Чотири ймовірні сценарії відставки Генерального прокурора
07.05.2019
Останні тижні у медійно-експертному просторі не вщухає тема подальшої долі посади Генерального прокурора – чи залишиться вона за Юрієм Луценко, чи уже незабаром на цій позиції можна буде побачити нову людину? Інтерес до цього питання підігріває сам Луценко, заявивши, що він і надалі планує працювати на цій посаді. Проте обраний президент Володимир Зеленський іншої думки: Луценко представляє “стару команду” і має піти. Хоча, чи існує можливість юридично “відправити у відставку” Генерального прокурорабез його згоди? З’ясовуємо можливі сценарії розвитку ситуації, зважаючи на те, що дуже ймовірно Луценко все ж не піде у відставку до парламентських виборів.
Почнемо з простого – зі слів головних героїв цих подій. Юрій Луценко, призначений на посаду Генерального прокурора у травні 2016 року, може виконувати свої обов’язки до 2022 року. Чому? Бо профільний Закон передбачає каденцію на цій посаді у шість років, незалежно від зміни Президента чи Уряду в країні. Це одна з гарантій його політичної нейтральності та незалежності. Нагадаю, що півроку тому сам Луценко заявив, що не збирається залишатись на своїй посаді після президентських виборів. Втім, під час самих виборів свою позицію змінив на цілком протилежну. Разом з тим, команда Володимира Зеленського жодного разу не називала кандидатів на посади, які подає у Верховну Раду Президент України, зокрема і посаду Генерального прокурора. Водночас, від самого Зеленського прозвучала чітка і неоднозначна теза – Юрій Луценко представник “старої команди” і йому не місце в кабінеті Генерального прокурора.
На думку політологів, не гаючи часу Луценко почав процес “перевзування в повітрі”. Ймовірно саме з цією метою він різко змінив позицію у “справі Курченка”. Існує припущення, що саме з метою продемонструвати “лояльність” до Зеленського було здійснено спробу повідомити про підозру у справі оточенню Петра Порошенка – Ложкіну, Філатову та Гонтаревій. Адже рівно за місяць до цього (після спроби здійснити такі повідомлення Костянтином Куликом), вони були “відкликані” самою Генеральною прокуратурою через оприлюднення інформації про порушення порядку такого повідомлення. Не вдаючись у юридичний аналіз (того, що взагалі кримінальне процесуальне законодавство не містить процедури “відкликання” підозри), зазначимо, що це мало ознаки політичної вмотивованості таких дій…
І тепер ставимо головне питання: яка процедура “відставки” Генерального прокурора з юридичної точки зору? Викладений вище політичний контекст констатує, що позиція Луценка і Зеленського стосовно подальшої долі першого відрізняється. Скажу одразу, що для звільнення Луценка недостатньо простої згоди 226 народних депутатів, а саме звільнення з посади Генерального прокурора має передувати тому, щоб Володимир Зеленський, вступивши у повноваження, вніс подання про призначення свого нового кандидата. І так, новий Президент України зовсім не означає новий Генеральний прокурор.
Давайте детально проаналізуємо порядок звільнення Генерального прокурора з посади згідно із законами “Про прокуратуру” та “Про Регламент Верховної Ради України”:
І. Відповідно до Закону “Про прокуратуру” Генеральний прокурор обіймає одночасно дві посади: адміністративну та безпосередньо прокурора (прокурора органу прокуратури). Цей Закон 2014 року чітко розрізняє посади прокурорів, які займаються управлінською діяльністю (адміністративні) та власне прокурорів. Вони мають різний порядок призначення та звільнення із залученням Ради прокурорів та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
ІІ. Для “відставки”, тобто звільнення Генерального прокурора, має відбутись припинення його повноважень на обох посадах – як адміністративній, так і прокурора органу прокуратури. Адже звільнення Генерального прокурора з адміністративної посади або припинення повноважень Генерального прокурора на адміністративній посаді не припиняє його повноважень прокурора (ч. 3 ст. 42 Закону “Про прокуратуру”). Водночас, не всі підстави для звільнення одночасно позбавляють його двох посад.
ІІІ. Закон “Про Регламент Верховної Ради України”, який ухвалено задовго до Закону “Про прокуратуру” містить лише загальні норми стосовно порядку звільнення та призначення на посаду Генерального прокурора, а також висловлення недовіри (статті 212-213 Закону). Для призначення або звільнення достатньо лише подання від Президента та згоди більшості від конституційного складу Верховної Ради, а для недовіри – ініціатива самих депутатів.
