Пів року на карантині: правосуддя під впливом COVID-19
03.10.2020
Пів року триває оголошений урядом України з 12 березня загальнонаціональний карантин. Запроваджені обмежувальні заходи було спрямовано насамперед на мінімізацію людських контактів у транспорті, різних закладах, де може бути скупчення людей. Проте, як і в усьому світі, коронавірус вплинув і на здійснення правосуддя. І хоча, зважаючи на стабільно високий показник захворюваності, поки рано підбивати підсумки цього впливу, вже можна зафіксувати певну динаміку і тенденції правосуддя під впливом COVID-19.
Перші тижні: функціонування в умовах невизначеності
Конституція гарантує, що право особи на звернення до суду не може бути обмежене навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Оскільки оголошений карантин до таких станів не відносився, то на його період судова система мала працювати у звичайному режимі. Проте, зважаючи на спосіб поширення вірусу, здійснення правосуддя треба було організувати таким чином, який зменшував би ризик захворювання як працівників суду, так і учасників судочинства — насамперед шляхом мінімізації відвідування приміщень судів.
На цьому в березні наголошували в своїх зверненнях і органи суддівського врядування — Рада суддів та Вища рада правосуддя. Вони рекомендували судам організувати електронний прийом документів, проводити розгляд справи без участі сторін або в режимі відеоконференції, а також роз’яснити учасникам справи можливість відкладення її розгляду у зв’язку з карантином. Оскільки такі рекомендації обов’язкового характеру не мали, на практиці це призвело до абсолютно різного підходу в судах до організації роботи в перші тижні карантину — від повного зупинення розгляду справ до продовження роботи у звичайному режимі.
Однією з причин цього стала й відсутність нормативного регулювання і програмного забезпечення, завдяки якому суди могли б організувати роботу в умовах карантину. Зокрема, повноцінно не працював електронний суд — сервіс, через який учасники справи могли б подавати документи, ознайомлюватися з матеріалами справи та отримувати копії рішення онлайн. Також участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції була можлива тільки з приміщення іншого суду, що, очевидно, не знижувало ризик поширення хвороби.
«Антикоронавірусне» законодавство: намагання адаптуватися до викликів
2 квітня набрав чинності «антикоронавірусний» закон. Внесені зміни в частині правосуддя передбачали:
-автоматичне продовження на час карантину строків звернення до суду та процесуальних строків у цивільних, господарських та адміністративних справах;
-право учасників цивільних, господарських та адміністративних справ брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів;
-повноваження суду обмежити доступ до засідання осіб, які не є учасниками процесу, якщо їхня участь у засіданні становитиме загрозу життю чи здоров’ю особи.
Як попереджали експерти Центру політико-правових реформ, автоматичне продовження строків містило ризик «заморожування» правосуддя. Розгляд будь-якої справи складається з декількох етапів, під час кожного з яких учасники справи або суд у визначені законом/судом строки мають вчинити певну процесуальну дію. Продовження на час карантину цих строків призвело до того, що розгляд справи не міг перейти до наступного етапу, а отже, фактично зупинявся. Навіть якщо суду вдавалося ухвалити рішення у справі, то воно все одно не набирало законної сили, оскільки строк на подання апеляційної скарги продовжувався на час карантину. При цьому, за рішенням законодавця, ні учасники справи, ні суд жодним чином вплинути на це не могли.
Допущену помилку Парламент виправив лише в липні, розблокувавши судам можливість здійснювати розгляд справ, замінивши автоматичне продовження процесуальних строків на продовження лише за заявою учасника справи. Це також дало змогу вирішити проблему з ненабранням під час карантину законної сили рішеннями судів, оскільки після прийнятих законодавчих змін строки апеляційного оскарження почали спливати. До 6 серпня учасники справ мали подати заяви про продовження раніше автоматично продовжених процесуальних строків.
Надання учасникам справи можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, безумовно, було і є ефективним способом спростити доступ до правосуддя не тільки на період карантину, але й у посткарантинний період. За даними реєстру судових рішень, під час карантину суди задовольнили майже 5,5 тис. клопотань учасників справи про участь у засіданні з використанням власних технічних засобів, а згідно з повідомленням Державної судової адміністрації, у такий спосіб проведено понад 20 тисяч засідань. Найчастіше вживаним сервісом, який використовується для таких засідань, є рекомендований Державною судовою адміністрацією «EasyCon», бо він дає можливість ідентифікувати користувача за цифровим підписом, але непоодинокими є випадки використання популярних сервісів «Zoom» та «Skype».
На практиці перед учасниками судових засідань постала проблема як програмного забезпечення, яке застосовувалося (наприклад, сервіс «EasyCon» не може працювати одночасно з програмою «TrueConf», що використовується для відеоконференцій між судами), так і з недостатнім технічним забезпеченням самих судів (відсутність технічної змоги провести конференцію або вільних залів, обладнаних необхідною технікою). Крім того, в більшості випадків суди ігнорували пряму вимогу закону здійснювати онлайн-трансляції засідань, які відбуваються в режимі відеоконференції (технічно таку можливість міг забезпечити лише «Zoom»).
Зважаючи на те, що «антикоронавірусний» закон надав можливість проводити дистанційний судовий розгляд з використанням учасниками справи власних технічних засобів лише в цивільних, господарських та адміністративних справах, у квітні цього року окремим законом на період карантину було частково розширено можливості проводити відеоконференції в кримінальних провадженнях, а саме під час розгляду провадження слідчим суддею (за винятком розгляду клопотань про тримання під вартою) або судом. Проте в законі не було визначено, що такий розгляд може проводитися з використанням учасниками справи власних технічних засобів, що на практиці призвело до формування неоднакової судової практики. Проаналізовані нами ухвали свідчать про те, що щонайменше в 45 випадках суди відмовили у задоволенні таких клопотань, мотивуючи це тим, що процесуальний закон не передбачає можливості учасників брати участь у засіданні з використанням власних технічних засобів. Натомість у 80 випадках такі клопотання навпаки задовольнялися.
