Організована злочинність і правоохоронна система України
30.05.2019
Який рівень організованої злочинності в Україні? Це питання є дискусійним і проблемним, так як визначити справжній рівень організованої злочинності в Україні станом на сьогодні неможливо. Для цього існує ряд негативних факторів:
– по-перше, мало хто з пересічних громадян взагалі може уявити собі, що таке явище може існувати в правоохоронних органах, головним завданням яких є захист їхніх прав і свобод, дотримання законодавства та встановлених норм.
– по-друге, ті хто реально причетний до цієї діяльності та працюють в правоохоронних органах замовчують реальний стан організованої злочинності в Україні. Багато експертів наголошують на тому, що статистика, яка надається правоохоронними органами про стан боротьби з організованою злочинністю, є неправдивою.
На сьогодні принцип роботи правоохоронних органів будується на статистичній оцінці рівня боротьби з окремими видами тяжких та особливо тяжких злочинів, як правило вчинених організованими групами, а в кращому випадку – злочинними організаціями. За статистикою у 2018 році із 258 викритих організованих злочинних груп лише 17 груп мали стійкі корумповані зв’язки (близько 7%!). Хоча у всьому світі вже давно доведено, що справжня організована злочинність тісно пов’язана із корупційними зв’язками в органах державної влади, а особливо з правоохоронною системою. Тобто можна констатувати про те, що правоохоронні органи України маніпулюють статистикою та намагаються запевнити суспільство в тому, що боротьба з організованою злочинністю здійснюється на досить високому рівні. Хоча якщо проаналізувати рівень видворення «злодіїв в законі» за межі України, то явно 258 викритих організованих злочинних груп не співпадає з реальним станом справ.
Чому таке маніпулювання свідомістю є можливим?
У Кримінальному кодексі України розрізняються дві організовані форми співучасті – організована група та злочинна організація. І якщо злочинна організація – це по суті «мафіозна структура», то організованою групою може бути визнана спільнота 4 злочинців, «які попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення таємного викрадення майна, а саме кабелю з колодязів кабельної каналізації, з єдиним планом, з розподілом функцій учасників групи, спрямованого на досягнення плану скоєння злочинів, відомого всім учасникам групи» (Постанова від 14.11.2018 у справі № 484/1134/16-к). А тому невідомо, що лежить за статистикою, яка висвітлюється в засобах масової інформації – реальні транснаціональні злочинні організації з міцними корумпованими зв’язками в органах державної влади, які спеціалізуються на вчиненні серійних розбоїв, квартирних крадіжок, викрадень елітних транспортних засобів, розповсюдженні наркотичних засобів тощо чи організовані групи осіб, схильних до зловживання алкогольних або наркотичних засобів, які займаються викраденням кабелів з колодязів кабельної каналізації.
Такий стан речей повинен лякати, але ніхто особливо не приділяє даній проблемі достатньо уваги. Насправді за цим криється страшна ситуація – можливо і самі правоохоронці є членами злочинних організацій. І вже були непоодинокі випадки висвітлені в засобах масової інформації, які підтверджували це.
На місцях прокурори, слідчі, оперативні працівників об’єднуються для вчинення рейдерських захоплень, вимагання матеріальних цінностей, здійснення тиску на бізнес тощо.
Наслідком цього є зламані долі людей, які стали жертвами від зловживань з боку правоохоронних органів.
Ще давно в науковому середовищі існує думка про те, що в Україні спостерігається «занепад оперативно-розшукової діяльності, яка ще і дотепер будується на застарілих правових та організаційних і тактичних засадах, які дозволяють більш-менш успішно боротися лише із загально кримінальною та економічною злочинністю».
Насправді такий занепад викликаний небажанням реально боротися із злочинністю, впроваджувати нові технології, здійснювати якісну підготовку майбутніх правоохоронців, матеріально заохочувати та давати повноцінний соціальний пакет звичайним співробітникам.
Але і законодавець особливо не намагається створити сприятливого правового поля, які б надав правоохоронним органам ефективні правові механізми боротьби із злочинністю.
