Безкарність в Україні в оцінці західних правозахисників
25.11.2016
21 липня була оприлюднена нова доповідь Amnesty International та Human Rights Watch «Тебе не існує. Свавільні затримання, насильницькі зникнення та тортури на сході України», що базується на даних 40 інтерв’ю з жертвами насильства, членами їхніх сімей, свідками, адвокатами жертв, зустрічами з офіційними та неофіційними групами й даних з інших джерел. Поважні міжнародні організації описують дев’ять випадків катування та незаконного тривалого тримання українською владою цивільних осіб під вартою, включно з насильницькими зникненнями, в неофіційних місцях тримання, та дев’ять випадків катування та незаконного тривалого тримання цивільних осіб під вартою бойовиками самопроголошених ДНР та ЛНР. Більшість описаних випадків були в 2015 та першій половині 2016 років.
Ця дуже важлива доповідь свідчить про грубі порушення прав людини в Україні з боку обох сторін воєнного конфлікту і безкарність порушників, які скоювали тяжкі або особливо тяжкі злочини. Безкарність провокує нові й нові такі злочини, розкручує спіраль насильства, що є дуже загрозливою тенденцією для майбутнього України.
Тому ми маємо подякувати нашим західним колегам за те, що вони звертають увагу української влади, громадськості та всього світу на такі серйозні порушення прав людини та фактичне заохочення безкарності. Може, українські можновладці краще прислухаються до міжнародних правозахисних організацій, ніж до вітчизняних, які постійно свідчать про ці порушення і намагаються захищати їхніх жертв. Бо «немає пророка в своїй вітчизні»!
Проте ця доповідь викликала неоднозначні оцінки в українському суспільстві. Багато хто роздратований і навіть образився та вважає доповідь необ’єктивною та упередженою.
Інформація про дії обох сторін конфлікту подається в доповіді симетрично. Вже на обкладинці доповіді – дзеркальне зображення катованого чоловіка. Справді, способи катування у обох сторін майже тотожні, бо бекграунд у катів однаковий – радянський. Катування в 1937 році були легалізовані за спеціальним наказом Сталіна, і відомі 24 способи тортур переходили з покоління в покоління правоохоронців й збереглися до наших часів. В доповіді докладно описані по 9 випадків катувань з боку агентів української держави та бойовиків ДНР/ЛНР, і жодним чином не простежується різниця між цими страшними подіями, які відбулися на окупованих та контрольованих територіях.
А ця різниця є великою, і вона, на жаль, зовсім не відображена в доповіді AI та HRW.
По-перше, такі дії на контрольованій території кваліфікуються як тяжкі та особливо тяжкі злочини, і жертви можуть подати заяви про ці злочини, які будуть зареєстровані і мають бути розслідувані. Військовою прокуратурою відкриті кримінальні провадження проти обвинувачених у скоєнні цих злочинів, у якості запобіжного заходу, як правило, обрано перебування під вартою. Правда, це зовсім не означає, що притягнуто до відповідальності справді винних: під вартою іноді перебувають невинуваті, а винні гуляють на волі. Проблема неефективного розслідування злочинів, і зокрема, катувань та насильницьких зникнень, як була, так і залишається невирішеною для України. Проте стверджувати, що царює повна безкарність, не можна.
Нічого подібного немає в ДНР та ЛНР, де такі дії не сприймаються як злочин і де не можна навіть поскаржитися, оскільки саме ті, хто вбивав, катував, знущався, викрадав людей, якраз і увійшли до складу так званої народної поліції. Не буде народна поліція притягати до відповідальності саму себе!
По-друге, дуже різниться масштаб цих злочинних дій. За підрахунками правозахисників кількість жертв цих злочинів на окупованих територіях вже перевищила 5200 людей, і це ще далеко не остаточна цифра. Кількість жертв на контрольованих територіях ми точно оцінити не можемо. За всіма відомими оцінками це декілька десятків людей, хоча, на мою думку, можна очікувати, що остаточна цифра буде більшою, ніж вважається зараз. Але все ж таки це не тисячі і навіть не сотні. Звичайно, з погляду проблеми безкарності це не має значення: однаково погано, що безкарним залишається і той, хто катував хоча б одну людину, і той, хто катував багато людей. Але велика кількість жертв дуже серйозно впливає на психологічне самопочуття великої кількості людей і суспільства в цілому. Чим більше жертв, тим більше страждань, тим гостріше і ширше втрата здоров’я, зокрема, психологічна травма. На мою думку, навіть не згадати в доповіді про різні масштаби цих злочинів є некоректним.
По-третє, автори доповіді, як на мене, були просто зобов’язані вказати, що в катуваннях на окупованих територіях брали участь російські військові та офіцери російських спецслужб і що полонених вивозили на територію РФ та катували там. Відповідні факти наводилися в доповіді «Ті, що пережили пекло», яку підготувала коаліція українських правозахисних організацій «Справедливість заради миру на Донбасі». Ця доповідь є результатом детального аналізу 165 випадків незаконного позбавлення волі, подальшого утримання під вартою і катувань. Вона презентувалася в Брюсселі, Страсбурзі, Берліні, Парижі, Варшаві, Празі, в посольствах більшості країн-членів ЄС в Україні, Організація Об’єднаних Націй розповсюджувала її своїми каналами комунікації, і поважні міжнародні правозахисні організації не могли не знати про ці дані. Наведемо декілька цитат. 1. «…Свідчення 44% опитаних постраждалих вказують на їх особистий контакт з щонайменше 58 найманцями з Російської Федерації, а також кадровими військовими РФ, які відігравали керівну роль у проведенні допитів та організації охорони місць несвободи» (с.43). 2. «Серед осіб, які проводили допити окремо, слід вирізняти тих, яких самі респонденти називали військовослужбовцями Збройних сил Російської Федерації. За словами респондентів, вони або представлялися (наприклад, офіцер ФСБ Росії), або їх можна було ідентифікувати за наявністю шевронів Збройних сил Російської Федерації, їх розмов (називали місто проживання в Росії), приналежністю до певного народу (буряти, чеченці, осетини) тощо» (с.73). 3. «Варто звернути увагу на допити та катування, які проводилися на території Російської Федерації щодо затриманих на території України людей, які певний час там утримувалися. З огляду на кількість опитаних, не можна зробити об’єктивний висновок про поширеність такої практики. Водночас, ці зафіксовані випадки свідчать про прямий зв’язок незаконних збройних формувань т.зв. «ЛНР» та «ДНР» із державними органами Російської Федерації.» (с.75).
По-четверте, умови утримання під вартою на окупованих територіях були значно гіршими, ніж на контрольованих. Легко було помітити на відео обмінів, що українські військовополонені та заручники були дуже худі, ледь рухались, підтримуючи один одного, тоді як полонені з контрольованих територій виглядали загалом добре.
AI та HRW, бажаючи бути об’єктивними та безсторонніми, виявилися упередженими. Але все одне я хочу подякувати їм за увагу до українських проблем в царині прав людини. Рекомендації українській владі, надані в доповіді нашими західними колегами, є важливими, точними і суттєвими, певен, що під ними підписалися би й українські активісти правозахисту.
Євген Захаров