ІІІ. Водночас профільний Закон “Про прокуратуру” уточнює ці положення. Отже, необхідно відразу чітко розділити порядок звільнення та висловлення недовіри. Звільнення Генерального прокурора з адміністративної посади Президентом України за згодою Верховної Ради України можливе у випадку: а) виявлення ним власного бажання або б) на підставі подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів або Вищої ради правосуддя. При цьому подання КДКП має стосуватись вчинення корупційного адміністративного правопорушення, набрання обвинувального вироку суду стосовно Генерального прокурора або припинення громадянства або набуття громадянства іншої держави, а ВРП – порушення вимог несумісності (статті 53-57 Закону “Про прокуратуру”). А для звільнення з посади прокурора органу прокуратури – Указ Президента України про звільнення на підставі та в межах подання КДКП чи ВРП (ч. 1 ст. 63 Закону “Про прокуратуру”).
ІV. Припинення повноважень Генерального прокурора на обох посадах можливе у разі висловлення недовіри народними депутатами (cт. 42 Закону “Про прокуратуру”) згідно процедури, встановленої Законом “Про Регламент Верховної Ради України”. Пропозиція недовіри має пролунати не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради (150 депутатів), бути підтриманою їхніми підписами, і за яку проголосувало б більше половини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради (226 голосів). Понад те, згідно з ч. 4 ст. 42 Закону “Про прокуратуру” КДКП має надати висновок щодо виконання Генеральним прокурором своїх професійних обов’язків. Водночас, не дуже зрозуміло, що саме має містити цей висновок, в який момент має надаватись та на що саме він впливає, адже він може бути як позитивний, так і негативний.
V. Таким чином, звільнення Генерального прокурора можливе у таких випадках:
а) добровільної згоди самого Генерального прокурора;
б) вчинення ним правопорушень чи припинення громадянства;
в) висловлення недовіри з боку народних депутатів.
При цьому в першому випадку все залежить від змісту заяви Генерального прокурора – якщо він просить звільнити його лише з адміністративної посади, то він залишається прокурором “в резерві”, що доволі кумедно, оскільки він не відповідає кваліфікаційним вимогам до звичайного прокурора, а, отже, не може бути призначений на посаду. Історія із так званим законом “про потрібних людей” (коли для Юрія Луценка в один день вилучили обов’язкову вимогу до посади Генерального прокурора мати вищу юридичну освіту) загнала його в пастку, оскільки Генеральний прокурор досі не зобов’язаний мати вищу юридичну освіту. Але це вже процедурні моменти.
Отже, висновок: самого бажання новообраного Президента звільнити Генерального прокурора недостатньо – спочатку має спрацювати Верховна Рада, висловивши недовіру Генеральному прокурору (політичний порядок). Хіба що він забажає відставки сам або вчинить правопорушення чи втратить громадянство (загальний порядок). Нагадаємо, що за часи існування такого закону процедура звільнення Генерального прокурора не застосовувалась на практиці. Тому в силу її громіздкості ми можемо стати свідками фарсу, як це вже було в листопаді минулого року. Тож лише знайшовши підтримку Парламенту, який оголосить недовіру Генеральному прокурору, можна ставити питання про призначення нового. При цьому, неважливо чи буде він обраний за конкурсом (про що неодноразово згадували у команді Зеленського) чи це буде обраний всередині команди кандидат – для призначення потрібна лише згода парламентської більшості.
На мій погляд, зараз існує чотири варіанти подальшого розвитку подій:
1. Більш ймовірний. Юрій Луценко залишається Генеральним прокурором до чергових парламентських виборів. Верховна Рада, здебільшого перебуваючи в опозиції до Володимира Зеленського, не висловлює йому недовіру. На жаль, для цього скликання Верховної Ради України жодні вимоги громадянського суспільства про необхідність звільнення Луценка нічого не вартують, отже, вони до них не дослухаються.
2. Менш ймовірний. Команда Володимира Зеленського пропонує нинішній більшості у Верховній Раді України “компромісну” кандидатуру нового Генерального прокурора. Таким чином, одночасно виконуються вимоги громадянського суспільства та усувається Юрій Луценко, який, можливо, за таке рішення, отримує якісь преференції у команді Петра Порошенка на чергових парламентських виборах.
3. Малоймовірний. Юрій Луценко з альтруїстичних мотивів чи внаслідок обіцянки якихось преференцій з боку команди Зеленського у подальшому політичному житті самостійно подає у відставку. Тобто просить звільнити його одночасно з адміністративної посади та посади прокурора органу прокуратури, а Рада підтримує таке бажання. Далі Генеральним прокурором стає кандидат Володимира Зеленського.
4. Найменш малоймовірніший. Верховна Рада України призначає інавгурацію Володимира Зеленська до 27 травня – і новообраний Президент України встигає здійснити дострокове припинення повноважень нинішнього скликання. Новий склад Парламенту має великі шанси звільнити нинішнього Генерального прокурора та призначити кандидата, запропонованого Зеленським.
Котрий із цих сценаріїв стане реальністю? Поживемо-побачимо. Чекати залишилось недовго.
Євген Крапивін , Експерт Асоціації УМДПЛ та Реанімаційного Пакету Реформ