Яскравим прикладом є так звані правки «Лозового», які суттєво змінили парадигму досудового розслідування. Яка доцільність в тому, щоб суд або слідчий суддя призначали експертизи? А як слідчому або прокурору ефективно, повно та об’єктивно здійснювати досудове розслідування, якщо строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а не з моменту повідомлення про підозру?
Таке непрофесіональне прийняття змін до КПК України призводить не тільки до низької ефективності діяльності органів досудового розслідування, а й до порушення прав і свобод людини, які є, або можуть у майбутньому стати предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
Приклад цього – «справа Сергія Скрипки», суть якої полягає в застосуванні старих недіючих норм КПК України до кримінальних проваджень, які були розпочаті після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VIII на основі того, що відповідно до ч. 7 ст. 217 КПК України «днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали».
Але, законодавець не поставив собі запитання: «Що є пріоритетом – дата початку провадження чи особа стосовно якої триває досудове розслідування?». На разі фактично з будь-якого кримінального провадження, яке було розпочате до 15 березня 2018 року, можливо виділити окреме провадження, хоча особа могла почати фігурувати у розслідуванні, з якого виділено окремі матеріали, після 15 березня 2018 року.
Фактично на сьогоднішній день КПК України передбачає два окремі диференційовані порядки продовження строків досудового розслідування кримінальних проваджень в залежності від терміну внесення відомостей до ЄРДР. Зокрема, порядок обчислення та продовження строків досудового розслідування виключно відповідними прокурорами застосовується до проваджень, в яких відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР до 15 березня 2018 року (тобто з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VIII)
Натомість, до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після 15 березня 2018 року застосовується новий порядок обчислення строків досудового розслідування та порядок їх продовження у відповідності до нових редакцій ст.ст.219, 244 КПК України згідно з положеннями Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VIII.
І таких колізій та прогалин в кримінальному процесі маса. І вирішення їх потребує оперативності, тому що головним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Але, найбільшим нонсенсом є прийняття змін до Конституції України, що стосується правосуддя (2016 року), але до сих пір не внесено відповідних змін до КПК України, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Закону України «Про прокуратуру».
Окрім вже існуючих проблем, які вимагають негайно вирішення, необхідно визначити і перспективні напрямки розвитку кримінального судочинства, які сприяли б стану боротьби з організованою злочинністю:
І. Інформатизація.
На сьогодні за даними компанії Cisco у період з 2013 по 2018 роки світовий об’єм мобільного трафіку зріс майже в 11 раз та на сьогодні складає 15,9 ексабайтів.
Окрім того, кількість підключених пристроїв до мережі Інтернет вже у 3,47 рази перевищує кількість населення світу, а у 2020 році прогнозується перевищення у 6,58 рази.
Використання членами організованих груп, або злочинних організацій сучасних інформаційних технологій на достатньо високому рівні забезпечує захищеність інформації, яка може містити ознаки протиправної діяльності та яка передається каналами зв’язку.
Окрім того, кількість злочинів, що вчиняються організованими групами або злочинними організаціями в кіберпросторі, з кожним роком зростає.
Як і в реальному житті, цифровий простір стає місцем вчинення правопорушень, пов’язаних не тільки із фінансами, посяганнями на персональні дані чи власність, а також із здійсненням торгівлі забороненими товарами чи наданням заборонених послуг.
Переважно через неврегульовані законом віртуальні ринки здійснюється легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Відповідно до досліджень Міжнародного валютного фонду, в усьому світі неврегульовані законом віртуальні ринки надають можливість відмити гроші в розмірі від 2,17 до 3,61 трлн доларів США щорічно. Прикладом неконтрольованого віртуального ринку є Silk Road, обіг якого складав 1,2 млрд доларів США.
Тому актуальним напрямком є вироблення та впровадження законодавчих пропозицій, які б суттєво вдосконалили порядок збору та процедуру визнання електронної інформації самостійним доказом в кримінальному судочинстві. Це потребує, по-перше, прискіпливого вивчення світових стандартів визнання електронної інформації доказом у кримінальному провадженні, а також вивчення вітчизняної практики у даній сфері. Тому що, на сьогодні така практика є неоднозначною та, на мою думку, потребує значного покращення.
