Зібрані поліцією на Київщині трофеї розвінчують міфи про армію рф
21.05.2022
“Російська армія використовує в Україні лазерну зброю”, – заявили днями у Москві.
Цьому можна повірити на слово. А можна подивитися відеоблог Андрія Нєбитова, начальника Національної поліції Київської області.
На прикладі трофеїв, які потрапили до рук ЗСУ, поліції та мешканців Київщини Нєбитов розповідає про рівень підготовки та технологій армії РФ.
Ось, на одному з відео він заходить на подвір’я приватного будинку, де росіяни облаштували свої позиції.
“Діжка для збирання води, – показує генерал поліції. – Перевернули її, обсипали ґрунтом. І що ви думаєте? Хотіли воду збирати? Ні. Вони поклали туди килими, створили домашню атмосферу. Стало схоже на юрту.
А якщо чесно, більше схоже на літальний апарат із фільму “Кін-дза-дза!”. Вони щоранку віталися та робили “Ку!”. Залізні люди у залізних діжках. Дикуни, одним словом”.
Робота Нєбитова в інформполі схожа на частину ІПСО, інформаційно-психологічних операцій, мета яких – демотивувати ворога та підняти бойовий дух українців. Але сам начальник поліції стверджує, що показує все, як є, і не перебільшує. Спирається на те, що бачить на власні очі на території звільненої Київської області.
Андрій Нєбитов познайомив журналістів УП з дивовижними артефактами армії РФ, склав зведений портрет військового злочинця та розповів про масштаби звірств окупантів на Київщині.
Далі його пряма мова.
Показуха
Ми всі до 24-го лютого жили в певному інформпросторі, де нам казали, яка могутня армія РФ. Нам намагалися нав’язати думку про те, яка вона технологічна. Про те, що вона “друга у світі”.
Пам’ятаєте ці паради із супертехнікою, яка блищить? Цих солдат, які марширують з “Ратником” (бойова екіпіровка, так званий “комплект солдата майбутнього” – УП)?
Андрій Нєбитов: Як з’ясувалося, супутникові знімки великого скупчення техніки біля наших кордонів аж ніяк не відображали реальний стан війська РФ
Коли пішли їхні перші втрати, коли в аеропорту Гостомеля в полон до спецпризначенців потрапляли СОБР, Росгвардія, ОМОН, коли ЗСУ дали відсіч іншим підрозділам, стало зрозуміло, що їхня велика армія – показуха.
Ми заходили з гуманітарними місіями на звільнені території Київщини, і коли я попадав на їхні (окупантів – УП) об’єкти, був дуже вражений. Дуже!
Наша поліція проводила багато тренувань зі спецпідрозділами, були у нас раніше спецоперації, є батальйон “Миротворець”, і я знаю, як ми будуємо бліндажі, організовуємо кухню, побут. Як створюємо вогневі позиції, забезпечуємо ночівлю особового складу.
Але те, що я побачив у звільненому Чорнобилі… Вони (росіяни – УП) селилися в корівниках без даху!
Я вам дещо зараз покажу (бере зі стола шкіряний планшет-папку – УП). Дивіться, який портфель (посміхається)! Легендарна річ. Я таку бачив, коли навчався в Донецькому інституті внутрішніх справ. В музеї.
Нєбитов: В СРСР такий портфель був складовою тривожної валізки офіцера. Ще додавався комплект нижньої білизни, трохи їжи, документи
Можна було б подумати, що російський військовий взяв його випадково. Але ні, тут все не випадково. Ось, бачите – компас? Витягуєш, починаєш шукати сторону світу. Він їм потрібен, щоб знати, куди від нас тікати.
Тут же ж навіть є опис вмісту. Ось ці олівці кольорові дуже потрібні командиру. Це ж не я вигадав. Тут все написано: “Опись имущества, находящегося в командирской сумке”.
Російські солдати звикли воювати по-старому
У нього, щоб ви розуміли, в цій сумці є клей ПВА. Без нього напад на Україну неможливий! Є фломастери, ножиці, циркуль – дуже серйозні речі! Він хотів окупувати Україну з фломастерами.
Нєбитов: І ось ти з блокнотиком, клеєм та олівцями йдеш на нараду в штаб. Записуєш, робиш позначки, малюєш різними кольорами на карті, щоб розвідник щось запам’ятав
Є у нього і курвіметр – це ж давня, радянська історія. Він потрібен для вимірювання кривих відстаней на карті. Водиш ним – оп! – порахував, скільки кілометрів. Це дуже кам’яний вік, розумієте?!
Google, схоже, до людей не дійшов. Судячи з висадки їхнього десанту під Києвом, вони трохи помилилися з нашим ландшафтом.
“Красная звезда”
Коли починав записувати відеоблог, я казав, що мені не потрібно створювати фейки, щось притягувати за вуха. Я розповідаю про реальні речі, якими користується армія РФ.
