Перевірка на доброчесність прокурорів: подробиці “великої чистки”
26.11.2016
Днями завершився 30-денний термін, який відведений прокурорам для подання анкет доброчесності. Частково їх вже почали публікувати на веб-сайті Генеральної прокуратури, що, на думку Генпрокурора, дало старт процесу очищення органів прокуратури.
Проте, це лише уявний початок, який вчергове нагадує більше імітацію та профанацію, аніж справжню реформу.
Курс на безкомпромісну боротьбу за доброчесність у лавах прокурорів практично одразу після призначення оголосив генпрокурор Юрій Луценко. Більш того, декілька разів у якості “чистильника прокуратури” він публічно представив Петра Шкутяка.
Ветеран АТО, громадський активіст, пластун Петро безумовно виликає довіру суспільства.
З такого гучного представлення склалась ілюзія, що саме Шкутяк очолить Департамент внутрішньої безпеки.
Однак пройшло уже майже три місяці, але керівником департаменту внутрішньої безпеки і надалі залишається Іван Дзюба, вірний “шокінець”. Саме він і його підлеглі знайшли в соцмережах та опублікували на офіційному сайті ГПУ фотографії в купальниках слідчих у справі “діамантових прокурорів”. Пізніше вони опитували працівників управління реформ про їхню “підривну діяльність” проти української прокуратури та зрештою заборонили експертам міжнародних організацій заходити до будівлі ГПУ.
Шкутяк же призначений на посаду простого інспектора цього департаменту, а також керівника робочої групи з питань проведення перевірки доброчесності. До її складу увійшло ще вісім прокурорів та один інспектор.
Однак виникають серйозні сумніви щодо того, чи має інспектор Петро Шкутяк владні повноваження щодо інших членів робочої групи. Складається враження, що Шкутяк просто виконує обов’язки такого собі ад’ютанта Юрія Віталійовича.
До розробки широко прорекламованого як “перемогу над корупцією” серед прокурорів Порядку проведення перевірки на доброчесність – Шкутяк, якщо й мав якесь відношення, то виключно номінальне. Цей документ розробили в департаменті Івана Дзюби ще до появи і Луценка, і Шкутяка у будівлі на Різницькій.
Передбачувано, що продукт, розроблений “старими кадрами” ГПУ, які нині затверджений вже новим генпрокурором і зареєстрований у Мінюсті, не передбачає жодних конкретних механізмів боротьби з корупцією і є чудовим зразком беззмістовної бюрократичної графоманії.
Головний інструмент у боротьбі за доброчесність – спеціальна анкета – викликає найбільше подиву.
Документ мав усі шанси стати реальним засобом протидії корупції, легальним механізмом запровадження в органах прокуратури так званої нульової декларації – декларування посадовою особою усіх наявних на відповідний момент у її власності, розпорядженні чи користуванні цінностей, майна, активів, грошових коштів, у тому числі в готівковій формі.
Однак, замість ефективного інструменту для збору інформації про спосіб життя і корупційні ризики, “робоча група Шкутяка” отримає для аналізу сім підписів прокурора про те, що він:
– не вчиняв дій, які порочать звання прокурора – без жодної конкретики. Фактично, такий висновок прокурор повинен робити, виходячи виключно з власної системи моральних координат;
– своєчасно задекларував майно у встановленому порядку – невже у нас є проблема з неподанням прокурорами декларацій? Тим більше, що законодавством уже передбачена відповідальність за таку бездіяльність;
– рівень його життя відповідає наявному майну та доходам – знову ж, без будь-яких критеріїв і уточнень, просто поставите підпис, якщо згодні;
– не вчиняв корупційного правопорушення – схоже, цей пункт містить надію, що особа прямо в анкеті зізнається у вчиненому, але поки не викритому, правопорушенні;
– не здійснював незаконного втручання у роботу іншого прокурора – ще одна надія на добровільне зізнання;
– сумлінно виконує обов’язки та дотримується присяги;
– не є об’єктом заборон, передбачених законом “Про очищення влади”.