Саме електронна інформація як самостійне джерело доказів у кримінальному судочинстві дозволить вирішити багато питань, у т.ч. проблеми, що стосуються блокування роботи ІТ та інших приватних підприємств, установ чи організацій.
Частково ці питання було врегульовані за результатами роботи підгрупи № 1 щодо вдосконалення загальних положень Кримінального процесуального кодексу України робочої групи при Комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності щодо напрацювання системних змін до Кримінального процесуального кодексу України, саме:
– визначено поняття електронно-інформаційна система;
– визначено поняття «електронний документ» та «оригінал електронного документу».
На мою думку, дане питання є значно ширшим та потребує створення окремих робочих груп із залученням ІТ спеціалістів.
ІІ. Аналітична складова.
Аналітична складова в діяльності правоохоронних органів має бути значно вищою. Запровадження в поліції ILP (з англ. «intelligence led policing» – «поліцейська діяльність керована аналітикою») є позитивною тенденцією та практикою, тому що в основі цієї моделі лежить кримінальний аналіз, який в багатьох країнах світу дозволяє ефективно із значними зменшенням ресурсних затрат здійснювати слідчі (розшукові), в т.ч. негласні, або інші процесуальні дії.
Тим паче в провідних країнах Європейського Союзу результат кримінального аналізу у вигляді аналітичних довідок судом визнається в якості доказу у кримінального провадженні.
У даному контексті слід відмітити проект Закону України № 8157 від 19.03.2018 «Про Національне бюро фінансової безпеки України», в якому закладено підґрунтя для визнання аналітичних продуктів доказом.
Також розвиток даної моделі сприятиме входженню України до Європейського Союзу, так як транснаціональна організована злочинність та тероризм є серйозними загрозами. Правоохоронними органами країн ЄС запроваджено методології SOCTA (з англ. «Serious and Organised Crime Threat Assessment» – «оцінка загроз тяжких злочинів та організованої злочинності» та IOCTA (з англ. «Internet Organised Crime Threat Assessment» – «оцінка організованої злочинності в кіберпросторі») до формування яких повинна бути залучена і українська сторона.
Законодавче закріплення аналітичної діяльності правоохоронних органів у рамках кримінального провадження сприятиме входженню України до Європейського Союзу, а також підвищить ефективність досудового розслідування та процедуру притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
ІІІ. Оптимізація системи органів досудового розслідування.
Прийняття закону про кримінальні проступки повинно знизити завантаженість слідчого та акцентувати увагу на розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів. Логічним продовженням цього процесу стане запровадження на законодавчому рівні інституту детективів. Звісно є переваги та недоліки, але все ж таки інститут детективів дозволить об’єднати в одній особі всі інформаційні потоки, що формуються під час досудового розслідування. Саме це дозволить вирішити проблему, що існує між слідчим та оперативним працівником – відсутність взаєморозуміння та небажання обмінюватися інформацією.
Також суттєвої дискусії потребує питання реформування Служби безпеки України – відбирання функцій досудового розслідування, а також формування або визначення одного підрозділу по боротьбі із економічною злочинністю.
IV. «Негласна робота».
Складність вдосконалення даного питання обумовлена наявністю глави 21 «Негласні слідчі розшукові дії» Кримінального процесуального кодексу України, Закону України «Оперативно-розшукову діяльність», Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» тощо.
По-перше, Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» необхідно привести у відповідність до Конституції України, а саме положення про те, що «прокуратура здійснює організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку».
По-друге, Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 1992 року та Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю» від 1993 року вже застаріли та потребують концептуального перегляду із врахуванням тенденцій сучасної злочинності. Окрім того, закон про кримінальну розвідку є необхідним у зв’язку із значним зростанням криміналітету на території України та великим впливом «злодіїв у законі».
