Звільнені гуртом: 6 років тому міліціонерів скоротили неконституційно
30.07.2021
Чи не кожна реформа останніх років полягала в тому, аби звільнити старі кадри та набрати нові. Однак намагання спростити цю процедуру тепер вилізає новій владі боком. Точніше, могло вилізти, якби не інші, також неконституційні, обмеження.
Попереджений, отже, звільнений
У 2015 році замість міліції в нашій державі була утворена Національна поліція. Аби не обтяжувати нове керівництво попередженнями працівників про скорочення, під яке маскувалося перейменування посад, у законі «Про Національну поліцію» відразу застерегли, що цей акт і є таким повідомленням для всіх гуртом (п.8 розд.XI «Прикінцеві та перехідні положення»).
Через 6 років з’ясувалося, що обраний парламентом спосіб позбутися працівників міліції був неконституційним. На таку обставину вказав другий сенат Конституційного Суду в рішенні від 21.07.2021 №4-р(ІІ)/2021.
І це цілком логічно, адже з припису, який оскаржувався, випливало, що звільнення очікувало всіх без винятку працівників органів внутрішніх справ «без урахування фактів їх відмови від проходження служби в поліції та/або неприйняття на службу до поліції». Хоча перед тим у законі йшлося про наявність посад у поліції, що можуть бути заміщені працівниками міліції.
Отже, як констатує КС, має місце юридична невизначеність спірного положення, яке «можна тлумачити та застосовувати не лише як повідомлення про можливе майбутнє звільнення, а водночас і як пропозицію щодо можливого працевлаштування в поліцію». Та й слово «можливе» сприймається по-різному, зауважив КС: не як неминучість, а як імовірність. Тобто можуть звільнити, а можуть залишити на роботі.
До того ж, наголошено в рішенні, Верховна Рада не може шляхом ухвалення законів звільняти окремого працівника або певні категорії та наперед повідомляти їх про можливе майбутнє звільнення. Адже звільнення особи правомірне лише на підставі індивідуального акта, а таких повноважень щодо працівників міліції парламент не має. Отже, ВР вийшла за межі своєї компетенції.
Щоправда, через 6 років ці очевидні висновки виглядають більш ніж запізнілими, оскільки процедура очищення правоохоронних органів від міліціонерів успішно завершена.
Компенсації не буде?
Утім, домогтися поновлення на посаді на підставі цього рішення буде складно. Навіть якщо працівника міліції не попереджали індивідуально про скорочення його посади, оскаржити в суді недотримання процедури він міг упродовж місяця з дня отримання наказу про звільнення.
Якщо адміністративний позов і було подано, то з огляду на час, що минув, навряд чи якийсь суд дотепер розглядає такий спір. Тим більше що Верховний Суд просуває правову позицію, яка заперечує можливість зупинення провадження в разі розгляду в КС скарги чи подання з такого самого питання. Мовляв, доки положення закону не визнане неконституційним, суд повинен діяти за чинним регулюванням. Тобто, як у даному разі, відмовляти в позові, якщо не встановлено інших порушень процедури скорочення, крім неналежного повідомлення.
Натомість якщо провадження триває дотепер, то, вочевидь, суди будуть зобов’язанні визнати звільнення без індивідуального попередження незаконним і поновити особу на посаді. Тож виходить, що можливість поновлення конституційних прав людини залежить від… судової тяганини.
Утім, державний бюджет у цілому й керівництво Міністерства внутрішніх справ зокрема в даному разі захищає ще одна вельми спірна норма — положення ч.5 ст.361 Кодексу адміністративного судочинства. Вона забороняє переглядати судові рішення за виключними обставинами в разі визнання неконституційним положення, що застосовувалося при розгляді спору, якщо рішення вже виконане. Тобто навіть подавець конституційної скарги, за якою винесене це рішення, не матиме з того жодного зиску. Адже в його справі всі судові інстанції вже висловились і їхні рішення «виконані», бо стали остаточними.
Єдиний варіант — спробувати скористатися нормою ч.3 ст.152 Конституції та вимагати компенсації за матеріальну та моральну шкоду, завдану застосуванням положення, що визнане неконституційним. І суди не повинні відмовляти в цьому з посиланням на відсутність установленого законом порядку для такого відшкодування. Тим більше що в разі незаконного звільнення існує свій спеціальний порядок обрахунку компенсації втраченого заробітку.
Водночас парламенту час переглянути згадане положення ст.361 КАС (та аналогічні в інших процесуальних кодексах). Адже виходить, що думка Європейського суду з прав людини в Україні має більшу вагу, ніж рішення свого КС. Хоча перший аналізує дотримання органами влади конвенційних гарантій, а другий — положень акта найвищої юридичної сили.
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