Щодо надання суду можливості обмежити доступ до судового засідання вільних слухачів, мотивуючи це інтересами захисту життя та здоров’я учасників процесу, то такий інструмент не набув значного поширення, принаймні у вигляді письмових ухвал. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, лише сім судів постановляли подібні ухвали, при цьому в п’яти з них — це були поодинокі випадки. Лише в Центральному апеляційному господарському суді та Господарському суді Дніпропетровської області така практика набула значного поширення.
Проте це не означає, що під час карантину доступ до судових засідань був вільним. Так, багато судів вирішили взагалі заборонити доступ слухачів у приміщення суду, шляхом ухвалення відповідного рішення зборів суддів або головою суду. Зважаючи на конституційний принцип гласності судочинства, а також встановлені на законодавчому рівні гарантії вільного доступу до відкритих судових засідань усім охочим, такі дії судів підривають конституційні гарантії справедливого суду і вимоги процесуальних кодексів щодо відкритого судового розгляду. Таке обмеження не може бути виправдане навіть турботою про здоров’я працівників суду та учасників засідань, оскільки за умови забезпечення необхідної соціальної дистанції та використання присутніми в засіданні особами засобів індивідуального захисту ризик поширення хвороби мінімізується.
Вплив на показники діяльності судів
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, у докарантинні місяці 2020 року судова система працювала ефективніше, ніж в аналогічний період 2019 року, зокрема спостерігалася тенденція до збільшення як кількості ухвалених рішень, так і надходження нових справ у суди[1]. Для прикладу, в січні — першій половині березня 2020 року місцеві суди розглянули на 10% більше цивільних, 17% — справ про адміністративні правопорушення та кримінальних, 30% — господарських та 40% — адміністративних справ, ніж в аналогічні місяці 2019 року. Також і надходження справ у ці суди збільшилося на 25%.
У перший же період запровадженого карантину (12 березня — 1 квітня) продуктивність роботи судів різко впала: всі суди розглянули істотно менше справ, ніж у 2019 році. Якщо для окружних адміністративних судів таке зменшення було на рівні 6%, то для апеляційних адміністративних та господарських судів воно становило понад 40%. Зменшилася і кількість розглянутих судами кримінальних справ (на 41%) та справ про адміністративні правопорушення (на 15%). Також люди менше стали звертатися до суду.
За інерцією, незважаючи на ухвалений «антикоронавірусний» закон, таке падіння тривало і в квітні 2020 року. Додатковою причиною такого падіння могло стати й обмеження на період карантину розміру винагороди для всіх суддів та публічних службовців (до 47 тис. грн). Внаслідок цього багато суддів пішли у відпустки, оскільки компенсація за відпустку розраховувалася за звичайним розміром винагороди, який для суддів різних інстанцій становить від 63 тис. грн і більше. Зазначимо, що під час ухвалення «антикоронавірусного» закону сподівалися, що карантин не триватиме так довго і проблема не виникне.
Варто зазначити, що наприкінці серпня таке обмеження розміру винагороди було визнане неконституційним рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2020.
Тож у квітні місяці місцеві суди розглянули менше на 41% цивільних та 48% — господарських справ. При цьому в «карантинний» березень такий показник був значно меншим та становив 29% та 33% відповідно. Стабільно низьким залишився показник розглянутих кримінальних справ (на 41% менше, ніж у 2019 році), що негативно позначилося на «розумних» строках судового розгляду. Впала й продуктивність роботи апеляційних судів, які в середньому розглянули на 57% менше справ. Лише окружним адміністративним судам вдалося налагодити стабільну роботу, та вже з квітня вони почали розглядати більше справ, ніж у 2019 році.
Разом з тим майже на рівні докарантинних показників відновилася ефективність розгляду справ про адміністративні правопорушення, що радше за все пов’язано з дуже стислими строками розгляду таких справ (строки для окремих правопорушень — 1 день, а найбільший строк — 3 місяці).
Після 31 травня робота більшості судів почала стабілізуватися і виходити на докарантинний рівень. Тобто судова система потребувала понад два місяці для налагодження відносно стабільної роботи в умовах карантинних обмежень.
Таким чином, карантин суттєво вплинув на роботу судової системи, виявивши її початкову неготовність до роботи в надзвичайних умовах. Порівняно тривалий період адаптації призвів до накопичення в судах нерозглянутих справ, яке вже негативно впливає на строки розгляду як старих, так і нових справ. Ухвалене спеціальне законодавство для забезпечення роботи судів в умовах пандемії, хоча й акселерувало запровадження дистанційного судового розгляду, але, з іншого боку, тимчасово заблокувало повноцінне розкриття його потенціалу шляхом автоматичного продовження процесуальних строків. Проте тимчасово запроваджені елементи дистанційного судового розгляду, які насамперед дають можливість учасникам справи брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, доцільно зберегти і після закінчення карантину, зважаючи на те, що вони значно спрощують доступ до правосуддя.
*Дані Єдиного державного реєстру судових рішень, використані при підготовці статті, отримано на підставі аналізу, проведеного експертами ЦППР, та не є офіційною статистикою. Інформація актуальна станом на 18.09.2020.
Детальна інформація щодо кількості оприлюднених судових рішень, надходження справ до судів доступна за посиланням.
Роман Смалюк, експерт Центру політико-правових реформ
