Як виміряти (не)ефективність українських судів?
08.04.2021
Сучасні демократії використовують EBP (evidence-based policy) або підхід до формування політики на основі об’єктивних даних (доказів) як основний.
В Україні, окрім проблем із незалежністю судів, є також проблеми із тривалістю розгляду спорів та використанням судами трудових та/або фінансових ресурсів.
І якщо незалежності суддів громадянське суспільство приділяє достатньо уваги, проблеми ефективності роботи судів залишаються непоміченими, зокрема не виміряними.
На цьому фоні, держава, в особі Державної судової адміністрації, сама собі оцінює ефективність судів. Однак, яким чином вона це робить? Розбираємось нижче.
Як держава вимірює (не)ефективність судів?
У 2018 році, Державна судова адміністрація (далі – ДСА) затвердила методику аналізу діяльності судів.
За нею вимірюється дві складові: тривалість розгляду спорів та ефективність використання ресурсів.
Більш того, ДСА опублікувала показники діяльності судів за останні 4 роки у excel таблицях, із графіками, з яких зрозуміти можна…. нічого.
Виправляючи подібну комунікацію, Український Центр Ефективності Правосуддя обробив дані та візуалізував їх у сучасному форматі за практикою Європейської комісія з питань ефективності правосуддя (CEPEJ).
Так ось, нормально візуалізувавши дані стало зрозуміло, що за методикою та цифрами самої ж держави переважна більшість українських судів або невчасно розглядають справи або неефективно використовують трудові та/або фінансові ресурси.
Наприклад у 2018 році 351 суд (а це половина від всіх судів) використовував ресурс неефективно через надлишок трудових та або фінансових ресурсів.
Але, при цьому ж, майже сотні судам в Україніу цей же рік ресурсу не вистачало.
У 2020 році спостерігався аналогічний тренд.
Найгірша ситуація — найнижчий рейтинг — у апеляційних судах, більшості з яких не вистачає ресурсів (ані трудових, ні фінансових) та більшість з яких не розглядають справи вчасно.
Також, візуалізований рейтинг дозволяє побачити скільки коштів було витрачено на той чи інший суд та на систему в цілому.
Для прикладу, у 2018 році Україна витратила на суди більш ніж 10 млрд грн — це лише на здійснення правосуддя, без капітальних видатків такі як ремонти тощо.
В Україні, у порівнянні з країнами ЄС, і найдорожча і найдешевша судова система одночасно. Найдорожча, якщо порівнювати з ВВП держави за рік, найдешевше, якщо порівнювати з витратами у євро на одного мешканця.
Попри те, повноцінно зрозуміти картину з ефективністю судів неможливо через те, що:
-Державна судова адміністрація України не опубліковала показники діяльності місцевих загальних судів за 2019 рік (а це більшість судів);
-Державна судова адміністрація України опублікувало показники окружних місцевих судів за 2020 рік (I півріччя), які фактично не функціонують (оскільки реорганізація судової системи, що розпочата у грудні 2017 року, ще не завершена);
-Дані за ІІ півріччя 2020 державою взагалі не опубліковані
-Дані, опубліковані Державна судова адміністрація України, не є уніфікованими та потребують додаткової обробки, а також недоступні в різних машиночитаних форматах (публікація яких є кращою світовою практикою)
Що не так з методикою аналізу діяльності судів?
За методикою Державної судової адміністрації, серед судів із найвищим рейтингом опинились і ті, діяльність яких викликає суспільний резонанс — наприклад, Печерський районний суд та Окружний адміністративний суд міста Києва.
Чи не є достатньою причиною для створення альтернативного рейтингу ефективності судів, зокрема з урахуванням оцінки діяльності окремих суддів у таких судах?
Ілля Черногоренко, засновник Українського Центру Ефективності Правосуддя