутності відповідних законодавчих норм. У таких випадках, звичайно, держава на виконання рішення ЄСПЛ повинна внести зміни до існуючих нормативно-правових актів.
У багатьох випадках, однак, структурна проблема, яка призвела до порушення, полягає не в очевидній суперечності між національним законодавством та положеннями Конвенції, а швидше у правозастосовчій практиці. У такому випадку доцільною є зміна цієї практики з урахуванням позиції Європейського суду з того чи іншого питання, яка викладена у його прецедентній практиці.
Під час здійснення судового провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст.130 КпАП, виникає низка істотних правових проблем, зумовлених неефективністю норм чинної редакції Кодексу про адміністративні правопорушення.
Очевидним є факт нездатності процесуальної частини КпАП забезпечити ефективний судовий розгляд складних правопорушень.
Ухвалення прецедентних рішень Європейського суду з прав людини проти України у справах про адміністративні правопорушення свідчать про доцільність та необхідність ініціювання питання внесення змін до чинного законодавства з метою приведення у відповідність з висновками ЄСПЛ та створює обґрунтовані вимоги уніфікації судової практики в контексті єдності державної політики в забезпеченні принципу верховенства права.