Відео з тим самим військовим планшетом-папкою набрало майже мільйон переглядів. Росіяни, мабуть, дуже образилися на мене, закидали скаргами. Той ролик Youtube заблокував. Але ж там тільки правда, жодної брехні.
Нєбитов: Росіяни, які скаржаться на мій канал в Youtube, краще б ображалися на власний уряд, який витрачає нафтодолари на себе, а людей посилає на війну з ножицями та клеєм, як у часи СРСР
У нас є шеврон (показує) “Духовщинсько-Хінганського” мотострілецького полку. Людина прийшла завойовувати Київ з Уссурійська, до якого 9 600 кілометрів! Це ж так далеко від європейської частини континенту. Мабуть, цим і пояснюється, що у них такі допотопні речі.
Нєбитов: Думаю, що чим далі російський солдат живе та служить від Москви, тим гірше у нього оснащення
Нєбитов: У них на коробці для флешки ще є місце для опечатування
Ви бачили, які у них флешки? Вони під них роблять спеціальні величезні тубуси. Коли на це дивишся, розумієш, в чому різниця між нами та ними.
Ми не намагаємося винайти велосипед. Є винаходи Ілона Маска – беремо та користуємося. А що росіяни? У них “імпортозамєщєніє”. Воно сильно б’є по головному мозку і виходить ось такий “технологічний продукт”.
Їм на війну навіть газети дають “Красная Звезда” (показує). Що тут Путін заявляє? (Цитує). “Мы будем сражаться за право быть и оставаться Россией”. А хто вам забороняє?
Ці газети ми в окопах знаходимо. Все, як в кращі часи Радянського Союзу: відкрив і прочитав, за що ж ти вмираєш.
Нєбитов: Такі газети вони роздають в окупованому Херсоні та інших містах
Суто російська історія
Росіяни не могли зрозуміти, чому в кожному селі в хатах на Київщині знаходили пусті коробочки від “айфонів”. Повірте, я не перебільшую.
Колись розумні люди придумали смартфони, “айфони”, але ні: вони беруть із собою на війну ТА-57, телефонний апарат 1957-го року!
Ось це (показує) приїхало з Чорнобиля. Спочатку я подумав: вони залізли в наш музей. А коли відкрив – тут сучасна батарейка “Крона”.
Нєбитов: Можливо, це колись була ефективна модель, щоб не було радіоперехоплення. Але ж, хлопці, це 1957-ий рік!
У первинній моделі тут вставлялася ручка, яку крутили. Знаєте, ці легенди, що раніше міліціонери та КДБ так катували людей? Крутили ручку та виробляли струм.
Візьміть його в руку, спробуйте. Не “айфон”, правда? Тут є інструкція: “Продувания в исправном аппарате слышны сильно. Во включенном в линию – слабее”.
Прикладіть до вуха! Натискайте на кнопочку та дуйте! Є продування? О, працює! “Крона” ще жива.
Чому у них так багато таких старовинних “гаджетів”? Можливо, якийсь Рогозін приходив до Путіна з цією величезною рацією (показує інший апарат) та казав, що це найсучасніший пристрій.
Нєбитов: Недооцінювати армію РФ не можна з однієї причини: їх та їхньої техніки дуже багато. Але я не зустрічав серед кинутої ними зброї якихось надсучасних зразків. Військові кажуть також, що нічого космічного не бачили
Суто російська історія: вкрали, списали, замилили очі. Звичайна російська корупція, яка допомогла знищити їхню армію. Україні треба максимально від такого віддалятися, забувати всі ці радянські історії з показухою. Показуха та корупція коштує на війні реальних життів.
Геноцид
В 2021-му році на Київщині зафіксовано рекорд: найменша кількість вбивств у області за всю історію незалежності – 69. Причому більшість з них побутові, а від стрілецької зброї загинуло менше десяти людей. Розстріл – це взагалі резонанс.
За місяць “русского міра” – в основному це березень 2022-го року – на Київщині у нас на цей момент знайдено 1288 загиблих цивільних, серед яких 38 дітей.
З тих тіл, що вже дослідили судово-медичні експерти, більше 50% загинули саме від стрілецької зброї. Людей розстрілювали з автоматів та крупнокаліберного озброєння. Вбивали пострілом в голову. Тому я стою на позиції, що це був геноцид.
Посвідчення російського військового, яке було в портфелі з олівцями та циркулем
На Житомирській трасі, тільки на відрізку від “Бабусиного саду” до Стоянки (близько 10 км – УП) по узбіччях ми зібрали 37 тіл.
Кількість невпізнаних тіл у нас змінюється, вона плаваюча, скажімо так. Робоча цифра невпізнаних – 250.
300 людей у нас вважаються зниклими безвісти.
Найбільш жорсткими на Київщині були представники ЧВК “Вагнер”. Якщо говорити про національність, то на першому місці буряти, на другому чеченці-кадировці, а потім росіяни-слов’яни.