По-третє, відповідно до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» одним із державних органів, спеціально створеним для боротьби з організованою злочинністю є спеціальний підрозділ по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України (на сьогодні його назва – Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ (ГУБКОЗ СБУ, Главк «К» СБУ). Із реформуванням системи Служби безпеки України та правоохоронних органів, які здійснюють боротьбу із економічними злочинами, не слід забувати і про організовану злочинність.
В усіх країнах світу боротьба з організованою злочинністю та корупцією тісно пов’язані, тому такі спеціалізовані правоохоронні структури об’єднують ці дві вищевказані функції. Це правильна практика, тому що організована злочинність не може успішно існувати без корупційних зв’язків в органах державної влади, а особливо правоохоронних органів. На це вказують багато вітчизняних та закордонних вчених (О.Ю. Шостко, Мунджіу-Піппіді тощо).
Тому необхідно пам’ятати і про те, хто стане правонаступником СБУ у питанні боротьби з організованою злочинністю – Національна поліція або Державне бюро розслідувань? Це відкрите дискусійне питання, яке також має бути враховано фаховою спільнотою під час реформування відповідних правоохоронних органів та внесення змін до чинного законодавства. Але головна теза – це тісний зв’язок організованої злочинністю із корупційною та економічною злочинністю. Не потрібно відокремлювати ці дві складові під час створення відповідних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.
По-четверте, необхідно переглянути санкції статей, що встановлюють кримінальну відповідальність, на посилання відповідальності з метою можливості проведення негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування таких кримінальних правопорушень. Або навпаки – внести відповідні зміни до Кримінального кодексу України, які б дозволили проводити НС(Р)Д під час досудового розслідування конкретних кримінальних правопорушень, які не є тяжкими або особливо тяжкими, але з урахуванням специфіки вчинення потребують застосування відповідних негласних методів.
По-п’яте, стаття 250 КПК України передбачає проведення НС(Р)Д до постановлення ухвали слідчого судді.
По факту лише такі НС(Р)Д як установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу та спостереження за особою, річчю або місцем можуть здійснюватися до постановлення ухвали слідчого судді.
Але, можливо передбачити таку можливість для інших НС(Р)Д. Особливо це стосується кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією та терористичною діяльністю.
V. Доступ до інформації.
Проблема – ефективна боротьба із злочинністю без значного порушення прав і свобод людини. Без інформаційного забезпечення майже неможливо забезпечити ефективну боротьбу із злочинністю. В той же час питання обмеження прав і свобод людини є немало важливим питанням.
В статті 250 КПК України передбачена можливість проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій як установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу та спостереження за особою, річчю або місцем до постановлення ухвали слідчого судді. В аналогії до цієї статті необхідно регламентувати і порядок тимчасового доступу до інформації, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій.
Незважаючи на оперативність судово-контрольних процедур, все ж існують об’єктивно зумовлені випадки, коли найменше зволікання загрожує втратою орієнтуючої або доказової інформації.
Окрім процесуальних потреб детального обговорення потребує й Кримінальний кодекс України. Наразі тривають засідання робочої групи при Комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності з опрацювання проектів законів України про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо відповідальності за незаконне збагачення.
Це актуальне питання, яке потребує обґрунтованого та комплексного підходу до її вирішення. Але, ми не забуваємо і про нагальність повернення відповідальності за незаконне збагачення. Тому дотримання формули «Швидко. Професійно» є дійсно викликом з яким ми найближчим часом повинні впоратися.
Підсумовуючи, хотів би підкреслити про необхідність депутатів нового скликання зосередити свою увагу і на реформуванні чинного законодавства, що регулює порядок здійснення досудового розслідування, боротьби та протидії злочинності. Це комплексне питання, яке потребує залучення широкого кола правників, практиків, спеціалістів із відповідних галузей знань, міжнародних експертів, представників приватного сектору. Лише колективною думкою можливо виробити дійсно ефективні норми, які зможуть надати відповідні механізми правоохоронним органам без істотного порушення прав і свобод людини.
Валерій Карпунцов. Член Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, доктор юридичних наук, заслужений юрист України