Невже ці сім беззмістовних питань реально можуть вивести на чисту воду нечесних прокурорів? Чи варта ця інформація хоча б тих двох аркушів паперу, на яких вона надрукована?
Сам порядок проведення таємної перевірки доброчесності дивує не менше.
Таємна перевірка полягає у розміщенні анкет прокурорів на офіційному веб-сайті і очікуванні – так, так, саме очікуванні! – коли свідомі громадяни нададуть інформацію, що спростує підписані прокурором “сім стовпів доброчесності”, згадані вище.
При цьому у свідомих громадян на це є не більше шести місяців.
Після завершення цього строку будь-яка інформація нікого не цікавитиме, а прокурор вважається таким, що успішно пройшов перевірку.
Для цього виснажливого очікування, очевидно, і створювалась робоча група Шкутяка у складі десяти осіб.
Однак навіть у випадку отримання компрометуючої інформації, єдине завдання групи Шкутяка – направлення цієї інформації керівнику прокуратури, в якій працює гіпотетичний порушник. Як зазначено у порядку, безпосередній керівник “зобов’язаний вирішити питання про призначення службової перевірки”. Що буде, якщо керівник прийме рішення про недоцільність проведення перевірки – у порядку не зазначено.
При цьому, якщо отримана компрометуюча інформація уже була будь-коли предметом службової перевірки, незалежно від її повноти і неупередженості – повторно перевірятись вона не може. Так само, як не може перевірятись інформація про дії чи бездіяльність, з моменту вчинення яких пройшло два роки.
У подальшому висновки таких розслідувань вивчаються підрозділом внутрішньої безпеки. У разі незгоди з висновком – він може бути скасований.
Однак порядок не передбачає жодних наслідків скасування – ані повторного розслідування іншим складом комісії, ані відповідальності для осіб, які його проводили.
Більше того, оскільки порядок проведення перевірки на доброчесність не містить жодних спеціальних норм щодо службового розслідування – то для них застосовуватимуться загальні правила проведення таких розслідувань в органах прокуратури. А це означає, що прокурор, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право отримувати інформацію про підстави проведення розслідування та склад комісії, яка його проводитиме, а також бути присутнім при проведенні розслідування.
А отже, таємна перевірка доброчесності, якою Юрій Луценко хотів налякати прокурорів-корупціонерів, насправді не така вже й таємна, і зовсім не перевірка. Та й з підтвердженням “доброчесності” цей процес має виключно номінальний зв’язок.
І наостанок про те, як могло бути, якби не вийшло як завжди.
Заповнення анкет доброчесності є звичною практикою в державних, а тим більше правоохоронних органах США, Канади та європейських країн.
Там такі анкети складаються з декількох десятків аркушів дуже конкретних запитань – крім детальних питань про фінансовий стан особи та її близьких родичів, також про місця проведення відпочинку та джерела його оплати, середню дозу алкоголю на тиждень, випадки керування транспортом у стані сп’яніння, незаконне полювання, використання послуг повій та ще багато іншої інформації про обставини особистого життя.
При цьому уся надана в анкеті інформація може бути перевірена як на поліграфі, так і шляхом збирання з різних джерел даних про особу, спосіб її життя та коло спілкування.
Але ж усі ці американці та європейці “не знають наших законів і менталітету” – а тому мало чому можуть навчити “професіоналів”, які так успішно борються з корупцією у вітчизняній прокуратурі десятиліттями.
Лишається єдине питання: що в цій ситуації робитимуть новопризначені кадри, про чесність та рішучість яких було оголошено на всю країну? Чи захочуть вони залишаться зручною ширмою для відсутності реальних змін?
У випадку, якщо Юрій Луценко та Петро Шкутяк все ж мають бажання запровадити в органах прокуратури реальну перевірку доброчесності, можливості для цього ще не втрачені.
Достатньо лише залучити експертів, у тому числі з тих країн, де такі перевірки стали звичною практикою, та розробити за їх участі справжню анкету доброчесності та дієвий порядок її перевірки. Навіть з урахуванням необхідності реєстрації цих документів в Мін’юсті, до початку осені нові якісні процедури можуть бути введені в дію.
Андрій Слюсар