Чи спробують вони піти на Київ знов? Знаєте, я вже не дивуюсь їхнім діям, але це буде їхньою великою стратегічною помилкою. Думаю, що вони не повернуться.
Наші військові проводять дуже серйозні заходи на Київщині, в тому числі інженерні. Вони все проаналізували, діють грамотно, професійно.
“Після 24-го у нас є на Київщині один зниклий безвісти поліцейський. Хтось здав його в Богданівці. Сподіваємося, що він у полоні”
Щодо поліції. В нормальній, правовій державі ми маємо бути сервісним органом, який насамперед вирішує такі головні питання, як публічна безпека та насильницька злочинність. Але війна показала, що районні управління, приміщення маємо перебудовувати за принципом казарм.
Має бути бомбосховище, треба розширювати кімнати зберігання зброї та її кількість.
Поліцейських треба навчати користатися такою зброєю, як, наприклад РПГ, якщо ми включаємо поліцію в якусь лінію оборони. Посилювати наші спецпідрозділи квадрокоптерами, розвивати аеророзвідку. У нас є волонтери, які вже співпрацюють із нами в цьому напрямку.
На жаль, на Київщині після 24-го у нас троє загиблих поліцейських.
Один з Ірпеня: снаряд прилетів в автівку під час евакуації цивільних.
Другий в Бучі: його розстріляли, тіло ми знайшли в братській могилі.
Третій загинув, евакуюючи людей в Демидові. Ворог дізнався про наші, скажімо так, “підпільні” зелені коридори та обстріляв авто з міномета.
Портрет вбивць
Різниця між українцями і росіянами величезна. В Україні просто не може бути лідера, який скаже, що треба захопити сусідню мирну державу. Молдову, наприклад. У нас в країні також немає народу і людей, які б піднялися та пішли виконувати такий злочинний наказ.
Чи можна скласти якийсь колективний психологічний портрет окупанта з того, що ми бачили на Київщині? Не у всіх, звісно, але у багатьох є певна залежність – наркотична або алкогольна.
Судячи з перехоплень телефонних розмов, багато хто з них звик брати короткі кредити. Тут вже залежність від грошей. Такі люди лекго підписують контракти.
Вони думали покращити своє матеріальне становище за рахунок легкої, як їм обіцяли, прогулянки в Україну.
У них так в Сирії було: авіація розбомбила, а вони тільки заходили, вбивали мирних та поверталися в РФ героями. Війна в Сирії трохи надула їм вітрила. Вони були впевнені, що так само буде і в Україні.
Ви питаєте, який він – колективний російський військовий: маніяк чи побутовий садист? Їх дуже багато, щоб об’єднати в щось одне. Думаю, там присутнє і те, і те.
У Богданівці напідпитку застрелили чоловіка, зґвалтували жінку. Лякали її тим, що зроблять те саме з її трирічною дитиною. Після цього вбили собаку, розбили будинок. Це дії маніяка чи побутового садиста? Важко сказати…
Маніакальне точно є в тому, що в Бучі дуже багато розстріляних снайперами з далекої відстані: бабусь, дідусів, просто мешканців. Стріляли в око. Це вже точно не схоже на побутове насилля.
Якщо об’єднати всі ці злочини, то це тероризм у чистому вигляді.
P.S.
Від злочинів росіян жахається весь світ. Фото та відео з Бучі, Ірпеня, Бородянки, Маріуполя та інших місць всюди.
Самі українці ставлять запитання: чи етично виставляти світлини вбитих у публічний простір? Тим більше, що часто це роблять представники влади на сторінках своїх соцмереж.
Наприклад, фото вбитого американського журналіста Брента Рено з’явилося на сторінці Андрія Нєбитова в Facebook раніше, ніж рідні журналіста дізналися про його загибель.
Наприкінці зустрічі ми запитали у начальника Нацполіції Київщини, що він думає з цього приводу.
– Якщо чесно, я не знав, що родичам журналіста на той момент не повідомили про його смерть, – відповів він. – Якщо є якісь образи, будь ласка, звертайтесь, все (фото, відео – УП) можна прибрати.
Якщо говорити в цілому, ми намагаємося не публікувати дуже натуралістичні матеріали. На мій погляд, показувати воєнні злочини треба, тому ще це – реальна картина. Але показувати з віковими візуальними обмеженнями контенту.
Ми не маємо дивитися на війну та звірства ворога крізь рожеві окуляри. Слава богу, що ми завели в ту ж Бучу міжнародну спільноту, показали все через світові ЗМІ. Зі свого досвіду я розумію: щоб щось отримало резонанс, воно має бути публічним.
Якщо ми заходимо в процесуальну фіксацію фактів, починаємо працювати в кримінально-процесуальному законодавстві України, а потім переходимо в міжнародний кримінальний суд, від злочину до покарання проходить дуже багато часу. І якщо люди весь цей час не знають, що відбувається, інформаційний вакуум ворог швидко заповнює фейками.
Євген Руденко, Ельдар Сарахман
