Чи обґрунтованою є оплата праці суддів Верховного Суду?
01.08.2019
Загальнонаціональним дослідженням соціологічної служби Центру Разумкова від 2019 року зафіксовано, що тільки 2,1% опитаних респондентів можуть з точністю сказати, що повністю довіряють Верховному Суду.
Як зазначає у своєму блозі партнер АО «Фомін та партнери», кандидат юридичних наук, експерт в галузі судоустрою Євгеній Вандін, відповідна недовіра виникла через послідовність судової реформи, адже дуже багато справ залишилось так і не розглянутими ще з кінця 2017 року, тобто від моменту припинення роботи Вищого господарського суду, Вищого адміністративного суду та Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних і цивільних справ. Так, досі є справи, які залишились не розглянутими ще після передачі ВССУ до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Хоча судді КЦС ВС розглянули дуже багато справ, однак станом на травень 2019 року залишається ще майже 8 тис. 900 справ, переданих з ВССУ. Вони не були розглянуті суддями КЦС ВС через надмірне навантаження. Це справи, рішення в яких ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій ще у 2014–2016 роках, а касаційні провадження відкриті у 2016–2017 роках. Вони були розподілені між суддями КЦС ВС, однак надалі ніяких процесуальних дій у цих справах не здійснювалося.
Відповідно до описів, складених Вищим господарським судом України, 3 127 касаційних скарг та справ було передано з ВГСУ до Касаційного суду у складі Верховного Суду. Однак, як і в ситуації з іншими двома касаційними судами в складі ВС, до моменту передачі справ не було вирішено процесуально порядок та черговість розгляду переданих справ і справ, які надходили вже до КГСУ.
У свою чергу, впродовж 2018 року Касаційний адміністративний суд Верховного Суду отримав найбільшу кількість справ і матеріалів — 76,5 тис., з яких 42,4 тис. справ і матеріалів, переданих з Верховного Суду України та ВАСУ. В середньому до одного судді КАС ВС на розгляд надійшло 2 844 справи і матеріали.
Щодо загальної кількості справ, то Верховний Суд з початку своєї діяльності отримав 125 тисяч справ з середнім навантаженням на одного суддю ВС — 1 тис. справ. Враховуючи відповідні дані, стає зрозумілим, що в ході судової реформи не було проаналізована реальна спроможність не лише наступними новоутвореними судами в складі ВС, але і самим Верховним Судом розглядати справи, які були на розгляді в судах касаційної інстанції та Верховного Суду України.
За наявної ситуації вважаємо, що вирішенням кризи в довірі до Верховного Суду є використання досвіду становлення та формування Верховного Суду Сполучених Штатів Америки.
Вважаємо за необхідне звернути увагу на кількість суддів у Верховному суді США, вищій судовій інстанції країни, — 9, який водночас виконує функції Конституційного суду. Тоді як в Україні функціонує масштабний за суддівським корпусом Верховний Суд у складі: Великої Палати (21), Касаційного адміністративного суду (49), Касаційного господарського суду (38), Касаційного кримінального суду (37) та Касаційного цивільного суду (47). Як наслідок, маємо великий штат суддів у вищих інстанціях, який доречно б зменшити в кількості, виходячи з показнику кількості справ, рівня соціальної значущості розгляду відповідної справи та, важливо, реальної можливості суддів Верховного Суду розглядати відповідні справи.
Також, необхідною у реформуванні Верховного Суду є зміна принципу оплати праці суддів, зважаючи на їх завантаженість. Так, логічною є більш помірна оплата праці суддів Верховного Суду, адже, об’єктивно, їх навантаження не є співрозмірним із завантаженістю суддів першої інстанції. Тому вважаємо, що нова методика оплати праці суддів Верховного Суду, яка б виходила з кількості реально та якісно розглянутих ними справ, позитивно вплинула б не тільки на ефективність здійснення правосуддя та на формування єдиної практики, але і на економічне використання коштів Державного бюджету України.
Анастасия Новикова
