Засуджені мають право на соціальну допомогу

06.01.2017

1 січня 2017 року набула чинності постанова від 30 грудня 2015 р. № 1182, якою Кабмін змінив норму, що забороняла засудженим до позбавлення волі отримувати соціальну допомогу та допомогу на догляд для засуджених до такого виду покарання. Така допомога під час відбування цього покарання не могла бути призначена, а її виплата припинялася з дня набрання сили обвинувальним вироком суду і поновлювалася з дня закінчення строку ув’язнення[1].

Відтепер право на соціальну допомогу мають, наприклад, засуджені з інвалідністю, середньомісячний сукупний дохід яких за останні шість календарних місяців або два квартали, що передують місяцю звернення за призначенням допомоги, не перевищує прожитковий мінімум, визначений для осіб, які втратили працездатність. Найчастіше саме так і трапляється – засуджені з інвалідністю, особливо у пенітенціарних установах-лікарнях не мають такого доходу. Тобто всі вони підпадають під дію нової редакції норми. Однак щодо працюючих засуджених залишатиметься питання, чи буде для цілей призначення соціальної допомоги вважатись доходом вся заробітна плата засуджених, чи тільки та «чиста» сума, яка зараховується на їх рахунок.

Зазначимо, що розрахунок середньомісячного сукупного доходу здійснюється у відповідності до Наказу Міністерства юстиції від 15.11.2001 № 486/202/524/455/3370 «Про затвердження Методики обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги». Важливо мати на увазі, що при розрахунку середньомісячного доходу враховуються і доходи його сім’ї. На практиці трапляються навіть випадки, коли до такого доходу намагаються врахувати доходи жінки чоловіка з інвалідністю, які вона отримує не тільки на роботі, а й від особистого селянського господарства, земельних ділянок, наданих для ведення городництва (садівництва), сінокосіння, випасання худоби, та земельної частки (паю). Це робиться з метою зменшення кількості осіб, які не мають права на соціальну допомогу. Однак існуюча методика оцінки таких доходів є доволі сумнівною та може бути оскаржена у суді. Все ж, в окремих ситуаціях, засуджені можуть постати перед вибором – одружуватись/розлучуватись чи отримувати соціальну допомогу.

Як звернутися за отриманням соціальної допомоги? Згідно з новою редакцією п. 36 Постанови №261 «Засуджені мають право на призначення соціальної допомоги, яка за наявності відповідного права призначається органами праці та соціального захисту населення за місцем відбування особою покарання. Особа, яка під час відбування покарання набула права на соціальну допомогу, подає до адміністрації установи виконання покарань клопотання щодо забезпечення необхідних умов для призначення їй соціальної допомоги за місцезнаходженням такої установи, зокрема, щодо виклику представників органів праці та соціального захисту населення і офіційного прийому ними в установленому порядку відповідних документів, передбачених пунктом 10 цього Порядку, безпосередньо від особи, яка відбуває покарання, або від її представника за довіреністю. Адміністрація установи виконання покарань не більш як протягом 30 днів з дати реєстрації клопотання особи, яка набула права на призначення соціальної допомоги під час відбування покарання, забезпечує зустріч цієї особи із представником органу праці та соціального захисту населення та всебічно сприяє належному оформленню і поданню нею відповідних документів або забезпечує умови для оформлення і подання необхідних документів через її представника…».

Здавалося б – все зрозуміло, але залишається кілька юридичних питань.

Згідно з останнім реченням нової редакції п. 36 Постанови «… Особи, яким до відбування покарання була призначена соціальна допомога, продовжують її отримувати на загальних підставах». Зараз таких засуджених є велика кількість. Щодо них виплата допомоги припинялася з дня набрання сили обвинувальним вироком суду і поновлювалася з дня закінчення строку ув’язнення. Однак тепер вони продовжують її отримувати на загальних підставах. Чи означає слово «продовжують на загальних підставах», що це продовження відбувається з моменту набрання сили обвинувальним вироком суду? Може йтися про два тлумачення: 1) ретроспективне – держава зобов’язана виплатити всю несплачену соціальну допомогу, починаючи з моменту припинення її виплати у зв’язку з відбуванням покарання[2]; 2) перспективне – такі особи мають право отримувати соціальну допомогу тільки з 01 січня 2017 року. Очевидно, що держава отримає значний удар по бюджету у першому випадку, а тому за ретроспективне тлумачення доведеться боротися в судах. Шанси ж на виграш не здаються нам перспективними.

Іншим питанням є виплата допомоги на догляд. Раніше, її виплата так само припинялася з дня набрання сили обвинувальним вироком суду. Вказувалось, що «у разі застосування до одержувача соціальної допомоги або допомоги на догляд такого виду покарання, як позбавлення волі, виплата допомоги припиняється». Тепер же у згаданій Постанові №261 ця норма зникла, а залишилася лише згадка про продовження виплати соціальної допомоги. Текст цієї ж самої Постанови іноді окремо зазначає ці дві окремих допомоги. Згадується «соціальна допомога і допомога на догляд» (пп. 29, 33, 35 Постанови). Водночас, у п. 1 Постанови йдеться про два окремих види однієї допомоги: «державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» та «державну соціальну допомогу на догляд». Більше переконливо – саме ці види допомоги називаються «видами державної соціальної допомоги» у статті 3 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам».

З цього випливає три варіанти тлумачення:

1) п. 36 застосовується до засуджених до позбавлення волі, і вони мають право на призначення та продовження отримання соціальної допомоги на догляд на загальних підставах;

2) п. 36 не застосовується до засуджених до позбавлення волі, однак за відсутності відповідних забороняючих норм вони мають право на соціальну допомогу на догляд на загальних підставах у відповідності до Постанови №261 та зазначеного Закону;

3) засуджені до позбавлення волі не мають права на соціальну допомогу на догляд, адже щодо забезпечення їхнього права відсутній механізм призначення та виплати такої пенсії.

Третій варіант не є юридично вдалим у світлі Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам». Проте відсутність механізму реалізації права може означати неможливість такої реалізації в залежності від різних юридичних ситуацій[3].

Право на соціальну допомогу на догляд мають одинокі засуджені, які отримують пенсію за віком або по інвалідності (не плутати із вищезазначеною соціальною допомогою по інвалідності[4]). До одиноких осіб належать особи, які не мають працездатних родичів, зобов’язаних за законом їх утримувати (п. 4 Постанови №261). Крім того, вони повинні бути малозабезпеченими у розумінні постанови (п. 3 Постанови №261, див. вище). На додаток, лікарсько-консультативна комісія має встановити, що вони потребують постійного стороннього догляду. Можна здогадуватись, що реалізація цих формулювань в умовах відбування покарання може виявитись проблемною.

Уся представлена в цій статті інформація є індивідуальною позицією автора та не є офіційною думкою чи позицією Консультативної місії Європейського Союзу в Україні, в якій він працює.